17 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/15161/25
категорія 109020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши в електронній формі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом Благодійна організація "БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД "ЮА ФЕНІКС ФЛАЙ" до Оліївська сільська рада Житомирського району Житомирської області про визнання протиправним та скасування рішення,
установив:
У червні 2025 року Благодійна організація «Благодійний фонд «ЮА Фенікс Флай» (далі - позивач, БО «БФ «ЮА Фенікс Флай») звернулася у суд через систему «Електронний суд» з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області Житомирської міської ради (далі - відповідач, Оліївська сільрада) від 08 квітня 2025 року №1616 «Про розгляд заяв щодо надання дозволів на розроблення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)» в частині надання дозволу КП «Агропромислове» Оліївської сільської ради на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок №409, 410, 411, 412, 413, 414.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, надав необґрунтовані переваги комунальному підприємству, порушивши принцип рівності, закріплений у статті 24 Конституції України. При цьому зазначене рішення не містить жодного обґрунтування, чому перевагу надано саме КП «Агропромислове», а відсутність мотивів у ситуації з конкуруючими претендентами є неприпустимою та створює підґрунтя для свавілля. Також зауважує, що у додатку 3 до рішення земельні ділянки неправомірно кваліфіковані як «невитребувані земельні частки (паї)», тоді як з 2025 року вони є землями комунальної власності згідно з останніми змінами до земельного законодавства. Ігноруючи заяву позивача про надання дозволу на розробку технічної документації як першого етапу процедури отримання земельних ділянок в оренду та надаючи такий дозвіл КП «Агропроислове», відповідач порушив принципи рівності та справедливості. За наявності двох претендентів на одні земельні ділянки, відповідач, на переконання позивача, мав забезпечити рівні умови розгляду або прийняти рішення про проведення земельних торгів відповідно до статей 134, 135 Земельного кодексу України.
Ухвалою суду від 28 липня 2020 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду в електронній формі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, залучено до участі у справі, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Комунальне підприємство «Агропромислове» та визначено відповідачу і третій особі строк для подання відзиву на позов та пояснень щодо суті спору.
12 серпня 2025 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Наголошує, що з'ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність такої заінтересованості є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскаржуваного рішення. Зауважує, що отримання дозволу на розробку розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок (невитребуваних земельних часток (паїв)) згідно проєкту паювання в натурі (на місцевості) з метою передачі їх в користування на умовах оренди не покладає на орган місцевого самоврядування обов'язку (не є підставою для виникнення зобов'язання перед особою, яка розробила технічну документацію) щодо надання цих земельних ділянок у користування. Наведене, на переконання відповідача, свідчить, що оспорюваним рішенням не порушено прав та інтересів позивача, оскільки воно не породжує виникнення у особи, якій надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок (невитребуваних земельних часток (паїв)) згідно проєкту паювання в натурі (на місцевості), права користування такими ділянками. Акцентує увагу, що у заяві позивача про надання дозволу на розробку технічної документації, яка надійшла до органу місцевого самоврядування 08 квітня 2025 року, заявник також визначає земельні ділянки як невитребувані земельні паї. При цьому, стверджуючи про належність земельних ділянок до комунальної власності, позивач не наводить жодного нормально-правового обґрунтування такому.
Комунальне підприємство «Агропромислове» своїм правом на подання пояснень щодо суті спору не скористалося.
У період з 17 по 29 вересня 2025 року головуюча суддя перебувала у стані тимчасової непрацездатності, а з 03 по 08 жовтня 2025 року у відпустці.
На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд установив, що 08 квітня 2025 року позивач подав до Оліївської сільради заяву про надання дозволу із землеустрою на встановлення меж земельних ділянок (невиртебуваних земельних паїв) в натурі з метою отримання в користування з метою взяття в оренду №409 площею 2,4716 га, №410 площею 2,8592 га, №411, площею 2,8845 га, №412 площею 3,1520 га, №413 площею 3,9301 та №414 площею 3,1023 га за межами населених пунктів Оліївської сільради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Також 24 лютого 2025 року Комунальне підприємство «Агропромислове» Оліївської сільради звернулося до відповідача із заявою (клопотанням) про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок (земельних часток (паїв)) в натурі (на місцевості), орієнтовною площею 20,0 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Оліївської сільради за межами населених пунктів (вх. № 958 від 24 лютого 2025 року).
Рішенням шістдесят п'ятої сесії Оліївської сільради VІІІ скликання від 08 квітня 2025 року №1616 на підставі пропозиції постійної комісії з питань будівництва, архітектури, земельних відносин, природокористування Оліївська сільрада вирішила надати дозвіл КП «Агропромислове» на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж наступних земельних ділянок (невитребуваних земельних часток (паїв)) згідно проєкту паювання в натурі (на місцевості) з метою передачі їх в користування на умовах оренди: № 409 орієнтовною площею 2,4715 га, № 410 орієнтовною площею 2,8592 га, № 411 орієнтовною площею 2,8845 га, № 412 орієнтовною площею 3,1520 га, № 413 орієнтовною площею 3,9301 га, № 414 орієнтовною площею 3,1023 га. Місцезнаходження земельних ділянок: територія Оліївської сільської ради, за межами населених пунктів. Цільове призначення земельних ділянок: А.01.01. Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
16 квітня 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відповіді у зв'язку з чим його звернення від 07 квітня 2025 року про перебачу земельних ділянок в оренду не винесено на розгляд ради під час сесії, яка відбулася 08 квітня 2025 року, а прийняте рішення про передачу цих земельних ділянок КП «Агропромислове» без конкурентних засад.
Листом від 25 квітня 2025 року відповідач повідомив позивача, що відповідно до статті 23 глави 5 розділу ІІ Регламенту Оліївської сільської ради VIII скликання всі питання, включені до проєкту порядку денного, які вносяться на розгляд ради, попередньо повинні обов'язково розглядатись профільною постійною комісією. Відповідно до статті 31 глави 5 цього Регламенту не пізніше як за 1 день до розгляду питання на сесії постійні комісії ради проводять їх попереднє обговорення. Оскільки заява позивача надійшла до Оліївської сільради 08 квітня 2025 року в день проведення сесії, а засідання постійної комісії з питань будівництва, архітектури, земельних відносин, природокористування Оліївської сільради відбулося 03 квітня 2025 року, така заява не виносилася на розгляд чергової сесії.
Також листом від 02 травня 2025 року відповідач повідомив позивача, що його звернення щодо надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою по встановленню меж земельних ділянок буде винесене на розгляд чергової сесії Оліївської сільради.
Уважаючи рішення шістдесят п'ятої сесії Оліївської сільради VІІІ скликання від 08 квітня 2025 року №1616 протиправним, БО «БФ «ЮА Фенікс Флай» звернулася із цим позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Згідно із частинами 2, 6 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.
Разом з тим, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25 грудня 1997 року та пункт 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).
Так, у рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відтак, системний аналіз статті 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що частина 2 цієї правової норми гарантує кожному захист своїх прав, які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано частини 3, 5 та 6 статті 55 Конституції України.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити факт того, що у зв'язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин; при цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Так, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину щодо фактичного порушення суб'єктом владних повноважень - відповідачем його прав, свобод чи інтересів має довести, саме, позивач належними і допустимими доказами.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи прийняття рішень.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Тобто, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Аналогічний висновок сформовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № П/800/526/17, від 19 квітня 2018 року у справі № П/800/570/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а, від 07 листопада 2019 року у справі №9901/227/19 та від 18 вересня 2025 року у справі №990/257/24, у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №826/13229/16.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен установити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства.
Як установлено судом оскаржуваним рішенням відповідач надав дозвіл КП «Агропромислове» на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок (невитребуваних земельних часток (пахв)) в натурі (на місцевосці) з метою передачі їх в користування на умовах оренди, згідно додатку 3.
Таке рішення, на переконання позивача, є протиправним.
При цьому, ані в первинно поданій позовній заяві, ані в позовній заяві поданій на виконання вимог ухвали про залишення позову без руху та надання позивачу часу для усунення недоліків, БО «БФ «ЮА Фенікс Флай» які саме його права порушені оскаржуваним рішенням.
Додатково суд зауважує, що рішення про надання дозволу КП «Агропромислове» на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок (невитребуваних земельних часток (пахв)) в натурі (на місцевосці) з метою передачі їх в користування на умовах оренди, є одним з підготовчих етапів і обов'язковою передумовою до розгляду органом місцевого самоврядування питання щодо передачі землі в оренду зацікавленій особі та зовсім не гарантує їй подальше отримання такої.
Так, отримання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок (невитребуваних земельних часток (пахв)) в натурі (на місцевосці), розроблення такої документації, так само як і погодження її не означає позитивного рішення про надання земельних ділянок у користування (оренду), а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов'язані з неправомірністю прийняття рішення органом місцевого самоврядування.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що на момент розгляду справи судом, оскаржуване позивачем рішення не вплинуло на права, свободи чи інтереси останнього, не призвело до їх порушення, що виключає підстави для задоволення позову.
Крім того, суд зазначає, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку №11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм «м'якого права», наголосила, що якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а насамперед слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ). При цьому навіть «проміжні» процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод. Належне мотивування судового рішення - це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.
По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув, а не проігнорував їхні позиції. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.
Суд звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов'язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23).
Установлення судом за результатами розгляду справи відсутності порушення прав позивача звільняє суд від необхідності надання правової оцінки всім доводам останнього, наведеним у позовній заяві.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд уважає, що у задоволенні позову належить відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову Благодійній організації «Благодійний фонд «ЮА Фенікс Флай» відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
17.10.25