15 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 440/6277/25
адміністративне провадження № К/990/32000/25
І. Коротко про обставини справи та мотиви постанови Суду
У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «П. Рітейл» (далі - ТОВ «П. Рітейл», заявник) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області (далі - ГУ ДПС у Черкаській області), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС у Черкаській області № 474/23-00-09-03-39 від 5 травня 2025 року про припинення дії ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним № 23090314202400085 (термін дії з 6 серпня 2024 року до 6 серпня 2029 року).
Одночасно з позовною заявою ТОВ «П. Рітейл» подано заяву, в якій позивач просив забезпечити позов, шляхом зупинення дії рішення ГУ ДПС у Черкаській області від 5 травня 2025 року № 474/23-00-09-03-36 про припинення дії ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним № 23090314202400085 (термін дії з 6 серпня 2024 року до 6 серпня 2029 року), до набрання судовим рішенням у справі законної сили.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 8 травня 2025 року заяву про забезпечення адміністративного позову задоволено. Зупинено дію рішення ГУ Черкаській області від 5 травня 2025 року № 474/23-00-09-03-36 про припинення дії ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним № 23090314202400085 терміном дії з 6 серпня 2024 року до 6 серпня 2029 року, видану ТОВ «П. Рітейл» на АЗС за адресою: Черкаська обл., Черкаський р-н, с/рада Валявська, АЗС, автодорога Київ-Знам'янка 160 км, до набрання законної сили рішенням суду.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2025 року апеляційну скаргу ГУ ДПС у Черкаській області задоволено, ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 8 травня 2025 року про забезпечення позову скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ «П. Рітейл» відмовлено.
Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням апеляційної інстанції, ТОВ «П. Рітейл» звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, а ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 8 травня 2025 року залишити в силі.
Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 жовтня 2025 року касаційну скаргу ТОВ «П. Рітейл» залишено без задоволення, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2025 року - без змін.
З наведеними у постанові висновками, їх правовим обґрунтуванням, як і з результатом вирішення спору, не погоджуюсь та заявляю окрему думку в порядку, передбаченому частиною третьою статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
ІІ. Коротко про підстави незгоди
Залишаючи в силі рішення апеляційного суду, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції надав правильну правову оцінку підставам застосування заходів забезпечення адміністративного позову, заявленим у заяві про забезпечення позову, на відповідність їх вимогам частини другої статті 150 КАС України і, як наслідок, скасував ухвалу суду першої інстанції, якою застосовано заходи забезпечення позову без наявності хоча б однієї з підстав, визначених частиною другою зазначеної статті кодексу.
Такий висновок аргументований тим, що зазначені ТОВ «П. Рітейл» у заяві про забезпечення позову доводи не дають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що передбачені статтею 151 КАС України, оскільки заявником у цій справі жодним чином не доведено та документально не підтверджено обставини (матеріали справи не містять належних та допустимих доказів), які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення чи які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, як і не надано доказів можливості настання невідворотних наслідків для господарської діяльності позивача, зокрема: щодо кількості працівників, яких буде звільнено, чи яким не можливо буде виплачувати заробітну плату; обґрунтованого розрахунку можливих фінансових збитків тощо. Тобто, ТОВ «П. Рітейл» у межах цієї справи наводить лише загальні твердження про можливість настання негативних наслідків для його господарської діяльності, проте, жодної конкретної аргументації не вказано та доказів на її підтвердження не надано.
Я не погоджуюсь з таким висновком колегії суддів з огляду на таке.
Частинами першою та другою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
Відповідно до Рекомендацій № R(89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятих Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, а також у очевидності ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Практика Верховного Суду щодо вирішення судами заяв про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішень про припинення дії ліцензії не є сталою і однозначною, оскільки залежить виключно від обставин конкретної справи.
У цій справі позивач вказував, що відсутність у нього діючої ліцензії призведе до неможливості здійснення ним господарської діяльності, що має невідворотні наслідки, в тому числі, у вигляді збитків. Наголошував, що провадження господарської діяльності з роздрібної торгівлі пальним можливе лише за наявності відповідних ліцензій, а їх анулювання призведе до фактичного позбавлення ТОВ «П. Рітейл» права на здійснення господарської діяльності, невиплати працівникам заробітної плати та скорочення штату товариства.
Однак, апеляційний суд, зазначаючи, що товариством наведено лише загальні твердження про можливість настання негативних наслідків для його господарської діяльності, проте, жодної конкретної аргументації не вказано та доказів на її підтвердження не надано, - не дослідив питання можливості здійснення товариством господарської діяльності, враховуючи, що основним видом здійснення позивачем господарської діяльності згідно КВЕД є роздрібна торгівля пальним (47.30), а також іншими супутніми товарами, не визначив, яку частку у доході товариства складає роздрібна торгівля пальним у порівнянні з іншими видами діяльності, та які наслідки для товариства та його працівників призведе припинення основного виду діяльності позивача.
Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Положеннями частини другої статті 154 КАС України визначено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.
В аспекті наведеного судом апеляційної інстанції не спростовано висновок суду першої інстанції який, обґрунтовуючи доцільність забезпечення позову, врахував сукупність одночасних аналогічних обставин припинення основного виду господарської діяльності заявника у численних господарських одиницях (АЗС) у різних областях України, за фактичними перевірками проведеними в одну дату, що, враховуючи специфіку господарської діяльності товариства, може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист та поновлення порушених прав позивача.
Отже, на мою думку, приймаючи рішення про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення ГУ Черкаській області від 5 травня 2025 року № 474/23-00-09-03-36 про припинення дії ліцензії позивача на право роздрібної торгівлі пальним до набрання законної сили рішенням суду, суд першої інстанції, враховуючи обставини цієї справи, дійшов правильного висновку, а обрані в цій частині підходи суду повною мірою відповідають визначеній в частині другій статті 150 КАС України межі вжиття заходів забезпечення позову.
Враховуючи викладене, вважаю, що колегія суддів дійшла помилкового висновку про залишення без змін постанови апеляційного суду, оскільки вказане рішення суду підлягало скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню - без змін.
Суддя І.Л. Желтобрюх