Справа № 161/6322/23
Провадження № 2-зз/161/33/25
20 жовтня 2025 року Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі:
головуючого - судді Рудської С.М.,
за участю секретаря судового засідання - Коржик Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку клопотання ОСОБА_1 про скасування заходу забезпечення позову, який вжитий у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, -
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 січня 2025 року, яке залишено без змін постановою Волинського апеляційного суду від 28 квітня 2025 року, позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - задоволено.
В порядку поділу майна подружжя ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ):
1) стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля MERCEDES-BENZ Е 280, д.н.з. НОМЕР_3 , 1997 року випуску, в сумі 57455 (п'ятдесят сім тисяч чотириста п'ятдесят п'ять) грн. 50 коп.;
2) стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частину збільшення вартості поліпшень (завершеного ремонту) квартири АДРЕСА_1 в сумі 382595 грн. 50 коп.;
3) стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 (однієї другої) частини кухонних меблів (кухні) в сумі 65000 грн.;
а всього грошові кошти в загальному розмірі 505051 (п'ятсот п'ять тисяч п'ятдесят одна) грн.;
4) залишено в приватній власності ОСОБА_1 автомобіль MERCEDES-BENZ Е 280, д.н.з. НОМЕР_3 , 1997 року випуску.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по справі, а саме: 5050 грн. 51 коп. судового збору за звернення до суду з позовом; 536 грн. 80 коп. судового збору за звернення до суду із заявою про забезпечення позову; 31067 грн. 40 коп. витрат, пов'язаних із проведенням експертиз; а всього судові витрати на загальну суму 36654 грн. 71 коп.
Повернуто ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України надміру сплачену суму судового збору в розмірі 7295 (сім тисяч двісті дев'яносто п'ять) грн. 49 коп., які були сплачені згідно квитанції № 0.0.2975556115.1 від 01.05.2023 року в АТ КБ «Приватбанк» на загальну суму 12346 грн., оригінал якої знаходиться в матеріалах цивільної справи № 161/6322/23.
Під час розгляду цієї справи, ухвалою суду від 15 травня 2023 року накладено арешт на транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, моделі Е 280, 1997 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , що зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1 , із забороною щодо вчинення будь-яких дій, спрямованих на його відчуження.
Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 , із забороною щодо вчинення будь-яких дій, спрямованих на її відчуження.
На адресу суду 12 вересня 2025 року надійшло клопотання ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову, які вжиті ухвалою суду від 15 травня 2023 року, в частині квартири АДРЕСА_1 .
Клопотання мотивоване тим, що позивач не пред'являла рішення суду до примусового виконання, а тому в силу положень ч.ч.7, 8 ст.158 ЦПК України, підлягають скасуванню.
Представник позивача у письмових поясненнях просив суд відмовити у задоволенні клопотання. Вказує, що позивач отримала виконавчі листи у справі і рішення суду наразі не є виконаним.
В судове засідання для розгляду заяви сторони не прибули.
Представник відповідача у тексті клопотання про скасування заходу забезпечення позову просить суд розглядати справу за його відсутності.
Від представника позивача надійшла заява з проханням слухати клопотання за його відсутності, просить суд відмовити у його задоволенні.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що заходи забезпечення позову слід скасувати, з таких підстав.
З матеріалів справи слідує, що рішення суду набрало законної сили 28 квітня 2025 року, а 12 червня 2025 року представнику позивача - адвокату Тратнікову Я.В. були видані виконавчі листи на його примусове виконання.
Згідно перевірених судом відомостей з Автоматизованої системи виконавчого провадження, після набрання рішенням суду законної сили 28 квітня 2025 року, стосовно відповідача не відкривалися будь-які виконавчі провадженні.
Представник позивача надаючи письмові пояснення на клопотання, також не надав суду доказів відкриття виконавчого провадження.
Частиною першою статті 158 ЦПК України передбачено, що суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
У частина сьомій та восьмій цієї є статті передбачено, що у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
В даному випадку рішення суду набрало законної сили 28 квітня 2025 року, а передбачений ч.7 ст.158 ЦПК України 90-денний строк закінчився 27 липня 2025 року.
Ні протягом цього строку, ні на час розгляду цього клопотання, сторона позивача не пред'явила виконавчий документ до примусового виконання, хоча отримала його ще 12 червня 2025 року, тобто мала достатньо часу на вчинення таких дій. Будь-яких пояснень чому рішення суду не звертається до примусового виконання, сторона позивача суду не надала.
Тому для суду виглядає непослідовною позиція позивача, яка заперечує щодо часткового скасування заходів забезпечення позову, але, одночасно, не пред'являє виконавчий документ до примусового виконання.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№№ 23759/03, 37943/06) вказано, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Отже, будь-яке втручання держави у право відповідача на мирне володіння своїм майном, в тому числі квартирою АДРЕСА_1 , має відповідати вимозі законності, як складового принципу верховенства права, і не має бути свавільним.
В даному випадку національне законодавство прямо передбачає втрату чинності вжитих судом заходів забезпечення позову, за умови, якщо позивач, який виграв спір, не пред'являє протягом 90 днів рішення до примусового виконання. Вказані положення закону є чіткими, не підлягають множинному трактуванню, а тому відповідають вимозі «якості закону», в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Враховуючи той факт, що позивач не пред'являє рішення суду до примусового виконання протягом строків, передбачених ч.ч.7, 8 ст.158 ЦПК України, суд дійшов висновку, що подальше існування арешту на квартиру відповідача несумісне з приписами ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, адже становить не засноване на законі втручання у право особи на мирне володіння своїм майном. З цих міркувань, заходи забезпечення позову, в частині квартири відповідача, необхідно скасувати.
Керуючись ст.158 ЦПК України, суд, -
Клопотання ОСОБА_1 про скасування заходу забезпечення позову, який вжитий у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, - задовольнити.
Скасувати арешт на квартиру АДРЕСА_1 , із забороною щодо вчинення будь-яких дій, спрямованих на її відчуження, який був накладений ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 травня 2023 року у цивільній справі №161/6322/22, провадження №2/161/2222/23, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею. Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Волинського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Повний текст ухвали складений та підписаний 20 жовтня 2025 року.
Суддя Луцького міськрайонного
суду Волинської області С.М. Рудська