вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
17 жовтня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/913/25
Господарський суд Закарпатської області у складі головуючого - судді Сисина С.В., за участі секретаря судового засідання Повідайчик Т.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Чернівецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, місцезнаходження - 58001, Чернівецька область, місто Чернівці, вулиця Аксенина, будинок 2а, в інтересах держави в особі
позивача: Управління державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Чернівецькій області, код ЄДРПОУ - 34802906, місцезнаходження - 58001, Чернівецька область, місто Чернівці, вулиця Європейського Союзу, будинок 9а,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», код ЄДРПОУ - 44858321, місцезнаходження - 89421, Закарпатська область, Ужгородський район, село Сторожниця, вулиця Молодіжна, будинок 9,
про стягнення (повернення) попередньої оплати за договорами, пені та штрафу за неналежне виконання договорів у загальному розмірі 61912,38 грн,
Чернівецька спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону (далі - прокурор) через систему «Електронний суд» звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою від 11.08.2025 в інтересах держави в особі позивача - Управління державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Чернівецькій області (далі - Управління Держспецзв'язку в Чернівецькій області, позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (далі - відповідач, ТОВ «Волинь НП») з позовними вимогами про стягнення збитків у сумі 61912,38 грн. Позовні вимоги обгрунтовані з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договорів поставки №СК5/053/23 від 13.02.2024 та №СК5/128/37 від 09.04.2024.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2025.
Процесуальні дії у справі
Згідно з ухвалою суду від 18.08.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами, а також в ухвалі судом сторонам встановлено строки для подання заяв по суті спору.
У постанові від 27.06.2024 у справі №759/16487/21, провадження № 61-772св24 Верховний Суд з посиланням на практику Європейського Суду з прав людини (справи «Заводнік проти Словенії», заява № 53723/13, рішення від 21 травня 2015 року, пункт 70; справа «Созонов та інші проти України», заява № 29446/12, рішення від 08 листопада 2018 року, пункт 8) зазначив, що на національні суди покладено обов'язок з'ясувати, чи були повістки або інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, суди зобов'язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення.
Відповідно до ч. 7 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Частиною 1 ст. 232 ГПК України передбачено, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.
Згідно з ч. 5 ст. 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
У постанові від 07.06.2024 у справі № 904/1273/23 Об'єднана палата Касаційного господарського суду зазначила, що процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС. Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов'язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС, та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
Згідно відповідей №13491820, №13491827, №13491834 від 12.08.2025 про наявність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС, отриманих на запит суду із автоматизованої системи документообігу суду комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено, що прокурор, позивач і відповідач мають зареєстровані електронні кабінети в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.
Враховуючи приписи ст. ст. 6 і 242 ГПК України, копія ухвали Господарського суду Закарпатської області від 31.07.2025 про відкриття провадження у справі була скерована прокурору, позивачу та відповідачу в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету учасників справи.
З довідок про доставку електронного листа, які отримані з автоматизованої системи документообігу суду комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», вбачається, що документ в електронному вигляді «Ухвала про відкриття провадження (з призначенням дати)» від 18.08.2025 у справі №907/913/25 (суддя Сисин С.В.) було надіслано одержувачам - прокурору, позивачу та відповідачу в їх електронний кабінет. Документ доставлено до електронних кабінетів учасників справи 18.08.2025 о 12:41.
В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022р. у справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до «Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
За змістом п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом приписів ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 ст. 252 ГПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Статтею 248 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи тимчасову непрацездатність судді Сисина С.В. у період з 02.09.2025 по 24.09.2025 (про що Господарським судом Закарпатської області було проінформовано учасників справи шляхом опублікування відповідних інформацій про перебування судді на лікарняному на офіційному сайті суду); а також, враховуючи проходження суддею Сисином С.В. підготовки суддів місцевих господарських судів у Національній школі суддів України впродовж періоду з 29.09.2025 по 03.10.2025 згідно наказу Господарського суду Закарпатської області від 25.09.2025 №02.4-06/85-к, розгляд справи здійснено поза межами строку, визначеного у ст. 248 ГПК України.
Згідно з приписами ч. 4 та 5 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Суть спору за позицією прокурора
Як вбачається з позовної заяви, така заяв подана Чернівецькою спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону з метою захисту інтересів держави, у зв'язку з невжиттям позивачем заходів представницького характеру стосовно неналежного виконання ТОВ «Волинь НП» зобов'язань за договорами поставки №СК5/053/23 від 13.02.2024 та №СК5/128/37 від 09.04.2024. Прокурор повідомляє, що на виконання умов означених договорів, позивачем було здійснено оплату за товар в повному обсязі, однак відповідач починаючи з 06.01.2025 не виконує своїх зобов'язань з передачі позивачу товару на АЗС за придбаними довірчими документами (скретч-картами).
Відтак, відповідач після отримання коштів за договором від позивача не виконав у повному обсязі взяті на себе зобов'язання за договорами поставки №СК5/053/23 від 13.02.2024 та №СК5/128/37 від 09.04.2024 та порушив погоджені строки поставки товару, що є підставою звернення в суд з позовною заявою про стягнення збитків за договорами в загальному розмірі 61912,38 грн, що складається з вартості непоставленої продукції в сумі 51125,00 грн; пені, нарахованої за період з 21.02.2025 по 11.07.2025 у сумі 7208,63 грн та штрафу у розмірі 7% від вартості непоставленої продукції у сумі 3578,75 грн.
Позивач після отримання ухвали суду не надав письмово висловленої позиції щодо заявленого позову у строк, зазначений в ухвалі суду.
Позиція відповідача
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів виконання своїх зобов'язань за договором не представив.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, з врахуванням положень ч.9 ст.165, ч.2 ст.178 ГПК України, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
Між Управлінням Держспецзв'язку в Чернівецькій області (покупець) та ТОВ «Волинь НП» (постачальник) укладені:
- договір від 13.02.2024 № СК 5/053/23 про постачання нафтопродуктів на загальну суму 55775 грн, а саме: бензину А-95 у кількості 900 л на суму 43650 грн та дизпалива у кількості 250 л на суму 12125 грн;
- договір від 09.04.2024 № СК5/128/37 про постачання нафтопродуктів на загальну суму 39000 грн, а саме: дизпалива у кількості 750 л (далі - договори).
Відповідно до п.1. договорів постачальник приймає на себе зобов'язання передати покупцю у власність товари (дизпаливо та бензин А-95), а покупець зобов'язується сплатити і прийняти вказаний товар (код товару 09130000-9 нафта і дистиляти, згідно з Державним класифікатором продукції та послуг ДК 021:2015).
Згідно пункту 2.1. договорів, товар вважається переданим постачальником і прийнятий покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов договору.
Пунктом 4.1 договорів передбачені умови оплати: оплата за товар здійснюється покупцем у національній валюті України в безготівковій формі протягом 10 банківських днів після поставки товару за рахунок коштів загального фонду державного бюджету.
Пунктом 4.2 договорів передбачено, що оплата товару здійснюється покупцем у національній валюті України в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на вказані у накладній реквізити постачальника.
Строк поставки товарів до закінчення терміну дії довірчих документів (скретч-карток) (пункт 5.1 договорів), термін дії безстрокові.
Місце поставки (передачі) товарів здійснюється на АЗС постачальника шляхом заправки автомобілів покупця при пред'явленні довіреними особами покупця скретч-картки. Скретч-картки є підставою для видачі (заправки) на АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених талонах вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в талоні (пункт 5.2 договорів).
Умови постачання товару - самовивезення. Покупець зобов'язується отримати товар на АЗС до закінчення дії довірчого документу (пункт 5.3 договорів).
Згідно з пунктом 6.2 договорів покупець має право достроково розірвати договір у разі невиконання постачальником своїх зобов'язань за договорами, повідомивши про це постачальника за 5 календарних днів до його розірвання; контролювати поставку товарів у строки, встановлені договором.
Згідно з пунктом 6.3 договорів постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені договором та забезпечити поставку товарів, якість яких відповідає умовам договору.
Відповідно до пункту 7.1. договорів, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором, сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором.
Пунктом 7.2 договорів передбачені види порушень та санкції за них, установлені договором: за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов'язання за кожен день прострочення.
За змістом пунктів 8.1 - 8.2 договорів, сторона, яка порушила зобов'язання за договором, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання за цим договором, якщо це порушення сталося внаслідок обставин форс-мажору (непереборної сили). Обставинами форс-мажору (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами цього договору. Звільнення від відповідальності за цим положенням застосовується з того моменту, коли непереборна сила стала причиною порушення зобов'язання та до моменту, коли непереборна сила припинила перешкоджати виконанню обов'язку.
Сторона, виконанню зобов'язань якої за цим договором перешкоджають обставини форс-мажору, повинна невідкладно із урахуванням можливостей технічних засобів миттєвого зв'язку повідомити іншу сторону про наявність форс-мажорних обставин та їх вплив на виконання умов договору (пункт 8.4. договорів).
Згідно з пунктом 10.1. договорів, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та скріплення його печатками сторін (за умови наявності печатки у сторони).
Згідно з пунктом 10.2 договорів вони укладені строком до 31.12.2023 включно, а в частині порушених зобов'язань - до повного їх виконання.
З доводів позовної заяви і долучених до неї копій платіжних інструкцій №47 від 13.02.2024, №130 від 10.04.2024, №131 від 10.04.2024 вбачається, що після укладення договорів Управління Держспецзв'язку в Чернівецькій області перерахувало кошти ТОВ «Волинь НП» як попередня оплата у розмірі 55775 грн за договором від 13.02.2024 № СК 5/053/23 і 39000 грн за договором від 09.04.2024 № СК5/128/37.
На виконання договору від 13.02.2024 № СК5/053/23 ТОВ «Волинь НП» поставило Управлінню Держспецзв'язку в Чернівецькій області товар - бензин А95 у кількості 900 л на суму 43650 грн.
Разом із цим, дизельного палива у кількості 250 л на суму 12125 грн згідно договору від 13.02.2024 № СК5/053/23, а також дизельного палива у кількості 750 л на суму 39000 грн по договору від 09.04.2024 № СК5/128/37 ТОВ «Волинь НП» Управлінню Держспецзв'язку в Чернівецькій області не поставило.
Прокурор стверджує, що починаючи з 06.01.2025 на АЗС постачальника, які розташовані у м.Чернівці та Чернівецькій області, не здійснюється видача дизельного палива за скретч-картками у зв'язку із його відсутністю на АЗС.
Згідно з інформацією на офіційному інтернет-сайті відповідача - www.avias.ua, дизельне паливо відсутнє не лише на території Чернівецької області, а й на території усієї України
На підтвердження своїх аргументів про непоставку (невідпуск на АЗС) відповідачем дизельного палива у кількості 1000 л, до позовної заяви прокурор долучив копії отриманих позивачем у відповідача після проведеної попередньої оплати згідно умов договорів скретч-картки на дизельне паливо, а саме: за №304704920702 (номінал 30 л), №№ з 304622057126 по 304622057135 (номінал 20 л кожна), № 304622057287 (номінал 20 л), №№ з 304704882870 по 304704882874 (номінал 30 л кожна), №№ з 304704883130 по 304704883149 (номінал 30 л кожна).
27.01.2025 Управління Держспецзв'язку в Чернівецькій області з метою досудового врегулювання вказаного вище питання зверталося до ТОВ «Волинь НП» з листом від 27.01.2025 за №50/09-149/2025/ВН, однак відповідь на даний лист від відповідача на адресу позивача не надходило.
У зв'язку із цим, Управління Держспецзв'язку в Чернівецькій області листом від 27.03.2025 за №50/09-34/2025 подало до ТОВ «Волинь НП», письмову претензію про стягнення з відповідача на користь позивача коштів (вартості непоставленої продукції, пені та штраф 7% від вартості непоставленої продукції) за неналежне виконання договорів.
З наведеного судом встановлено, що відповідач після отримання коштів за договором від позивача не виконав у повному обсязі взяті на себе зобов'язання за договорами поставки №СК5/053/23 від 13.02.2024 та №СК5/128/37 від 09.04.2024 та порушив погоджені строки поставки товару, що є підставою звернення в суд прокурора з позовною заявою в інтересах позивача про стягнення збитків за договорами в загальному розмірі 61912,38 грн, що складається з вартості непоставленої продукції в сумі 51125,00 грн; пені, нарахованої за період з 21.02.2025 по 11.07.2025 у сумі 7208,63 грн та штрафу у розмірі 7% від вартості непоставленої продукції у сумі 3578,75 грн.
Щодо представництва інтересів позивача прокурором
За змістом ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Отже, обов'язковою передумовою реалізації права на судовий захист в порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.
Згідно з ч. 1 ст. 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 ГПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює господарські права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).
У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (ч. 3 ст. 4 ГПК України).
У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 3, 4 ст. 53 ГПКУкраїни).
У Рішенні від 05.06.2019 №4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абз. 1 та 2 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абз. 1 - 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
За змістом ст. 2 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) управління бюджетними коштами полягає у сукупності дій учасника бюджетного процесу відповідно до його повноважень, пов'язаних з формуванням та використанням бюджетних коштів, здійсненням контролю за дотриманням бюджетного законодавства, які спрямовані на досягнення цілей, завдань і конкретних результатів своєї діяльності та забезпечення ефективного, результативного і цільового використання бюджетних коштів.
За приписами п. 6 ч.1 ст.7 БК України, бюджетна система України ґрунтується на таких принципах: ефективності та результативності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.
Згідно з положеннями ст. 22 БК України, розпорядники бюджетних коштів, що уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків бюджету, зобов'язані ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері.
Відповідно до ст. 26 БК України, контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує, зокрема, досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень.
Отже, з урахуванням таких приписів законодавства інтереси держави в даних правовідносинах полягають у використанні бюджетних коштів відповідно до вимог законодавства.
На переконання суду, прокурор, звертаючись із даним позовом, обґрунтував порушення інтересів держави, яке полягає у неналежному виконанні ТОВ «Волинь НП» договорів поставки нафтопродуктів (дизельного палива), чим не дотримано визначені законодавством принципи ефективного, результативного і цільового використання бюджетних коштів.
Окремо суд звертає увагу, що, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Щодо цього, суд зазначає, що з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді у даній справі, Чернівецькою спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону на адресу Управління Держспецзв'язку в Чернівецькій області скеровано лист № 30.58/02-1249ВИХ-25 від 09.05.2025, у якому повідомлено уповноважений орган про порушення вимог чинного законодавства та роз'яснено його вимоги, які надають прокурору право на звернення до суду в інтересах уповноваженого органу, а також висловлено прохання про інформування прокуратури про те, чи вживатимуться Управлінням заходи цивільно-правового характеру, у тому числі шляхом пред'явлення позову до суду.
На відповідний лист Чернівецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону Управління Держспецзв'язку в Чернівецькій області листом № 50- 54/2025 від 15.05.2025 повідомило, що заходи представницького характеру щодо звернення до суду з позовом про стягнення з ТОВ «Волинь НП» коштів, ним не вживались. У цьому ж листі позивач просив прокурора про сприяння у представництві інтересів держави в особі Управління щодо пред'явлення позовної заяви до суду.
З наведеного судом встановлено, що позивач не проявив жодної зацікавленості щодо усунення порушень бюджетного законодавства, про які повідомив прокурор.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зроблено висновок, згідно з яким, сам факт незвернення до суду органу, уповноваженого державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, з позовом свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження щодо необхідного захисту, у зв'язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади населеного пункту та звернення до суду з позовом.
Таким чином, незалежно від причин незвернення позивача до суду, сам факт цього незвернення свідчить про те, що позивач не виконує своїх повноважень із захисту інтересів держави.
Вказане є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави, відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 ГПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість звернення прокурора в інтересах держави в особі Управління Держспецзв'язку в Чернівецькій області з даним позовом та наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.
Враховуючи такі висновки, суд зазначає, що за наявності підстав представництва прокурором інтересів позивача, Чернівецькою спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону на підставі ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листом від 11.07.2025 за № 30.58/02-1890ВИХ-25 повідомлено Управління Держспецзв'язку в Чернівецькій області про намір здійснювати заходи представницького характеру для захисту порушених інтересів держави.
Правове обґрунтування і оцінка суду
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У статті 204 ЦК України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) (тут і далі - в редакції станом на час виникнення спірних правових відносин) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Таким чином, станом на день розгляду спору в суді його обставини оцінюються судом з огляду на правила ЦК України та ГК України.
Частинами 1, 6 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні положення містяться і у ч. 1 ст. 712 ЦК України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
За приписами ч. 1 ст. 691 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом ч. 1 ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
За положеннями ст. 525 та ч. 1 ст. 526 ЦК України, ч. 1, 7 ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з пунктами 2.1., 4.1., 4.2. договорів товар вважається переданим постачальником і прийнятий покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов договору. Оплата за товар здійснюється покупцем у національній валюті України в безготівковій формі протягом 10 банківських днів після поставки товару за рахунок коштів загального фонду державного бюджету. Після оплати товару постачальник зобов'язаний передати покупцю, а покупець зобов'язаний отримати від постачальника довірчі документи (талони) на придбану кількість пального.
Відповідно до розділу 5 договору, строк поставки товару - до закінчення терміну дії довірчого документу (талона). Місце поставки (передачі) товару та її умови: передача покупцю товару за цим договором здійснюється на АЗС відповідача шляхом заправки автомобілів покупця при пред'явленні довіреними особами покупця талона (скретч-картки).
Отже, довірчий документ - талон, скретч-карта є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених талонах вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в талоні.
Умови постачання товару - самовивезення. Покупець зобов'язується отримати товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі та/або накладної чи акті прийома-передачі на такі талони. У той же час, згідно з п. 5.1 договорів термін дії довірчих документів (скретч-карток) - безстрокові.
Згідно з пунктом 6.3 договорів постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені договором та забезпечити поставку товарів, якість яких відповідає умовам договору.
Пункт 9 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997, передбачає, що розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з продукцією споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару.
Отже, за змістом умов договорів та пункту 9 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами вбачається, що довірчий документ - талон, скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених талонах вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в талоні.
Такі ж висновки щодо правової природи довірчого документа - талону, скретч-картки вбачаються із пункту 3 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України 20.05.2008 N281/171/578/155 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за N805/15496. Згідно з означеною нормою талон - це спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач на виконання умов договорів здійснив попередню оплату вартості товару згідно умов договорів, перерахувавши відповідачу після укладення договорів такі кошти: 55775 грн - згідно умов договору від 13.02.2024 № СК 5/053/23 і 39000 грн - згідно умов договору від 09.04.2024 № СК5/128/37.
Таким чином, Управління Держспецзв'язку в Чернівецькій області своєчасно та в повному обсязі виконало покладені на нього зобов'язання перед ТОВ «Волинь НП» зі сплати за Товар - дизпаливо згідно умов договорів.
Вказане стало підставою для отримання позивачем від відповідача довірчих документів - скретч-карток (талонів) на отримання товару.
Прокурор стверджує про невиконання відповідачем після здійсненої попередньої оплати, з січня 2025 року своїх зобов'язань згідно умов договорів щодо поставки 1000 л дизельного палива на загальну суму 51125,00 грн, а саме: не поставки дизельного палива у кількості 250 л на суму 12125 грн згідно договору від 13.02.2024 № СК5/053/23, та дизельного палива у кількості 750 л на суму 39000 грн згідно договору від 09.04.2024 №СК5/128/37.
Після отримання матеріалів позовної заяви та ухвали суду від 18.08.2025 про відкриття провадження, відповідач не надав суду доказів виконання своїх зобов'язань за договорами, не надав відзив на позовну заяву, тобто не спростував доводів позовної заяви про не поставку ТОВ «Волинь НП» Управлінню Держспецзв'язку в Чернівецькій області згідно умов договорів 1000 літрів дизельного палива на загальну суму 51125,00 грн.
У зв'язку із невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань у частині фактичної поставки товару, Управління Держспецзв'язку в Чернівецькій області зверталося із листом від 27.01.2025 за №50/09-149/2025/ВН та із претензією від 27.03.2025 за №50/09-34/2025 з метою досудового врегулювання вказаного вище питання та повернення коштів до ТОВ «Волинь НП» з, однак відповіді на такі звернення від відповідача на адресу позивача не надходило.
У пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, провадження № 12-42гс20 з посиланням на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17, вказано, що, виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.
Частиною 1 ст. 665 ЦК України визначено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Умовою застосування положень ст. 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, при чому, доведеної до продавця (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2021 у справі №910/15963/20).
У постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №910/3611/23, від 09.02.2023 у справі №910/5041/22, від 07.02.2018 у справі №910/5444/17 зазначено, що зі змісту ч. 2 ст. 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Аналогічні висновки щодо застування наведеної норми викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №910/3611/23, від 09.02.2023 у справі №910/5041/22, від 07.02.2018 у справі №910/5444/17, від 14.05.2024 у справі №916/1164/23, від 09.04.2024 у справі №909/335/23, від 27.11.2019 у справі №924/277/19.
Правова природа перерахованої суми, як попередньої оплати, визначається не лише її визначенням у платіжному документі та датою платежу, а також наявністю зустрічного зобов'язання контрагента по поставці товару на цю суму відповідно до умов договору. Так, реалізація покупцем права на вимогу про повернення суми попередньої оплати означає, що він відмовився від прийняття виконання неналежно виконаного зобов'язання. Отже після пред'явлення покупцем на власний вибір продавцю вимоги про повернення сплачених коштів в якості передплати, зобов'язання останнього по поставці товару припиняється, проте у нього виникає грошове зобов'язання з повернення коштів.
Водночас аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).
Судом встановлено, що предметом позову в даній справі є стягнення попередньої оплати на підставі ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем оплачений товар поставлено не було.
Водночас відповідач документальних доказів на підтвердження виконання ним своїх зобов'язань за договорами поставки від 13.02.2024 № СК 5/053/23 і від 09.04.2024 № СК5/128/37 не надав.
Таким чином, оскільки позивач сплатив суму попередньої оплати, а відповідач не поставив товар у строки, передбачені умовами договорів поставки від 13.02.2024 № СК 5/053/23 і від 09.04.2024 № СК5/128/37, то у відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем (щодо повернення попередньої оплати), розмір якого у сумі 51125,00 грн підтверджений наявними у справі доказами.
Враховуючи вищевказані обставини та те, що відповідач не надав суду документальних доказів у підтвердження факту поставки ним товару позивачу, не надав суду свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористатись відповідними процесуальними правами і надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність законних та обґрунтованих підстав для стягнення з відповідача 51125,00 грн попередньої оплати за договорами поставки від 13.02.2024 № СК 5/053/23 і від 09.04.2024 № СК5/128/37.
Щодо позовних вимог про стягнення штрафу та пені
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно ч. 1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Частина 1 ст. 548 ЦК України передбачає, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 ГК України).
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст . 231 ГК України).
Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
З урахуванням таких положень цивільного та господарського законодавства при укладенні договорів поставки від 13.02.2024 № СК 5/053/23 і від 09.04.2024 № СК5/128/37 сторони у п. 7.2. договорів передбачили види порушень та санкції за них, зокрема, за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов'язання за кожен день прострочення.
Частина 2 ст. 231 ГК України (у редакції-станом на час виникнення спірних правовідносин і до дня звернення прокурора з позовом) передбачала, що у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Разом з тим, ч. 6 ст. 232 ГК України передбачала, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У позовній заяві прокурором наведено розрахунок нарахування пені та штрафу за договорами, з урахуванням підстав стягнення з відповідача штрафу в розмірі 7 відсотків від вартості непоставленого товару та пені - у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов'язання за кожен день прострочення. Такий розрахунок пені визначений за період з 21.02.2025 (враховуючи не відпуск палива на АЗС відповідача із січня 2025 року) до 11.07.2025 (до дня, який передував зверненню прокурора до суду із позовною заявою).
Відтак, розмір штрафу за договором від 13.02.2024 № СК5/053/23 (непоставлений товар на суму 12125 грн) становить 848,75 грн та розмір штрафу за договором від 09.04.2024 №СК5/128/37 (непоставлений товар на суму 39000 грн) становить 2730 грн.
Розмір пені за договором від 13.02.2024 № СК5/053/23 (від суми невиконання зобов'язання в розмірі 12125 грн) за вказаний період становить 1709,63 грн та за договором від 09.04.2024 №СК5/128/37 (від суми невиконаного зобов'язання в розмірі 39000 грн) становить 5499 грн.
Отже, загальна сума штрафу за договорами становить 3578,75 грн, загальний розмір пені становить 7208,63 грн.
Здійснивши перевірку поданого позивачем розрахунку позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені та штрафу; з огляду на умови п. 7.2. договорів та положення ч. 2 ст. 231 ГК України; суд дійшов висновку про правильність здійсненого прокурором розрахунку пені в означені вище періоди в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, та штрафу в розмірі 7 % від вартості непоставленого товару згідно умов договорів.
З урахуванням викладеного позовні вимоги про стягнення з відповідача 7208,63 грн пені та штрафу в сумі 3578,75 грн підлягають задоволенню у заявленому розмірі згідно з неспростованим відповідачем розрахунком прокурора, з яким суд погоджується, і такі позовні вимоги підтверджені дослідженими судом доказами.
Щодо обґрунтованості рішення
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями ст. ст. 13 - 14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
Суд також зазначає, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанови від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.
Розподіл судових витрат
Згідно платіжної інструкції № 1169 від 07.08.2025 при подачі позову в електронному вигляді через систему «Електронний суд» про стягнення 61912,38 грн позивачем сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн.
Судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).
Відтак, оскільки позовні вимоги задоволено повністю, на відповідача покладаються витрати зі сплати судового збору повністю.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129,221, 236, 237, 238, 240, 252, 256 ГПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (89421, Закарпатська область, Ужгородський район, село Сторожниця, вулиця Молодіжна, будинок 9, код ЄДРПОУ - 44858321) на користь Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Чернівецькій області (58001, Чернівецька область, Чернівецький район, місто Чернівці, вулиця Європейського Союзу, буд, 9А, код ЄДРПОУ - 34802906) 61912,38 грн (шістдесят одну тисячу дев'ятсот дванадцять гривень 38 копійок), з яких: 51125,00 грн (п'ятдесят одна тисяча сто двадцять п'ять гривень 00 копійок) - попередня оплата за договорами поставки від 13.02.2024 № СК 5/053/23 і від 09.04.2024 № СК5/128/37, 3578,75 грн (три тисячі п'ятсот сімдесят вісім гривень 75 копійок) - штраф за невиконання умов договорів та 7208,63 грн (сім тисяч двісті вісім гривень 63 копійки) - пеня, нарахована за невиконання умов договорів.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (89421, Закарпатська область, Ужгородський район, село Сторожниця, вулиця Молодіжна, будинок 9, код ЄДРПОУ - 44858321) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (79007, м. Львів, вул. Клепарівська, 20, код ЄДРПОУ - 38326057) 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду, згідно з частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду
Суддя С.В.Сисин