17 жовтня 2025 р. Справа № 902/1348/25
Суддя Господарського суду Вінницької області Тісецький С.С., розглянувши матеріали
за заявою: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )
про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність
29.09.2025 року до Господарського суду Вінницької області надійшла заява ОСОБА_1 б/н від 29.09.2025 року (вх. № 1439/25) про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 902/1348/25) від 29.09.2025 року, вказану заяву передано на розгляд судді Тісецькому С.С.
Ухвалою від 02.10.2025 року заяву ОСОБА_1 б/н від 29.09.2025 року (вх. № 1439/25) про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, залишено без руху. Встановлено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків заяви: протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали суду. Встановлено ОСОБА_1 спосіб усунення недоліків заяви шляхом надання до суду: відомостей про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання або перебування заявника станом на момент подачі заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
14.10.2025 року до суду від ОСОБА_1 надійшла заява б/н від 13.10.2025 року (сформована в системі "Електронний суд") про усунення недоліків.
У вказаній заяві заявник зазначає, що для усунення недоліків вона повідомляє, що її фактичне місце проживання станом на момент подачі заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність є наступним: Вінницька область, м. Вінниця, вул. О. Гончара, буд. 9а, поштовий індекс 21022. На підтвердження надає розписку, оскільки інших документів, які б засвідчували її місце проживання заявник не має. Відсутність договору оренди є поширеною практикою в Україні, оскільки орендодавці часто уникають офіційного оформлення таких документів. У випадку заявника, враховуючи фінансові труднощі та обмежені можливості, вона змушена погоджуватися на такі умови, адже іншого вибору в її становищі немає. Місце офіційної реєстрації у заявника відсутнє.
Посилаючись на наведені обставини, заявник, окрім іншого, просить суд прийняти дану заяву до розгляду, відкрити провадження у справі про неплатоспроможність.
До заяви про усунення недоліків заявником додано розписку від 04.09.2025 року.
Оцінивши обставини, наведені у заяві про усунення недоліків від 13.10.2025 року, дослідивши додані до заяви документи, суд встановив, що заявником не усунуто недоліки заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, про які зазначено в ухвалі суду від 02.10.2025 року про залишення заяви без руху.
Частиною 1 ст. 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ч.1, ч.2 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частина 1 ст. 2 КУзПБ передбачає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Стаття 113 КУзПБ передбачає, що провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство (неплатоспроможність) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника
Відповідно до ч. 13 ст. 30 ГПК України, справи, передбачені пунктами 8 та 9 частини першої статті 20 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.
Згідно ч. 1 ст. 8 КУзПБ, справи про банкрутство (неплатоспроможність) розглядаються господарськими судами за місцезнаходженням боржника - юридичної особи, місцем проживання фізичної особи або фізичної особи - підприємця. Зміна боржником зареєстрованого місцезнаходження або місця проживання після подання кредитором або боржником заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) не впливає на зміну територіальної підсудності господарського суду.
Таким чином, справи про неплатоспроможність розглядаються господарськими судами за місцем проживання фізичної особи.
Кодексом України з процедур банкрутства не надано визначення поняттю "місце проживання фізичної особи".
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Наведене визначення є місцем проживання в приватно-правовому розумінні.
Натомість відносини щодо місця проживання фізичної особи в публічно-правовому розумінні регулюються ЗУ "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".
Статтею 3 ЗУ "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" встановлено наступне:
- місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги;
- місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 року №265, якою затверджено Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування).
Відповідно до п. 1 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), цей Порядок визначає механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлює форми необхідних для цього документів.
Декларування/реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради (п. 3 Порядку).
Особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції (п. 4 Порядку).
Відповідно до п. 5 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого вищевказаною постановою, громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні.
В той же час, відповідно до ч. 3 ст. 27 ГПК України, для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцем проживання фізичної особи, яка не є підприємцем, визнається зареєстроване у встановленому законом порядку місце її проживання або перебування.
Відтак, враховуючи те, що Кодексом з процедур банкрутства не надано визначення поняттю "місце проживання фізичної особи", тому суд вважає за потрібне застосувати в цій справі про неплатоспроможність визначення, яке надане в ч. 3 ст. 27 ГПК України.
Так, згідно з ч. 3 ст. 27 ГПК України, для цілей визначення підсудності відповідно до цього кодексу, місцем проживання фізичної особи, яка не є підприємцем, визнається зареєстроване у встановленому законом порядку місце її проживання або перебування.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЗУ "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЗУ "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні.
Частиною 6 ст. 5 ЗУ "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" також визначено, що реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за заявою такої особи, поданою в паперовій формі до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг, за адресою житла будь-якої форми власності.
Відповідно до п. 2 Розділу VІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" від 05.11.2021 р. № 1871-ІХ (набрав чинності 01.12.2021 р.) місце проживання (перебування) особи, зареєстроване до набрання чинності цим Законом, не підлягає повторній реєстрації (декларуванню). Для підтвердження інформації про місце проживання (перебування), зареєстроване до набрання чинності цим Законом, особа може подавати відомості про місце проживання, що були внесені до: 1) паспорта громадянина України, виготовленого у формі книжечки; 2) паспорта громадянина України або паспорта громадянина України для виїзду за кордон у формі е-паспорта або е-паспорта для виїзду за кордон; 3) витягу з реєстру територіальної громади.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 ЗУ "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" витяг з реєстру територіальної громади - документ у паперовій або електронній формі, що підтверджує відомості про місце проживання (перебування) особи або інформацію про відсутність таких відомостей на дату та час формування витягу. Статтею 26 вказаного Закону регламентовано порядок видачі витягу із реєстру територіальної громади.
Так, звертаючись до суду з заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, заявник зазначає, що наразі вона знята з останнього місця реєстрації відповідно до витягу з реєстру територіальної громади.
Заявник фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , про що до заяви додано довідку № 462 видану Асоціацією органів самоорганізації населення м. Вінниці квартального комітету/комітету мікрорайону "Пирогово" від 11.08.2025 року та розписку від 04.09.2025 року.
Поряд з цим, до матеріалів заяви також додано витяг з реєстру територіальної громади № 2025/013263107 від 11.09.2025 року, згідно якого заявник 30.08.2023 року був знятий з реєстрації адреси місця проживання: АДРЕСА_2 .
Будь-яких інших доказів щодо зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання заявника до суду не надано.
При цьому, суд зауважив, що довідка видана Асоціацією органів самоорганізації населення та розписка не є належними та допустимими доказами місця фактичного проживання заявника.
Водночас, заявником до заяви про усунення недоліків додано розписку від 04.09.2025 року, за змістом якої, ОСОБА_1 підтверджує, що фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Також, у заяві зазначено, що місце офіційної реєстрації у заявника відсутнє.
Відтак, заявником не надано до суду належних доказів на підтвердження зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання або перебування станом на момент подачі заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, що в свою чергу унеможливлює на даний час визначити підсудність даної справи саме Господарському суду Вінницької області.
Поряд з цим, посилання заявника на відсутність офіційних документів на підтвердження зареєстрованого місця проживання, не звільняє її від дотримання вимог закону щодо встановленого порядку оформлення та звернення до суду з заявою про неплатоспроможність.
Водночас, надана до суду розписка від 04.09.2025 року також не є належним доказом на підтвердження зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання або перебування заявника - ОСОБА_1 , в розумінні положень наведених вище норм закону, зокрема, ст. 27 ГПК України.
Відтак, з огляду на наведені вище обставини та положення закону, суд зауважує, що заявником не усунуто вищезазначені недоліки заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Відповідно до ч.4 ст.174 ГПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Відповідно до ч. 6 ст.174 ГПК України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Частинами 1, 2, 3 ст. 38 КУзПБ визначено, що господарський суд не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви про відкриття провадження у справі або закінчення строку на усунення недоліків заяви повертає її та додані до неї документи без розгляду.
Про повернення заяви про відкриття провадження у справі без розгляду господарський суд постановляє ухвалу.
Повернення заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство не перешкоджає повторному зверненню з такою заявою до господарського суду у встановленому порядку.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про повернення заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність без розгляду, з урахуванням максимальних строків на поштовий перебіг, встановлених Нормативами та нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 року № 958.
Водночас, з огляду на те, що заява ОСОБА_1 б/н від 29.09.2025 року (вх. № 1439/25) про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність надійшла через систему "Електронний суд" (тобто наявна в електронному вигляді), тому не підлягає фактичному поверненню.
Керуючись ст.ст. 2, 38, 113, 116 КУ з процедур банкрутства, ст.ст. 12, 174, 234, 235 ГПК України суд -
1. Заяву ОСОБА_1 б/н від 29.09.2025 року (вх. № 1439/25) про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, повернути без розгляду.
2. Копію ухвали надіслати ОСОБА_1 до електронного кабінету ЄСІТС та на електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_1
Згідно ч. 2 ст. 235 ГПК України, ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Ухвала підписана суддею - 17.10.2025 року.
Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-256 ГПК України.
Суддя Тісецький С.С.
Віддрук. прим.:
1 - до справи