15 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 448/682/16-к
провадження № 51-1788 км 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Городоцького районного суду Львівської області від 23 липня 2024 року та вирок Львівського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12015140230000285, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Старява Мостиського району Львівської області, раніше не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст судових рішень та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Городоцького районного суду Львівської області від 23 липня 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки зпокладенням обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
Вирішено питання щодо цивільних позовів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Вироком Львівського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано таухвалено в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 18 травня 2015 року, близько 23 год 20 хв., керуючи автомобілем марки «Фольксваген Гольф 3», р.н. НОМЕР_1 , на 63 км + 83 м автодороги М-11 «Мостиська-Шегині» в напрямку м. Львова, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, виїхав на зустрічну смугу руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «Опель Віваро», р.н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_12 , який рухався в напрямку с. Шегині, чим грубо порушив вимоги п. 10.1 та вимоги дорожньої розмітки 1.1 розділу 34 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР). В результаті ДТП пасажири автомобіля марки «Опель Віваро» ОСОБА_11 та ОСОБА_8 отримали тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя, а ОСОБА_10 та ОСОБА_9 -середньої тяжкості тілесні ушкодження, ОСОБА_13 та водій вказаного автомобіля ОСОБА_12 - легкі тілесні ушкодження.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Стверджує, що судовий розгляд проведено неповно, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 ґрунтуються на недопустимих та непрямих доказах.
Зазначає, що у висновку інженерно - транспортної експертизи № 1/882
(транспортно-трасологічне дослідження)від 16 жовтня 2015 року було встановлено, що зіткнення автомобіля «Volkswagen Golf 3» під керуванням водія ОСОБА_7 з автомобілем «Opel Vivaro» під керуванням водія ОСОБА_12 відбулося на проїзній частині в районі осьової лінії - в місці кінцевого розташування транспортних засобів, що в комплексі супроводжується із ділянкою осипу скла, бруду та дрібних частин.
Крім того, вказує, що вихідні дані, які містяться у протоколах слідчих експериментів, проведених із ОСОБА_12 , ОСОБА_7 та ОСОБА_14 , були надані на дослідження експерту-автотехніку ОСОБА_15 , котрий склав висновок інженерно - транспортної експертизи № 1/154 від 26 лютого 2016 року. В якості вихідних даних слідчий надав експертам також дані висновку експертизи № 1/882. Однак, експерти при проведенні досліджень його жодним чином не використали. Перевіряючи версії водіїв та свідків на технічну спроможність, вони не співставили їх із даними висновкуінженерно - транспортної експертизи № 1/882, яку виконував експерт ОСОБА_16 і він же є співавтором висновку інженерно - транспортної експертизи № 1/154, однак у допиті вказаного експерта за клопотанням сторони захисту суд першої інстанції відмовив.
На думку захисника, дослідження, які містяться у висновку № 1/154, без використання даних транспортно-трасологічного дослідження є нікчемними і носять гіпотетичний характер.
Звертає увагу, що для суду залишилися відкритими та недослідженими питання щодо відповідності даних, які містяться у показаннях та слідчих експериментах проведених із ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , висновку інженерно- транспортної експертизи № 1/882, а також щодо відповідності показань, даних ОСОБА_7 в суді, цьому висновку, надання їм технічної оцінки та встановлення дійсної об'єктивної технічної причини ДТП. Стверджує, що без вирішення цих питань не можна було ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Також вказує, що суд апеляційної інстанції при ухваленні вироку порушив вимоги статей 50 та 65 КК України, які полягають у необ'єктивному та необґрунтованому застосуванні до ОСОБА_7 додатковогопокарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. До того ж, вважає, що всупереч ч. 3 ст. 404 КПК України, апеляційний суд повторно за клопотанням сторони захисту не дослідив обставини, які встановлені під час кримінального провадження.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 підтримали доводи касаційної скарги.
Прокурор просила рішення судів попередніх інстанцій залишити без зміни, а касаційну скаргу без задоволення.
Від представника потерпілого ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_17 надійшло клопотання про проведення касаційного розгляду без його участі.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з'явилися, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що, не погоджуючись із визнанням винуватим ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, захисник оспорює правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження, вказує на неповноту судового розгляду, наводить власну оцінку доказам, відмінну від оцінки, що надав суд першої інстанції.
Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України, не підлягають. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження є підставами для скасування чи зміни судових рішень в апеляційному порядку, згідно зі ст. 409 КПК України.
Слід зазначити, що диспозиція ст. 286 КК України є бланкетною, і для з'ясування того, чи були допущенні порушення правил безпеки дорожнього руху, необхідно звертатися до Правил дорожнього руху України, якими регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
При цьому, для встановлення наявності об'єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, має бути встановлено три обов'язкові ознаки: суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху), суспільно небезпечні наслідки (спричинення тяжких тілесних ушкоджень або смерті потерпілому) та причинний зв'язок між діянням і наслідками.
Сторона захисту, з огляду на дорожню обстановку на місці ДТП, не погоджується з висновками, що саме дії ОСОБА_7 призвели до зіткнення транспортних засобів і, як наслідок, травмування потерпілих.
Проте такідоводи суперечать матеріалам кримінального провадження і встановленим судами обставинам справи.
Так, місцевий суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, на підставі сукупності доказів, детальний зміст яких наведено у вироку, зокрема: показань потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та ОСОБА_13 , свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_18 , протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди зі схемою та фототаблицею від 19.05.2015 (т. 1 а. п. 115-126), протоколу огляду транспортного засобу - автомобіля марки «Опель Віваро», р.н. НОМЕР_2 , від 19.05.2016 (т. 1 а. п. 127-128), протоколу огляду транспортного засобу - автомобіля марки «Фольксваген Гольф», р.н. НОМЕР_3 (т. 1 а. п. 129-130), висновків судово-медичних експертиз № 728 від 28.05.2015, № 773 від 06.07.2015, № 774 від 06.07.2015, № 807 від 07.07.2015 та № 775 від 08.07.2015 (т. 1
а. п. 136-138, 147-149, 151-153, 155-158, 160-162), висновку судової інженерно-транспортної експертизи (транспортно-трасологічне дослідження) № 1/882 від 16.10.2015 зі схемами (т. 1 а. п. 215-221), протоколу проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_14 від 05.11.2015 зі схемою (т. 1
а. п. 226-228), протоколу проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_12 від 05.11.2015 зі схемами (т. 1 а. п. 229-232), висновку інженерно-транспортної експертизи (дослідження обставин і механізму ДТП) № 1/154 від 26.02.2016 (т. 1 а. п. 239-248), протоколу проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_13 від 21.04.2016 зі схемами (т. 1 а. п. 249-252), протоколу додаткового огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 21.04.2016 зі схемою та фототаблицею (т. 2 а. п. 1-7), висновку інженерно-транспортної експертизи (дослідження обставин і механізму ДТП) № 1/400 від 28.04.2016 (т. 2
а. п. 13-31).
Спростовуючи твердження сторони захисту про те, що висновки судової інженерно-транспортної експертизи (транспортно-трасологічне дослідження) № 1/882 від 16.10.2015 та інженерно-транспортних експертиз (дослідження обставин і механізму ДТП) № 1/154 від 26.02.2016 та № 1/400 від 28.04.2016 слід визнати недопустимими доказами, оскільки вони ґрунтуються виключно на свідченнях заінтересованої особи - водія ОСОБА_12 та застосуванні неправильної методики розрахунків, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що у висновках даних експертиз зазначено про те, що з технічної точки зору показання водія ОСОБА_7 є неспроможними, а відтак не могли бути покладені в основу таких висновків. Також слід зазначити, що інженерно-транспортна експертиза (дослідження обставин і механізму ДТП) № 1/400 від 28.04.2016 була проведена за результатами слідчих експериментів зі свідками ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , при цьому експертами враховані висновки судової інженерно-транспортної експертизи (транспортно-трасологічне дослідження) № 1/882 від 16.10.2015.
До того ж, у судових засіданнях були допитані всі експерти, які попереджались про кримінальну відповідальність та які підтвердили свої висновки, при цьому чітко вказали, що вихідних даних, які вказали при проведенні слідчих експериментів свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , для проведення експертиз було достатньо. Всі висновки експертиз досліджені безпосередньо у судовому засіданні, експерти, кожен окремо, дали вичерпні відповіді на всі запитання сторони захисту, в тому числі роз'яснили методику розрахунків та використану літературу при виготовленні висновків експертиз.
Виконуючи завдання кримінального провадження, суд належним чином з'ясував передбачені ст. 91 КПК України обставини й дійшов вірного висновку, що саме порушення правил дорожнього руху водієм ОСОБА_19 створило небезпечну дорожню обстановку, а далі аварійну ситуацію, та саме такі його дії перебувають у причинному зв'язку з наслідками, які настали.
Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_19 у вчиненні даного кримінального правопорушення був предметом перевірки апеляційного суду і мотивовано визнаний таким, що відповідає доказам, зібраним у встановленому законом порядку, які досліджені у судовому засіданні таналежно оцінені судом, і є обґрунтованим.
Водночас, вказаним судом вірно зазначено про неспроможність доводів сторони захисту щодо порушення права засудженого на захист, з посиланням на безпідставну відмову місцевим судом в проведенні комплексної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи та у допиті експертів, які проводили експертизи, оскільки такі твердження є голослівними та нічим не підтверджуються.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що бажання сторони захисту повторно дослідити докази зумовлене незгодою з їх юридичною оцінкою місцевим судом та встановлених обставин кримінального провадження. Однак, захистом не наведено будь-яких обґрунтувань, які б указували на те, що докази сторони обвинувачення судом першої інстанції були досліджені не повністю або з порушеннями, що вказує на відсутність, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України, підстав для їх повторного дослідження апеляційним судом.
Розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилося у місцевому суді, оскільки це суперечить основним засадам кримінального процесуального законодавства України. Незгода сторони захисту з показаннями свідків та письмовими доказами по справі, не є підставою для повторного дослідження цих доказів.
Таким чином, вказаний суд дотримався вимог статей 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом.
Крім цього, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що відсутня необхідність у визнанні недопустимим доказом протоколу проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_7 від 03.12.2015, оскільки даний доказ місцевим судом не покладено в обґрунтування його винуватості, а згідно висновків вищевказаних експертиз дані повідомлені ОСОБА_7 під час проведення даної слідчої дії є технічно не спроможними.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги захисника про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано призначив ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік,колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до положень статей 370, 420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
На думку колегія суддів, апеляційний суд зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.
Так, санкція ч. 2 ст. 286 КК України надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати дане покарання до особи.
Указане положення закону України про кримінальну відповідальність має альтернативний характер застосування, і це питання, як визначив законодавець, суд вирішує на власний розсуд, залежно від конкретних обставин кримінального провадження, характеру допущених особою порушень вимог ПДР, їх наслідків тощо.
У своїй апеляційній скарзі прокурор, крім іншого, стверджував, що судом першої інстанції безпідставно не призначено обвинуваченому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Апеляційний суд, частково погодившись із доводами прокурора, скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та ухвалив в цій частині новий вирок, яким призначив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік.
На підставі ст. 75 КК України звільнив ОСОБА_7 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 2 роки зпокладенням обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
При цьомусуд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд дійшов необґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для застосування до обвинуваченого додаткового покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки залишено поза увагою та не проаналізовано характер й обсяг допущених ОСОБА_7 порушень ПДР та їх наслідків.
До того ж, цей суд вказав, що згідно довідки від 14.10.2024 ОСОБА_7 перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_4 , де проходить службу за контрактом, про те, що обвинувачений працює на посаді водія - заправника, а тому позбавлення його права керувати транспортними засобами буде суперечити інтересам служби, не заслуговує на увагу, оскільки не підтверджено документально.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що висновок суду апеляційної інстанції щодо призначення ОСОБА_7 додаткового покарання є правильним, а призначене йому в цілому покарання таким, що відповідає вимогам статей 50, 65 ККУкраїни, оскільки є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування судових рішень щодо ОСОБА_7 ,колегією суддів не встановлено, кримінальний закон застосовано правильно, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги захисника.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Городоцького районного суду Львівської області від 23 липня 2024 року та вирок Львівського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в його інтересах - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3