07.10.2025 Справа №607/15459/25 Провадження №2/607/4516/2025
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі головуючого судді Позняка В.М., за участю секретаря судового засідання Козак О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 , просить стягнути із відповідача в користь товариства заборгованість за Договором №76396635 від 21.12.2023 у розмірі 30937,50 гривень.
Позов мотивовано тим, що ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 21.12.2023 в електронній формі уклали договір позики №76396635 на суму 9000 грн. ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «СВЕА ФІНАНС 22.05.2024 уклали договір факторингу №01.02-14/24. Відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу № 01.02-14/24, право вимоги заборгованості ОСОБА_1 за Договором Позики №76396635 перейшло до позивача. Відповідач не виконував умови договору, у зв'язку із чим утворилася заборгованість за основним боргом - 9000 грн за відсотками - 21937,50 грн, разом - 30937,50 грн.
Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28.07.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивач в судове засідання свого представника не направив, звернувся в суд із заявою, в якій просив розглядати справу в його відсутності.
Відповідач належним чином повідомлявся про час та місце слухання справи, в судове засідання не з'явився, не повідомив про причини неявки, відзиву на позов не надав. Суд постановив проводити заочний розгляд справи.
Розглянувши справу, судом досліджено такі докази та встановлено такі обставини.
ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 21.12.2023 уклали договір надання грошових коштів у позику №76396635, відповідно до умов якого товариство надає споживачу кредит у розмірі 9000 гривень строком на 30 днів.
Сторони погодили таблицю обчислення загальної вартості кредиту, яка є додатком №1 до договору, та відповідно до якої проценти за весь строк користування кредитом становлять 1687 гривень за весь строк кредитування.
Договір підписаний відповідачем 21.12.2023 одноразовим ідентифікатором T35nFFxFg4, який був відправлений йому на номер телефону НОМЕР_1 .
Позивачем надано паспорт споживчого кредиту, якій містить умови кредитування.
ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Росвен інвест Україна» (нині ТОВ «Свеа фінанс») 22.05.2024 уклали договір факторингу №01.02-14/24, відповідно до умов якого Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору, а Новий кредитор набуває Права вимоги Первісного кредитора за Договорами та сплачує Первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим Договором.
Відповідно до пункту 3.1.3 договору, право вимоги переходить до фактора з моменту підписання цього договору, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей за договорами позики.
Відповідно до Реєстру боржників, який є додатком до договору № 01.02-14/24, право вимоги заборгованості ОСОБА_1 за Договором Позики №76396635 перейшло до позивача.
Позивачем надано платіжну інструкцію від 23.05.2024 про перерахунок позивачем ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» 3696785,31 грн за договором факторингу.
Відповідно до розрахунку ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів», заборгованість ОСОБА_1 за Кредитним договором №76396635 становить за основним боргом - 9000 грн за відсотками - 21937,50 грн, разом - 30937,50 грн.
Дослідивши та оцінивши докази, суд доходить такого висновку.
Згідно із частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Враховуючи приписи статей 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». Судом першої інстанції вірно визначено, що укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Верховний Суд у постанові від 12.01.2021 по справі № 524/5556/19 підтверджує, що суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс- повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині».
Згідно із частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (частина друга статті 1056-1 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (статті 1046-1053), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За приписами частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Встановлено, що ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 21.12.2023 в електронній формі уклали договір позики №76396635 на суму 9000 грн на 30 днів.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, а на відповідача відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості (висновки ВС у постанові ВС від 30 серпня 2023 року у справі № 753/20537/18).
Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розміру, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» (подібні висновки містить постанова Верховного Суду від 25.05.2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 20 травня 2022 року у справі № 336/4796/18, від 30 червня 2023 року в справі № 274/7221/19).
На підтвердження факту видачі кредиту позивачем надано Кредитний договір та розрахунки заборгованості.
Оцінивши всі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факту виплати грошових коштів відповідачці за кредитним договором, зокрема первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Щодо наданого розрахунку заборгованості, який надано на підтвердження суми боргу, то такого розрахунку недостатньо для висновку щодо отримання відповідачкою кредитних коштів та порушення нею обов'язку щодо їх повернення. Відповідний розрахунок заборгованості є одностороннім документом позивача, сам по собі не є належним доказом з огляду на вимоги частини першої статті 77 ЦПК України, не містить посилань на картковий чи інший банківський рахунок, яким користувався відповідач.
Такий висновок також узгоджується з постановою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 759/10277/20.
При цьому, договір факторингу, на підставі яких право вимоги перейшло до позивача, не свідчить про безумовний перехід права вимоги до відповідача. Законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов'язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов'язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов'язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов'язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги.
Аналогічних за своїм змістом правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, у постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, у постанові від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18.
Крім того, у частині першій статті 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Такі ж положення містяться і у наданих договорах факторингу.
Таким чином, позивач, звертаючись до суду із позовом, повинен був надати первинні документи, які підтверджують перерахування на рахунок відповідача чи видачу йому коштів за кредитним договором, а також розміру заборгованості за ним.
Відповідно до вимог частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.
У своїй заяві представник позивача просив розглянути справу при їх відсутності, клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв.
Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року, справа 755/18920/18, провадження 61-17205ск19.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи вище наведені положення законодавства, а також досліджені у справі докази, суд, оцінивши їх з точки зору достатності для встановлення фактичних обставин, якими обґрунтовуються заявлені позовні вимоги, дійшов остаточного висновку про відмову в задоволенні позову за недоведеністю заявлених вимог.
Судові витрати слід покласти на позивача в межах понесених ним.
На підставі наведеного, керуючись статтями 4, 12, 81, 259, 263, 265, 268, 273, 280, 281, 282, 288, 289, 352, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Реквізити сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс», місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 6 Код ЄДРПОУ: 37616221, Засоби зв'язку: тел. +38(050)1789667, Ел. Пошта: legal@svea.ua.
Відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Головуючий суддяВ. М. Позняк