Справа № 761/646/25
Провадження № 2-а/761/481/2025
15 серпня 2025 року суддя Шевченківський районний суд м. Києва Пономаренко Н.В. розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
У грудні 2024 року до Шевченківського районного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про скасування постанови про адміністративне правопорушення, у якій позивач просить суд: скасувати постанову від 21.12.2024 №ЧС-116 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та закрити справу про адміністративне правопорушення.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 21.12.2024 уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_1 квітом ОСОБА_2 , було складено стосовно позивача за № ЧС-116 про адміністративне правопорушення . У той же день, тобто 21.12.2024, начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_3 відносно позивач винесено постанову №ЧС-116 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення. Зазначеної постановою на позивача накладено штраф у сумі 25 500,00 грн.
У позовній заяві зазначено, що діяння, яке згідно з протоколом та оскаржуваною постановою. начебто було вчинено позивачем, не містить у собі складу адміністративного правопорушення передбаченого ст. 210-1 КУпАП. Виходячи зі змісту як протоколу, так і оскаржуваної постанови, протиправність дій позивача за висновком відповідача полягає у відмові першого від отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Позивачем вказано, що у діях особи, яка відмовилась від отримання повістки, відсутня як об'єктивна сторона, так і сам склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 210-1 КУпАП, тим більше у випадку, якщо така особа в подальшому прибула до ТЦК та СП без порушення встановленого у повісті строку.
В обґрунтування позову оскаржувана постанова була винесена відповідачем за відсутності належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів. які б підтверджували факт відмови позивача від отримання повістки, що вказує на порушення відповідачем не лише вимог ст.ст. 245, 247, 280, 284 КУпАП, а й вимог ст.ст. 245, 280 КУпАПу частині обов'язковості всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обаствин кожної справи та обов'язковості з'ясування того, чи було вчинено адміністративне правопорушення тачи винна дана особа в його вчиненні.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 січня 2025 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні без повідомлення (виклику) сторін та надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву у відповідності до ст. 261 КАС України.
У відповідності до ч.8 ст. 262 КАС України, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ст.ст. 159,162 КАС України відповідач не скористався своїм правом та не направив суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти неї. Як вбачається з матеріалів справи відповідач отримав копію позовної заяви та ухвалу суду від 19.03.2025.
За даних обставин, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч.6 ст. 162 КАС України.
Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи, що 21 грудня 2025 року уповноваженою посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_3 черговим капітаном ОСОБА_2 складено протокол № ЧС-116 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, з якого вбачається, що 21 грудня 2025 року ОСОБА_1 був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 у АДРЕСА_1 . Під час перевірки облікових даних було встановлено, що він відмовився від отримання належним чином оформленої повістки про виклик до центру комплектування та соціальної підтримки №11/24/1453 від 21.12.2024. Отже в порушення вимог абзацу 2 статті 17 Закону України «Про оборону України» не виконав свій військовий обов'язок (визначений ч.3 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»), тим самим порушивши правила військового обліку військовозобов'язаних, затверджені постановою КМУ від 30 грудня 2022р. №1487, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст.210-1 КУпАП.
Як встановлено судом, постановою № ЧС-116 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 21 грудня 2025 року начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_4 , позивача ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25 500,00 грн.
Як зазначено в постанові, 21 грудня 2025 року ОСОБА_1 був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 у АДРЕСА_1 . Під час перевірки облікових даних було встановлено, що він відмовився від отримання належним чином оформленої повістки про виклик до центру комплектування та соціальної підтримки №11/24/1453 від 21.12.2024. Отже в порушення вимог абзацу 2 статті 17 Закону України «Про оборону України» не виконав свій військовий обов'язок (визначений ч.3 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»). Тим самим порушивши правила військового обліку військовозобов'язаних, затверджені постановою КМУ від 30 грудня 2022р. №1487, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст.210-1 КУпАП.
Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з положеннями ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Процедуру складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про такі адміністративні правопорушення: порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття військово-облікових документів чи втрата їх з необережності (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України), визначено Інструкцією зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженою наказом Міністерства оборони України №3 від 01.01.2024, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 05.01.2024 за №36/41381 (далі - Інструкція).
Відповідно до п. 3 Розділу ІІ Інструкції у протоколі зазначається: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, імена, по батькові (за наявності), адреси свідків (якщо вони є); пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Відповідно до ч. 6 Розділу ІІ Інструкції до протоколу долучаються докази, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Докази, які долучаються до протоколу, повинні містити достовірну інформацію, відповідати вимогам законодавства та правилам діловодства. Обов'язок щодо збирання доказів та оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення покладається на уповноважену особу, яка складає протокол.
В постанові Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №285/1535/15 міститься правовий висновок про те, що адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, яка передбачає, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення № ЧС-116 від 21.12.2024 та оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення № ЧС-116 від 21.12.2024, відповідач вказує про порушення позивачем абзацу 2 статті 17 Закону України «Про оборону України» не виконав свій військовий обов'язок (визначений ч.3 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»). Тим самим порушивши правила військового обліку військовозобов'язаних, затверджені постановою КМУ від 30 грудня 2022р. №1487 у зв'язку із тим, що позивач відмовився від отримання належним чином оформленої повістки про виклик до центру комплектування та соціальної підтримки №11/24/1453 від 21.12.2024.
Частина 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначає, що військовий обов'язок включає:
підготовку громадян до військової служби;
взяття громадян на військовий облік;
прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу;
проходження військової служби;
виконання військового обов'язку в запасі;
проходження служби у військовому резерві;
дотримання правил військового обліку.
Частина 2 ст. 17 Закону України «Про оборону України» передбачає, що громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022р. № 1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
В оскаржуваній постанові начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Києві не вказав який пункт вказаного Порядку був порушений позивачем.
Так, згідно частини першої статті 22 Закону № 3543-XII громадяни зобов'язані:
- з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;
- надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;
- проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Як матеріали справи, так і згаданий протокол та оскаржувана постанова не містять відомостей про те, що позивач не з'явився за викликом ТЦК та СП, не виконав рішення з проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, не надав в установленому порядку будівлі, споруди, транспортні засоби чи інше майно. Відмова же особи від отримання повістки не є порушенням обов'язків, що передбачені у вказаній нормі.
Відомостей про порушення позивачем будь-яких інших норм законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію для цілей притягнення позивача до відповідальності за статтею 210-1 КУпАП матеріали справи, протокол або ж оскаржувана постанова не містять.
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Згідно пунктів 39 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 560)
У районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки резервістам та військовозобов'язаним повістка вручається військовослужбовцями або працівниками таких центрів (пункт 39).
Таким чином, сама лише відмова особи від отримання повістки не є порушенням законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зокрема частини першої статті 22 Закону № 3543-XII, як про це помилково вказано у протоколі про адміністративне правопорушення.
Аналогічний висновок викладено у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду у справі від 18 лютого 2025 у справі № 756/10897/24
Так, як вбачається із наданого позивачу копія опису документів, у матеріалах справи № ЧС-116 про адміністративне правопорушення містяться: 1. опис документів; 2. копія паспорту; 3. протокол про адміністративне правопорушення від 21.12.2024 №ЧС-116; 4. постанова про адміністративне правопорушення від 21.12.2024 №ЧС-116; 5. квитанція про сплату штрафу.
Також суд наголошує на тому, що відповідач не довів жодними доказами ні факту формування повітки, ні намагання її вручити позивачу, ні факту його відмови від її отримання.
Відзиву від відповідача надано не було, витребовуваних згідно ухвали суду від 10.01.2025 доказів до суду не надіслано.
Відповідно до пунктів 30, 40, 47 Порядку № 560 повістка формується за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів або бланк повістки заповнюється представником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу. Керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу накладає на повістку кваліфікований електронний підпис або особисто підписує повістку та скріплює гербовою печаткою (пункт 30).
Під час вручення повістки здійснюється фото- і відеофіксація із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації представником територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейським (пункт 40).
У разі відмови резервіста або військовозобов'язаного від отримання повістки представником, який уповноважений вручати повістки, складається акт відмови від отримання повістки, який підписується не менш як двома членами групи оповіщення. Акт відмови від отримання повістки оголошується громадянину . Акт відмови від отримання повістки реєструється в районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (пункт 47).
Згідно підпункту 1 пункту 41 Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є: у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки.
Таким чином, доказами, що підтверджують відмову від отримання повістки є акт відмови від отримання повістки та відповідний відеозапис.
Суд наголошує на тому, що ні самої повістки, ні акту відмови у її отриманні або ж відповідного відеозапису відповідачем надано не було.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що посилання відповідача на те, що позивач відмовився від отримання повістки є необґрунтованим.
Також суд додатково звертає увагу на неможливість встановити виду повістки, про відмову від отримання якої вказує відповідач.
Зважаючи на викладене, у ході судового розгляду не підтвердились висновки відповідача щодо наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, а тому притягнення останнього до відповідальності згідно оскаржуваної постанови є неправомірним.
За правилами ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
В силу ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Поряд із цим, згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведена норма передбачає покладення на відповідача, як суб'єкта владних повноважень, тягаря доказування наявності складу адміністративного правопорушення у діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, яка у протилежному випадку вважається добросовісною.
Саме по собі описання адміністративного правопорушення у оскаржуваній постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 712/12830/16-а та від 26.04.2018 у справі № 338/1/17.
У той же час, відповідачем у ході розгляду даної справи не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували вину позивача у вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 210 ч.3 КУпАП, за викладених у оскаржуваній постанові про притягання до відповідальності обставин.
Зокрема, на виконання ухвали суду про призначення справи до розгляду відповідач, будучи повідомлений, не надав жодних доказів, що підтверджують факт вчинення позивачем правопорушення, а також не надав витребовуваних доказів.
У відповідності до ч.3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
У зв'язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення даного позову та скасування постанови № ЧС-116 від 21.12.2024, яка винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_3 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 25 500,00 грн., і закриття справи про адміністративне правопорушення.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України «Про судовий збір», які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. З огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Такої позиції притримується Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові по справі № 543/775/17 від 18.03.2020 року.
З огляду на викладене, потрібно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 605,60 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 8, 9, 19, 25, 72, 77, 78, 90, 121, 139, 241-246, 250, 251, 286, 293, 295 КАС України; ст. 19 Конституції України; ст. ст. 7, 9, 14-1, 22, 33-35, 38, 210, 245, 251, 254, 280, 284 КУпАП, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про скасування постанови про адміністративне правопорушення, - задовольнити.
Постанову від 21 грудня 2025 року № ЧС-116, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_5 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - скасувати.
Закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення згідно постанови від 21 грудня 2025 року № ЧС-116.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп.
З урахуванням ч.4 ст.286 КАС України, рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду на протязі десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Суддя: