154/1153/25
1-кп/154/393/25
16 жовтня 2025 року м. Володимир
Володимирський міський суд Волинської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
з участю прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
його захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_5 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.305 та ч.3 ст.307 КК України, а також клопотання його захисника ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу,-
У провадженні Володимирського міського суду Волинської області знаходиться кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.305 та ч.3 ст.307 КК України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2024 року щодо ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Ухвалами слідчого судді цього ж суду від 15 січня та 20 лютого 2025 року строк тримання під вартою ОСОБА_5 двічі продовжувався.
Справа до Володимирського міського суду Волинської області надійшла 24 березня 2025 року.
Ухвалами Володимирського міського суду Волинської області від 10 квітня, 05 червня та 04 липня 2025 року та востаннє 26 серпня 2025 строк тримання під вартою ОСОБА_5 піддавався судовому контролю та продовжувався.
Таким чином строк тримання під вартою ОСОБА_5 без визначення розміру застави продовжений до 24 жовтня 2025 року включно.
06 жовтня 2025 року до Володимирського міського суду Волинської області надійшло клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 ..
Клопотання обгрунтоване ризиками, передбаченими ч.1 ст.177 КПК України, які існували на час обрання обвинуваченому запобіжного заходу та продовжують існувати у даний момент.
За доводами прокурора, ОСОБА_5 обгрунтовано обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, передбачених ч.3 ст.305 та ч.3 ст.307 КК України, санкція за вчинення яких передбачає нижню межу покарання у виді позбавлення волі від десяти років з конфіскацією майна, а тому усвідомлюючи загрозу тяжкості та реальності покарання може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності. Крім того, щодо обвинуваченого ОСОБА_5 розглядається Солом'янським районним судом м. Києва кримінальне провадження за ч.3 ст.27 - ч.3 ст.305, ч.3 ст.27 - ч.3 ст.307 КК України, що для нього є додатковим стимулом отримати можливість переховуватись від суду, а в той же час свідчить про схильність обвинуваченого продовжити злочинну діяльність. Також, обвинувачений має можливість та неодноразово перетинав державний кордон України з початку введення в дію воєнного стану в Україні, спільно з родиною та на постійній основі проживав за межами України, має громадянство Румунії, що надає йому можливість перебуваючи на волі виїхати за межі території України. В той же час за доводами прокурора, ОСОБА_5 , перебуваючи на волі може здійснювати незаконний вплив на свідків у справі, перешкоджати у кримінальному провадженні іншим чином, а саме координувати дії інших невстановлених співучасників з метою приховування чи фальсифікації слідів вчинення кримінальних правопорушень.
16 жовтня 2025 захисник обвинуваченого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 звернувся до суду з клопотанням про зміну запобіжного заходу, обраного ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, на домашній арешт із покладенням обов'язків, передбачених частиною 5 статті 194 КПК України.
Клопотання обґрунтоване тим, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою був обраний ОСОБА_5 ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 26 листопада 2024 року та неодноразово продовжувався. На дату звернення з клопотанням ОСОБА_5 провів під вартою 324 дні.
Сторона захисту наголошує на недоцільності та безпідставності подальшого застосування тримання під вартою, зазначаючи, що ризики, передбачені статтею 177 КПК України, стороною обвинувачення не підтверджуються. Зокрема, стверджується, що прокурор неодноразово звертався з клопотаннями про продовження строку дії запобіжного заходу, але жодного разу не долучив доказів на підтвердження наявності ризиків, що, на думку захисту, виглядає як «автоматичне» продовження та суперечить практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).
Захист акцентує увагу, що в кримінальній справі досліджено всі письмові докази, окрім декількох відеозаписів, а коло свідків (працівники прикордонної та митної служби) встановлено. На переконання сторони захисту, наразі ризики, передбачені ст. 177 КПК України, взагалі відсутні, оскільки обвинувачений: ніколи не переховувався від органів досудового розслідування чи суду; ніколи незаконно не впливав на свідків, підозрюваних чи інших учасників процесу; не перешкоджав кримінальному провадженню іншим чином; немає доказів щодо знищення, приховування чи спотворення доказів, оскільки вони давно зібрані та зберігаються у сторони обвинувачення; не наведено конкретних фактів щодо можливості вчинення іншого кримінального правопорушення.
Захист підкреслює, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом і може застосовуватися лише тоді, коли прокурор доведе, що жоден із більш м'яких заходів не зможе запобігти ризикам, чого, на думку захисту, не зроблено. Наводяться численні посилання на практику ЄСПЛ, які застерігають від автоматичного продовження тримання під вартою, покладаючись лише на тяжкість обвинувачення, та вимагають особливої ретельності від національних органів.
Сторона захисту вказує на нові обставини, які не розглядалися судом 26 серпня 2025 року, це хронічне захворювання обвинуваченого - аденома простати, яке стало підставою для зняття його з військового обліку у 2022 році. Захист зазначає, що майже рік ОСОБА_5 позбавлений можливості системного та якісного лікування в умовах СІЗО через відсутність спеціалізованих лікарів, що призвело до загострення хвороби та постійних болей. Необхідне негайне обстеження (УЗД) та отримання нового плану лікування, що свідчить про відсутність подальшої процесуальної необхідності застосування тримання під вартою. В той же час, обвинувачений має постійне місце проживання у АДРЕСА_1 , одружений, має міцні соціальні зв'язки та на його утриманні перебуває малолітня донька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Додатково вказується, що ОСОБА_5 раніше не судимий.
У зв'язку з наведеним, захисник просив суд змінити запобіжний захід відносно ОСОБА_5 з тримання під вартою на домашній арешт за адресою його постійного місця проживання в місті Києві, із покладенням обов'язків, передбачених частиною 5 статті 194 КПК України.
В судовому засіданні прокурори підтримали клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого та заперечили клопотання захисника про зміну запобіжного заходу з підстав, викладених у власному клопотанні. Прокурор ОСОБА_3 заперечив доводам захисту щодо відсутності ризиків. Прокурор вказав, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення альтернативи у виді застави сприяв уникненню ризиків, визначених ст. 177 КПК України, і тому запобіг обвинуваченому переховуватися від органів досудового розслідування чи суду, незаконно впливати на свідків, підозрюваних чи інших учасників процесу, а також перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Прокурор звернув увагу суду, що твердження захисту про те, що обвинувачений: ніколи не переховувався; ніколи незаконно не впливав на свідків; не перешкоджав провадженню іншим чином; що немає доказів щодо знищення, приховування чи спотворення доказів; що не наведено конкретних фактів щодо можливості вчинення іншого кримінального правопорушення, - є абстрактними і стосуються поведінки, яку обмежував застосований суворий запобіжний захід, а не свідчать про відсутність ризиків в принципі. Ризики ж, як було вказано у клопотанні прокурора, підтверджуються тяжкістю інкримінованих злочинів, подвійним громадянством та наявністю іншого кримінального провадження. Щодо доводів захисту про хронічне захворювання, прокурор ОСОБА_3 вказав, що обставина наявності у обвинуваченого аденоми простати не є новою. Вона була встановлена військово-лікарською комісією ще у 2022 році, була відома суду при обранні та продовженні строків запобіжного заходу обвинуваченому. Крім того, на даний час ця обставина не підтверджена захистом жодним актуальним доказом, як-то: медичними документами, що свідчать про критичне погіршення стану; висновками лікарів щодо неможливості лікування обвинуваченого саме в умовах слідчого ізолятора; висновками про загрозу життю чи здоров'ю, несумісну з подальшим утриманням під вартою. На думку прокурора, відсутність нових, вагомих медичних доказів унеможливлює зміну запобіжного заходу виключно на підставі наявності раніше відомого хронічного захворювання.
Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечили клопотання прокурора та підтримали власне клопотання про зміну запобіжного заходу з підстав, викладених у ньому.
Відповідно до ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Суд, заслухавши доводи сторін, дослідивши матеріали клопотань та враховуючи наявні у справі докази, дійшов висновку про обґрунтованість клопотання прокурора та необхідність продовження строку тримання під вартою.
Так, згідно ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний обвинувачений, засуджений може здійснити дії передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ст.197 КПК України строк дії ухвали суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесят днів. Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, - з моменту затримання.
При розгляді клопотання суд бере до уваги, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.305 та ч.3 ст.307 КК України, строк покарання за які передбачено понад 10 років позбавлення волі.
Хоча законодавством і встановлено, що тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа, і не є безумовною підставою для обрання чи продовження щодо нього запобіжного заходу тримання під вартою, однак, поряд з іншими обставинами, про які вказав прокурор у клопотанні, це також враховується.
Суд вважає, що ризик переховування обвинуваченого від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України) залишається високим і доведеним. Цей ризик посилюється не лише очікуваною суворістю вироку, але й конкретними обставинами, які підтверджують реальну можливість обвинуваченого уникнути правосуддя.
По-перше, судом береться до уваги підтверджена інформація, надана прокурором, про те, що щодо ОСОБА_5 Солом'янським районним судом м. Києва розглядається інше кримінальне провадження за аналогічними особливо тяжкими злочинами.
Хоча факт обвинувачення ОСОБА_5 у даній справі за злочини, вчинені у період існування судового розгляду справи за його ж обвинуваченням у вчиненні інших кримінальних правопорушень, не може бути беззаперечним доказом продовження ним злочинної діяльності (оскільки вина ОСОБА_5 в жодній справі не доведена в суді і діє презумпція невинуватості), на даному етапі судового розгляду ця обставина безпосередньо свідчить про істотне зростання ризиків (п. 1, 5 та п. 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України). А саме, наявність подвійного обвинувачення за особливо тяжкі злочини, що тягнуть сукупність покарань в разі доведення вини обвинуваченого, підвищує мотивацію обвинуваченого переховуватися від суду з метою уникнення потенційної суворості покарання. Це також значно підвищує ймовірність того, що ОСОБА_5 , у разі застосування запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, зможе вчинити інше кримінальне правопорушення, чинити тиск на свідків, або сприяти уникненню кримінального переслідування іншими невстановленими особами, матеріали щодо яких виділені в окреме кримінальне провадження.
По-друге, судом береться до уваги довід прокурора щодо міжнародних зв'язків обвинуваченого. Судом досліджені під час розгляду справи докази про отримання ОСОБА_5 громадянства Румунії та паспорта громадянина Румунії, встановлені факти зняття його з військового обліку та неодноразового перетинання державного кордону України до, і після запровадження воєнного стану, тривалого перебування закордоном. Доказів спростування даної інформації станом на даний час суду не надано. Цей факт є істотною і об'єктивною підставою вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, має реальну можливість негайно виїхати за межі України, що унеможливить або суттєво ускладнить виконання процесуальних дій та рішень у справі.
Стосовно ризиків незаконного впливу на свідків та перешкоджання провадженню (п. 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України), суд погоджується із прокурором, що, незважаючи на зібраність більшості письмових доказів, провадження на стадії судового розгляду є вразливим. Обвинувачення інкримінує злочини у сфері обігу наркотичних засобів, які зазвичай вчиняються організованими групами з невстановленими співучасниками. В цій справі наявне виділення в окреме провадження іншої справи щодо інших співучасників кримінального правопорушення, що підтверджено у справі реєстром матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22025000000000351. Перебування обвинуваченого на волі створює конкретний ризик координації дій із цими особами з метою фальсифікації чи приховування тих слідів та доказів, які ще можуть бути використані стороною обвинувачення.
Також, продовжуючи запобіжний захід, судом враховується вік обвинуваченого, його стан здоров'я, місце проживання та інші обставини, що характеризують його особу, дані про його сімейні та соціальні зв'язки та спосіб життя, який раніше не судимий, одружений, має на утриманні малолітню дитину, займається підприємницькою діяльністю, має спортивні нагороди, однак такі відомості не можуть свідчити про відсутність або зменшення відповідних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, не є достатніми гарантіями запобігання вказаним діям в разі застосування менш суворого запобіжного заходу.
Доводи захисту щодо відсутності ризиків та абстрактності позиції прокурора спростовуються вищезазначеними об'єктивними фактами: наявністю другого провадження за особливо тяжкі злочини та подвійним громадянством/можливістю виїзду за кордон. Ці обставини є конкретними та достатніми для оцінки ризиків як високих.
Суд не застосовує більш м'який запобіжний захід, оскільки доведений ризик втечі за кордон обвинуваченого не може бути ефективно запобігнутий домашнім арештом та покладенням додаткових обов'язків, включаючи електронний засіб контролю. За умов воєнного стану та наявності іноземного громадянства, потенційна шкода від уникнення обвинуваченим правосуддя є значно вищою за будь-яке інше обмеження. В той же час, обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні особливо тяжких кримінальних правопорушень у даному провадженні, що відбулося у період, коли щодо нього вже існувало обвинувачення за аналогічні кримінальні правопорушення у іншій справі, істотно посилює ризики, передбачені п. 1 та п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд розцінює це як обставину, що підвищує мотивацію обвинуваченого переховуватися від суду з метою уникнення сукупності суворого покарання. Крім того, наявність подвійного обвинувачення за особливо тяжкі злочини, поєднана з можливістю безперешкодного виїзду за межі України, свідчить про високу ймовірність того, що обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення у період судового провадження.
Щодо доводів про наявність хронічного захворювання обвинуваченого суд враховує гуманітарний аспект. Проте, матеріали справи не містять документального медичного підтвердження погіршення стану здоров'я обвинуваченого, який би робив його лікування в умовах СІЗО ускладненим або неможливим. Наявність хронічного захворювання є підставою для забезпечення належного медичного обстеження та лікування, яке доступне в умовах тримання під вартою, а не є безумовною підставою для скасування найбільш суворого запобіжного заходу в умовах доведених високих ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Суд відхиляє доводи захисника про те, що тримання під вартою є «автоматичним продовженням», що суперечить практиці ЄСПЛ. Суд наголошує, що запобіжний захід продовжується виключно у зв'язку із наявністю доведених ризиків (ст. 177 КПК України), які, як встановлено судом, продовжують об'єктивно існувати. Кожна ухвала ґрунтується на ретельному аналізі обставин та оцінці пропорційності. Законність та мотивованість кожної із ухвал про продовження строку тримання під вартою була перевіреною судом апеляційної інстанції.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії» та іншій сталій практиці ЄСПЛ, автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження відносно ОСОБА_5 строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених у ст. 177 КПК України.
Також суд критично оцінює посилання захисту на тривалий строк судового провадження як підставу для зміни запобіжного заходу. З матеріалів справи вбачається, що судові засідання у справі неодноразово відкладались або в них оголошувалась перерва у зв'язку із необхідністю забезпечення процесуальних прав сторони захисту, зокрема через неможливість захисту брати участь у судовому розгляді справи у визначений для цього час, зайнятість сторони захисту в інших процесах, недостатність захисту часу для підготовки або інші перешкоди. Ці обставини судом визнані поважними, проте вони були ініційовані саме стороною захисту і безпосередньо сприяли затягуванню розгляду справи.
Відповідно, тривалий термін судового розгляду, який в основному є результатом реалізації стороною захисту своїх процесуальних прав, не може бути єдиною підставою для нівелювання встановлених і продовжуючих існувати ризиків, що вимагають застосування виняткового запобіжного заходу.
На переконання суду станом на даний час заявлені прокурором ризики, передбачені статтею 177 КПК України продовжують існувати, а тому доводи сторони захисту не зменшують доведених стороною обвинувачення ризиків, і не є підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора та обрання щодо обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, як про це просить сторона захисту.
При цьому оскільки наявність вказаних ризиків стосовно обвинуваченого, дій до яких він може вдатись, обсяг обвинувачення у вчиненні особливо тяжких злочинів у сфері обігу наркотичних засобів свідчить про високий ступінь суспільної небезпеки дій, тяжкості покарання, що йому загрожує, відомості про обвинувачення у вчиненні інших злочинів в сфері обігу наркотичних засобів, у своїй сукупності вказують на необхідність тримання його під вартою, суд не вбачає достатніх об'єктивних даних, які б слугували належною правовою підставою для зміни обвинуваченому ОСОБА_5 на даному етапі судового розгляду запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м'який, який, на думку суду, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
Враховуючи те, що будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою в судовому засіданні не встановлено, виходячи з положень ст.ст.177, 178, 183, 197 КПК України, враховуючи матеріали заявлених клопотань, які свідчать, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченого під час розгляду справи, суд приходить до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_5 необхідно продовжити строк тримання під вартою на 60 днів.
Згідно п.5 ч.4 ст.183 КПК України, визначення розміру застави не є обов'язком суду.
Сукупність встановлених ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений ОСОБА_8 може вчинити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, вказують на доцільність продовження строку тримання під вартою без визначення розміру застави.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 197, 314-316 КПК України, суд,-
Клопотання прокурора щодо продовження обвинуваченому строків запобіжного заходу - задовольнити.
Продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у виді тримання під вартою, строк дії цього запобіжного заходу визначити терміном на 60 (шістдесят) днів, з 16 жовтня 2025 року по 14 грудня 2025 року включно.
Відмовити у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу.
Копію ухвали направити учасникам судового провадження та ДУ «Київський слідчий ізолятор» - негайно після проведення судового засідання.
Ухвала може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення.
Повний текст ухвали проголошено 20 жовтня 2025 року
Суддя Володимирського міського суду ОСОБА_9