17 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 640/1262/20
адміністративне провадження № К/990/16113/24
адміністративне провадження № К/990/16406/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційними скаргами ОСОБА_1 , Офісу Генерального прокурора
на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року
(головуючий суддя - Дудін С.О.)
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2024 року (головуючий суддя - Кузьмишина О.М., судді: Кобаль М.І., Костюк Л.О.)
у справі № 640/1262/20
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
про визнання протиправними, скасування рішення та наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку.
I. РУХ СПРАВИ
1. У січні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовною заявою до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення кадрової комісії № 7 (далі - Кадрова комісія) від 03 грудня 2019 року № 1/3 «Про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації» (далі - Спірне рішення);
- визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 21 грудня 2019 року № 2055ц, яким ОСОБА_1 звільнено з 24 грудня 2019 року з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів при здійсненні оперативно-розшукової діяльності щодо прокурорів та працівників органів прокуратури Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України та органів прокуратури (далі - Наказ № 2055ц);
- поновити ОСОБА_1 на роботі в органах прокуратури в Офісі Генерального прокурора на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів при здійсненні оперативно-розшукової діяльності щодо прокурорів та працівників органів прокуратури Генеральної інспекції, а у разі здійснення за час після його звільнення зміни структури посад за штатним розкладом, на рівнозначній посаді;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 грудня 2019 року по день поновлення на роботі, сума якого станом на день подачі позову становить 39247,90 грн.
2. В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на процедурні порушення проведення атестації, зокрема, відсутність у кадрових комісій повноважень на проведення атестації з огляду на недотримання процедури їх створення; відсутність обов'язкової реєстрації у Міністерстві юстиції України «Порядку проходження прокурорами атестації», затвердженого наказом Генерального Прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 (далі - Порядок № 221); питання членів кадрової комісії, які ставилися позивачу під час співбесіди, на його думку, не відповідали пункту 14 розділу IV Порядку № 221, а самі результати атестації всупереч пункту 14 розділу IV означеного Порядку не були проголошені після завершення співбесіди.
3. На переконання ОСОБА_1 , протиправність оскаржуваного наказу про його звільнення також полягає у відсутності правових підстав для звільнення за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) до факту створення реорганізованих органів прокуратури. Серед іншого позивач посилається на порушення положень статей 42 та 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при його звільненні; указує, що Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» звужено обсяг його трудових прав. Окрім того, як переконує позивач, відсутність в оскарженому наказі конкретної підстави звільнення поставило останнього у стан правової невизначеності, адже зміст наказу не дозволяє встановити дійсні підстави звільнення, що в свою чергу свідчить про його протиправність та необґрунтованість. Позивач уважає, що у межах спірних правовідносин необхідно застосовувати норми статей 8, 22, 24, 43, 55, 64 Конституції України як норми прямої дії.
4. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення кадрової комісії № 7 від 03 грудня 2019 року №1/3 «Про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації». Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 21 грудня 2019 року № 2055ц про звільнення ОСОБА_1 з 24 грудня 2019 року з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів при здійсненні оперативно-розшукової діяльності щодо прокурорів та працівників органів прокуратури Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України та органів прокуратури. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів при здійсненні оперативно-розшукової діяльності щодо прокурорів та працівників органів прокуратури Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25 грудня 2019 року до 12 грудня 2023 року у розмірі 2 329 478,30 грн (два мільйони триста двадцять дев'ять тисяч чотириста сімдесят вісім гривень 30 копійок), без урахування обов'язкових податків та зборів. Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів при здійсненні оперативно-розшукової діяльності щодо прокурорів та працівників органів прокуратури Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України. Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суми середньої заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2024 року змінено резолютивну частину рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року шляхом викладення її абзацу п'ятого в наступній редакції: «Зобов'язати Офіс Генерального прокурора нарахувати суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 25 грудня 2019 року по 12 грудня 2023 року у розмірі 2 329 478,30 грн (два мільйони триста двадцять дев'ять тисяч чотириста сімдесят вісім гривень 30 копійок) без урахування обов'язкових податків та зборів та виплатити з урахуванням сум, стягнутих на користь ОСОБА_1 в рахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за цим позовом з Офісу Генерального прокурора на підставі виконавчого листа, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва від 20 грудня 2021 року на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2021 року у справі № 640/1262/20 згідно із меморіальним ордером від 14 січня 2022 року № 237459937». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
6. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Офіс Генерального прокурора та ОСОБА_1 звернулись із касаційними скаргами до Верховного Суду.
7. У касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог, ухвалити нове рішення в цій частині, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, в решті - залишити без змін.
8. Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження № К/990/16406/24 за скаргою Офісу Генерального прокурора.
9. ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині поновлення позивача на посаді в Генеральній прокуратурі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу без урахування вимог пункту 10 Порядку № 100 та підвищення посадового окладу, що мало місце за час вимушеного прогулу. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов повністю. Поновити ОСОБА_1 на роботі в органах прокуратури в Офісі Генерального прокурора на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів при здійсненні оперативно-розшукової діяльності щодо прокурорів та працівників органів прокуратури Генеральної інспекції, а у разі здійснення за час після його звільнення зміни структури посад за штатним розкладом, на рівнозначній посаді. Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеноо прогулу за період з 25 грудня 2019 року до 12 грудня 2020 року у розмірі 4 158 708,15 грн, без урахування обов'язкових податків та зборів.
10. Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження № К/990/16113/24 за скаргою позивача.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
11. З грудня 1989 року ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури України. Наказом Генерального прокурора України від 07 лютого 2018 року № 113ц позивача призначено на посаду начальника відділу нагляду за додержанням законів при здійсненні оперативно-розшукової діяльності щодо прокурорів та працівників органів прокуратури Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України.
12. На виконання вимог пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (далі - Закон № 113-ІХ) позивач подав Генеральному прокурору України заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.
13. Позивач успішно пройшов перші два етапи атестації: іспит у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки.
14. У зв'язку із цим його допущено до наступного етапу атестації - проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
15. За наслідками проведення співбесіди Кадровою комісією відносно позивача прийнято рішення від 03 грудня 2019 року № 1/3 про неуспішне проходження атестації.
16. У вказаному рішенні зазначено, що під час проведення співбесіди, комісія з'ясувала обставини, які свідчать про невідповідність позивача вимогам професійної компетентності та доброчесності:
-за результатами вивчення практичного завдання, виконаного ОСОБА_1 , виявлено неналежний рівень знань та практичних навичок у застосуванні законодавства України;
-згідно з відомостями, зазначеними у щорічній декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2018 рік, у власності матері ОСОБА_1 перебуває квартира у місті Києві площею 102,6 кв.м. Доходи матері прокурора суттєво нижчі за витрати, пов'язані з купівлею та утриманням зазначеного об'єкта нерухомості. Із пояснень ОСОБА_1 вбачається, що фактично власником вказаної квартири є його рідна сестра. Тобто саме вона придбала квартиру та, у зв'язку з проживанням на території російської федерації, юридично оформила право власності на свою матір. За словами ОСОБА_1 квартира була придбана його рідною сестрою у 2011 році або 2012 році (точної дати він не пам'ятає), а отже до подій 2014 року.
17. Вказані обставини викликали у членів Кадрової комісії обґрунтовані сумніви стосовно достовірності відомостей про дійсну належність вказаної квартири лише матері ОСОБА_1 .
18. Наказом Генерального прокурора України від 21 грудня 2019 року № 2055ц позивача звільнено із займаної посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII з 24 грудня 2019 року. В якості підстави для винесення вказаного наказу зазначено рішення Кадрової комісії.
19. Позивач, уважаючи рішення про неуспішне проходження ним атестації та наказ про звільнення протиправними, звернувся до суду.
20. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнані протиправними та скасовані рішення Кадрової комісії від 03 грудня 2019 року № 1/3 «Про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації» та наказ Генеральної прокуратури України від 21 грудня 2019 року № 2055ц, яким ОСОБА_1 звільнено з 24 грудня 2019 року із займаної посади. Поновлено ОСОБА_1 в органах прокуратури в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній тій, яку ОСОБА_1 обіймав до звільнення, з 25 грудня 2019 року. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 грудня 2019 року до 09 вересня 2021 року в сумі 983 506,20 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
21. Постановою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
22. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо протиправності рішення кадрової комісії № 7 від 03 грудня 2019 року № 1/3 про неуспішне проходження позивачем атестації, прийняте за результатами проведення співбесіди, оскільки висновки Кадрової комісії у частині невідповідності позивача вимогам доброчесності не відповідають критерію обґрунтованості.
23. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що оскільки наказ Генеральної прокуратури України від 21 грудня 2019 року № 2055ц ґрунтується на неправомірному рішенні Кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації, то він також є протиправним і таким, що підлягає скасуванню.
24. Також суд першої інстанції вказав, що перейменування Генеральної прокуратури України в Офіс Генерального прокурора, яке не пов'язано із її припиненням (ліквідацією) як юридичної особи, не є обставиною, з якою стаття 240-1КЗпП України пов'язує неможливість поновлення працівника на попередній роботі. Тому позивач підлягає поновленню саме на попередній роботі, якою є посада начальника відділу нагляду за додержанням законів при здійсненні оперативно-розшукової діяльності щодо прокурорів та працівників органів прокуратури Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України.
25. Суд першої інстанції, приймаючи до уваги те, що позивача було звільнено з посади з 24 грудня 2019 року, дійшов висновку, що при обчисленні середньоденної заробітної плати слід враховувати заробітну плату позивача за жовтень та листопад 2019 року (два місяці, що передують звільненню). Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки про доходи Генеральної прокуратури України від 27 грудня 2019 року № 18-1322 заробітна плата позивача за жовтень 2019 року становила 49 636,99 грн. за 22 робочих дні, за листопад 2019 року 49636,99 грн. за 21 робочий день. Середньомісячна заробітна плата позивача становить 49 637,05 грн., а середньоденна заробітна плата - 2 308,70 грн. Період вимушеного прогулу позивача - з 25 грудня 2019 року (наступний день після звільнення, враховуючи, що день звільнення є останнім робочим днем) по 12 грудня 2023 року (день постановлення рішення у цій справі) або 1009 робочих днів.
26. Суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, застосував правові висновки Верховного Суду, зокрема, у постановах від 07 жовтня 2021 року у справі № 640/449/20, від 09 жовтня 2021 року у справі № 400/3700/20, від 22 жовтня 2021 року у справі № 640/154/20, від 09 листопада 2021 року у справі № 640/476/20, від 18 листопада 2021 року у справі № 280/3167/20, від 06 грудня 2021 року у справі №280/6512/20 щодо розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі поновлення особи в Генеральній прокуратурі України на посаді, яку він обіймав до звільнення за результатами атестації.
27. При цьому, змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказав, що оскільки сума середнього заробітку у розмірі 751 764,66 грн незважаючи на скасування судового рішення, вже стягнута з Офісу Генерального прокурора на користь позивача в порядку безспірного списання, тобто порушене право ОСОБА_1 відновлено, а рішення суду в цій частині виконано, то за обставин цієї справи, належним способом захисту порушеного права позивача буде не стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Офісу Генерального прокурора, а зобов'язання останнього нарахувати суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25 грудня 2019 року по 12 грудня 2023 року в розмірі 2 329 478,30 грн, та виплатити з урахуванням сум, стягнутих на користь позивача в рахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за цим позовом з Офісу Генерального прокурора на підставі виконавчого листа, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва від 20 грудня 2021 року на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2021 року у справі № 640/1262/20 згідно із меморіальним ордером від 14 січня 2022 року № 237459937.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
28. Касаційне провадження за скаргою відповідача відкрито на підстав пункту 3 частини четвертої статі 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
29. Представник відповідача вказує на відсутність висновку щодо питання застосування пунктів 9, 11, 12, 13, 15, 17 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ, пункту 8 розділу І, пунктів 15, 16 розділу ІV Порядку № 221, пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року №233 (далі - Порядок №233), пункту 10 частини першої статті 3, пункту 4 частини четвертої статті 19, статті 36 Закону №1697-VІІ, підпункту 2 пункту 5, пункту 8 розділу І, пунктам 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16 розділу ІV Порядку №221 щодо надання кадровою комісією оцінку критерію професійної компетенції прокурора, з огляду на виконане ним практичне завдання та за результатами його обговорення та стосовно оцінки кадровою комісією морально-етичної складової, що визначає межу і спосіб поведінки, яка дискредитує позивача як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури в площині відповідальності критерію доброчесності з урахуванням індивідуальних особливостей обставин встановлених у цій справі.
30. В порушення норм процесуального права відповідач зазначає, судом першої інстанції безпідставно поновлено позивачу на підставі статті 122 КАС України пропущений строк звернення до адміністративного суду з вимогою про визнання протиправним та скасування рішення Кадрової комісії від 03 грудня 2019 року №1/3 «Про неуспішне проходження ним атестації». Вважає, що цією ухвалою суд фактично доповнив первісну позовну заяву новою вимогою, тим самим порушивши вимоги частин другої, третьої статті 47 КАС України. Крім того, зазначає, що справа не підлягала розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
31. Позивачем подано відзив на касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, в якому зазначено, що у касаційній скарзі відповідач формально зазначив про відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування норм права, оскільки в аспекті дискреційних повноважень кадрових комісій (в межах атестації прокурорів) і меж судового контролю у справах про оскарження рішень останніх за наслідками третього етапу атестації (співбесіди) Верховним Судом сформовано безліч правових висновків.
32. Стосовно твердження відповідача про порушення судом першої інстанції статті 122 КАС України, а саме прийняття заяви позивача про поновлення строку щодо оскарження рішення кадрової комісії позивач пояснив, що ця заява була обґрунтована обставинами прогресуючого захворювання під час карантину та його обов'язку доглядати за старенькою матір'ю, яка мешкає в іншому регіоні. А тому він мав поважні та об'єктивні обставини, які вплинули на його можливість вчасно оскаржити рішення кадрової комісії. Також ОСОБА_1 наголосив, що у разі не заявлення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення кадрової комісії, однак рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації все одно повинно бути предметом розгляду у справі про звільнення позивача з посади за наслідком неуспішного проходження ним атестації.
33. Касаційне провадження за скаргою позивача відкрито на підстав пункту 1 частини четвертої статі 328 КАС України.
34. Представник позивача зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду:
- щодо застосування статті 235 КЗпП України, викладених у постановах від 28 лютого 2018 року у справі №817/280/16, від 28 лютого 2019 року у справі №817/860/16, від 03 жовтня 2019 року у справі №826/10460/16, а саме: щодо обрання належним способом захисту права особи поновлення на рівнозначній посади за наявності факту перейменування місця роботи;
- щодо застосування пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100), викладених у постановах від 20 квітня 2020 року у справі №810/3246/16, від 29 вересня 2020 року у справі №826/1659/17, від 19 серпня 2020 року у справі №826/1444/15, від 04 листопада 2021 року у справі №826/6301/15, від 20 січня 2020 року у справі №826/17709/14, від 25 січня 2022 року у справі №826/17708/14, від 18 квітня 2020 року у справі №802/4032/14-а, від 28 липня 2022 року у справі №826/18143/14, від 27 вересня 2022 року у справі №826/18139/14, від 29 листопада 2022 року у справі №826/17616/14, а саме щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу із застосуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу.
35. Офіс Генерального прокурора подав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому вказав, що судами попередніх інстанцій зроблено правильний висновок, що, зважаючи на фактичні обставини справи та чинне законодавче регулювання організації прокуратури України, заробітна плата позивача не може обчислюватись з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, оскільки він у ці органи не був переведений.
36. Також представник відповідача у відзиві наголосив про відсутність підстав для поновлення позивач на посаді Офісу Генерального прокурора, оскільки позивач проходив службу в Генеральній прокуратурі України.
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
37. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
38. Спірні правовідносини у цій справі виникли щодо прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації та звільнення з посади в органах прокуратури на підставі такого рішення.
39. Надання оцінки доводам касаційної скарги Офісу Генерального прокурора.
40. Ця справа вже розглядалась судом касаційної інстанції та була направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.
41. У своєму рішенні Верховний Суд зазначив про правильність висновків судів попередніх інстанцій в частині протиправності Спірного рішення щодо невідповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетенції, оскільки Кадрова комісія дійшла висновків щодо неналежного рівня знань та практичних навичок у застосуванні законодавства України позивача без конкретизації питань, які, на думку комісії, неправильно виконані.
42. Однак, в частині невідповідності позивача вимогам доброчесності, Верховний Суд дійшов висновку про не дослідження судами попередніх інстанцій всіх обставин, які містять інформацію щодо предмета доказування.
43. Таким чином, під час нового розгляду даної справи дослідженню та оцінці підлягали висновки Кадрової комісії в частині наявності обґрунтованих сумнівів щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам доброчесності.
44. При цьому, Верховний Суд зазначає, що хоча касаційне провадження і відкрито за для формування правового висновку щодо питання застосування пунктів 9, 11, 12, 13, 15, 17 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ, пункту 8 розділу І, пунктів 15, 16 розділу ІV Порядку № 221, пункту 12 Порядку №233, пункту 10 частини першої статті 3, пункту 4 частини четвертої статті 19, статті 36 Закону №1697-VІІ, підпункту 2 пункту 5, пункту 8 розділу І, пунктам 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16 розділу ІV Порядку №221 в частині надання кадровою комісією оцінки критерію професійної компетенції прокурора, з огляду на виконане ним практичне завдання та за результатами його обговорення, однак вказаний критерій не буде досліджуватись під час касаційного розгляду, враховуючи, що справа була направлена на новий розгляд в частині перегляду Спірного рішення щодо відповідності прокурора вимогам доброчесності.
45. В даному випадку мова йде виключно стосовно оцінки кадровою комісією морально-етичної складової, що визначає межу і спосіб поведінки, яка дискредитує позивача як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури в площині відповідальності критерію доброчесності з урахуванням індивідуальних особливостей обставин встановлених у цій справі.
46. Відповідно до пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
47. Пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ визначено, що атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
48. Згідно із пунктами 11, 13, 15 Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
Атестація прокурорів включає такі етапи:
1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;
2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.
Для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі інформацію, зокрема, про відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції.
49. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 пройшов перші два етапи атестації та був допущений до етапу співбесіди.
50. Пунктом 17 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ регламентовано, що кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
51. За результатами співбесіди Кадровою комісією ухвалене рішення про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації. Змістовний аналіз оскаржуваного рішення кадрової комісії свідчить про те, що причинами для його прийняття стали висновки комісії про невідповідність прокурора, зокрема, вимогам доброчесності.
52. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у Спірному рішення підставою невідповідності позивача вимогам доброчесності стали сумніви Комісії щодо достовірності відомостей, вказаних у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2018 рік, в частині достовірності відомостей про належність матері позивача квартири у місті Києві площею 102,6 м.кв., зважаючи на відсутність у неї достатніх доходів для придбання цієї квартири.
53. У Спірному рішенні вказано, що згідно із відомостями, зазначеними у щорічній декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2018 рік, у власності матері ОСОБА_1 перебуває квартира у місті Києві площею 102,6 кв.м. Доходи матері прокурора суттєво нижчі за витрати, пов'язані з купівлею та утриманням зазначеного об'єкта нерухомості. Із пояснень ОСОБА_1 фактично власником вказаної квартири є його рідна сестра. Тобто, саме вона придбала квартиру та, у зв'язку з проживанням на території російської федерації, юридично оформила право власності на свою матір. За словами ОСОБА_1 квартира була придбана його рідною сестрою у 2011 році або 2012 році (точної дати він не пам'ятає), а отже до подій 2014 року. З огляду на це незрозумілими є дії рідної сестри та матері ОСОБА_1 щодо юридичного оформлення права власності на цю квартиру, а також декларування ОСОБА_1 користування його дружиною вказаним об'єктом нерухомості. Вказані обставини викликали обґрунтовані сумніви у Комісії стосовно достовірності відомостей про дійсну належність вказаної квартири лише матері ОСОБА_1 .
54. Суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, дійшли висновку про необґрунтованість та протиправність Спірного рішення та Наказу № 2055ц, оскільки відповідач у своїх поясненнях не зміг пояснити, чи були досліджені, перевірені та враховані надані позивачем під час атестації аргументи та докази, і чому саме такі не спростували сумніви членів комісії стосовно законності походження джерел коштів для придбання зазначеної нерухомості членами родини позивача та достовірність відомостей про власність зазначеної квартири лише їм. Окрім цього, суди звернули увагу, що відповідачем ні до суду першої та апеляційної інстанції не надано жодних конкретних доказів, які комісія враховувала під час атестації та, які б підтверджували невідповідність позивача вимогам доброчесності.
55. Верховний Суд погоджується із вказаним висновком з огляду на таке.
56. Переглядаючи вперше цю справу, Верховний Суд визначив, що під час нового розгляду справи суди повинні дослідити та встановити:
-чи надавалися позивачем пояснення щодо придбання нерухомого майна (квартира за -адресою АДРЕСА_1 ) разом із підтверджуючими документами;
-чи надано позивачем підтверджуючи документи щодо походження джерел доходів на придбання указаної в оскаржуваному рішенні Кадрової комісії квартири;
- чи спростовують подані позивачем пояснення та докази висновки комісії в частині дійсного власника цього майна, які стали підставою для прийняття спірного рішення.
Також судам необхідно було надати оцінку доводам відповідача щодо порушення позивачем строків звернення до суду із позовною вимогою про визнання протиправним та скасування рішення Кадрової комісії, визначеного частиною п'ятою статті 122 КАС України.
57. Розглядаючи вдруге справу, суди попередніх інстанцій встановили, що перед проведенням співбесіди, відповідно до пункту 11 розділу ІV Порядку № 221, з електронної скриньки ІНФОРМАЦІЯ_1 до позивача надійшли запитання Кадрової комісії (так званий запитальник), які стосувалися його заохочень, проходження ним служби, нерухомого та рухомого майна, вказаного в його деклараціях. В даному запитальнику були питання і стосовно обставин придбання матір'ю позивача квартири у місті Києві площею 102,6 м.кв. Відповіді на них позивач направив на електронну пошту комісії. Зокрема, на 3 питання запитальника (За деклараціями ваша мати володіє квартирою 102,6 м2 у м. Києві. Яка вартість даної квартири?) позивач відповів, що вартість квартири 933 708 грн.*копії документів додаються.
58. На 4 запитання запитальника (Чи ваша мати набула цю квартиру у власність на власні кошти? - Якщо «так», то поясніть, будь ласка, джерело їх походження та надайте підтверджуючі документи) позивач відповів, що так, dejure його матір є власницею квартири АДРЕСА_2 , загальна площа квартири 102,6 м2. defacto зазначена квартира належить його рідній сестрі ОСОБА_2 , яка проживає на Крайній Півночі в м. Сосногорск та планує повернутися в Україну для постійного проживання. Вона спільно з чоловіком інвестували свої власні збереження в будівництво житла та його ремонт.
59. На 5 запитання запитальника (Якщо «ні», то поясніть, будь ласка, хто і на якій підставі надав їй гроші чи оплатив придбання і поясніть походження цих коштів. Надайте підтверджуючі документи) позивач відповів *копія пояснення ОСОБА_2 та інші документи щодо житла додаються.
60. З наведеного суди першої та апеляційної інстанції зробили висновок, що позивач надав Кадровій комісії пояснення та документи, пов'язані з придбанням квартири АДРЕСА_2 . Ці матеріали були представлені позивачем ще до початку співбесіди та включали інформацію щодо дійсного власника цього майна, тобто походження коштів, витрачених на придбання даної нерухомості.
61. Також на виконання вимог ухвали Київського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2023 року позивачем надано пояснення, за змістом яких зазначено, що він має рідну сестру - ОСОБА_2 , яка народилася в Україні. Вже довгий час вона проживає та працює на Крайній Півночі РФ разом з чоловіком - ОСОБА_3 , який теж за походженням українець. Вони мають громадянство РФ, проте постійно відвідують Україну, оскільки тут живе родина ОСОБА_2 , а саме: мати - ОСОБА_4 , батько - ОСОБА_5 , брат - ОСОБА_1 , дружина брата - ОСОБА_6 , двоє племінників (діти ОСОБА_1 та ОСОБА_6 ).
62. У 2011 році ОСОБА_2 та її сім'я (дочка ОСОБА_7 ) продали квартиру в м. Сосногорск площею 74,3 м2 за 1 800 000 руб. У 2012 році ОСОБА_2 разом з чоловіком прийняли рішення з часом повернутися на Батьківщину, а тому вирішили придбати в Україні нерухомість для подальшого проживання та догляду за похилими батьками. З огляду на те, що брат ОСОБА_2 - позивач, разом із сім'єю проживає у м. Києві, житло вирішили придбати саме там.
63. Після вивчення ринку нерухомості, ОСОБА_2 з чоловіком вирішили інвестувати в новобудову по АДРЕСА_3 від «Ліко-Холдинг», використовуючи заощадження, накопичені від продажу вищевказаної квартири та за час роботи на Крайній Півночі РФ. Разом з тим, під час спілкування з представниками відділу продажів «Ліко-Холдинг» ОСОБА_2 з чоловіком з'ясували, що для оформлення документів на квартиру їм потрібен ідентифікаційний код в Україні, якого вони як громадяни РФ не мають. Дізнавшись, що на його отримання потрібен значний час, ОСОБА_2 з чоловіком вирішили шукати інший шлях, у зв'язку із закінченням відпустки та необхідністю повернення до РФ.
64. Порадившись з рідними, було прийнято рішення оформити квартиру на матір ОСОБА_2 та позивача - ОСОБА_4 , при умові, що остання заповість її ОСОБА_2 .
65. Оскільки ОСОБА_4 було на той момент було 77 років і вона не мала можливості займатися оформленням документів через свій поважний вік, дружині позивача була надана довіреність для представлення її інтересів в установах та організаціях за для вирішення усіх питань із укладанням договорів та підписання документів на житло.
66. У 2015 році на матір ОСОБА_2 та позивача - ОСОБА_4 було оформлено квартиру АДРЕСА_2 . Гроші на цю квартиру та ремонт в ній надали виключно ОСОБА_2 та її чоловік.
67. Позивачем зазначено, що він надавав Кадровій комісії докази на підтвердження дійсного власника даного майна. Зокрема, ним були надані письмові пояснення його рідної сестри - ОСОБА_2 , в яких було засвідчено, що спірна квартира належить їй та чоловіку, а також було роз'яснено, за які кошти цю власність було придбано. В подальшому, пояснення за схожим змістом ОСОБА_2 , її чоловіка - ОСОБА_3 , матері ОСОБА_2 та позивача - ОСОБА_4 , були нотаріально посвідченні приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Л.С.
68. На підтвердження дійсності повідомлених обставин позивачем також надано суду документи, які надавались Кадровій комісії разом з поясненням ОСОБА_2 , а саме: 1)трудові книжки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; відповідно до яких вони постійно були працевлаштовані, більшу частину в районах Крайньої Півночі 2) договір купівлі-продажі квартири в м. Сосногорск площею 74,3 м2 за 1 800 000 руб.; 3) щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік. Також долучено нову довідку від 31 січня 2023 року № 437, відповідно до якої сума доходу ОСОБА_2 лише за три роки роботи на Крайній Півночі РФ за період з 08 лютого 2011 року до 31 грудня 2013 року склала 4 000 992,54 руб.
69. Отже, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що в Спірному рішенні кадрової комісії відсутній аналіз, оцінка та мотиви відхилення наданих позивачем під час атестації аргументів та доказів, у випадку, якщо комісія вважала, що такі не спростовують факт порушення позивачем вимог доброчесності.
70. Верховний Суд наголошує, що оцінка професійної етики та доброчесності прокурора, відповідно до пункту 12 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ, - це суб'єктивне відображення інформації про прокурора, отриманої в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті КДКП, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади, через яку може виникнути обґрунтований сумнів щодо доброчесності першого.
71. Тому завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його відповідності вимогам професійної етики і доброчесності прокурора.
72. Вказані обґрунтовані сумніви можуть виникати у тих випадках, коли наявні підстави вважати, що дії (бездіяльність) прокурора свідчать про його невідповідність критеріям навіть за відсутності щодо таких дій (бездіяльності) офіційного рішення уповноважених посадових осіб чи органів державної влади (або у випадку прийняття рішення на користь прокурора, якщо є сумніви щодо об'єктивності такого рішення).
73. Визначення відповідності або невідповідності прокурора встановленим критеріям має відбуватися на основі сумарної оцінки всієї інформації, яка свідчить про порушенню вимог професійної етики і доброчесності (за винятком грубих порушень, наявності яких самих по собі є достатньою для твердження про невідповідність прокурора критеріям професійної етики чи доброчесності).
74. Критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль прокуратура відіграє у становленні правової держави, особливо з урахуванням зміни її статусу у результаті конституційних змін. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу прокурорів, запорукою формування довіри народу до прокурорів та органів прокуратури в цілому.
75. Доброчесність - це необхідна морально-етична складова діяльності прокурорів, які віднесені до української системи правосуддя, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах чесності у способі власного життя та виконанні своїх професійних обов'язків.
76. Авторитет та довіра до органів прокуратури формуються залежно від персонального складу осіб, які обіймають посади прокурорів та формують корпус органів прокуратури.
77. Легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів умисного порушення норм прокурорської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до органів прокуратури як складової органів правосуддя, а також допущення поведінки, що підриває авторитет правосуддя.
78. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2024 року у справі №400/3003/21.
79. Відсутність у законі визначення поняття «доброчесність», яке використовується у процедурі атестації прокурорів, не звільняє суб'єктів правовідносин використовувати його в процесі правозастосування та під впливом як змісту (суті) зовнішніх поведінкових факторів, так і через їхнє зіставлення з якостями, чеснотами чи властивостями, під якими в моральному, етичному, соціально-правовому, світоглядному та іншому сенсах розуміється (сприймається) поняття доброчесність, пояснити і мотивувати за якими ознаками той чи інший прокурор не може бути віднесений до доброчесних.
80. Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 листопада 2022 року у справі №600/1450/20-а та колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від нього.
81. Одним із критеріїв процедури перевірки дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності (підпункт 3 пункту 9 розділу ІV Порядку №221), є відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції.
82. Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постановах від 14 липня 2022 року у справі №640/1083/20 та від 30 серпня 2022 року у справі №420/7408/20 підкреслював, що визначена чинним законодавством атестація не передбачає проведення повної перевірки декларанта на запити прокурора чи кадрових комісій. Моніторинг способу життя суб'єкта декларування передбачає лише вибіркову перевірку та на підставі повідомлень фізичних чи юридичних осіб, а також із засобів масової інформації та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб'єктів декларування, задекларованим ним майну і доходам.
83. Так, встановлений Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі - Закон № 1700-VII) порядок перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та передбачена Законом №113-ІХ процедура атестації з проведенням співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності є двома різними, окремими, законодавчо врегульованими процедурами, які мають різні правові наслідки, не підміняють та не суперечать одна одній.
84. Тому, наявність у НАЗК виключних повноважень на здійснення повної перевірки декларацій, яка полягає, зокрема, у з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення суб'єкта декларування не обмежує кадрові комісії у здійсненні ними перевірок відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності відповідно до положень Закону №113-ІХ.
85. У Спірному рішенні комісія наголошувала саме щодо незрозумілості пояснень позивача стосовно декларування користування його дружиною вказаним об'єктом нерухомості.
86. У своїх поясненнях, наданих Комісії, позивач зазначив, що відомості про користування спірною квартирою були включені до його декларацій ще починаючи з 2015 року. Підставою для декларування цих відомостей є довіреність, видана його матір'ю дружині з метою отримання допомоги в оформленні документів на цей об'єкт.
101. У процедурі атестації обґрунтовані сумніви уповноваженої комісії набувають значення, а прокурор, який має намір підтвердити свою відповідність вимогам професійної етики та доброчесності, повинен спростувати такі сумніви, або довести їх необґрунтованість. В протилежному випадку, задля досягнення мети запровадженої реформи прокуратури, такі сумніви можуть бути витлумачені не на користь особи.
102. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що в умовах, коли законодавець не визначив критеріїв оцінювання, а особливо коли йдеться про оцінку таких загальних категорій, як «доброчесність» і «суспільна довіра», оцінювання завжди має суб'єктивний характер. За таких обставин вирішальним є особисте переконання кожного члена комісії, яке, зрештою, і визначає характер голосування. Достатньою є наявність конкретної інформації, яка з урахуванням наданих кандидатом пояснень та аргументів (які не сприйняті як переконливі) не спростовує уявлення (сприйняття) визначених законом осіб (членів комісії) щодо його достатньої відповідності цим критеріям.
103. Суди першої та апеляційної інстанції, надаючи оцінку обґрунтованості оскаржуваного рішення в частині відповідності позивача вимогам доброчесності, зробили правомірні висновки про його невідповідність критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачем не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, достовірність даних, які були взяті кадровою комісією до уваги, а зміст оскаржуваного рішення фактично є констатацією сумніву у доброчесності прокурора. Сумніви комісії щодо фінансової можливості близьких родичів позивача на придбання певного майна не є доведеними. При цьому, відповідач, отримавши пояснення ОСОБА_1 , не вказав підстави їх неврахування у Спірному рішенні, та не навів підстав їх спростування.
104. Окрім того, Верховний Суд наголошує, що в даному випадку неможливо надати оцінку морально-етичної складової позивача, що визначає межу і спосіб поведінки, яка дискредитує позивача як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури в площині відповідальності критерію доброчесності з урахуванням індивідуальних особливостей обставин встановлених у цій справі, оскільки суб'єкт владних повноважень не надав жодної оцінки поясненням ОСОБА_1 , обмежившись лише наявністю сумнівів.
105. Стосовно доводів касаційної скарги відповідача щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.
106. У касаційній скарзі представник Офісу Генерального прокурора зазначає, що суд першої інстанції безпідставно поновив позивачу на підставі статті 122 КАС України пропущений строк звернення до адміністративного суду з вимогою про визнання протиправним та скасування рішення Кадрової комісії від 03 грудня 2019 року №1/3 «Про неуспішне проходження ним атестації». Вважає, що Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 18 серпня 2023 року фактично доповнив первісну позовну заяву новою вимогою, тим самим порушивши вимоги частин другої, третьої статті 47 КАС України.
107. За перевіркою матеріалів справи вбачається, що позивач дійсно 09 грудня 2020 року звертався до суду першої інстанції із заявою про зміну (доповнення) предмету та підстав позову, у якій просив суд доповнити прохальну частину позовної заяви такою вимогою: визнати протиправним та скасувати рішення №1/3 кадрової комісії №7 від 03 грудня 2019 року "Про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації". Вказаній обставині вже надавалась оцінка судом.
108. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2021 року повернуто позивачу заяву про зміну (доповнення) предмету і підстав позову без розгляду. Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано вищезазначену ухвалу. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що заявлення позивачем додаткової вимоги про визнання протиправним та скасування Спірного рішення, яке прийнято у межах тієї ж процедури проходження позивачем атестації та його звільнення, та безпосередньо слугувало підставою для винесення Наказу №2055ц, яким звільнено ОСОБА_1 , не свідчить про зміну предмета позову. В даному випадку мало місце саме доповнення позовних вимог, а тому є помилковими висновки суду першої інстанції про те, що позивачем по суті заявлено новий позов в рамках даної справи. Вказана постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили 29 квітня 2021 року.
109. Також колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що після цього будь-яка ухвала стосовно заяви позивача про зміну (збільшення) позовних вимог (в частині доповнення вимогою про визнання протиправним та скасування рішення №1/3 кадрової комісії №7 від 03 грудня 2019 року "Про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації") Окружним адміністративним судом міста Києва постановлена не була.
110. Щодо строку звернення до суду із вимогою про скасування Спірного рішення Верховний Суд зазначає таке.
111. Згідно із частиною п'ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
112. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із позовом 20 січня 2020 року, оскаржуючи при цьому, зокрема, Спірне рішення, прийняте 03 грудня 2019 року.
113. Суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу вперше не надали оцінку доводам відповідача щодо порушення позивачем строків звернення до суду із позовною вимогою про визнання протиправним та скасування Спірного рішення, визначеного частиною п'ятою статті 122 КАС України. Саме про це наголосив Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд.
114. Розглядаючи справу вдруге, Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 18 серпня 2022 року поновив позивачу пропущений строк звернення до адміністративного суду з вимогою про визнання протиправним та скасування рішення Кадрової комісії від 03 грудня 2019 року № 1/3 «Про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації». Судом було досліджено, що заява ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду обґрунтована обставинами прогресуючого захворювання позивача під час карантину та наявність обов'язку доглядати за старенькою матір'ю, а тому позивач мав поважні та об'єктивні обставини, які вплинули на його можливості вчасно оскаржити рішення кадрової комісії.
115. Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
116. Отже, КАС України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин. Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Тобто, норми КАС України не містять вичерпного переліку поважних причин для поновлення процесуального строку, такі причини визначаються в кожному конкретному випадку, виходячи з обставин справи.
117. Враховуючи, що суд першої інстанції встановив на підставі наданих доказів, наявність у позивача поважних та об'єктивних обставин, які вплинули на його можливості вчасно звернутись до суду (прогресуюче захворювання COVID-19 під час карантину та наявність обов'язку доглядати за старенькою матір'ю), Верховний Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про обґрунтованість заяви позивача щодо поновлення процесуального строку та наявність підстав для його поновлення.
118. Крім того, відповідач у касаційній скарзі зазначає, що справа не підлягала розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
119. Відповідно до статті 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
120. Таким чином, оскільки дана справа не віднесена до імперативно визначеного переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, процесуальні перешкоди для її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження відсутні.
121. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27 липня 2021 року у справі № 340/1901/20, від 28 липня 2021 року у справі № 160/6740/20, від 22 липня 2021 року у справі № 460/6542/20, від 29 липня 2021 року у справі № 340/1727/20, від 05 серпня 2021 року у справі № 200/5490/20-а, від 23 червня 2021 року у справі № 520/13014/2020.
122. Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 , Верховний Суд зазначає наступне.
123. На думку позивача, суди попередніх інстанцій повинні були застосувати до спірних відносин правові висновки щодо застосування статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), викладені у постановах від 28 лютого 2018 року у справі №817/280/16, від 28 лютого 2019 року у справі №817/860/16, від 03 жовтня 2019 року у справі №826/10460/16 а саме: щодо обрання належним способом захисту права особи поновлення на рівнозначній посади за наявності факту перейменування місця роботи.
124. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що вказані правові висновки не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки правовідносини, які виникли у цих справах не є подібними до спірних. У справах №817/280/16, №817/860/16, №826/10460/16 звільнення позивачів з органів прокуратури відбулось у 2016 році, тобто до прийняття Закону №113-ІХ та не пов'язано із проходженням атестації.
125. У свою чергу, Верховний Суд зазначає, що Законом № 113-ІХ визначено безальтернативну умову переведення прокурорів, які на день набрання чинності цим Законом займали посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах на посади прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, а саме лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим Законом.
126. При цьому, визначальною підставою для переведення прокурора на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах є рішення відповідної кадрової комісії про успішне проходження прокурором атестації.
127. Колегія суддів зауважує, що рішення кадрової комісії, ухвалене стосовно проходження ОСОБА_1 атестації є протиправним та скасовано з підстав необґрунтованості, невмотивованості, за відсутності доказів, на підставі яких його прийнято, водночас це не надає суду повноважень замість комісії визнати позивача таким, що успішно пройшов атестацію.
128. Тож відсутність рішення про успішне або неуспішне проходження атестації не дозволяє суду дійти висновку про завершення цієї процедури для позивача.
129. Положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону №1697-VII та Закону №113-ІХ, не врегульовано процедуру поновлення на посаді прокурора в разі його незаконного звільнення.
130. Отже, з метою ефективного відновлення порушених прав позивача та уникнення декларативності судового рішення, існує необхідність субсидіарного застосовування до спірних правовідносин окремих норм КЗпП України.
131. Так, скасування наказу про звільнення працівника із займаної посади, у силу вимог частини першої статті 235 КЗпП України, є підставою для його поновлення на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
132. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що законодавець не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
133. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09 грудня 2021 року у справі №400/3700/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/154/20, від 12 жовтня 2022 року у справі № 580/4018/20.
134. Також, на думку представника ОСОБА_1., суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки щодо застосування пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100), викладених у постановах від 20 квітня 2020 року у справі №810/3246/16, від 29 вересня 2020 року у справі №826/1659/17, від 19 серпня 2020 року у справі №826/1444/15, від 04 листопада 2021 року у справі №826/6301/15, від 20 січня 2020 року у справі №826/17709/14, від 25 січня 2022 року у справі №826/17708/14, від 18 квітня 2020 року у справі №802/4032/14-а, від 28 липня 2022 року у справі №826/18143/14, від 27 вересня 2022 року у справі №826/18139/14, від 29 листопада 2022 року у справі №826/17616/14, а саме щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу із застосуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу. На думку позивача, при розрахунку середнього заробітку необхідно використовувати оклади прокурорів Офісу Генерального прокурора.
135. Колегія суддів Верховного Суду наголошує, що зазначені правові висновки не підлягають до спірних правовідносин, оскільки правовідносини, які виникли у цих справах, не є подібними до спірних.
136. Окрім того, Верховним Судом, зокрема, у постановах від 7 жовтня 2021 року у справі №640/449/20, від 9 жовтня 2021 року у справі № 400/3700/20, від 22 жовтня 2021 року у справі № 640/154/20, від 9 листопада 2021 року у справі № 640/476/20, від 18 листопада 2021 року у справі № 280/3167/20, від 6 грудня 2021 року у справі №280/6512/20 вже сформовано правову позицію щодо розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі поновлення особи в Генеральній прокуратурі України на посаді, яку він обіймав до звільнення за результатами атестації.
137. Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
138. Відповідно до частини першої статті 27 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
139. Положеннями пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження ними атестації. Відтак застосуванню коефіцієнта підвищення посадового окладу прокурора передує успішне проходження прокурором атестації та прийняття відповідним суб'єктом владних повноважень розпорядчого акту (наказу) щодо призначення чи переведення прокурора на посаду, визначену відповідним штатним розписом.
140. Оскільки позивач не був переведений на посаду прокурора Офісу Генерального прокурора за результатами успішного проходження атестації, його заробітна плата не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора. Оплата праці у такому випадку здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
141. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку, що позивача звільнено з посади з 24 грудня 2019 року, при обчисленні середньоденної заробітної плати слід враховувати заробітну плату позивача за жовтень та листопад 2019 року (два місяці, що передують звільненню).
142. Відповідно до частин першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
140. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах заявлених вимог касаційних скарг, Верховний Суд уважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими і такими, що відповідають нормам процесуального права, підстави для скасування чи зміни судових рішень відсутні.
141 Ураховуючи результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційні скарги ОСОБА_1 , Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2024 року у справі № 640/1262/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
В.Е. Мацедонська
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду