15 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 278/3431/23
провадження № 51-2112км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого (відеоконференція) ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 08 листопада 2024 року та вирок Житомирського апеляційного суду від 14 квітня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023060410000329 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 186, ч. 4 ст. 296 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Житомирський районний суд Житомирської області вироком від 08 листопада 2024 року визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень і призначив йому покарання за ч. 4 ст. 296 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за ч. 4 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі положень ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі положень ст. 75 КК України суд звільнив ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та поклав на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.
Згідно з вирокомОСОБА_7 03 червня 2023 року о 16.20 перебував в стані алкогольного сп'яніння у маршрутному автобусі сполученням «Житомир-Червоне», де між ним та пасажирами виник словесний конфлікт. Під час конфлікту водій автобуса ОСОБА_8 зробив останньому зауваження та запропонував покинути автобус, зупинившись на зупинці громадського транспорту по вул. Житомирській в с. Кодня Житомирського району Житомирської області, а ОСОБА_7 в свою чергу продовжив конфлікт уже з водієм зазначеного вище автобуса.
Під час вказаного конфлікту ОСОБА_7 помітив на передній панелі автобуса грошові кошти, й у нього виник злочинний умисел на відкрите викрадення чужого майна, яке належить TOB «САВ-ТРАНС».
Реалізуючи свій умисел, ОСОБА_7 , достовірно знаючи, що в Україні введено воєнний стан, керуючись корисливим мотивом, з передньої панелі маршрутного автобуса схопив грошові кошти в сумі 870 грн, після чого вибіг з автобуса, тим самим відкрито викравши грошові кошти, якими розпорядився на власний розсуд, спричинивши ТОВ «САВ-ТРАНС» матеріальний збиток на вищевказану суму.
Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_7 у цей же день приблизно о 16:25, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходився на дорозі по вулиці Житомирській в с. Кодня Житомирського району Житомирської області, де їхав автомобіль під керуванням ОСОБА_9 , який подав звуковий сигнал, оскільки ОСОБА_7 йшов посередині проїзної дороги, чим заважав учасникам дорожнього руху.
Після цього ОСОБА_9 , намагаючись об'їхати ОСОБА_7 , під'їхав ближче до нього, й останній відразу з хуліганських мотивів наніс один удар кулаком по кузову автомобіля ОСОБА_9 , який зупинив автомобіль та вийшов з нього.
В подальшому ОСОБА_7 , продовжуючи свої протиправні дії, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, з кишені штанів дістав складний ніж, за допомогою якого рукою наніс один удар по лівій руці та один удар по лівій підреберній ділянці ОСОБА_9 , спричинивши останньому тілесні ушкодження, які відносяться до легких.
Після цього він підійшов до автомобіля «Рено-Мастер» ОСОБА_9 й ножем наніс один удар по правому задньому колесу, пробивши його. В подальшому ОСОБА_7 підбіг до маршрутного автобуса й, утримуючи ніж в правій руці, наніс два удари по задньому лівому колесу, пробивши його й тим самим порушивши режим роботи підприємства ТОВ «САВ-ТРАНС», а саме порушив розклад руху автобуса по маршруту «Житомир-Червоне».
Житомирський апеляційний суд 14 квітня 2025 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_7 залишив без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора задовольнив частково. Вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 08 листопада 2024 рок щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасував і ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 4 ст. 296 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за ч. 4 ст. 186 КК України виді позбавлення волі на строк 7 років.
На підставі положень ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим апеляційний суд остаточно призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. В решті вирок суду місцевого суду апеляційний суд залишив без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вироки судів першої та апеляційної інстанцій і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Захисник вважає, що водій автобуса ОСОБА_8 безпідставно був визнаний потерпілим у кримінальному провадженні, оскільки йому не було завдано фізичної чи майнової шкоди.
Указує, що відповідно до змісту ч. 4 ст. 55 КПК України потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства, тому навіть у випадку заподіяння ОСОБА_8 моральної шкоди як представнику ТОВ «САВ-ТРАНС» він не може бути визнаний потерпілим.
Крім цього, захисник вважає недоведеним висновок про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України. Вбачає, що матеріали провадження не містять доказів заволодіння ним грошовими коштами саме в сумі 870 грн, й що вилучені під час огляду місця події кошти є саме тими, які взяв ОСОБА_7 , а також, що ці купюри є справжніми грошовими знаками, оскільки їх експертиза не проводилась.
Також захисник зазначає, що у ОСОБА_7 був відсутній корисливий мотив, й він не мав наміру збагатитись, а прагнув повернути різницю коштів, сплачених ним за проїзд, оскільки його примусового висаджували з автобуса.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджений підтримали подану касаційну скаргу.
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги сторони захисту.
Іншим учасникам судового провадження були направлені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
За змістом статей 433, 438 КПК України суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені обставини були предметом перевірки для суду апеляційної інстанції.
За змістом касаційної скарги захисника вирок суду в частині доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, правильність кваліфікації дій підзахисного за цією частиною статті Особливої частини КК України, аспекти призначення покарання за ч. 4 ст. 296 КК України захисником не оспорюються.
Що стосується доводів касаційної скарги про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону в частині засудження ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК України, то вони, на думку колегії суддів, є необґрунтованими.
Зокрема, посилання захисника у касаційній скарзі на недоведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, відсутність доказів заволодіння коштами саме в сумі 870 грн, колегія суддів вбачає безпідставними.
Суд першої інстанції дійшов висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, та правильність кваліфікації його дій за цією нормою кримінального закону з додержанням положень ст. 23 КПК України на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК України, про що в судовому рішенні наведено докладні мотиви.
Вирішуючи питання про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень та правильність кваліфікації його діянь за ч. 4 ст. 186, ч. 4 ст. 296 КК України, суд першої інстанції послався на досліджені в судовому засіданні докази, а саме на:
- показаннями самого засудженого ОСОБА_7 , який не заперечував того, що він з передньої панелі автобуса взяв гроші, які там лежали, й вийшов з автобуса, хоча й наполягав на тому, що не мав наміру заволодіти всіма коштами, а хотів лише забрати сплачені ним гроші за проїзд;
- показання потерпілого ОСОБА_8 про те, що він працює водієм автобуса. В той день обвинувачений зайшов із товаришем, вони були в стані алкогольного сп'яніння, обвинувачений підсів до дівчини, й у них почався конфлікт, після чого він зупинив автобус і запропонував обвинуваченому вийти. ОСОБА_7 швидко встав, схопив гроші, які лежали в салоні біля водія, і побіг на вулицю. Товариш ОСОБА_7 повернув йому кошти до приїзду працівників поліції;
- показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які були пасажирами автобуса, де стався конфлікт, і повідомили, що в ході конфлікту ОСОБА_7 сам взяв гроші, які лежали біля водія, вийшов з автобуса та пішов по дорозі в напрямку річки.
Крім цього суд послався на досліджені в судовому засіданні документи, а саме на:
- протокол огляду місця події від 03.06.2023, відповідно до якого оглянуто автобус «ПАЗ 4234», д.н.з НОМЕР_1 , у кузові жовтого кольору, на якому виявлено пошкодження колеса, а також оглянуто передню панель в салоні автобуса, де знаходились грошові кошти;
- протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 04.06.2023, за участю водія ОСОБА_8 , яким зафіксовано впізнання потерпілим ОСОБА_7 як особу, яка близько 16 години 03.06.2023 в с. Кодня відкрито заволоділа грошовими коштами;
- протоколами пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 04.06.2023 за участю свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_14 , які впізнали ОСОБА_7 як особу, яка близько 16 години 03.06.2023 в с. Кодня відкрито заволоділа грошовими коштами, що знаходилися біля водія автобуса;
- протокол проведення слідчого експерименту від 08.06.2023 за участю водія ОСОБА_8 , який показав обставини, за яких ОСОБА_7 03.06.2023 близько 16:00-16:20, перебуваючи в маршрутному автобусі, відкрито заволодів коштами;
- протоколи проведення слідчих експериментів від 08.06.2023 за участю свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 , які показала, як 03.06.2023 ОСОБА_7 , перебуваючи в маршрутному автобусі, відкрито заволодів грошовими коштами, що знаходилися біля водія.
Оцінивши указані вище та інші докази, покладені в основу вироку, з точки зору належності, допустимості й достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
Тому колегія суддів касаційного суду відхиляє доводи касаційної скарги захисника щодо неправильної, на його думку, оцінки судами досліджених доказів за відсутності або безпідставності конкретних доводів щодо їх неналежності, недопустимості чи недостовірності.
Стосовно доводів про конкретну суму коштів, якими заволодів ОСОБА_7 , а також про те, що купюри, якими заволодів останній, можливо, не є справжніми грошовими коштами, то ці обставини встановлені судом на підставі сукупності досліджених доказів. Зокрема сам ОСОБА_7 не заперечував того, що він взяв з передньої панелі автобуса гроші та вийшов з транспорту.
За показами водія ОСОБА_8 , які відображені у змісті вироку місцевого суду, викрадені кошти йому повернув товариш обвинуваченого ще до приїзду поліції.
Крім цього, у протоколі прийняття заяви про кримінальне правопорушення зафіксовано, що ОСОБА_8 повідомив про заволодіння коштами в сумі 870 грн (том з матеріалами досудового розслідування, а. с. 6), й у протоколі огляду місця події від 03.06.2023 під час огляду автобуса ОСОБА_8 показав місце, з якого було викрадено кошти, яку суму коштів та якими купюрами (том з матеріалами досудового розслідування а. с. 15-23).
При цьому положення ч. 2 ст. 242 КПК України не передбачають обов'язкового проведення експертизи для встановлення того, що грошові кошти, якими заволоділа особа під час вчинення кримінального правопорушення, є справжніми грошовими знаками.
Стосовно посилань сторони захисту на відсутність корисливого мотиву, то суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що в момент, коли обвинувачений привласнив кошти, які знаходились біля водія, останній усвідомлював, що ці кошти йому не належать, однак вийшов з ними з автобуса. Усвідомлення того, що кошти ОСОБА_7 не належать і бажання протиправно ними заволодіти, власне й свідчить про корисливий мотив.
Колегія суддів Верховного Суду вбачає такі висновки умотивованими і погоджується з ними.
Верховний Суд також в цілому погоджується з позицією сторони захисту щодо необхідності у кримінальному провадженні правильно встановити особу, якій кримінальним правопорушенням заподіяно шкоду (потерпілого).
Однак колегія суддів враховує й те, що для кваліфікації діяння особи за ст. 186 КК України визначальним є не те, кому саме належить майно, яке викрадає особа, а усвідомлення цією особою того, що це майно їй не належить, є чужим, і особа заволодіває ним протиправно.
Тому за вказаних обставин колегія суддів вбачає в цілому слушними доводи сторони захисту щодо аспектів визнання водія автобуса ОСОБА_8 потерпілим у цьому провадженні за ч. 4 ст. 186 КК України.
Однак при цьому колегія суддів бере до уваги, що за змістом вироку місцевого суду водій ОСОБА_8 не наполягав на суворому покаранні обвинуваченому, жодних претензій не висловлював, цивільного позову не заявляв, у зв'язку з чим вказане визнання не потягло за собою жодних негативних наслідків для обвинуваченого (т. 1 а.с. 139, 148).
Тому колегія суддів Верховного Суду за обставин цього конкретного кримінального провадження не вбачає істотним порушенням вимог КПК України і підставою для скасування оскаржуваних вироків судів першої та апеляційної інстанцій те, що водій ОСОБА_8 був визнаний потерпілим у цьому кримінальному провадженні.
Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
З огляду на це неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах провадження під час касаційного розгляду в межах, визначених положеннями ст. 433 КПК України, не встановлено.
Тому, керуючись положеннями статей 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 08 листопада 2024 року та вирок Житомирського апеляційного суду від 14 квітня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3