Справа № 182/7523/24
Провадження № 1-кп/0182/428/2025
14.10.2025 м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі
головуючого -судді ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку в залі суду в м. Нікополі кримінальне провадження, відомості про вчинене кримінальне правопорушення за яким внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.06.2024 за № 12024040000000948 по обвинуваченню
ОСОБА_3 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - м. Нікополь Дніпропетровської області, який зареєстрований та фактично проживає у АДРЕСА_1
у вчиненні кримінальних правопорушень - /злочину/, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та кримінального проступку передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України,
за участю сторін судового провадження
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_5 ,
потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
представників потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9
(в режимі ВКЗ з власного пристрою),
У провадженні Нікопольського міськрайонного суду перебуває кримінальне провадження від 15.06.2024 за № 12024040000000948 по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень - /злочину/, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.
Щодо обвинуваченого ОСОБА_3 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії якого було продовжено до 01.11.2025.
Оскільки строк дії ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 незабаром спливає, прокурор просив суд продовжити строк тримання під вартою на час судового розгляду справи, але не більше двох місяців, без визначення застави. Своє клопотання прокурор мотивує тим, що наразі продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були враховані при обранні та продовженні запобіжного заходу, а саме: п. 1 - ризик переховування від суду, до чого його може спонукати тяжкість можливого покарання, оскільки він обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину із застосуванням насильства; п. 3 - ризик незаконного впливу на потерпілих та свідків шляхом вмовлянь, погроз або іншим чином з метою уникнення від відповідальності; п. 5 - ризик вчинення іншого кримінального правопорушення.
Прокурор вважає, що тілький перебування обвинуваченого під вартою забезпечить запобіганню наявним ризикам та дієвість кримінального провадження.
Обвинувачений ОСОБА_3 заперечував проти продовження строків тримання під вартою. Як і раніше посилається на те, що ризики, зазначені прокурором у клопотанні, необґрунтовані та не доведені доказами. Просив змінити йому запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт або ж заставу. Домашній апрешт просив застосувати за адресою: АДРЕСА_2 - в квартирі, яка належиь його тещі ОСОБА_10 і де на даний час проживає його сім'я. Окрім того, теща не заперечує проти його проживання в її квартирі та надала письмову заяву, згідно якої у випадку зміни запобіжного заходу гарантує його належну процесуальну поведінку та виконання умов домашнього арешту. Просив взяти до уваги й той факт, що за час його перебування під заставою півтора місяці сумлінно виконував всі процесуальні обов'язки та довів свою належну поведінку, що обов'язково робитиме і в подальшому в разі зміни запобіжного заходу.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 підтримав клопотання свого підзахисного. Вважає, що клопотання прокурора необґрунтоване, а зазначені ризики - декларативні і нічим не доведені, їх існування жодними доказами не підтверджено. На даний час судом досліджено вже 3 томи матеріалів кримінального провадження і вони не доводять вину його підзахисного. Також зауважив, що його підзахисний перебуває під вартою з червня 2024 року, тобто вже більше року. За час перебування під заставою ОСОБА_3 добросовісно виконував свої обов'язки, жодних нарікань щодо його поведінки ні в кого не було, чим, на його думку, спростовується посилання прокурора на наявність ризиків. Тому також просив змінити ОСОБА_3 запобіжний захід на домашній арешт або ж заставу в розумному розмірі. На думку захисника такі запобіжні заходи в повній мірі зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Потерпіла ОСОБА_6 підтримала клопотання прокурора і наполягала на триманні ОСОБА_3 під вартою.
Потерпіла ОСОБА_7 також підтримала клопотання прокурора.
Представник потерпілих ОСОБА_8 підтримала клопотання прокурора. Вказала, що на даний час процесуальні ризики, на які посилається прокурор у клопотанні, не зменшились та продовжуються існувати. Щодо застосування до ОСОБА_3 більш м'якого запобіжного заходу вона заперечує.
Представник потерпілого ОСОБА_9 підтримав клопотання прокурора та проти зміни ОСОБА_3 запобіжного заходу також заперечує. Вважає, що матеріали кримінального провадження, які наразі досліджуються в судовому засіданні, повністю доводять винуватість ОСОБА_3 .
Вислухавши думку сторін судового провадження, суд враховує наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження суд повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Відповідно до ст. 17 Закону України № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду, як джерело права, а статтею 18 цього Закону встановлено порядок посилання на Конвенцію та практику Суду.
ЄСПЛ стверджує, що вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного витікає, що рішення суду про продовження строку дії до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень ЄСПЛ.
Як встановлено в судовому засіданні, обвинувачений ОСОБА_3 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень - злочину, який, відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжкого, та кримінального проступку. При цьому суд враховує позицію ЄСПЛ, який в своїх рішеннях неодноразово зазначав (наприклад «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21.07.2011 та інших), що «термін обґрунтована підозра означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення». Тим більш, що відповідно до практики ЄСПЛ факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок.
Крім того, ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не може вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, не зважаючи на існування презумпції не винуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (наприклад, рішення ЄСПЛ «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.07.2011, «Осаковський проти України» від 17.07.2014 та ін).
Як встановлено в судовому засіданні, продовжують існувати ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Так, суд вважає, що ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України (переховування від суду) об'єктивно існує, бо, зокрема суворість можливого покарання у виді позбавлення волі строком від 7 до 10 років, яке може бути призначене у випадку доведеності вини, характер висунутого обвинувачення, яке має суспільний інтерес, наявні спроби знищення доказів кримінального правопорушення можуть спонукати ОСОБА_3 переховуватися від суду або вчинити дії, спрямовані на ухилення від кримінальної відповідальності.
Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Панченко проти Росії» (Panchenko v. Russia) п. 102 від 08.02.2005, в якому зазначено, що тяжкість вчиненого кримінального правопорушення є суттєвим елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду.
Також суд вважає, що наявний і продовжує існувати й ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України (ризик незаконного впливу на потерпілих і свідків), оскільки ОСОБА_3 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину із застосуванням насильства. Підозра ОСОБА_3 , в тому числі, ґрунтується на показах свідків та очевидців, а, оскільки обвинувачений має доступ до матеріалів кримінального провадження, в тому числі до анкетних даних свідків у кримінальному провадженні, що у поєднанні з тяжкістю злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 , то є значним ризик того, що останній, перебуваючи на волі, може вдатися до погроз, залякувань або застосування насильства до свідків з метою відмови або зміни в подальшому ними показань з метою уникнення відповідальності.
Що стосується наявності ризику вчинення іншого кримінального правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України), то суд вважає, що такий ризик теж існує, оскільки встановлено, що ОСОБА_3 протягом дня 14.06.2024, окрім спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_11 , завдав тілесні ушкодження й іншим особам - потерпілому ОСОБА_12 , свідкові ОСОБА_13 . Тому на думку суду є досить високим ризик того, що, перебуваючи на волі, з метою уникнення відповідальності, обвинувачений може вчинити щодо свідків чи інших осіб інше кримінальне правопорушення, а тому цей ризик також доведений та обґрунтований.
Також суд враховує репутацію обвинуваченого, який раніше не судимий; має постійне місце проживання, сталі соціальні зв'язки, а також те, ОСОБА_3 обвинувачується в спричиненні тяжких тілесних ушкоджень працівнику ІНФОРМАЦІЯ_2 , що спричинило його смерть, викликало значний суспільний резонанс серед мешканців міста Нікополь, а ця подія активно висвітлювалася та продовжує висвітлюватись в засобах масової інформації та соціальних мережах, викликала обурення та занепокоєння значної кількості населення міста через можливість уникнення останнім відповідальності завдяки зв'язкам в правоохоронних органах, бо ОСОБА_3 є чоловіком працівника Нікопольського РУП ГУНП в Дніпропетровській області.
Таким чином тяжкість, характер та обставини кримінального правопорушення свідчать про вагомість заявлених ризиків, які дійсно на теперішній час не зменшились, і яким не здатні запобігти більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою.
Слід зауважити, що відсутність на даний час, фактів втечі обвинуваченого чи впливу на потерпілих, свідків жодним чином не свідчить про неможливість вчинення ним цих дій в подальшому. Фактично, належна процесуальна поведінка обвинуваченого та відсутність спроб, передбачених у ст. 177 КПК України, зумовлені не його високими моральними якостями, а дієвістю обраного запобіжного заходу.
Крім того, суд зазначає, що захисник, як на підставу звільнення з-під варти, посилається на те, що обвинувачений має міцні соціальні зв'язки, постійне місце проживання, роботу. Проте вказані обставини існували і на момент вчинення інкримінованих злочинів, а, відтак, вони очевидно не утворюють жодних моральних запобіжників при обранні обвинуваченим моделі поведінки, а тому не здатні перешкодити йому у разі звільнення з-під варти, втекти від суду чи здійснити вплив на потерпілих, свідків або вжити інших дій з метою уникнення кримінальної відповідальності.
При цьому, розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого будь-якого альтернативного запобіжного заходу, суд зазначає, що наразі «достатніми» та «належними» підставами тримання ОСОБА_3 під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції особи, яка з встановленою вірогідністю здатна завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що, в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.
Тому, на думку суду та з огляду на інтереси суспільства, обставини справи потребують продовження строків тримання під вартою обвинуваченому та відсутність підстав для застосування до нього більш м'яких запобіжних заходів, оскільки вони не зможуть забезпечити належне виконання ним покладених на нього процесуальних обов'язків. На переконання суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченому не порушує його права на свободу та особисту недоторканість, справедливий суд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 5, 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Оскільки строк дії ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому закінчується 01.11.2025, тому суд вважає, що клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою підлягає задоволенню, а в задоволенні клопотання обвинуваченого та захисника про зміну запобіжного заходу слід відмовити.
Т.я. ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні злочину, який спричинив загибель людини, відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України розмір застави не визначається.
Керуючись ч. 3 ст. 331 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою задовольнити, в задоволенні клопотання обвинуваченого та захисника про зміну запобіжного заходу відмовити.
Продовжити щодо ОСОБА_3 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 дію запобіжного заходу тримання під вартою на час судового розгляду справи, але не більше, ніж на два місяці, тобто до 13 грудня 2025 р., без визначення застави.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду м. Кривого Рогу. Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.
Суддя: ОСОБА_1