Справа № 132/747/24
Провадження № 2/132/67/25
Іменем України
"09" вересня 2025 р. Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого - судді СЄЛІНА Є.В., при секретарі судового засідання - РИБАК І.Ю., за участі представника позивача ОСОБА_1 - адвоката МОРОЗ І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали суду в місті Калинівка Хмільницького району Вінницької області, цивільну справу № 132/747/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей та сім'ї Калинівської міської ради Вінницької області про позбавлення батьківських прав, стягнення додаткових витрат на дитину,
08.03.2024 року до Калинівського районного суду Вінницької області із вказаним цивільним позовом звернулася ОСОБА_1 , в якому просить суд позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Рахни-Польові Тиврівського району Вінницької області, батьківських прав у відношенні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки села Павлівка Калинівського району Вінницької області; стягнути з ОСОБА_2 на її користь додаткові витрати на дитину у розмірі 8599грн.50коп. В обґрунтування зазначених вимог зазначила, що під час зареєстрованого шлюбу із відповідачем, у них народилась дитина - дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які після розірвання шлюбу, залишилася проживати із нею. З цього часу, батько фактично самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, а саме не цікавиться її життям, не проявляє свого піклування та турботи, не піклується про її здоров'я, моральний, фізичний та культурний розвиток, а тому наявні законні підстави для позбавлення його батьківських прав відносно них. Окрім того, нею понесені додаткові витрати на дитину, половину з яких вона просить стягнути з відповідача на її користь.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.03.2024 року, визначено склад суду з розгляду цивільного позову: головуючого суддю Сєліна Є.В.
Ухвалою судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В. від 02.04.2024 року, відкрито провадження за позовом, визначено здійснити його розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Відповідно до ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 28.05.2024 року, закрито підготовче провадження у справі, призначено її до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, залучила до участі у справі в якості свого представника - адвоката Мороз Інну Вікторівну (Ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АВ № 1134592, виданий 28.05.2024 року на підставі Договору про надання правової допомоги б/н від 22.02.2024 року, яким повноваження адвоката не обмежуються).
Адвокат МОРОЗ І.В. в судовому засіданні підтримала заявлені позовні вимоги та просила їх задовольнити з підстав, зазначених у позові.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - уповноважений представник Служби у справах дітей та сім'ї Калинівської міської ради Вінницької області в судове засідання не з'явився, подав заяву, згідно якої просить справу розглянути за його відсутності.
Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений в передбаченому законом порядку.
Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та відповідну практику Європейського суду з прав людини, як джерело право.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03) від 03.04.2008 року та «Олександр Шевченко проти України» (Заява № 8371/02) від 26.04.2007 року.
Передбачене частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» («Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989 року).
У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
Саме на національні суди покладено обов'язок створення умов для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним, зокрема, суд має вирішувати, чи відкладати судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричиняє невиправдані затримки у провадженні (рішення від 06.09.2007 року у справі «Цихановський проти України», рішення від 18.10.2007 року у справі «Коновалов проти України»).
У рішенні в справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було зневільовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.
Слід також зазначити, що у відповідності до статті 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», інформація про кожне судове засідання, оприлюднювалася на офіційному веб-порталі Судової влади України, та відповідач не був позбавлений об'єктивної можливості дізнатися про дати судових засідань, користуючись відкритим безоплатним цілодобовим доступом до вказаного сайту.
За вищевказаних обставин, враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, а тому суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності відповідача ОСОБА_2 , що не може розцінюватись, як порушення його прав, передбачених ст.ст.43, 49 ЦПК України.
Згідно частини першої статті 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За наявності існуючих умов, передбачених в частині першій статті 280 ЦПК України, які підтверджені наявними в справі доказами, суд ухвалив: провести заочний розгляд справи за відсутності сторін та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, оцінюючи, належність, допустимість й достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, які містяться в матеріалах справи, приходить до наступних висновків.
Судом установлено такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що сторони у справі: позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки села Павлівка Калинівського району Вінницької області, про що свідчить Свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане 07.06.2016 року виконкомом Павлівської сільської ради Калинівського району Вінницької області.
Згідно акту обстеження умов проживання, складеного Павлівським старостинським округом Калинівської міської ради Вінницької області за № 2 від 12.02.2024 року, довідки Закладу дошкільної освіти «Сонечко» села Павлівка Калинівської міської ради Вінницької області від 02.02.2024 року № 3, довідки Ліцею села Павлівка Калинівської міської ради Вінницької області від 05.02.2024 року № 01-22/12, матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_2, дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом із своєю матір'ю ОСОБА_1 , яка її самостійно утримує, виховує та доглядає. Батько ОСОБА_2 участі у вихованні та утриманні дитини не бере.
Відповідно до статей 3, 18 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладено у пункті 8 статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів дитини.
На необхідності дотримання вказаного принципу неодноразово наголошено у практиці Європейського суду з прав людини, яка застосовується судами України на підставі частини четвертої статті 10 ЦПК України та положень Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини (рішення від 06.07.2010 року у справі «Neulinger and Shuruk v. Switzerland», заява № 41615/07, п.135; рішення від 11.10.2017 року у справі «M.S. v. Ukraine», заява № 2091/13, п.77). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16.07.2015 року у справі «Mamchur v. Ukraine», заява № 10383/09, п.100).
Статтею 150 СК України визначено обов'язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.
Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 164 СК України, мати може бути позбавлена судом батьківських прав, якщо вона ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Вказане свідчить, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки матері, свідомого нехтування нею своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, що тягне за собою правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, а саме не піклується про фізичний і духовний розвиток своєї дитини - дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки села Павлівка Калинівського району Вінницької області, не цікавиться про її долю, не створив умов для її утримання, виховання та розвитку.
Висновком органу опіки та піклування Калинівської міської ради Вінницької області від 05.07.2024 року № 03-15/1094, визнано за доцільне ОСОБА_2 позбавити батьківських прав у відношенні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки села Павлівка Калинівського району Вінницької області.
Статтею 12 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Україною 27.02.1991 року, зобов'язано Держави-учасниці забезпечити дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини; при чому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком та зрілістю.
Згідно із статтею 3 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25.01.1996 року, ратифікованої Україною 03.08.2006 року, дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами, використання яких вона може вимагати: a) отримувати всю відповідну інформацію; b) отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; c) бути поінформованою про можливі наслідки реалізації цих думок та про можливі наслідки будь-якого рішення.
У статті 6 «Порядок прийняття рішення» Європейської конвенції про здійснення прав дітей визначено, що під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки, якщо внутрішнім законодавством дитина визнається такою, що має достатній рівень розуміння, і приділяє належну увагу думкам, висловленим дитиною.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
Ці норми міжнародних договорів України імплементовано у внутрішнє законодавство, зокрема положення статті 45 (частина перша) ЦПК України і статті 171 СК України.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України, дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
У постанові від 08.12.2021 року у справі № 311/563/20 (провадження № 61-14656св21) Верховний Суд зазначив, що тлумачення частини другої статті 171 СК України свідчить, що нею передбачені випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов'язково. До таких випадків належать: вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її виховання (стаття 159 СК України); вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її місця проживання (стаття 161 СК України); вирішення спору про позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України); вирішення спору про поновлення батьківських прав (стаття 169 СК України); вирішення спору щодо управління її майном (стаття 177 СК України).
Суд має враховувати висловлену думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 20.09.2021 року у справі № 350/1696/19 (провадження № 61-19589св20).
Матеріали справи не містять будь-яких заперечень зі сторони дитини щодо позбавлення її батька батьківських прав відносно неї.
Враховуючи вищенаведене, суд знаходить встановленим, що відповідач ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини - дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки села Павлівка Калинівського району Вінницької області, у зв'язку із чим, його необхідно позбавити батьківських прав.
Згідно із вимогами частини першої статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Відповідно до вимог частини другої статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Пленум Верховного Суду України у постанові від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» у пункті 18 звернув увагу судів на те, що до передбаченої статті 185 СК України участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.
Тлумачення відповідних норм закону вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.
З урахуванням вищенаведеного, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути додаткові витрати на дитину у виді 1/2 частини вартості фактично понесених витрат на дитину у розмірі 8599грн.50коп., які підтверджені документально.
Згідно частин першої, шостої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Виходячи зі змісту вказаних положень закону, з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1211грн.20коп.
Відповідно до частин першої-третьої, п'ятої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Виходячи із викладеного, керуючись ст.ст.12, 80, 81, 82, 211, 247, 259, 264, 265, 268, 280-289, 354 ЦПК України, на підставі ст.ст. 164-166 СК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства про розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей та сім'ї Калинівської міської ради Вінницької області про позбавлення батьківських прав, стягнення додаткових витрат на дитину - задовольнити.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Рахни-Польові Тиврівського району Вінницької області, позбавити батьківських прав у відношенні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки села Павлівка Калинівського району Вінницької області.
Роз'яснити ОСОБА_2 , що він не позбавлений права звернутися до суду із позовом про поновлення батьківських прав в порядку, передбаченому статтею 169 СК України, у разі зміни його поведінки та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на дитину у розмірі 8599грн.50коп.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави судовий збір у розмірі 1211грн.20коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Суддя