СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/7554/25
пр. № 2-а/759/172/25
20 жовтня 2025 рокусуддя Святошинського районного суду м. Києва Шум Л.М. розглянувши у спрощенному провадженні без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови,-
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови та просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення №913 від 01.04.2025, яка винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 , якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн., а справу про адміністративне правопорушення відносно нього закрити.
В обгрунтування позову, зазначає, що зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що вищезазначене адміністративне правопорушення виразилось в тому, що: 24.02.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 за допомогою Єдиного національного оператора поштового зв'язку АТ «Укрпошта», цінним листом з описом вкладення направлено повістку № 2672041 про виклик на 14.00 14.03.2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 громадянина ОСОБА_1 .
Зазначене поштове відправлення повернулося відправнику з відміткою, що « адресат відсутній за вказаною адресою ».
Таким чином, позивач не був повідомлений про необхідність з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_4 на 14.00 14.03.2025 року.
Позивач зазначає, що фактично не знав та не міг знати про його виклик до ІНФОРМАЦІЯ_4 для оновлення даних. Повістка про виклик не була вручена позивачу належним чином, за місцем його фактичного проживання.
Позивач категорично не згоден з викладеними в постанові № 913 від 01.04.2025 року обставинами та рішенням про притягнення до адміністративної відповідальності оскільки в діях позивача відсутні події і склад адміністративного правопорушення, а також щодо накладення адміністративного стягнення у виді штрафу з огляду на таке.
18.03.25 року , після оновлення мобільного додатку «Резерв +» , позивач довідався, що він знаходиться в розшуку з 17.03.2025 року , за вимогою ІНФОРМАЦІЯ_3 .
18.03.25 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 де був сформований адміністративний протокол № 1097 від 18.03.2025 року , з вимогою з'явитися в приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 на 10 .00 19 березня 2025 року.
Позивач зазначає, що 05.03.2025 року він був в ІНФОРМАЦІЯ_5 з заявою про надання відстрочки відповідно до п, 3 1 ст. 23 Закону « Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію » , згідно якого раво на відстрочку мають чоловіки та жінки , на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.
05.03.2025 року ніяких питань до позивача з приводу оновлення даних не було.
В мобільному додатку « Резерв +» зазначено, що данні уточнені вчасно.
Із зазначеною постановою позивач не згодний, тому вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою суду від 14.04.2025року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач , 22.07.2025 надіслав до суду відзив та просив суд відмовити в задоволенні позову.
Дослідивши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов такого висновку.
Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до «Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 2022 р., військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, підприємств, установ та організацій щодо фіксації, накопичення та аналізу військово-облікових даних призовників і військовозобов'язаних із відображенням їх у військово-облікових документах, а також здійснення контролю за дотриманням призовниками і військовозобов'язаними, посадовими особами державних органів, підприємств, установ та організацій встановлених правил військового обліку.
Військовий облік ведеться з метою забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів, особовим складом у мирний час та особливий період.
Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Правилами військового обліку призовників, військовозобов язаних та резервістів передбачено:
1. Призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні:
1)перебувати на військовому обліку: за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтри¬мки (військовозобов'язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ (далі - органи СБУ), військовозобов'язані розвідувальних органів у відповідному підрозділі розвідувального органу). Крім того, призовники, вій-ськовозобов'язані та резервісти, які проживають в селах та селищах, а також у містах, де відсутні відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, повинні перебувати на персонально-первинному військовому обліку у відповідних виконавчих органах сільських, селищних, міських рад; за місцем роботи (навчання) - в центральних і місцевих органах виконавчої влади, в інших державних органах, в органах місцевого самоврядування, в орга¬нах військового управління (органах управління), військових частинах (підрозділах) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органах спеціального призначення, на підприємствах, в установах, організаціях, закладах освіти, закладах охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності;2)прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів роз-відувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово- облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 на території України введено воєнний стан, Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 на території України оголошено загальну мобілізацію.
Судом встановлено, що 25.02.2025 року позивачу була надіслана повістка №2672041 з датою явки на 07.03.2025 року для уточнення даних.
Судом встановлено, що вказана повістка була сформована в автоматичному режимі Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг», та надіслана Укрпоштою за адресою АДРЕСА_1 , що є адресом реєстрації позивача, в повній відповідності до вимог постанови №560 КМУ. Судом встановлено, що 19.03.2025 року повістка повернута з відміткою, що адресат відсутній за вказаною адресою.
Відповідно до положень пункту 41 підпункт 2) постанови №560 КМУ вважається, що позивач був належним чином оповіщений. Таким чином ОСОБА_1 , будучи належним чином оповіщений, не з'явився по повістці, чим порушив обов'язок встановлений частиною 3 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Отже позивач вчинив адміністративне правопорушення, що передбачене частиною 3 ст. 210-1 КУпАП.
Всі вказані обставини були повністю досліджені та встановлені під час розгляду справи про адміністративне правопорушення в повній відповідності до ст.252 та ст. 280 КУпАП, про що складена постанова №913 від 01 квітня 2025 року.
Вказана постанова була вручена відповідачу під особистий підпис відразу після розгляду справи. Під час розгляду справи позивач був ознайомлений з усіма матеріалами справи. Доказів наявності поважних причин не явки по повістці не надав.
Таким чином жодних законних та обґрунтованих підстав для звільнення позивача від адміністративної відповідальності та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення судом не встановлено, оскільки факт скоєння позивачем адміністративного правопорушення підтверджений належними та допустимими доказами.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, розтлумачено сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. У свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Ураховуючи викладене, суд приходить до обґрунтованого висновку, що оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення відповідає вимогам КУпАП, винесена на підставі та в межах повноважень, наданих відповідачу, за наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, а отже є законною. У зв'язку з цим у задоволенні позову слід відмовити.
За змістом ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору.
Зважаючи у задоволенні позову, судові витрати позивача відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1, 2, 5, 9, 73-79, 90, 121, 139, 241-246, 286 КАС України, суд-
ухвалив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови - відмовити.
Судові витрати віднести за рахунок позивача.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його складення.
Суддя: Л.М. Шум