17 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №380/22083/23
адміністративне провадження № К/990/14723/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року (головуючий суддя - Коморний О.І.)
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року (головуючий суддя - Бруновська Н.В., судді: Хобор Р.Б., Шавель Р.М.)
у справі № 380/22083/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправним та скасувати рішення
I. РУХ СПРАВИ
1. У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення від 25 серпня 2023 року про відмову в перетинанні державного кордону України, прийняте інспектором прикордонної служби вищої категорії 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) ОСОБА_2 .
2. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що надав відповідачу всі необхідні документи для перетину державного кордону, однак протиправно було ухвалено рішення про відмову в перетинанні державного кордону України.
3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року, в задоволенні позову відмовлено.
4. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
5. Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
6. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 липня 2025 року для розгляду справи №380/22083/23 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Білак М.В., судді Мацедонська В.Е., Мельник-Томенко Ж.М.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. 25 серпня 2023 року ОСОБА_1 прибув до пункту пропуску «Шегині» для перетину державного кордону України як батько двох дітей з інвалідністю до 18 років.
8. Для підтвердження відповідного статусу позивач надав інспектору прикордонної служби вищої категорії 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) ОСОБА_2 такі документи:
- паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 ;
- нотаріально засвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_3 від 28 липня 2015 року;
- нотаріально засвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_4 від 05 квітня 2018 року;
- нотаріально засвідчена копія посвідчення дитини-інваліда до 18 років серії НОМЕР_5 від 25 квітня 2017 року;
- нотаріально засвідчена копія посвідчення дитини-інваліда до 18 років серії НОМЕР_6 від 05 липня 2018 року;
- тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_7 від 31 березня 2022 року;
- довідку ІНФОРМАЦІЯ_2 про надання відстрочки від призову від 01 квітня 2022 року №6/301.
9. 25 серпня 2023 року інспектор прикордонної служби вищої категорії 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) ОСОБА_2 прийняв рішення про відмову ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону України з причини того, що він не зміг надати на паспортний контроль необхідні документи, які надають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 «Про затвердження правил перетинання державного кордону громадянами України» (далі - Правила).
10. Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з позовом.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. Суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваного рішення оскільки позивач при перетині державного кордону не здійснював супроводу дитини з інвалідністю, що давало б йому можливість перетнути державний кордон в умовах воєнного стану.
12. Також судом першої інстанції встановлено, що відповідно до посвідчень дітей позивача ( ОСОБА_3 та ОСОБА_3 ) їх законним представником є мати - ОСОБА_5 , а не позивач.
13. Суд апеляційної інстанції у свою чергу зазначив про правильність висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог з огляду на правомірність дій відповідача про відмову позивачу у перетині державного кордону з підстав відсутності дитини-інваліда, яку він повинен був супроводжувати.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
14. Касаційне провадження за скаргою позивача відкрито на підстав пункту 3 частини четвертої статі 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України): відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 2-6 Правил.
15. Позивач наполягає на тому, що підставою для задоволення позову та підставою для виїзду за кордон у разі введення воєнного стану є відповідно до абзацу 6 пункту 2-1 Правил право батьків, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років. Проте суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень керувалися іншими правовими нормами.
16. Окрім того, відповідно до пункту 2-6 Правил у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункту 2-14 цих Правил.
17. До позовної заяви і для підтвердження статусу батька дітей з інвалідністю було долучено довідку № 6/301 від 01 квітня 2022 року про відстрочку від мобілізації на підставі абзацу 6 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на термін до 02 квітня 2036 року. Проте суди не звернули увагу на таку обставину та не надали їм оцінку.
18. Позивач висновує та вказує на те, що намагався перетнути державний кордон України як особа, яка не підлягає призову на військову службу оскільки є батьком, який виховує дитину з інвалідністю віком до 18 років.
19. Вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що на період введеного воєнного стану право на перетин державного кордону України мають, зокрема, особи, які здійснюють безпосередній супровід дитини-інваліда не ґрунтується на правових нормах та є незаконним.
20. Відповідач не скористався правом подати відзив на касаційну скаргу.
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
21. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
22. Спірне рішення мотивовано тим, що позивач при перетинанні державного кордону не надав на паспортний контроль необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану.
23. Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України кожному гарантується право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, що встановлюються законом.
24. Такими обмеженнями, зокрема, є обмеження, передбачені Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Законом України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким в Україні було запроваджено воєнний стан.
25. Пункт 3 вказаного Указу прямо передбачає, що в умовах воєнного стану можуть тимчасово обмежуватись права і свободи громадян, у тому числі право на вільне залишення території України.
26. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» військове командування разом з іншими органами влади має право встановлювати особливий режим в'їзду і виїзду громадян, зокрема обмежувати свободу пересування військовозобов'язаних осіб.
27. Зі змісту Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» вбачається, що на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років.
28. Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, які передбачають, серед іншого, з'явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів та визначення їх призначення на особливий період.
29. Статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації. Так, відповідно до абзацу шостого частини першої статті 23 цього Закону не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.
30. Правилами перетинання державного кордону громадянами України визначено порядок перетинання громадянами України державного кордону.
31. Як встановлено судами попередніх інстанцій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є військовозобов'язаним, має двох дітей з інвалідністю - ОСОБА_3 та ОСОБА_3 . У зв'язку із вихованням дітей з інвалідністю віком до 18 років позивачу надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 6 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на термін до 02 квітня 2036 року, що підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 про надання відстрочки від призову від 01 квітня 2022 року №6/301.
32. 25 серпня 2023 року він прибув до пункту перетину державного кордону «Шегині» з метою перетину кордону та надав посадовим особам документи (нотаріально засвідчені копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_3 від 28 липня 2015 року; копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_4 від 05 квітня 2018 року; копію посвідчення дитини-інваліда до 18 років серії НОМЕР_5 від 25 квітня 2017 року; копію посвідчення дитини-інваліда до 18 років серії НОМЕР_6 від 05 липня 2018 року; тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_7 від 31 березня 2022 року; довідку №6/301 від 01 квітня 2022 року), які, на його переконання, дають право на виїзд з України, однак отримав відмову.
33. Правовим питанням у цій справі є право перетину ОСОБА_1 кордону на підставі поданих ним документів відповідно до абзацу шостого пункту 2-1, пункту 2-6 Правил, з урахуванням виховання дітей з інвалідністю до 18 років.
34. Верховний Суд вже досліджував питання законності обмеження права громадянина України на виїзд за кордон в умовах воєнного стану, зокрема наявності достатніх правових підстав для відмови у перетинанні державного кордону у разі непред'явлення підтверджуючих документів, передбачених законодавством на підставі пунктів 2-1, 2-6 Правил.
35. Так, у справі № 380/572/23 (спір стосувався законності обмеження права громадянина України, який досяг 16-річного віку, на перетин державного кордону в умовах воєнного стану) Суд дійшов висновку, що в умовах воєнного стану, з урахуванням передбачених законом обмежень, для перетину державного кордону громадяни України повинні мати не лише дійсні паспортні документи, але й, у передбачених випадках, додаткові підтверджуючі документи, що підтверджують підстави виїзду.
36. У постанові від 09 березня 2023 року у справі № 600/2520/22-а Верховний Суд зазначав, що обмеження певних категорій громадян у праві виїзду за кордон під час воєнного стану певною мірою є втручанням у приватне життя особи в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак таке втручання прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну мету.
37. У постанові Верховного Суду від 17 серпня 2023 року в справі № 380/7792/22 вказано що той факт, що Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження до вказаної категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Законів України «Про правовий режим воєнного стану» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для цього періоду.
38. Верховний Суд (постанова від 31 серпня 2023 року в справі № 380/572/23) дійшов висновку, що в умовах воєнного стану на підставі спеціальних законів - Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - можуть застосовуватися обмеження права громадян на виїзд з України, навіть якщо Закон «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» таких обмежень прямо не містить. Оскільки позивач не надав уповноваженій особі Держприкордонслужби додаткових підтверджуючих документів, передбачених у таких випадках законодавством, відмова у перетинанні державного кордону була законною і обґрунтованою.
39. У справі № 380/572/23 Верховний Суд (постанова від 31 серпня 2023 року), оцінюючи доводи касаційної скарги щодо порушення конституційних прав і гарантій, а також прав, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, звернув увагу на те, що Україна офіційно повідомила ООН і іноземні держави про тимчасовий відступ від окремих міжнародних зобов'язань, зокрема щодо свободи пересування (стаття 33 Конституції України, стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції) у зв'язку з воєнним станом. Водночас навіть в умовах війни держава зобов'язана діяти в межах Конституції та законів і поважати права людини. Суд підкреслив, що баланс між правами громадян і потребами національної безпеки має досягатися у спосіб, який відповідає принципу верховенства права. В умовах воєнного стану обмеження права на виїзд були виправдані пріоритетом публічного інтересу та не були свавільними.
40. Вказані висновки Верховного Суду колегія суддів вважає застосовними також і при вирішенні спірних правовідносин.
41. Приписи статті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» визначають загальні процедури прикордонного контролю, серед яких, зокрема, передбачено, що громадяни України перетинають державний кордон у пунктах пропуску після пред'явлення одного з документів, передбачених статтею 2 цього Закону (паспорт для виїзду за кордон, дипломатичний або службовий паспорт, посвідчення особи моряка чи члена екіпажу, посвідчення на повернення в Україну).
42. Аналогічні положення містить Закон України «Про прикордонний контроль», згідно зі статтями 6 та 14 якого перетин державного кордону дозволяється лише за умови пред'явлення дійсних паспортних документів та, у передбачених випадках, інших документів, що підтверджують право особи на виїзд. Рішення про відмову в пропуску приймається уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України та оформлюється у встановленому порядку.
43. Абзацом четвертим пункту 2 Правил визначено, що у випадках, передбачених законодавством, для перетинання державного кордону особа, крім паспорта, повинна мати також документи, що підтверджують підстави для виїзду.
44. Відповідно до абзацу четвертого пункту 2-1 Правил у разі введення воєнного стану перетинати державний кордон мають право батьки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років, за наявності свідоцтва про народження дитини або документів, що підтверджують відповідні повноваження особи, що супроводжує дитину з інвалідністю (у разі здійснення супроводу опікуном, піклувальником, одним або обома прийомними батьками, батьками-вихователями), посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», в якому зазначено статус «дитина з інвалідністю», або довідки про отримання державної соціальної допомоги дітям з інвалідністю, виданої структурним підрозділом з питань соціального захисту населення районної, районної у м. Києві держадміністрації, виконавчим органом міської ради, до території територіальної громади якої входить територія міста обласного значення, районної у місті (у разі її утворення) ради (незалежно від того, кого призначено отримувачем допомоги), або індивідуальної програми реабілітації дитини з інвалідністю, виданої лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я, або медичного висновку про дитину з інвалідністю до 18 років (їх нотаріально засвідчених копій).
45. Суд першої інстанції керувався тим, що єдиною та безумовною підставою для відмови позивачу у перетині державного кордону була саме відсутність дитини-інваліда, яку він у відповідності до норм абзацу 3 пункту 2-1 Правил повинен був супроводжувати, що і не заперечується позивачем. Відтак, оскільки позивач при перетині кордону не здійснював супроводу дитини-інваліда, що давало б йому можливість перетнути державний кордон в умовах воєнного стану, то винесення оскаржуваного рішення від 25 серпня 2023 року здійснено відповідачем на підставі та в межах повноважень, встановлених законом.
46. Суд апеляційної інстанції також зробив висновок, що наданий при перетині кордону перелік документів свідчить про те, що ОСОБА_1 подав документи, які є підставою для виїзду за кордон як супроводжуюча особа.
47. У той же час колегія суддів звертає увагу на те, що при зверненні з позовом, а пізніше з апеляційною скаргою позивач вказував на те, що має право перетнути державний кордон України у разі введення на території України воєнного стану у зв'язку з тим, що є батьком дітей з інвалідністю віком до 18 років, а також йому надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, а не у зв'язку зі здійсненням супроводу дитини-інваліда. Дружина та діти позивача перебувають на території України.
48. Проте суди першої та апеляційної інстанцій не звернули на це уваги, що призвело до помилкових висновків у справі в цій частині.
49. Пунктом 2-6 Правил визначено, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункті 2-14 цих Правил.
50. Водночас Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не встановлює переліку документів, якими особа, яка звільнена від мобілізації, має підтвердити свій статус.
51. Позивач безпідставно вказує, що до нього мають застосовуватися положення пункту 2-6 Правил, що стосуються загального порядку виїзду військовозобов'язаних осіб (інші військовозобов'язані, які не підлягають призову під час мобілізації), оскільки ОСОБА_1 є військовозобов'язаним, якому надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 6 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Інших підстав чи підтверджуючих документів позивач не надав і не вказав.
52. Відповідно, позивач є військовозобов'язаним, належить до осіб, зазначених у частині першій статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, однак це не є достатньою підставою для виїзду з України в умовах оголошеного воєнного стану.
53. У наданій позивачем копії тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_7 уповноваженою службовою особою проставлено відмітку про взяття ОСОБА_1 на військовий облік військовозобов'язаних 31 травня 2013 року. Відомості про зняття з військового обліку відсутні.
54. З початком війни в Україні діє правовий режим воєнного часу, а територіальні центри комплектування є відповідальними за ведення військового обліку та видачу військово-облікових документів. Військовий квиток, тимчасове посвідчення або приписне - документи, що підтверджують належність до військового обов'язку. Лише на підставі таких документів прикордонники можуть оцінити правомірність перетину кордону. При цьому право на відстрочку від мобілізації саме по собі не дає автоматичного права на виїзд з України - це різні правові категорії, що регулюються різними законами й визначаються різними органами.
55. Верховний Суд після відкриття касаційного провадження у цій справі у постанові від 26 червня 2025 року (справа № 260/4205/22) висловив правові висновки щодо права військовозобов'язаних осіб на перетин державного кордону у разі введення на території України воєнного стану на підставі пунктів 2-1 та 2-6 Правил та необхідність підтвердження такого права належними доказами/документами. Такі висновки Верховного Суду підлягають врахуванню при наданні оцінки спірним судовим рішенням у цій справі.
56. Слід наголосити на тому, що приписи Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про прикордонний контроль», Правил ґрунтуються на тому, що право громадянина на перетин кордону має бути підтверджено певними документами, які дають уповноваженій службовій особі Держприкордонслужби прийняти обґрунтоване рішення.
57. Надані позивачем представнику Державної прикордонної служби України документи не давали підстав для прийняття позитивного рішення уповноваженою посадовою особою, яка здійснює прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України.
58. Враховуючи першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом воєнної загрози для суверенітету та незалежності України, Суд дійшов висновку, що спосіб реалізації державою у тих невизначених умовах воєнного стану прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту держави, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним.
59. Відмова позивачу в перетинанні державного кордону України прийнята за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону в межах та на підставі наданих йому повноважень, і таке рішення відповідає визначеним у частині другій статті 2 КАС України критеріям, а тому є правомірним.
60. Згідно з частиною першою статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
61. Відповідно до частини четвертої статті 351 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
62. Беручи до уваги викладене, Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Втім мотиви судів попередніх інстанцій щодо застосування пунктів 2-1 та 2-6 Правил ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, а тому Верховний Суд дійшов висновку про необхідність зміни мотивувальних частин судових рішень, виклавши їх у редакції цієї постанови
63. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року у справі 380/22083/23 змінити в частині мотивів, виклавши їх у редакції цієї постанови.
У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
В.Е. Мацедонська
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду