Справа № 161/15305/25
Провадження № 2/161/5157/25
20 жовтня 2025 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області
у складі:
головуючого судді Івасюти Л.В.
за участю секретаря судового засідання Опальчук А.А.
представника позивача Терещука Ю.О.
представника відповідача
ГУНП у Волинській області Денисюк І.О.
представників відповідачів
Державної казначейської служби України Соловей В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка подана в його інтересах адвокатом Терещуком Юрієм Олександровичем до Головного управління національної поліції у Волинській області та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішення посадової або службової особи органу державної влади, -
Адвокат Терещук Ю.О. звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з вищевказаним позовом.
Позов обґрунтовує тим, що 18.11.2024 відносно ОСОБА_1 складено постанову серія ЕНА № 3503979 за ч.1 ст.121-3 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 1190,00 грн.
28.04.2025 рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області за позовом ОСОБА_1 скасовано постанову серія ЕНА № 3503979 та закрито провадження у справі.
Зазначає, що внаслідок незаконного притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності йому було завдано моральної шкоди, яка полягала у моральних переживаннях, порушення нормальних життєвих процесів, зокрема внаслідок тривалого розгляду справи у суді про скасування постанови (з 23.12.2024 по 28.04.2025). Завдану моральну шкоду він оцінює в 30000,00 грн.
Посилаючись на викладене, просить суд стягнути з Державного бюджету України на його користь моральну шкоду в розмірі 30000,00 грн. та понесені витрати по сплаті судового збору.
Ухвалою судді від 04.08.2025 відкрито провадження у справі та встановлено, що справа буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
11.08.2025 від представника відповідача ГУНП у Волинській області надійшов відзив обгрунтований тим, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності працівників правоохоронних органів не є безумовним доказом їх неправомірності. Скасування постанов у справах про адміністративне правопорушення свідчить про реалізацію позивачем передбаченого права на оскарження рішень та дії поліцейського і не є безумовним доказом їх неправомірності та спричинення внаслідок цього моральної шкоди, просила суд відмовити у задоволенні позову.
Від відповідача Державної казначейської служби України надійшов відзив в якому, представник відповідача просить суд у задоволені позову відмовити. Зазначає, що позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, яка настала, а розмір моральної шкоди, яку визначив позивач у сумі 30 000 грн. є необґрунтованим, а визначений стороною позивача розмір витрат на правову допомогу є завищеним та необґрунтованим.
Ухвалою судді від 19.08.2025 здійснено перехід в розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
В судовому засіданні представник позивача заявлений ним позов підтримав та просив задовольнити з наведених у ньому підстав.
Представники відповідачів позовних вимог не визнали та просили суд відмовити в задоволенні позову з мотивів наведених у відзиві.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані суду докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та заперечень, суд установив таке.
18.11.2024 інспектором ВП № 3 (м. Луцьк) Луцького РУП ГУНП у Волинській області капітаном поліції Давиденком О.В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА № 3503979 за ч.1 ст.121-3 КУпАП відносно ОСОБА_1 .
Із вказаної постанови вбачається, що ОСОБА_1 18.11.2024 о 17 год. 13 хв. в с. Підгайці по вул. Об'їзна, керував транспортним засобом марки «Renault Master» НОМЕР_1 з неосвітленим заднім номерним знаком в темну пору доби.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28.04.2025 скасовано постанову інспектора ВП № 3 (м. Луцьк) Луцького РУП ГУНП у Волинській області капітана поліції Давиденка О.В. серія ЕНА № 3503979 від 18.11.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121-3 КУпАП та закрито провадження у справі. Стягнуто з ГУНП у Волинській області на користь ОСОБА_1 витрати понесені у зв'язку зі сплатою судового збору.
Вказаним рішенням встановлено, що відповідачем грубо порушено вимоги процесуального законодавства, а саме не підтверджено правомірність своїх дій щодо доказів позивача та не забезпечив його право на захист, що є однією із основоположних засад здійснення правосуддя.
Відповідно до ч.1-2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Ст. 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Згідно зі ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст. 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За відсутності підстав для застосування ч.1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173-1174 цього Кодексу).
Відповідно до ст.ст. 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і Осуду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.
На підставі п 2 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту.
Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.06.2021 у справі № 726/837/20 (провадження № 61-2647св21) зазначено, що: «У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Вказані правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18)».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.09.2021 у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21) зазначено, що «у справі, яка переглядається, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладений у вищезгаданій постанові від 10.10.2019 у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 19000сво18), апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом».
Таким чином, винесення відносно ОСОБА_1 постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА № 3503979 за ч.1 ст.121-3 КУпАП, відповідно до положень п.4 ч.1 ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, свідчить про те, що ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, відшкодування якої здійснюється незалежно від вини.
Відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що співмірним та розумним розміром відшкодування позивачу моральної шкоди, яку він зазнав внаслідок незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності є сума 3000,00 грн.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Так, відповідно до п. 11 ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про судовий збір», позивач від сплати судового збору під час розгляду справи звільнений.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки позивачем при зверненні до суду сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн., то такий підлягає повернення з Державного бюджету України.
Відповідно до положень ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На виконання вимог ч. 3 ст. 137 ЦПК України позивачем подано до суду такі докази: договір про надання правничої допомоги від 20.12.2025, акт № 1 приймання-передання правничої допомоги від 10.10.2025 до договору про надання правничої допомоги від 20.12.2025.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Суд дійшов висновку, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн. є неспівмірною із складністю справи та виконаними роботами.
Суд враховує, що дана категорія справ є поширеною, сама по собі позовна заява є нескладною та не потребує особливих затрат часу на її складання, відсутні посилання на судову практику, що потребувало б додаткового часу на її вивчення. Пакет документів, що доданий до позовної заяви, також є наперед визначеним та не потребує великих зусиль для його зібрання.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на необхідності дотримання принципу співмірності при розрахунку судових витрат.
Так, Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц наголосила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У справі № 922/3812/19 Верховний Суд зазначив, що суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17).
Відтак, суд вважає, що обґрунтованим та співмірним в даному випадку є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Аналізуючи наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 2, 5, ч.3 ст.12, ст.ст.81, 141, 259, 263, 354 ЦПК України, ст.ст. 23, 1173, 1176 ЦК України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3000 (три тисячі) гривень на відшкодування моральної шкоди та 5000 (п'ять тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Повернути ОСОБА_1 з Державного бюджету України суму сплаченого судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок сплаченого судового збору згідно квитанції № 6208-0987-9419-3582 від 29 липня 2025 року.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення складено 20 жовтня 2025 року.
Позивач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_2 );
Відповідач: Головне управління національної поліції у Волинській області (місцезнаходження: вул. Винниченка, 11, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 40108604);
Відповідач: Державна казначейська служба України (місцезнаходження: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, код ЄДРПОУ 37567646).
Суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області Л.В. Івасюта