Справа № 146/1346/25
"17" жовтня 2025 р. Томашпільський районний суд Вінницької області
в складі: головуючого - судді Пилипчука О.В.
з участю секретаря судового засідання Бойко Т.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в селищі Томашпіль цивільну справу
ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи:
позивач: ТОВ «Фінансова компанія «Ейс»
відповідач: ОСОБА_1
вимоги позивача: про стягнення заборгованості за кредитним договором
Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
03 вересня 2025 року до Томашпільського районного суду, посилаючись на ст.ст. 509, 526 ЦК України, звернувся представник ТОВ «Фінансова компанія «Ейс», що розташоване по Харківському шосе, 19 офіс 2005 в м.Київ до ОСОБА_1 , який проживає по АДРЕСА_1 , про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором, судових витрат та витрат на правничу допомогу.
Представник ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» позов обґрунтував наступним.
25.05.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 806669205.
Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису.
Згідно умов кредитного договору, первісний кредитор виконав свій обов'язок та перерахував відповідачу, грошові кошти у розмірі: - 5000,00 грн. 25.05.2023 на банківську карту № 5167-80XX-XXXX-6940 відповідача.
28.11.2018 між Первісним кредитором та ТОВ «Таліон плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до договору факторингу укладалися додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії договору факторингу.
Первісний кредитор та ТОВ «Таліон плюс» на виконання Договору факторингу підписали Реєстр прав вимоги № 241 від 25.07.2023, за яким від Первісного кредитора до ТОВ «Таліон плюс» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі зазначеному у реєстрі прав вимоги.
10.10.2024 між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 10/1024-01.
ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на виконання договору факторингу підписали реєстр прав вимоги № 1 від 10.10.2024 до договору факторингу, за яким від ТОВ «Таліон плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі зазначеному у реєстрі прав вимоги.
08.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем укладено договір факторингу № 08/07/25-Е відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.
Факт переходу прав вимог за кредитними договорами, які зазначені у реєстрі боржників № б/н від 08.07.2025 до позивача підтверджується актом прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу.
Всупереч умов кредитного відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконував, що створило заборгованість у розмірі - 24246,00 грн., яка складається з: 5000,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 19246,00 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
На даний час відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов'язань і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС», тому останні вимушені з даним позовом звернутися до суду.
07.10.2025 року відповідачем подано до суду відзив, згідно якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відзив обґрунтовано наступним.
Відповідач вказує, що споживач є слабкою стороною даних правочинів.
На момент укладання договору факторингу ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором та боржником. Таким чином передати право вимоги неможливо.
Докази надані позивачем самостійно виготовлені ним, тому не можуть являтися належними та допустимими.
Кредитний договір не містить підпису представника «Манівео швидка фінансова допомога» та відбитку печатки. Також в договорі відсутнє посилання на номер банківського рахунку або номер карки.
Платіжне доручення додане позивачем не є належним та допустимим доказом. У доказі міститься зашифрований номер картки, а не номер банківського рахунку.
Позивачем не надано доказів, що саме позивач застосував ідентифікатор для підписання договору.
Матеріалами справи не підтверджено укладення кредитного договору є та надання відповідачці кредиту.
06.10.2025 року позивачем подано відповідь на відзив згідно якої просив позов задовольнити.
Відповідь на відзив обґрунтовано наступним.
Відповідач особисто обрав для себе суму кредиту строк кредитування та мав змогу ознайомитись з умовами договору.
Відповідач уклав кредитний договір підписавши його одноразовим ідентифікатором. Позивачем надані відповідні докази.
Позивачем перераховано кредитні кошти відповідачу. Відповідачем даний факт не спростовано.
Договір факторингу 28/1118-01 діяв з 28.11.2018 по 31.12.2024. Сторони договору виконали його належним чином. Реєстр прав вимоги створено після укладенн кредитного договору.
Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.
Ухвалою Томашпільського районного суду від 15 вересня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження, перше судове засідання призначено на 17 жовтня 2025 року без виклику сторін.
06.10.2025 року позивачем подано відповідь на відзив.
07.10.2025 року відповідачем подано до суду відзив.
Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.
Представник ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» в матеріалах позову заявив клопотання в якому просить справу слухати у його відсутності, позов підтримує та просить його задовольнити в повному обсязі, в разі неявки відповідача не заперечує проти заочного розгляду справи. а відповідач ОСОБА_1 25.09.2025 отримав ухвалу про відкриття провадження.
Заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного провадження від сторін не надійшло.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі не надходили.
Згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши права та обов'язки сторін, оцінивши докази в їх сукупності прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено що позивач ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» зареєстроване 07.05.2019 року, код ЄДРПОУ 42986956, масцезнаходження 02157, м.Київ, вул. Харківське шосе, 19, офіс 2005.
Згідно договору кредитної лінії № 806669205 від 25 травня 2023 року, договір укладався між ТОВ « Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 розмір кредитного ліміту 5000 грн.
Позивач за позовною заяву визначає суму заборгованості в розмірі 24246,00 грн., яка складається з: 5000,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 19246,00 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.
Відступлення права вимоги за своїм змістом означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Вказані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
Матеріалами справи встановлено, що кредитний договір № 806669205 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 датовано 25 травня 2023 року, натомість договір факторингу № 24/1118-01, за яким ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило права вимоги ТОВ «Таліон плюс», був укладений 28 листопада 2018 року, тобто, на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором та ОСОБА_1 .
Згідно договору факторингу № 10/1024-01, за яким ТОВ «Таліон плюс» відступило права вимоги ТОВ «ФК» Онлайн фінанс», вказаний договір був укладений 10.10.2024 року.
Згідно договору факторингу № 08/07/25-Е, за яким ТОВ «ФК» Онлайн фінанс» відступило права вимоги ТОВ «ФК» Ейс», вказаний договір був укладений 08.07.2025 року.
Відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов'язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон плюс» на підставі договору факторингу № 24/1118-01 від 28 листопада 2018 року, та яке б в подальшому перейшло до позивача, а тому позивач право вимоги відносно ОСОБА_1 як боржника у зобов'язанні, не набув. Наступна серія договорів факторингу також не свідчить про набуття позивачем права вимоги саме відносно ОСОБА_1 як боржника у зобов'язанні.
Отже, виходячи з вищенаведених положень законодавства та встановлених обставин справи, зокрема те, що кредитним договором № 806669205 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 від 25 травня 2023 року не порушуються права і законні інтереси ТОВ «ФК «Ейс», суд доходить висновку, що ТОВ «ФК «Ейс» не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за вказаним вище кредитним договором та є неналежним позивачем.
Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20).
Разом з тим, суд зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, але це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі №914/868/17).
Із вказаного слідує, що вимога на момент укладення договору мала би бути визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» щодо ОСОБА_1 на момент укладення договору факторингу 28 листопада 2018 року не було, та сторони не могли передбачити, що 25 травня 2023 року цим товариством буде укладено договір позики з відповідачем.
Таким чином суд дійшов висновку, що ТОВ «ФК «Ейс» не довело порушення його прав ОСОБА_1 та наявність права звернення в суд з позовом до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором № 806669205 укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 від 25 травня 2023 року, який укладений після відступлення первісним кредитором права вимоги за кредитом на користь ТОВ «Таліон плюс», а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» заборгованості за вказаним кредитним договором у розмірі 24246,00 грн.
Відповідно ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи наведене, зокрема, недоведеність позивачем обставин, на які він посилається у позові як на підставу своїх вимог, часткове підтвердження відповідачем обставин викладених у відзиві, в задоволенні позову потрібно відмовити.
Відповідно до ч.5 ст.265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Судом встановлено, що позивач ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» понесло судові витрати, що складаються з 3028 гривень, сплаченого судового збору.
Враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України, відмову в задоволенні позову, судові витрат понесені позивачем слід залишити за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 20, 207, 526, ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554, ст. 610-611, 1046-1049, ч. 1 ст. 1054, ч. 2 ст. 1054, ч. 3 ст. 1054, 1077, 1082 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 258, 263, 264, 265, 268, 279, 289, 354 ЦПК України
В задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Судові витрати понесені позивачем залишити за позивачем.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Повне найменування (ім'я) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» - код ЄДРПОУ 42986956, місце реєстрації: 02090, м. Київ, вул. Алматинська, 8, офіс 310 а.
Відповідач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Суддя: О. В. Пилипчук