Миколаївський районний суд Миколаївської області
Справа № 945/2073/21
Провадження № 2/945/116/25
03 жовтня 2025року Миколаївський районний суд Миколаївської області, в складі головуючого судді Войнарівського М.М., за участю секретаря судового засідання Будак К.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області про припинення права власності на частку у спільному майні шляхом сплати грошової компенсації та визнання права власності,
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Миколаївського районного суду Миколаївської області через свого представника адвоката Коренко Т.В. з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області про припинення права власності на частку у спільному майні шляхом сплати грошової компенсації, визнання права власності та стягнення понесених судових витрат.
Свої вимоги обґрунтовує тим,що їй належить 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 , а відповідачу належить інша 1/2 частка квартири. Починаючи з 2013року позивач разом з неповнолітнім сином ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована та проживає у спірній квартирі. Власними коштами без участі відповідача здійснює її утримання,систематично сплачує житлово-комунальні послуги. Відповідач у цій квартирі не проживає,будь-які речі відсутні. У березні 2013 року відповідач умисно та самовільно закрила доступ до квартири,після чого жодного разу не приїздила та речі не завозила. Згідно експертного висновку провести поділ частки квартири співвласниками на самостійно ізольовані квартири, враховуючи планування, об'ємно-планувальні характеристики,інженерні комунікації,згідно ідеальних часток співвласників та наближених до ідеальних часток співвласників у складі однієї житлової кімнати і допоміжних приміщень технічно неможливо. Ринкова вартість спірної квартири становитиме 61889,00 грн., ринкова вартість частки спірної квартири загальною площею 15,55 м.кв. становитиме 30945,00грн. Враховуючи положення ч.1 ст.365 ЦК України та те,що відповідачка з моменту отримання квартири у спадок після смерті матері,спірною квартирою не користується, а позивач яка є співвласницею проживає в квартирі зі своїм неповнолітнім сином та зважаючи на те,що спірна квартира потребує ремонту,виділення в натурі часток у квартирі є неможливим у зв'язку з технічними характеристиками спірного житлового приміщення, відповідач вже багато років проживає за іншою адресою,просить припинення права власності відповідача на частку у спільному майні шляхом сплати грошової компенсаці та визнати право власності за позивачем.
Предстаником позивача ОСОБА_1 -адвокатом Коренко Т.В. сформовано в системі «Електронний суд» заяву про розгляд справи без їх з позивачем участі, підтримуючи позов та наполягаючи на задоволенні.
Відповідачем подана заява про розгляд справи без її участі,стосовно позову зазначає що позовні вимоги визнає в повному обсязі не заперечує проти задоволення.
Представником третьої особи Службою у справах дітей Ольшанської селищної ради подано заяву про розгляд справи без участі.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, повно і всебічно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що позивачці на праві власності належить 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування 1/2 частки квартири від 24.062021 року, посвідчений державним нотаріусом Четвертої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області, зареєстровано в реєстрі за №2-115 та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
Відповідачу на праві приватної спільної часткової власності належить 1/2 частка зазначеної квартири, що підтверджується, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно,Державного реєстру Іпотек,Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 276177611 від 22.09.2021 року, з якого вбачається, що право власності відповідча зареєстроване в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право на спадщину, 2-87,12.03.2012.
Відповідно до експертного висновку №125-055 від 13.10.2021 року оціночно-технічної та будівельно-технічної експертизи ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 31,1кв.м., становить 61889,00грн., вартість 1/2 частки у ринковій вартості зазначеної квартири становить 30945,00грн.
Відповідачем не заперечувалася та не оспорювалася така вартість квартири, а також не було заявлено клопотань про призначення судом експертизи для визначення вартості квартири.
З даних технічного паспорту вбачається, що квартира АДРЕСА_1 , має загальну площу 31,1 кв.м., житлову 16,5 кв.м та складається із одної кімнати площею 16,5 кв.м., кухні площею 6,7кв.м, вбиральні площею 2,61,2 кв.м, коридору площею 4,2 кв.м., кладова площею 0,3 кв.м., балкон площею 0,8 кв.м.
Згідно з висновком оціночно-технічної та будівельно-технічного експертного дослідження від 13.10.2021 року №125-055, проведеного експертом РТПП Миколаївської області у відповідності з вимогами нормативно-правових актів у галузі будівництва зокрема, ДБН В.2.2.-15-2019 Житлові будівлі. Основні положення, ДБН В 3.2-2-2019 Реконструкція та капітальний ремонт, ДБН Б.2.2.-12:2019 «Планування і забудова територій» та ін., провести поділ часки квартири АДРЕСА_1 між співвласниками самостійно ізольовані квартири,враховуючи планування, об'ємно-планувальні характеристики квартири,інженерні комунікації,згідно ідеальних часток співвласників та наближених до ідеальних часток співвласників, у складі однієї житлової кімнати і допоміжних приміщень,регламентованих вимогами ДБН 2.2.-12:2019 «Будівлі і спору. Житлові Будинки. Основні положення» - тенічно неможливо.
Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами встановлених у даному висновку будівельно-технічного експертного дослідження обставин щодо неможливості поділу в натурі спірної квартири.
Під час розгляду справи позивачкою 26.08.2025року внесено на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України у Миколаївській області сума грошових коштів у розмірі 30945,00 грн., що відповідає вартості 1/2 частки квартири, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки від 26.08.2025 року №0.0.4517689858.1 та листом ТУ ДСАУ в Миколаївсьій області № 7/1-1627/25 від 09.09.2025 року про надходження коштів.
Відповідно до акту від 15.10.2021року обстеження матеріально - побутових умов сім'ї, встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 починаючи з березня 2013року фактично не прожиає,особисті речі відсутні.
Судом встановлено, що між сторонами існують особисті неприязні відносини. Ці обставини підтвержуються копією постанови про закриття кримінального провадження від 28.03.2013 року внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12013160260000313.
У силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Судом встановлено, що виділення відповідачу в натурі належної йому 1/2 частини спірної квартири є неможливим, спірна квартира є неподільною.
Також вставнолено, що між сторонами відсутнє погодження щодо спільного володіння та користування спірною квартирою, оскільки вони перебувають в неприязних відносинах.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19,пункт 14)).
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18, пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18, пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19, підпункт 7.23) та від 16 листопада 2022 року у справі № 911/3135/20 (провадження 12-10гс22, підпункт 8.47)).
Крім того, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 58 постанови від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), пункті 23 постанови від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)та підпункті 8.49 постанови від 16 листопада 2022 року у справі № 911/3135/20 (провадження № 12-10гс22), спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, підпункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 54), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 155), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (провадження № 14-72цс21, підпункт 8.46).
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Статтею 316 ЦК України передбачено що правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Частинами першою, другою статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до частин першої-третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до статті 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) виснувала, що відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.
У постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц (провадження № 61-4860св18), від 01 червня 2023 року у справі № 344/2399/21 (провадження № 61-1592св23), від 11 грудня 2023 року у справі № 442/7979/21 (провадження № 61-3161св23), від 10 січня 2024 року у справі № 344/6767/14-ц (провадження № 61-6980св22) зазначено, що висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном. Суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку.
Верховний Суд України у постанові від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15 вказав, що у справі за позовом одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачеві частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники-відповідачі; чи сплачують інші співвласники, які володіють та користуються майном, матеріальну компенсацію позивачеві за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію у рахунок визнання за ними права власності на спільне майно, та чи не становитиме це для них надмірний тягар. У цій справі також було заявлено вимогу про визнання права власності.
Слід також зазначити, що правомірність дій суду при встановленні вказаних вище обставин оцінюється з точки зору відповідності принципу об'єктивності і неупередженості, диспозитивності цивільного судочинства, завданням та основним засадам цивільного судочинства, а саме справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду і вирішенню цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з приписами частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості.
Аналіз зазначених приписів Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» свідчить про те, що державний реєстратор одночасно зі здійсненням реєстрації припинення речового права проводить державну реєстрацію набуття відповідного права чи обтяження шляхом виконання судового рішення про одночасне визнання такого речового права або шляхом відновлення попереднього запису про речові права.
Результат тлумачення приватно-правових норм, тобто діяльності зі з'ясування їхнього змісту (сенсу), має бути розумним. Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вже звертав увагу на те, що загальні засади (принципи) цивільного права є фундаментальними, й інші джерела правового регулювання, насамперед акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту цих засад (принципів). Останні мають пряму дію, а тому їх слід ураховувати, здійснюючи, зокрема, тлумачення приписів актів цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18)).
Суди не можуть дозволяти, щоб їх використовували як інструмент нерівності й несправедливості.
Речові права на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Ефективність юридичного засобу захисту права людини - це така його властивість, яка полягає у теоретичній спроможності та реальній здатності цього засобу забезпечити досягнення його соціальної мети - захистити право людини.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, з огляду, зокрема, на безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/16981/17 (провадження № 12-7гс19, пункт 5.22)).
Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначала про намір набути у власність належну відповідачу 1/2 частину у праві власності на неподільну річ, шляхом внесення її вартості на депозитний рахунок суду. Отже метою поданого позову у справі, є набуття права власності на частку у нерухомому майні, яка є неполільною та належить іншому співвласнику.
Стаття 365 ЦК України регулює правовідносини щодо припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Водночас реалізація співвласником свого суб'єктивного права, передбаченого зазначеною статтею (подання відповідного позову з доведенням обставин, передбачених частиною першою статті 365 ЦК України, внесення вартості частки відповідача на депозитний рахунок суду), спрямована не лише на припинення правовідношення спільної власності (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України), а саме на набуття відповідного права за рахунок припинення права власності іншого співвласника, що передбачене пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України (визнання права).
Набуття права власності позивачкою на припинену частку відповідача у спільному майні в порядку статті 365 ЦПК України відповідає визначеній частиною п'ятою статті 11 ЦК України підставі виникнення цивільних прав та обов'язків.
Крім того, визнання права застосовується не лише у разі наявності порушення такого права, а також у разі його невизнання чи оспорення, що узгоджується з частиною першої статті 15 та статтею 392 ЦК України.
Диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).
З урахуванням наведеного, суд вважає, що вимога про визнання за позивачкою права власності на раніше належну відповідачу частку у праві спільної власності на неподільне майно є тією вимогою, яка забезпечує досягнення мети поданого позову, а задоволення такої вимоги призводить до остаточного вирішення спору між сторонами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 671/1543/21.
Судом встановлено, що спільне користування співвласниками спірним майном є неможливим; річ є неподільною; припинення права на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди відповідачу, відповідач спірною квартирою не користується, тривалий час не цікавився спірним майном та не утримує його; тягар утримання спірного майна несе позивачка; докази, які б свідчили, що припинення права власності відповідача на частку у квартирі може завдати істотної шкоди його інтересам, відсутні. Крім того, позивачка внесла на депозитний рахунок вартість 1/2 частки спірної квартири, що відповідає реальній ринковій вартості 1/2 частки квартири. Ринкова вартість спірного об'єкта нерухомого майна не спростована іншими належними, достатніми та допустимими доказами.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400 цс 19).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
На підставі аналізу доказів у справі суд дійшов до висновку, що сторони не можуть проживати в одній квартирі, тому право відповідача на належну йому частку слід припинити, стягнувши в його користь компенсацію вартості частки, що внесена позивачкою на депозитний рахунок, та визнати за позивачкою право власності на належну відповідачу частку у спільній власності у спірній квартирі, оскільки є доведеним, що спільне володіння та користування сторін спірною квартирою є неможливим, можливість реального поділу квартири між сторонами та виділ належної відповідачу частки у виді повноцінного самостійного житла відсутня.
Таким чином, враховуючи наведені вище норми чинного законодавства, а також усі обставини даної справи у їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд, дослідивши матеріали цивільної справи, враховує наступне.
Відповідно до положень ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
У відповідності до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову, покладаються на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Тобто, у разі визнання відповідачем позову, позивачу, який не звільнений від сплати судового збору, з державного бюджету повертається 50 відсотків судового збору, який був ним сплачений при поданні позову, а із відповідача стягуються (відшкодовуються) на користь позивача інші 50 відсотків судового збору.
Так як позов задоволено в повному обсязі, то з відповідача на користь позивачки слід стягнути 454,00 грн. судового збору.
На підтвердження вимоги про стягнення з відповідача на свою користь 5000 грн. витрат на проведення експертного дослідження, позивачка надала суду письмові докази: акт № 125-055 здачі приймання послуг від 08.10.2021року, квитанції № 125-055 року про сплату коштів в сумі 5000,00грн.; рахунку-накладної № 125-055 від 08.10.2021 року про визначення варіантів поділу квартири, ринкова вартість, тому такі витрати підлягають стягненню з відповідача.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на правничу допомогу в розмірі 6000 грн. 00 коп., суд враховує наступне.
Відповідно до договору№66 від 22.09.2021 року, що укладений між адвокатом Коренко Т.В. та позивачкою, адвокат зобов'язався надати правничу допомогу у цивільній справі, де позивачем є ОСОБА_1 .
Відповідно до розрахунку суми гонорару адвоката за надання правничої допомоги, сума вартості наданих послуг становить 6000 грн. 00 коп. та є фіксованою, включає досудовий аналіз справи, консультації, написання позовної заяви для подання до суду, представлення інтересів в суді.
Статею 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Вирішуючи питання про витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, суд враховує, що згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті (щодо розміру витрат) суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Останній може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Всупереч вимог ст. 81 ЦПК України, відповідач не довів обставин щодо неспівмірності витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката.
Враховуючи умови договору про надання правової допомоги, кількість складених адвокатом процесуальних документів від імені і в інтересах позивача, суд дійшов висновку, що в даній справі витрати на правову допомогу в сумі 6000грн є реальними, підтвердженими матеріалами справи.
Оцінивши надані позивачем докази, суд дійшов висновку, що витрати позивача на правничу допомогу є документально підтвердженими, вони співмірні зі складністю справи, наданих адвокатом обсягом послуг, відповідають критеріям реальності та розумності їхнього розміру.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 49, 77, 78, 80, 81, 82, 137, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ,уродженка с.Ковалівка Миколаївського району Миколаївської області;паспорт серія НОМЕР_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстрована: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка с.Ковалівка Миколаївського району Миколаївської області;паспорт серія НОМЕР_3 ; РНОКПП НОМЕР_4 ; зареєстрована: АДРЕСА_2 ), третя особа: Служба у справах дітей Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області (ЄДРПОУ 44238807; адреса:вул..Шкільна,25а с.Ольшанське Миколаївського району Миколаївської області) про припинення права власності на частку у спільному майні шляхом сплати грошової компенсації та визнання права власності - задовольнити.
Припинити право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка с.Ковалівка Миколаївського району Миколаївської області;паспорт серія НОМЕР_3 ;РНОКПП НОМЕР_4 ; зареєстрована: АДРЕСА_2 ).
Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ,уродженка с.Ковалівка Миколаївського району Миколаївської області;паспорт серія НОМЕР_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстрована: АДРЕСА_2 ) право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Виплатити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка с.Ковалівка Миколаївського району Миколаївської області;паспорт серія НОМЕР_3 ; РНОКПП НОМЕР_4 ; зареєстрована: АДРЕСА_2 ) компенсацію вартості за 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 у розмірі 30945,00 грн., які внесено ОСОБА_1 на депозитний рахунок згідно квитанції №0.0.4517689858.1 від 26.08.2025 року.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка с.Ковалівка Миколаївського району Миколаївської області;паспорт серія НОМЕР_3 ; РНОКПП НОМЕР_4 ; зареєстрована: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка с.Ковалівка Миколаївського району Миколаївської області;паспорт серія НОМЕР_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстрована: АДРЕСА_2 ) 454,00 грн. судового збору, 5000,00 грн. витрат, понесених на проведення експертного дослідження, 6000 грн. витрат щодо надання професійної правничої допомоги.
Фінансовому органу Управління Державної казначейської служби України у Миколаївському районі Миколаївської області повернути позивачу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка с.Ковалівка Миколаївського району Миколаївської області; паспорт серія НОМЕР_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстрована: АДРЕСА_2 ) суму судового збору у розмірі 454,00грн.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду.
Суддя М.М.Войнарівський