Номер провадження: 11-кп/813/1980/25
Справа № 513/679/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
08.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 , її захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 на ухвалу Саратського районного суду Одеської обл. від 03.06.2025 у к/п № 12025162240000444 від 30.03.2025 стосовно:
ОСОБА_7 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Новоселівка Саратського р-ну Одеської обл., громадянки України, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
- обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскаржуваною ухвалою суду 1-ої інстанції було задоволене клопотання обвинуваченої ОСОБА_7 про звільнення від кримінальної відповідальності. Звільнено ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України у зв'язку із зміною обстановки.
Кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12025162240000444 від 30.03.2025 за ч. 2 ст. 197-1 КК України стосовно ОСОБА_7 закрите.
Відповідно до оскаржуваної ухвали суду 1-ої інстанції ОСОБА_7 , діючи всупереч вимог ст.ст. 60, 61, 116-126 ЗК України, відповідно до яких право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки, виникають з моменту державної реєстрації цих прав, та оформляється відповідно ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п. б ст. 211 ЗК України, ст. 1 ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною земель», у порушення ст.ст. 87-89 ВК України, відповідно до яких у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів, не маючи рішень органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу їй у власність чи надання у користування земельної ділянки, в період з червня 2024 року до теперішнього часу, самовільно зайняла земельну ділянку без кадастрового номеру в прибережній захисній смузі річки Когильник, яка відноситься до категорії середніх річок, в с. Новоселівка Саратської об'єднаної територіальної громади Білгород-Дністровського р-ну Одеської обл., яка відповідно до ст. 88 ВК України є охоронною зоною, розмістивши на ній загорожу площею 0,0440 га на відстані від 10,5 метрів до 31,78 метрів від урізу води.
Дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 2 ст. 197-1 КК України, а саме: самовільне зайняття земельної ділянки, щодо земель в охоронних зонах.
Згідно з актом обстеження земельної ділянки від 01.05.2025 комісією Саратської селищної ради було встановлено, що ОСОБА_7 звільнила земельну ділянку, яка розміщена біля домоволодіння АДРЕСА_1 , демонтувала паркан, що огороджував земельну ділянку і доступ на зазначену земельну ділянку відновлено.
На переконання суду 1-ої інстанції, зазначені обставини свідчать про те, що на час кримінального провадження внаслідок зміни обстановки вчинене обвинуваченою ОСОБА_7 кримінальне правопорушення втратило суспільну небезпечність. Тому суд закрив провадження в справі.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі заступник керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_10 не погодився з оскаржуваною ухвалою, оскільки суд належним чином не обґрунтував своє рішення, адже факт демонтування обвинуваченою ОСОБА_7 паркану на прибережній захисній смузі річки не свідчить про зміну обстановки, яка б перешкоджала або унеможливлювала б вчинення нею аналогічних протиправних дій шляхом повторного встановлення паркану. Характеризуючі відомості стосовно ОСОБА_7 на момент ухвалення судом рішення є аналогічними станом на момент вчинення злочину, при цьому, визнання нею вини та щире каяття у вчиненому не є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності.
Враховуючи викладене прокурор ОСОБА_10 просить скасувати оскаржувану ухвалу з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового провадження в іншому складі суду.
В судовому засіданні апеляційного суду прокурор ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_10 та просив її задовольнити, водночас обвинувачена ОСОБА_7 та її захисник ОСОБА_8 заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, при цьому представник потерпілого в судове засідання не з'явився, про дату, місце та час судового засідання повідомлявся належним чином.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позиції учасників провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно із ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Системний аналіз ухвали суду 1-ої інстанції показав, що вона відповідає приписам наведеної норми кримінального процесуального закону з наступних підстав.
Статтею 48 КК України передбачено, що особу, яка вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов'язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час кримінального провадження внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.
Відповідно до абз. 3 п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про призначення покарання» від 23.12.2005 звільнення від кримінальної з наведених в ст. 48 КК України підстав можливе у разі, коли особа вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості. Судам слід мати на увазі, що в зазначеній статті передбачено дві самостійні підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності - втрата суспільної небезпечності внаслідок зміни обстановки на час розслідування чи розгляду справи в суді або діянням, або особою, яка його вчинила. При цьому треба розрізняти зміну обстановки в широкому розумінні, тобто соціальних, економічних, політичних, духовних, міжнаціональних, воєнних, міжнародних, природних, організаційних, виробничих та інших процесів у масштабах країни, регіону, області, міста, району, підприємства, установи, організації, та у вузькому, - тобто об'єктивних (зовнішніх) умов життя, в яких перебувала особа на час вчинення злочину та які значною мірою позначались на її суспільній небезпечності. Для застосування ст. 48 КК необхідно встановити, що після вчинення певного злочину обстановка змінилася таким чином, що вчинене діяння вже не є суспільно небезпечним.
Така зміна обстановки може бути двох видів: масштабна або локальна. Масштабна зміна обстановки стосується змін у межах країни і може виражатися, наприклад, у припиненні стану війни або скасуванні воєнного чи надзвичайного стану в країні, зміні економічного або політичного курсу країни, підходів держави до вирішення тієї чи іншої проблеми, зміні масштабу цін, високих темпах інфляції тощо.
Локальна зміна обстановки вчинення злочину - це зміна обстановки в певному регіоні, місті, підприємстві, сім'ї тощо і може виражатися, наприклад, у прийнятті владою таких рішень, які істотно впливають на оцінку раніше вчиненого діяння як суспільно небезпечного; ліквідації або реорганізації конкретного підприємства, на якому раніше був вчинений злочин; набуття згодом особою певного статусу чи офіційного документу, які були відсутні саме на момент вчинення злочину; зміні природних умов або умов господарювання в певному регіоні, що впливає на оцінку раніше вчиненого діяння як суспільно небезпечного тощо.
При цьому, при локальній зміні обстановки, відбувається втрата суспільної небезпеки лише окремого, конкретного діяння, вчиненого даною особою, хоча в цілому даний вид діянь, як і раніше, продовжує визнаватися злочинним. Таким чином, локальна зміна обстановки не відміняє законодавчої оцінки відповідного злочинного діяння. У цих випадках раніше вчинене особою діяння в конкретних умовах зміни обстановки визнається судом таким, що не заподіяло істотної шкоди конкретному об'єкту кримінально-правової охорони.
Втратою діянням суспільно небезпечного характеру є або повна втрата ним суспільної небезпечності, або втрата її в такій мірі, за якої діяння через малозначність не може бути визнане судом кримінальним правопорушенням, оскільки воно не заподіяло і не здатне заподіяти істотну шкоду охоронюваним законом суспільним відносинам (ч. 2 ст. 11 КК).
Як правило, для кримінальних правопорушень із формальним складом заподіяння істотної шкоди законодавець пов'язує із самим фактом їх вчинення (постанова ККС у складі ВС від 17.04.2025 в справі № 695/1780/24).
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, яке є нетяжким злочином відповідно до класифікації визначеній в ст. 12 КК України.
В судовому засіданні апеляційного суду обвинувачена ОСОБА_7 пояснила, що вона утримувала велику кількість худоби та паркан був встановлений нею з метою догляду за худобою, щоб та не розбігалась.
Водночас, відповідно до акту обстеження земельної ділянки від 01.05.2025 комісією Саратської селищної ради було встановлено, що ОСОБА_7 звільнила земельну ділянку, яка розміщена біля буд. АДРЕСА_1 та демонтувала паркан, що огороджував земельну ділянку і доступ на зазначену земельну ділянку відновлено.
Окрім того, обвинувачена ОСОБА_7 раніше не судима, вину в скоєному визнала повністю та щиро розкаялася, не перебуває на обліку нарколога та психіатра, одружена, за місцем проживання характеризується з позитивної сторони.
Вище встановлені обставини в суді апеляційної інстанції не були спростовані прокурором, перешкода в користуванні земельною ділянкою була реально усунена ОСОБА_7 шляхом демонтування обвинуваченою паркану, встановленого з метою догляду за худобою.
Тобто, причина самовільного зайняття земельної ділянки - встановлення паркану для догляду за худобою відпала (що свідчить про можливу зміну місця господарювання, або ж організування ведення господарства іншим чином).
Водночас, твердження прокурора ОСОБА_10 про те, що демонтаж паркану на прибережній смузі річки Когарлик не свідчить про зміну обстановки, яка б перешкоджала або унеможливлювала вчинення ОСОБА_7 аналогічних протиправних дій, у тому числі шляхом повторного встановлення паркану апеляційний суд вважає голослівними та припущеннями.
При цьому, прокурор ОСОБА_10 посилався на помилковість висновків суду 1-ої інстанції з огляду на те, що останній звільнив обвинувачену ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності, оскільки остання перестала бути суспільно-небезпечною особою.
Разом з тим, на переконання колегії суддів, суд 1-ої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що саме вчинене обвинуваченою кримінальне правопорушення втратило суспільну небезпечність внаслідок зміни обстановки, що спростовує доводи прокурора.
Більш того, апеляційний суд звертає увагу на ту обставину, що прокурор в суді 1-ої інстанції не заперечував проти клопотання сторони захисту про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, у зв'язку із зміною обстановки та закриття кримінальне провадження щодо неї.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи вище наведене, апеляційний суд вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги прокурора ОСОБА_10 відсутні, тому ухвала суду 1-ої інстанції щодо ОСОБА_7 підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 24, 370, 404, 405, 407, 419, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_10 - залишити без задоволення.
Ухвалу Саратського районного суду Одеської області від 03.06.2025, якою ОСОБА_7 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України та закрито к/п № 12025162240000444 від 30.03.2025- залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4