Справа №:755/208/25
Провадження №: 2/755/850/25
"18" вересня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Гаврилової О.В.,
за участю секретарів: Бєльченко М.В., Авраменко Л.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом Керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землею шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності та скасування державної реєстрації земельної ділянки, -
До Дніпровського районного суду міста Києва звернувся Керівник Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землею шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності та скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Згідно заявлених вимог, позивач просить суд усунути перешкоди власнику- територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,0999 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:66:146:0002, шляхом:
- скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Меженської К.С. про державну реєстрацію права власності (із відкриттям розділу) від 20 жовтня 2021 року, індексний номер 61026037, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на житловий будинок загальною площею 41,5 кв.м. літ. «А» по АДРЕСА_1 , із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи об'єкта нерухомого майна 2482739280000;
- скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:66:146:0002, загальною площею 0,0999 га по АДРЕСА_1 у Державному земельному кадастрі.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що при виконанні повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України, статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», виявлено факт порушення інтересів держави. Зокрема, встановлено, що у власності територіальної громади міста Києва перебуває земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 0,0999 га (кадастровий номер 8000000000:66:146:0002), яка належить до земель комунальної форми власності. Разом з цим, формування та державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:66:146:0002 відбулася з порушенням вимог земельного законодавства, на підставі технічної документації, яка розроблена під експлуатацію неіснуючого житлового будинку, право власності на який набуто з порушенням законодавства про державну реєстрацію, а також з урахуванням того, що Київська міська рада рішення про передачу її у власність або у користування (оренду) будь-яким фізичним або юридичним особам не приймала.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 03 лютого 2025 року відкрито провадження в даній цивільній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.
01 квітня 2025 року представником Київської міської ради - Буханистим О.В. подано до суду письмові пояснення, в яких Київська міська рада підтримує заявлені вимоги Керівником Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі ради вимоги в повному обсязі. (а.с.179-185)
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 09 червня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, були повідомлені про день, час та місце розгляду справи належним чином.
Представник Дніпровської окружної прокуратури міста Києва - Кобрін Н.О. подала до суду заяву, в якій просила проводити судове засідання без участі представника прокуратури, позовну заяву підтримала та просила її задовольнити.
У письмових пояснення Київської міської ради представник просив розглядати справу без участі представника.
За вказаних обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явилися в судове засідання.
Суддослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 1, 4 ст. 12 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1. ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до статті 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які на її думку необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним легітимній меті.
Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Відповідно до статей 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів.
За змістом статті 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, які належать територіальній громаді.
Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Згідно із статтею 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.
Частиною першою статті 18 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Судом установлено та вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 2482739280000, що на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Меженської Кароліни Сергіївни від 20.10.2021 №61026037 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на житловий будинок загальною площею 41,5 кв.м літ. «А» по АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2482739280000, номер відомостей про речове право: 44545531). (а.с.28-29)
Вказане рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_1 здійснено на підставі довідки б/н від 12.05.2021 про технічні показники об'єкта та підтвердження поштової адреси, виданої ФОП ОСОБА_2 за результатами проведеної технічної інвентаризації будинку (а.с.32), довідки КП КМР «КМБТІ» від 18.10.2021 ПБ-2021 №1932 щодо відсутності реєстрації права власності на вказаний будинок (а.с.33) та витягу з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (реєстраційний номер в ЄДЕССБ TI01:0808-0264-1530-2129) щодо підтвердження видачі технічної документації (а.с.34).
Згідно вказаної вище довідки, об'єкт нерухомого майна - житловий будинок літ. «А» загальною площею 41,5 кв.м., житловою 19,7 кв.м., який зі слів замовника ( ОСОБА_1 ) побудований господарчим способом у 1991 році за адресою: АДРЕСА_1 .
Також установлено, що на замовлення ОСОБА_1 інженером - землевпорядником ТОВ «КИЇВ АРХЗЕМПРОЕКТ» 10.11.2021 розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.39-65)
На підставі вказаної технічної документації із землеустрою 02.12.2021 державним кадастровим реєстратором Відділу Держгеокадастру у Козелецькому районі за заявою ОСОБА_1 від 25.11.2021 №ЗВ-9717832332021 внесено відомості (здійснено реєстрацію) до Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:66:146:0002. (а.с.79-80)
Відповідно до сформованого державним кадастровим реєстратором витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 02.12.2021 №НВ-7422499472021 земельна ділянка площею 0,0999 га з кадастровим номером 8000000000:66:146:0002 розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; категорія земель: землі житлової та громадської забудови; цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); вид використання земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
За матеріалами справи відсутні відомості про реєстрацію речових прав на вказану земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав.
Як убачається зі змісту протоколів огляду місця події, проведеного 25.07.2023 в ході розслідування кримінального провадження №12023100040000640 від 16.02.2023, земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:66:146:0002 загальною площею приблизно 01 га не огороджена, не захаращена, вкрита різного виду дикорослими насадженнями, кущами та деревами, вільна від будь-яких забудов, будинків, садових будинків, капітальних чи некапітальних споруд, тимчасових об'єктів; на ній відсутній фундамент; також не виявлено будь-яких речей чи предметів, які б вказували на те, що колись на земельній ділянці був розташований житловий будинок; земельна ділянка вільна від будівельних матеріалів чи сміття. (а.с. 124-128)
Окрім того, допитаний 17.02.2023 у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_2 повідомив, що виготовив документи на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , без здійснення огляду, замірів, без виїзду за цією адресою, на підставі наданої замовником неправдивої інформації. (а.с.108-112).
Допитана 16.08.2023 у кримінальному провадженні №12023100040000640 директор ТОВ «КИЇВ АРХЗЕМПРОЕКТ» ОСОБА_5. повідомила, що технічну документацію на спірну земельну ділянку виготовив працівник її товариства землевпорядник ОСОБА_6. на підставі наданих нею документів, які їй надала в свою чергу невідома особа, за адресою земельної ділянки не виїжджала, замірів не робила, житлового будинку не бачила, ОСОБА_4 їй не знайома. (а.с.113-118)
При цьому, згідно інформації Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №055-5483 від 24.07.2023, наданої на запит прокуратури, в реєстрі адрес, який розроблений відповідно до положення про реєстру адрес у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.05.2013 № 337/9394 та Тимчасового порядку присвоєння поштових адрес об'єктам нерухомості у місті Києві, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 25.06.2011 № 1094, відсутні відомості про документи стосовно присвоєння об'єктам нерухомості поштової адреси: АДРЕСА_2 . (а.с.88-90).
Згідно інформації Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, яка викладена у відповіді від 20.08.2024 №103-6751, адміністрацією жодного питання щодо присвоєння поштової адреси об'єкту нерухомості по АДРЕСА_1 , не опрацьовувалось, жодних звернень не надходило, адреси не присвоювала. (а.с. 86-87).
Відповідно до інформації Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 24.07.2023 №055-5483 згідно з даними електронної бази документообігу, містобудівні умови та обмеження для проектування об'єктів будівництва на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:66:146:0002 та за адресою: АДРЕСА_2 , не надавались.
Крім того, за даними Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва, відображеними у відповіді від 22.08.2024 № 073-2473, Департамент не видавав, не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 8000000000:66:146:0002) у м. Києві (а.с. 95-96).
Разом із тим, за інформацією Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 18.10.2021 ПБ-2021 № 1932, наданою на запит державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Меженська К.С., згідно з даними реєстраційних книг підприємства, за адресою: Станюковича, 2-Б в м. Києві житловий будинок на праві власності не зареєстровано. (а.с.33)
За змістом ч. 1 та 2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. (ч.3 ст. 56 ЦПК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.1, 2 ст.2 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див.: постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України).
При оцінці обраного способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України).
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної вимоги може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний заявником спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу заявника; чи є спосіб захисту, обраний заявником, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний заявником спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу заявника, у цих правовідносинах вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес заявника підлягає захисту обраним ним способом.
При оцінці обраного заявником способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Надаючи правову оцінку належності обраного способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов'язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.
В абзаці 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2022 року у справі № 686/4698/20 (провадження № 61-5079св21) зазначено, що: «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності повторного звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. mutatis mutandis постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).
За змістом ч. 1 ст. 2 ЦПК України метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача. Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).
За приписами ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно положень ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. (ч.1 ст. 319 ЦК України).
За змістом ст. 324 ЦК України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону.
Статтями 328, 329 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрацій. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Статтею 331 ЦК України передбачено, що право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно з ч. 2 ст. 331 ЦК України, право власності на нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Частиною 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, зокрема встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
За змістом ст. 18 вказаного Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Пунктом 40 Порядку № 1127 встановлено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», іншими законами України та цим Порядком.
Отже, на державного реєстратора під час вчинення такої реєстраційної дії законом покладено обов'язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим Порядком № 1127, необхідних для державної реєстрації права власності, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства.
У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
За змістом п. 41 Порядку № 1127 (у відповідній редакції), для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються:
1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта;
2) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;
3) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси;
4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність);
5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).
Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.
У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у режимі реального часу отримує відомості Єдиного реєстру документів про документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, та перевіряє, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.
Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов'язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки, за яким державним реєстратором отримуються відомості Державного земельного кадастру з метою встановлення місця розташування земельної ділянки, на якій споруджено відповідний об'єкт, для подальшого відображення таких відомостей як адреси об'єкта нерухомого майна.
Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, також не вимагається у разі, коли адреса отримана під час реалізації експериментального проекту з присвоєння адрес об'єктам будівництва та об'єктам нерухомого майна та зазначена в документі, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта. У такому разі державний реєстратор відповідно до зазначених заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що згідно з вимогами законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, обов'язково перевіряє відсутність суперечностей між заявленою адресою та відомостями, що містяться в Єдиному реєстрі документів.
Згідно положень п. 42 Порядку № 1127 (у відповідній редакції) підстава постанова 509 від 28.04.2021 для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються:
1) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;
2) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.
Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов'язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки, за яким державним реєстратором отримуються відомості Державного земельного кадастру з метою встановлення місця розташування земельної ділянки, на якій споруджено відповідний об'єкт, для подальшого відображення таких відомостей як адреси об'єкта нерухомого майна.
У разі коли індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р. та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, замість документів, передбачених цим пунктом, можуть бути подані документи, передбачені статтею 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до ст. 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об'єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються:1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою; 2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об'єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.
Для здійснення державної реєстрації прав власності на зазначені об'єкти документом, що посвідчує речові права на земельну ділянку під таким об'єктом, може також вважатися рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність.
Для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об'єктів нерухомості є необов'язковим.
За положеннями п. 53 Порядку № 1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на земельну ділянку, права власності на закінчений будівництвом об'єкт чи об'єкт незавершеного будівництва, реєстрацію яких проведено до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, у зв'язку із втратою, пошкодженням чи псуванням відповідного державного акта на право власності чи постійного користування земельною ділянкою, свідоцтва про право власності на нерухоме майно використовуються відомості з Державного земельного кадастру або Реєстру прав власності на нерухоме майно, який є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, та паперовий носій інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації).
У разі наявності в заявника копії примірника втраченого, пошкодженого чи зіпсованого державного акта, свідоцтва про право власності на нерухоме майно подається також відповідна копія.
Державна реєстрація прав у випадку, передбаченому цим пунктом, проводиться виключно за умови встановлення державним реєстратором наявності зареєстрованих речових прав на підставі таких документів у Державному земельному кадастрі чи в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, або на паперових носіях інформації (в реєстрових книгах, реєстраційних справах, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації), з обов'язковим зазначенням у Державному реєстрі прав відомостей про втрату, пошкодження чи зіпсування відповідного документа.
Частиною 5 ст. 26-3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що адреса (крім реквізиту, визначеного п. 10 ч. 4 цієї статті) присвоюється, змінюється, коригується, анулюється: виконавчим органом сільської, селищної, міської ради - у разі, якщо об'єкт знаходиться у межах території, на яку поширюються повноваження сільської, селищної, міської ради; місцевою державною адміністрацією - у разі, якщо об'єкт знаходиться у межах території, на яку не поширюються повноваження сільської, селищної, міської ради, а також у разі неприйняття органом з присвоєння адреси рішення про присвоєння, зміну, коригування, анулювання адрес можуть делегуватися виконавчих органам районних в місті рад.
