Головуючий І інстанції: Чудних С.О.
17 жовтня 2025 р. Справа № 520/11143/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/11143/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (надалі - ГУПФУ в Харківській області також відповідач), у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФУ в Харківській області про відмову у призначенні пенсії за віком №262740013832 від 11.04.2025 року;
- зобов'язати ГУПФУ в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи з 01.08.1983 року по 13.08.1999 рік та з 01.02.1999 року по 30.09.2008 рік та призначити і виплачувати пенсію за віком на підставі ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 02.05.2025 року.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії за віком №262740013832 від 11.04.2025 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи з 01.08.1983 року по 13.08.1999 рік та з 01.02.1999 року по 30.09.2008 рік.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду у даній справі.
В решті позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що управлінням правомірно прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування" , оскільки зарахування страхового стажу при обчисленні розміру пенсії можливе лише у разі сплати особою відповідних страхових внесків у відповідний період. Наголошує, що зарахування страхового стажу для обчислення пенсії одній особі без сплати страхових внесків є порушенням принципу рівноправності стосовно інших громадян, які своєчасно та відповідно до вимог чинного законодавства сплачують відповідні страхові внески.
У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечувала проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.
Заперечуючи проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, стверджувала, що її трудова книжка містить всі необхідні записи про роботу у спірній період. Відповідачем неправомірно не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 01.08.1983 по 13.08.1999 та з 01.02.199 по 30.09.2008 згідно наданої позивачем трудової книжки, а зазначені у спірному рішенні обставини, не можуть поза розумним сумнівом позбавити позивача її конституційного права на соціальний захист.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується виключно в частині задоволення позовних вимог, рішення суду першої інстанції переглядається судом апеляційної інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, у відповідності до ст. 308 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , 04.04.2025 звернулась із заявою про призначення пенсії за віком відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003.
Відповідно до п.1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок №22-1) заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.
За принципом екстериторіальності заява позивача про призначення пенсії за віком була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.
Рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області від 11.04.2025 року № 262740013832 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ч.1 ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно вказаного рішення в призначенні пенсії позивачу відмовлено у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, який нібито становить 20 років 09 місяців 12 днів.
Так, за результатом розгляду документів, доданих до заяви про призначення пенсії, відповідач зазначив, що до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 28.07.1983: - з 01.08.1983 по 13.08.1996, оскільки різниця між датою звільнення та датою створення наказу про звільнення складає більше 1 місяця; - з 01.02.1999 по 30.09.2008, оскільки відсутні підстави прийняття та звільнення.
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення пенсійного органу про відмову у призначенні позивачу пенсії та необхідності зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача, зарахувавши спірні періоди роботи да стажу.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За змістом пункту 1 частини першої статті 8 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
У силу пункту 1 частини першої статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком.
Частиною першою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування /частина друга статті 24 Закону №1058-IV/.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу : з 1 січня 2025 по 31 грудня 2025 року не менше 32 років.
Згідно з частиною четвертою статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Статтею 44 Закону №1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з частиною першою статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; надалі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 2 Порядку №637 визначено, що у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За змістом пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом спору є правомірність рішення пенсійного органу про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV.
Колегія суддів враховує, що затвердженням пенсійного органу, позивач мав право на призначення пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV при досягненні 60 років та за умови підтвердження наявності страхового стажу не менше 32 роки.
Пенсійний орган за заявою позивача про призначення пенсії за віком обчислив її страховий стаж тривалістю 20 років 09 місяців 12 днів та дійшов висновку, що цього стажу недостатньо для призначення їй пенсії за віком.
При цьому ГУПФ України в Харківській області при обчисленні страхового стажу позивача не враховані періоди її трудової діяльності: з 01.08.1983 по 13.08.1996, оскільки різниця між датою звільнення та датою створення наказу про звільнення складає більше 1 місяця, з 01.02.1999 по 30.09.2008, оскільки відсутні підстави прийняття та звільнення. Період зараховано частково на підставі даних в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб.
Оцінюючи наведені доводи пенсійного органу, колегія суддів виходить з такого.
Трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Проте окремі недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Такий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №428/7863/17 та враховується судом на підставі частини п'ятої статті 242 КАС України.
Колегія суддів дослідивши копію трудової книжки встановила, що дійсно, з незалежних від позивача причин, власник (уповноважений ним орган) під час заповнення трудової книжки позивача допустив помилку у записі № 11 в даті звільнення позивача, а саме: замість правильної дати 13.08.1999 року, вказав неправильну дату 13.08.1996 року, що не відповідає справжній даті звільнення - 13.08.1999 року, яка правильно зазначена в даті наказу про звільнення.
Під час звернення із заявою про призначення Позивачу пенсії за віком, остання надавала відповідачу копію свідоцтва про народження дочки, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджує викладені вище обставини, за яких вона не могла бути звільнена 13.08.1996 року у зв'язку з народженням дитини.
Судом встановлено, що позивач була звільнена саме 13.08.1999 року, через день, з по досягненню її дитиною 3 річного віку, отже, правильною датою звільнення потрібно вважати ту дату, яка зазначена в наказі про звільнення - 13.08.1999 рік.
Наведене лише свідчить про помилку у записі в трудовій книжці, допущену роботодавцем позивача.
Колегія суддів зазначає, що позивач не може нести відповідальність за правильність оформлення трудової книжки роботодавцем та на нього не можуть бути покладені негативні наслідки недотримання роботодавцем вимог щодо правильності заповнення трудової книжки та виправлення помилок у ній.
Відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 301 від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17. відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу.
Відповідачем не надано до суду доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи позивача, а тому, на думку суду, їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи та не вжито всіх заходів для його перевірки.
Також відповідач у своєму Рішенні зазначив наступне: «До загального страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 28.07.1983: - з 01.02.1999 по 30.09.2008, оскільки відсутні підстави прийняття та звільнення», з цього приводу слід зазначити наступне.
З трудової книжки позивача вбачається, що остання містить записи на підтвердження страхового стажу, а саме щодо періоду:
- запис № 12 01.02.1999 ТОВ «Бівер ЛТД» прийнята на посаду менеджера;
-запис № 13 30.09.2008 Звільнена по статті 38 КЗпП України за власним бажанням.
На підтвердження підстав прийняття та звільнення позивачем надано до суду: копію наказу «Про прийняття на роботу» від 01.02.1999 р. №2-К, згідно якого позивач була прийнята на посаду менеджера з 01 лютого 1999 року з окладом згідно штатного розкладу та копію наказу «Про звільнення ОСОБА_1 » від 30.09.2008 р. № 6-К, згідно якого позивача, менеджера, із займаної посади з 30.09.2008 року звільнено за власним бажанням, зазначені документи долучені до матеріалів справи.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції про необґрунтованість зазначених в оскаржуваному рішенні пенсійного органу підстав для відмови у призначенні пенсії позивачу.
Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про протиправність рішення рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії за віком №262740013832 від 11.04.2025 року, та наявність підстав для його скасування, зобов'язання відповідача зарахувати спірні періоди роботи до страхового стажу ОСОБА_1 .
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду у даній справі.
Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.
Доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України, та спростовували зазначені вище мотиви або підтверджували відсутність підстав для задоволення позову апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права ухвалив рішення повно і всебічно з'ясувавши обставини справи.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2025 по справі № 520/11143/25 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий