Ухвала
Іменем України
16 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 524/6991/16
провадження № 61-12237ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області
від 29 жовтня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду
від 01 вересня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Автозаводського відділу державної виконавчої служби у м. Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною скаргою, в якій просив визнати протиправними дії державного виконавця щодо винесення постанови від 26 вересня 2024 року про стягнення штрафу в сумі 17 372,51 грн у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та скасувати відповідну постанову.
Скарга обґрунтована тим, щоу виконавчому провадженні державний виконавець ухвалив постанову про накладення штрафу на боржника в розмірі 17372,51 грн, що дорівнює 30% суми заборгованості. Із постановою він не погоджується та вважає, що державний виконавець неправомірно нарахував штраф, оскільки положення законодавства щодо посилення захисту прав дитини ведено в дію 28 серпня 2018 року, а заборгованість нарахована з 2016 року.
Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 29 жовтня 2024 року, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду
від 01 вересня 2025 року, у задоволенні скарги відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції, з висновками якої погодився апеляційний суд, мотивована тим, що розмір заборгованості по сплаті аліментів перевищує суму платежів за два роки. Крім того, заборгованість по сплаті аліментів виникла до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03 липня 2018 року та продовжила існувати після набрання вказаним законом.
29 вересня 2025 року через засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 21 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 липня 2025 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що у державного виконавця відсутні підстави для застосування розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, починаючи з вересня 2016 року для застосування до боржника штрафу, встановленого частиною 14 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконавче провадження № НОМЕР_1 відкрито
19 вересня 20219 року, тобто після набрання чинності цієї норми Закону. При цьому, оскаржувані судові рішення не містять посилань на розрахунки на підставі якого державний виконавець встановив заборгованість, сукупний розмір якої перевищував суму відповідних платежів саме за два роки.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову
у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.
Судами попередніх інстанцій установлено, що 19 вересня 2019 року державний виконавець Автозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
Шишко Л. І. відкрила виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 524/6991/16-ц про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
26 вересня 2024 року державний виконавець Автозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Носа І. Ю. ухвалила постанову у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 якою на ОСОБА_1 накладено штраф на користь стягувача у розмірі 30% суми заборгованості зі сплати аліментів, що складає 17 372,51 грн.
Відповідно до розрахунку, сукупний розмір заборгованості станом на
26 вересня 2024 року становить 57 908,36 грн.
Розмір аліментів, які підлягали стягненню за період із листопада 2022 року по серпня 2024 року становив 59 336,55 грн
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності, тощо.
Відповідно до абз. 2 частини чотирнадцятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент винесення постанови) за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
Відповідно до статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів виконавчої служби щодо виконання рішення суду можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку передбаченому законом.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року по справі № 2610/27695/2012, провадження № 14-37цс21 зазначено, що частина чотирнадцята статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає накладення штрафу у разі наявності заборгованості зі сплати аліментів і яка набрала чинності 28 серпня 2018 року), застосовується не лише до заборгованості, що виникла після набрання чинності цією нормою, а й до, але продовжила існувати після набрання нею чинності. Визначальним для вирішення справи є встановлення наявності такої заборгованості на час винесення постанови про накладення штрафу та її сума, з якою пов'язано визначення розміру штрафу.
Оскільки заборгованість по сплаті аліментів виникла до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03 липня 2018 року та продовжила існувати після набрання вказаним законом, доводи заявника про те, що норма статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»(в редакції, чинній на момент винесення постанови) не може бути застосована до правовідносин, які виникли в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 є необґрунтованими.
За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні скарги.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою та на правильність висновків апеляційного суду не впливають.
Отже, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення убачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосування судом норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, наслідки розгляду такої скарги не мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення, тому є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою.
У частині четвертій статті 394 ЦПК України передбачено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими, ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від
19 грудня 1997 року).
Керуючись статтею 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29 жовтня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 вересня 2025 року усправі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Автозаводського відділу державної виконавчої служби у м. Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді:М. Є. Червинська
Є. В. Коротенко В. М. Коротун