Нормами ст. 90, 95, 102-1 ЗК України, визначено, що право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок, землекористувачі та особи, які набули право користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки або з інших передбачених законом підстав.
Згідно зі ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Як вже зазначалось вище, державна реєстрація права власності на об'єкт нерухомості - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 була здійснена за ОСОБА_1 нотаріусом, як державним реєстратором, на підставі довідки від 12.05.2021 про технічні показники об'єкта та підтвердження поштової адреси, що видана ФОП ОСОБА_2 за наслідками проведеної технічної інвентаризації будинку, довідки КП КМР «КМБТІ» від 18.10.2021 ПБ-2021 №1932 щодо відсутності реєстрації права власності на вказану будівлю та витягу з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (реєстраційний номер в ЄДЕССБ TI01:0808-0264-1530-2129) щодо підтвердження видачі технічної документації. За змістом цієї довідки об'єкт нерухомого майна побудований в 1991 році.
При цьому, допитана 16.08.2023 у кримінальному провадженні №12023100040000640 директор ТОВ «КИЇВ АРХЗЕМПРОЕКТ» ОСОБА_5. повідомила, що технічну документацію на спірну земельну ділянку виготовив працівник її товариства землевпорядник ОСОБА_6. на підставі наданих нею документів, які їй надала в свою чергу невідома особа, за адресою земельної ділянки не виїжджала, замірів не робила, житлового будинку не бачила, ОСОБА_4 їй не знайома.
Крім довідки про технічні показники об'єкта та підтвердження поштової адреси від 12.05.2021 в матеріалах справи немає жодного доказу, з якого б убачалось, що об'єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 був збудований саме в 1991 році, як і відсутні докази того, що вказаний об'єкт збудований саме ОСОБА_1 .
При цьому, як убачається з протоколу огляду веб-ресурсу, а саме програми компанії «Google», в рамках якої в мережі Інтернет викладені супутникові фотознімки планети Земля з можливістю трьох вимірного перегляду ландшафту поверхні землі або будівель та споруд «Google Earth Pro» від 28 серпня 2024 року та додатків до нього, не виявлено ознак знаходження спірного об'єкту нерухомості. (а.с. 129-133)
Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності із фактом його державної реєстрації.
При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, першочерговим є встановлення підстави, на якій особа набула це право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 07.10.2020 у справі № 920/728/18.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 була проведена з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин - первинної реєстрації права власності за ОСОБА_1 ), що є підставою для скасування відповідного рішення державного реєстратора.
За матеріалами справи вбачається, що спірна земельна ділянка ані ОСОБА_1 ані будь-якій іншій особі не виділялась.
Отже вимоги прокуратури про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на житловий будинок є правомірними та ефективним способом захисту порушеного права Київської міської ради.
Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки, суд зазначає наступне.
Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (стаття 79 ЗК України).
Стаття 79-1 ЗК України визначає, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї.
Згідно зі статтями 1, 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера. Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.
Системний аналіз зазначених положень законодавства свідчить про те, що сформована і зареєстрована в Державному земельному кадастрі земельна ділянка набуває статусу об'єкта цивільних прав і з цього моменту може бути предметом будь-якого правочину.
У даному випадку сформований за рахунок комунальних земель новий об'єкт цивільних прав - земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:146:0002 площею 0,0999, яка має вид цільового використання «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», - виник без достатніх правових підстав.
Спірна земельна ділянка сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розроблена 10.11.2021 інженером землевпорядником ТОВ «КИЇВ АРХЗЕМПРОЕКТ» зареєстрована в Державному земельному кадастрі 02.12.2021.
Згідно із статтею 9 Закону внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою та містобудівної документації; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні.
Статтею 11 Закону визначено, що відомості про об'єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об'єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до норм та правил, технічних регламентів.
Частиною 2 ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр», передбачено, що відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок у випадках, визначених ст. 79-1 Земельного кодексу України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками. Відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру щодо категорії земель: на підставі відповідної документації із землеустрою, що розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються; на підставі заяви власника (розпорядника, у визначених законом випадках - користувача) земельної ділянки та комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту - щодо земельних ділянок, цільове призначення яких змінюється на підставі такої документації.
У разі якщо законом встановлена обов'язковість погодження зміни цільового призначення земельної ділянки з органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, фізичною, юридичною особою та/або відшкодування втрат сільськогосподарського, лісогосподарського виробництва, до заяви про внесення до Державного земельного кадастру відомостей про зміну цільового призначення (категорії земель та/або виду її цільового призначення) земельної ділянки додаються документи, що підтверджують таке погодження та/або забезпечення виконання зобов'язання з відшкодування втрат сільськогосподарського, лісогосподарського виробництва, у вигляді гарантії.
За змістом ст. 22 Закону документи, які є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, мають відповідати законодавству.
У відповідності до ст. 24 Закону для державної реєстрації земельної ділянки державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; документація із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки, в електронній формі та формі електронного документа. Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.
За ч. 6 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є подання заявником документів, передбачених ч. 4 цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.
Згідно із ч.3 ст.29 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою у складі текстових матеріалів обов'язково містить пояснювальну записку, в якій зазначаються, зокрема, інформація про наявні в межах об'єкта землеустрою будівлі, споруди та речові права на них (у разі формування земельних ділянок, внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру).
Водночас подана технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , в натурі (на місцевості) не відповідає вимогам Законів України «Про державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» в частині дотримання загальних вимог до змісту документації із землеустрою (ст. 29 Закону України «Про землеустрій»), оскільки містить недостовірні дані щодо розташування на земельній ділянці житлового будинку, який насправді не існує.
Як вже зазначалось вище та встановлено судом, документи, що дають право на виконання підготовчих табудівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів за адресою: АДРЕСА_2 , відсутні, містобудівні умови та обмеження для проектування об'єктів будівництва на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:66:146:0002 га та за адресою: АДРЕСА_2 не надавались.
Окрім того, відповідно до листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) № 057-11152 від 15.08.2024, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:146:0002 у Міському земельному кадастрі не зареєстрована та не обліковується, заяви про виділення, надання в оренду чи користування, або ж про затвердження документації із землеустрою до Департаменту не надходила, Київська міська рада не приймала рішень про передачу земельної ділянки юридичним або фізичним особам у власність чи користування (оренду), а також про затвердження технічної інвентаризації.
Більше того, допитана 16.08.2023 у кримінальному провадженні №12023100040000640 директор ТОВ «КИЇВ АРХЗЕМПРОЕКТ» ОСОБА_5. повідомила, що технічну документацію на спірну земельну ділянку виготовив працівник її товариства землевпорядник ОСОБА_6. на підставі наданих нею документів, які їй надала в свою чергу невідома особа, за адресою земельної ділянки не виїжджала, замірів не робила, житлового будинку не бачила, ОСОБА_4 їй не знайома.
Отже, інженером-землевпорядником ТОВ «КИЇВ АРХЗЕМПРОЕКТ» під час розроблення документації із землеустрою відносно спірної земельної ділянки порушено вимоги ст. ст. 20, 198 ЗК України, ст. 29, 55 Закону України «Про землеустрій», а також ст.24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та не перевірено факт наявності чи відсутності в натурі (на місцевості) будівель та споруд на проектованій земельній ділянці, в результаті чого до Державного земельного кадастру були внесені недостовірні відомості про земельну ділянку, що як наслідок призвело до порушення прав та/або законних інтересів територіальної громади міста Києва.
Крім того, згідно з абз. «а» ч. 2 ст. 21 Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості про цільове призначення земельних ділянок щодо категорії земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі: відповідної документації із землеустрою, що розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються; заяви власника (розпорядника, у визначених законом випадках - користувача) земельної ділянки та комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту - щодо земельних ділянок, цільове призначення яких змінюється на підставі такої документації; технічної документації із землеустрою - щодо інвентаризації земель.
Відповідно до ч. 8 ст. 79-1 Земельного кодексу України у разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв'язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.
З огляду на це, технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж зазначеної земельної ділянки в натурі (на місцевості), згідно з чинним законодавством на час прийняття державним кадастровим реєстратором рішення про державну реєстрацію земельної ділянки, не відносилась до переліку документації із землеустрою, на підставі якої могли вноситись до Державного земельного кадастру відомості про цільове призначення земельної ділянки щодо їх категорії.
Також при здійсненні державної реєстрації спірної земельної ділянки її цільове призначення за Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Держкомзему України від 23.07.2010 № 548, визначено за кодом 02.01 - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Водночас, власником земельної ділянки - Київською міською радою відповідне рішення щодо визначення такого цільового призначення спірної земельної ділянки не приймалось.
Таким чином, при здійсненні державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:66:146:0002 за відсутності рішення власника - Київської міської ради та інших передбачених законодавством підстав її віднесено до земель житлової і громадської забудови.
Власником цієї земельної ділянки є територіальна громада міста Києва в силу норм ст. 83 Земельного кодексу України, яка, як єдиний розпорядник земельних ділянок комунальної власності, не приймала рішень щодо її передачі (надання) у власність чи користування будь-яким фізичним/юридичним особам та про зміну цільового призначення.
Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.
Частиною 6 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.
Таким чином, враховуючи, що надана відповідачем документація із землеустрою не відповідала вимогам земельного законодавства, а також не відносилась до переліку документації, на підставі якої до Державного земельного кадастру вносяться відомості про категорію земель, а також невірне визначення цільового призначення земельної ділянки, державна реєстрація земельної ділянки не відповідає вимогам чинного законодавства.
Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, зокрема, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Аналогічні підстави для скасування державної реєстрації земельних ділянок містить п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051.
Пунктом 114 Порядку передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку.
Аналізуючи встановлені судом обставини у сукупності з наданими доказами, суд приходить до висновку, що оскільки житловий будинок літ «А» загальною площею 41,5 кв.м по АДРЕСА_1 як предмет матеріального світу не існує, то відповідно він не є річчю, щодо якої можуть виникати цивільні права, у тому числі право власності.
Суд приходить до висновку, що рішення про державну реєстрацію права власності на неіснуючий об'єкт нерухомого майна є незаконним, оскільки державна реєстрація лише посвідчує речове право, що виникло (набуто), а в даному випадку право не може бути набуто у зв'язку із відсутністю самого об'єкту цього права.
ОСОБА_1 не могла набути у законний спосіб право власності на житловий будинок, який фактично відсутній на земельній ділянці (не збудований, не введений в експлуатацію), а отже право власності у відповідача на це майно не виникало та не могло виникнути.
Зважаючи, що розділ Державного реєстру прав на об'єкт нерухомого майна - житловий будинок загальною площею 41,5 кв.м. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2482739280000), відкритий на підставі незаконного рішення державного реєстратора від 20.10.2021, індексний номер 61026037, яке підлягає скасуванню, то цей розділ та реєстраційна справа щодо цього об'єкту підлягають закриттю згідно із п.5 ч.1 ст.14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Оскільки реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:66:146:0002 відбулася з порушенням вимог земельного законодавства, на підставі технічної документації, яка розроблена під обслуговування неіснуючого житлового будинку, право власності на який зареєстровано з порушенням чинного законодавства, а також з урахуванням того, що Київська міська рада рішення про передачу зазначеної земельної ділянки у власність або у користування (оренду) будь-яким фізичним або юридичним особам не приймала, є необхідність у скасуванні державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Частинами першої, шостої, сьомої статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
З огляду на викладене вище, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Що стосується звернення з даним позовом прокурора в інтересах Київської міської ради, суд вважає за доцільне зазначити наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
За змістом ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.
Згідно з ч. 1 ст. 9 цього Закону у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.
Частиною 1 ст. 18 вказаного Закону передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.
Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
На території міста Києва правомочності власника нерухомого майна від імені територіальної громади здійснює Київська міська рада.
У даному випадку Київська міська рада позбавлена можливості вільно використовувати та розпоряджатися земельною ділянкою житлового фонду по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:66:146:0002, внаслідок незаконної державної реєстрації права власності на нерухоме майно за вказаною адресою.
У даному випадку порушення інтересів держави у даному випадку полягає у тому, що внаслідок незаконної реєстрації права власності на неіснуючий об'єкт нерухомого майна територіальна громада міста Києва обмежена у реалізації правомочностей власника земельної ділянки, на якій цей об'єкт начебто розташований.
При цьому, державна реєстрація права власності на неіснуючий житловий будинок наділяє номінального власника привілейованим правом на земельну ділянку, а внесення відомостей до Державного земельного кадастру про сформовану під таке майно земельну ділянку фактично позбавляє територіальну громаду в особі Київської міської ради виключного права самостійно вирішувати питання використання власної земельної ділянки і належного виключно їй права приймати рішення щодо визначення цільового призначення земельних ділянок комунальної власності.
Внаслідок незаконної реєстрації об'єкта самочинного будівництва Київрада втратила можливість самостійно на власний розсуд раціонально використовувати та розпоряджатися земельною ділянкою житлового фонду, на якій вказаний об'єкт розташований.
Відповідно до ст. 18-2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Верховний Суд у постанові від 13.03.2018 у справі № 911/620/17 дійшов висновку, що у правовідносинах, що стосуються прав та економічних інтересів територіальної громади інтереси держави та позивача - місцевої ради, яка представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, повністю збігаються.
Порушення прав територіальної громади беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів, оскільки таке порушення суперечить конституційному обов'язку держави щодо забезпечення прав людини та гарантування належного функціонування місцевого самоврядування, ослаблює економічні основи місцевого самоврядування, що потребує реагування у межах наданої Конституцією України компетенції.
Прокурор, виявивши такі порушення інтересів держави, зобов'язаний вжити заходи, спрямовані на їх захист.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».
Водночас, Київська міська рада функції власника щодо спірної ділянки ігнорувала та вчасно не виявила факту незаконної реєстрації права власності.
Так, незаконне рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на неіснуючий житловий будинок прийнято ще 20.10.2021, проте відповідні заходи з метою захисту порушеного права, у тому числі цивільно-правового характеру, міською радою не вживались.
Відповідно до інформації, викладеної в листі від 15.08.2024 №057-11152 Департамента земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) заходи цивільно - правового характеру з окреслених питань міською радою не вживались та водночас просять звернутися до суду в інтересах Київської міської ради.
Київською міською радою або її структурними підрозділами позов про скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 та скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:66:146:0002, подано не було.
Вказана бездіяльність Київської міської ради є підставою для звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави, в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Згідно п. 38-40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Щоб інтереси держави не залишились незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18 та від 08.02.2019 у справі № 915/20/80.
Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат. (ч.1 ст. 209 ЦПК України).
У відповідності до положень ст.141 ЦПК України, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь Київської міської прокуратури підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в сумі 6 056,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 15, 16, 316-319, 321, 324, 328, 331, 334 Цивільного кодексу України, статтями 58, 59, 116, 212 Земельного Кодексу України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, Законом України «Про Державний земельний кадастр», Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, статтями 2, 4, 5, 10, 12, 13, 56, 76-81, 89, 141, 209, 229, 259, 263-265, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов Керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва (місцезнаходження: м. Київ, вул. Ю. Поправки, буд. 14-А) в інтересах держави в особі Київської міської ради (ЄДРПОУ: 22883141, місцезнаходження: м. Київ, вул. Хрещатик, 36) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землею шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності та скасування державної реєстрації земельної ділянки - задовольнити.
Усунути перешкоди власнику- територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,0999 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:66:146:0002:
скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Меженської К.С. про державну реєстрацію права власності (із відкриттям розділу) від 20.10.2021, індексний номер 61026037, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на житловий будинок загальною площею 41,5 кв.м. літ. «А» по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2482739280000);
скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:66:146:0002 площею 0,0999 га по АДРЕСА_1 у Державному земельному кадастрі.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури Київської міської прокуратури (ЄДРПОУ 02910019, місцезнаходження: вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150) судовий збір в сумі 6 056,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: