15 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 367/9537/24
провадження № 61-688св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Міністерство юстиції України,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сергеєв Олександр Олександрович,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сергеєв Олександр Олександрович, про визнання протиправним та скасування пункту наказу Міністерства юстиції України в частині скасування рішень, прийнятих приватним нотаріусом про реєстрацію права власності на нерухоме майно,
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бойка Олексія Ігоровича на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 20 вересня 2024 року у складі судді Карабази Н. Ф. та постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Кафідової О. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст вимог позову
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу Міністерства юстиції України від 19 червня 2022 року № 2551/5 «Про задоволення скарги» в частині скасування рішень № 62031346, № 62037991, прийнятих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О. О. про реєстрацію за нею права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3210945600:01:082:0015, 3210945600:01:082:0011.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що внаслідок поділу з іншим співвласником земельних ділянок на підставі укладених цивільно-правових угод приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сергеєв О. О. здійснив реєстрацію за нею права власності на земельні ділянки.
Разом з цим 10 лютого 2021 року приватний виконавець виконавчого округу Київської області Чучковий М. О. відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання постанови Донецького апеляційного суду від 26 листопада 2020 року у справі № 242/3822/19 про стягнення грошових коштів, боржником за яким є ОСОБА_1 .
Після реєстрації права власності за позивачкою на поділені земельні ділянки приватний виконавець звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою, зокрема, на рішення приватного нотаріуса від 03 грудня 2021 року № 62031346, № 62037991, які скасовані наказом від 19 червня 2022 року № 2551/5.
Вважаючи, що оспорюваним наказом порушено право власності позивачки на земельні ділянки, вона звернулася до суду з цим позовом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ірпінський міський суд Київської області ухвалою від 20 вересня 2024 року відмовив у відкритті провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства).
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що, враховуючи суб'єктний склад учасників справи і характер спірних правовідносин, заявлений у цій справі спір має вирішуватися у порядку адміністративного судочинства.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Київський апеляційний суд постановою від 12 грудня 2024 року апеляційну скаргу адвоката Бойка О. І., який діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 , залишив без задоволення. Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 20 вересня 2024 року залишив без змін.
Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що ухвала місцевого суду є законною та обґрунтованою.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У січні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бойко О. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 20 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 826/9341/17 та постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 480/435/21.
Касаційна скарга мотивована тим, що, приймаючи оскаржувані рішення, суди не звернули уваги, що предметом спору у цій справі є наказ Міністерства юстиції України, яким скасовано рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухоме майно за позивачкою. Цей спір не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки Міністерство юстиції України, приймаючи оскаржуваний наказ про скасування рішення державного реєстратора, не мало публічно-правових відносин саме з позивачкою. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про скасування державної реєстрації ухвалене за скаргою іншої особи, а не позивачки. Заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги спрямовані суто на поновлення порушених оспорюваним наказом відповідача майнових прав позивачки, а саме її права власності на земельні ділянки. Отже, спірні правовідносини у справі пов'язані з необхідністю захисту права власності позивачки на об'єкти нерухомого майна, тобто права цивільного.
У лютому 2025 року Міністерство юстиції України подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що вони є законними й обґрунтованими.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
31 січня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин.
Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Визначальною ознакою для правильного визначення юрисдикції спору є характер правовідносин, з яких виник спір: зміст прав та обов'язків його учасників, правовий статус сторін правовідносин та їх матеріально-правове регулювання.
Згідно зі статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (переважно майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
З наведеного випливає, що до адміністративної юрисдикції не належить розгляд справ, якщо у спірних відносинах вбачається спір про право.
Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 910/8424/17 (провадження № 12-39гс18).
При цьому під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Спірні правовідносини зумовлені незгодою позивачки з пунктом 2 наказу Міністерства юстиції України від 19 червня 2022 року № 2551/5 «Про задоволення скарги», яким скасовано рішення № 62031346, № 62037991, прийняті приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О. О. про реєстрацію за нею права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3210945600:01:082:0015, 3210945600:01:082:0011
Тобто позовні вимоги у справі заявлено щодо поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача - права власності на земельні ділянки.
Та обставина, що відповідачем у справі, зокрема є суб'єкт владних повноважень, не змінює правової природи спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивачки не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язані з необхідністю захисту приватноправових відносин позивачки.
Близьких за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 138/3333/23 (провадження № 61-1287св24) та від 14 лютого 2024 року у справі № 480/435/21 (провадження К/990/14553/23).
З огляду на викладене помилковими є висновки судів першої та апеляційної інстанції про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Частиною третьою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
За викладених обставин ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі та постанова суду апеляційної інстанції не можуть вважатись законними й обґрунтованими та підлягають скасуванню, а справа - передачі до суду першої інстанції для продовження розгляду - вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бойка Олексія Ігоровича задовольнити.
Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 20 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду - вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко В. М. Коротун
М. Ю. Тітов