20 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 718/2160/23
провадження № 61-12754ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., розглянувши касаційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Сенс Банк» про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми,
встановив:
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»), у якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив суд стягнути з відповідача на його користь три проценти річнихза період з09січня 2015 року по05вересня 2019 року (включно) у сумі 145 873,97 грн, три проценти річнихза період з 06 вересня 2022 року по 25 травня 2023 року (включно) у сумі 22 481,75 грн та інфляційні втратиза період із серпня 2022 року по травень 2023 року (включно) у сумі 115 841,04 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року, позов задоволено.
Стягнуто з АТ «Сенс-Банк» на користь ОСОБА_1 три проценти річних за період з 09 січня 2015 року по 05 вересня 2019 року (включно) у сумі 145 873, 97 грн, три проценти річних за період з 06 вересня 2022 року по 25 травня 2023 року (включно) у сумі 22 481, 75 грн та інфляційні втрати за період із серпня 2022 року по травень 2023 року (включно) у сумі 115 841, 04 грн.
Стягнуто з АТ «Сенс-Банк» на користь ОСОБА_1 2 143, 49 грн сплаченого судового збору.
Стягнуто з АТ «Сенс-Банк» в дохід держави 698, 48 грн судового збору.
14 жовтня 2025 року АТ «Сенс-Банк» засобами поштового зв'язку надіслало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року у вказаній справі.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що з 01 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 028, 00 грн.
Ціна позову в цій справі становить 284 196, 76 грн, що станом на 01 січня 2025 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028, 00 грн * 250 = 757 000, 00 грн).
Заявник у касаційній скарзі посилається на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та зазначає про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо строку позовної давності за вимогами вкладника про стягнення коштів за частиною другою статті 625 ЦК України (3 % річних та інфляційних втрат). Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі винесені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, вагомістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Проте заявником не наведено переконливих доводів стосовно того, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Більш того, таке посилання заявника фактично зводиться до неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Проте наведене є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги та не дає підстав для висновку про те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Інших підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких суд міг би визнати оскаржувані судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню, у касаційній скарзі не зазначено та не обґрунтовано.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і вони не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Верховним Судом взято до уваги, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання заявника про зупинення виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ухвалив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Сенс Банк» про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко