16 жовтня 2025 року місто Київ
справа № 361/9132/23
апеляційне провадження № 22-ц/824/14572/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Саліхова В.В.,
суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б.,
за участю секретаря судового засідання: Алієвої Д.У.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Конюшенко Марії Анатоліївни на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Писанець Н.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дітей,-
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дітей, в якому просив:
зобов'язати ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 брати участь у спілкуванні та вихованні синів - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
визначити спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з малолітніми синами наступних шляхом:
- необмежене щоденне спілкування батька з синами в режимі онлайн з використанням програмного забезпечення Viber, WeChat або іншого месенджера з урахуванням режиму дня дітей;
- в період коли батько та діти перебувають на території України, побачення позивача з синами щоденно з врахуванням розпорядку дня синів з можливістю відвідування культурно-масових, спортивних та розважальних заходів;
- в період перебування дітей за кордоном - побачення із синами двічі на місяць в країні перебування дітей та в присутності матері;
- спільний відпочинок влітку з дітьми, батьки вирішують самостійно між собою, враховуючи рівність їх прав та обовязків, а також виходячи з найкращих інтересів дітей;
- у разі хвороби дітей, якщо це припадає на день зустрічі, зустріч підлягає перенесенню на іншу, погоджену між батьками дату, враховуючи інтереси хлопчиків, стан їх здоровя та потреби у повноцінному розвитку відповідно до віку дітей;
зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкод у спілкуванні дітей з батьком, не чинити психологічний тиск на дітей з метою відмови останніх від спілкування з батьком; створити належні умови для спілкування синів з батьком, які включають в себе безперебійний телефонний зв'язок та зв'язок онлайн; повідомляти батька про хворобу дітей завчасно; повідомляти ОСОБА_1 про зміну місця проживання чи перебування дітей;
зобов'язати ОСОБА_2 надати копію медичної документації про стан здоров'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та документацію, яка стосується хвороби дитини, а саме « Аутизм ».
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 10.08.2013 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 . За період шлюбу народились діти - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Із вересня 2019 року по березень 2021 року, родина разом із дітьми проживала в Китайській народній республіці, потім повернулись в Україну. Однак, позивач у вересні 2021 року знов повернувся до КНР по роботі, де перебуває і зараз.
Останні 7 місяців, під час окремого проживання сторін, відповідач почала чинити перешкоди позивачу у спілкуванні та вихованні з дітьми: заблокувала телефон позивача, внаслідок чого, він втратив можливість бачити дітей в режимі «он-лайн» за допомогою додатків «Вайбер» та «Вичат», також не відповідає на дзвінки баби та діда дітей - батьків позивача.
Також, позивач обмежений в інформації щодо стану здоров'я дітей, особливо щодо стану сина ОСОБА_5 , який хворіє на аутизм.
Відповідач виходить на зв'язок лише для отримання від нього грошових коштів на термінові речі, дітям, при цьому, не дає телефон.
Посилаючись на наведене, позивач просив позов задовольнити.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Конюшенко М.А. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що відповідачка разом з дітьми перебувають у США, про що були надані відповідні документи, а позивач працює та перебуває у Китайській народній республіці. Після початку судового розгляду відповідачка зрідка, але почала виходи на контакт із позивачем, хвилюючись за наслідки та можливе винесене рішення суду, яке буде покладати на неї певні обов'язки. В ході судового розгляду та відповідачка періодично надавала позивачу можливість спілкуватися із дітьми в режимі «онлайн» , про що не заперечувала сторона позивача . Однак, спілкування ОСОБА_6 з дітьми відбувається виключно «під настрій» відповідачки, не завжди остання відповідає на дзвінки позивача і дає можливість спілкування із дітьми. Саме на можливості спілкування з дітьми в режимі «онлайн» наполягала сторона позивача, оскільки останній будучи громадянином України не має змоги безперешкодно потрапити до США, щоб побачити синів. Оскільки сторони навіть під час судового розгляду не дійшли згоди до графіку спілкування батька з дітьми, позивач наполягав на винесенні судового рішення, яке б було обов'язковим для виконання.
Вказує, що відмова в задоволенні позову порушує не тільки права ОСОБА_1 , як батька на спілкування та участь у житті дітей, а безпосередньо порушує права дітей, а тому рішення підлягає скасуванню.
Посилається на те, що судом не враховано, що позивач, як батько який проживає окремо від малолітніх синів, має право на особисте спілкування з ними, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дітей. В матеріалах справи відсутні докази, які б вказували на те, що, спілкування батька із синами буде перешкоджати нормальному розвитку хлопчиків. Також судом не було враховано ставлення позивача до дітей, його бажання спілкуватися з ними, брати участь у вихованні, оздоровленні, всебічному розвиткові тощо.
Наслідки особистого конфлікту між сторонами у справі негативно впливають на дітей та не сприяють якнайкращому задоволенню їх інтересів, які мають пріоритет над інтересами батьків, беручи до уваги те, що існування між сторонами неприязних стосунків ускладнює погодження ними форм та методів спілкування з дітьми, з метою забезпечення реалізації права позивача на участь у спілкуванні з синами та їх вихованні та забезпечення якнайкращих інтересів хлопчиків, вважає, що місцевий суд дійшов помилкового висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Тітова О.О. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Зазначає, що відповідачкою не чиняться жодні перешкоди у спілкуванні позивача з дітьми. Батько самоусунувся від спілкування з дітьми, востаннє діти його бачили у 2021 році. Жодних доказів про створення відповідачкою перешкод у спілкуванні з дітьми позивач не надав. Відповідачка не може забезпечити позивачу необмежене спілкування з дітьми, оскільки вони мають певний графік, а вона працює і єдина, хто забезпечує їхнє проживання, харчування, лікування, зовнішній вигляд, розвиток. Відповідачка не заперечувала проти спілкування позивача з дітьми онлайн, проте за чітким і зрозумілим графіком. З урахуванням зайнятості дітей, вона пропонувала у відзиві на позов доречний графік щовівторка та щочетверга з 20.00 до 20.15 за часовим поясом США, штат Нью -Мексико. Проте навіть після цієї пропозиції позивач продовжує дзвонити дітям у час, коли вони сплять, у школі або відповідачка на роботі.
В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Ященко М.В. проти доводів апеляційної скарги заперечувала та просила рішення суду залишити без змін.
ОСОБА_1 та його представник Конюшко М.А. в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належно, тому колегія суддів враховуючи ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала можливим провести розгляд справи за відсутності сторони позивача.
Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення представника відповідачки, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 10.08.2013 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
За період шлюбу народились діти - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Шлюб між сторонами не розірваний, місце проживання дітей у судовому порядку не визначалось. Обидві сторони, на момент розгляду справи, перебувають за межами України.
Відповідно відомостей трудового договору, ОСОБА_1 , з вересня 2021 року до теперішнього часу, перебуває за межами України у Китайській народній республіці.
Відповідно довідки, ОСОБА_2 має дозвіл на працевлаштування від Служби громадянства та імміграції США з 21.09.2023 р оку по теперішній час.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача не надано суду жодних доказів на підтвердження існування перешкод батькові у вихованні ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в спілкуванні з ними, не надано жодних доказів звернення ОСОБА_1 до органів опіки та піклування щодо участі у вихованні синів, починаючи з 2021 року до дня звернення до суду з даною позовною заявою, а також відсутні звернення до правоохоронних органів щодо наявності будь-яких перешкод з боку ОСОБА_2 у спілкуванні з дітьми, жодних аудіо, відеодоказів, роздруківок переписок сторін, тому відсутні підстави для задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно із статтею 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини.
У статті 5 Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок наголошено на необхідності вжиття заходів щодо зміни соціальних та культурних моделей поведінки чоловіків і жінок для досягнення викоренення забобонів, звичаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї із статей або стереотипності ролі чоловіків і жінок, а також визначення загальної відповідальності чоловіків і жінок за виховання та розвиток своїх дітей за умови, що в усіх випадках інтереси дітей мають перевагу.
Повноцінне спілкування малолітньої дитини з батьком в тій же мірі, що і з матір'ю, відповідає її якнайкращим інтересам.
Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України).
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (частина перша статті 151 СК України).
Згідно з частиною першою статті 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
За правилами частини другої статті 159 СК України суд визначає способи участі у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особистої прихильності дитини, її віку, стану здоров'я та інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків, опікунів та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.
В аспекті наявності підстав для встановлення обмежень щодо побачень батька з дитиною заслуговує на увагу рішення ЄСПЛ від 19 жовтня 2023 року (заява № 35481/20 «Терещенко проти України»), у якому суд констатував порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при зменшенні періодичності побачень батька з дитиною (4 дні на місяць) без відповідних і достатніх підстав для цього, зокрема якщо ці обмеження відповідали найкращим інтересам дитини. Матеріали не містили відомостей про те, що особиста зустріч батька з дитиною становила ризик для добробуту чи безпеки дитини. Крім того, судом констатовано неврахування національними судами положень статті 19 СК України, відповідно до якої, вирішуючи спори щодо участі батьків у вихованні дитини, суди могли не погоджуватися з висновком органу опіки та піклування, лише якщо висновок органу був недостатньо обґрунтованим або суперечив інтересам дитини.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частини п'ята та шоста статті 19 СК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) зробила висновок, що положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитись на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини.
Вирішуючи питання про встановлення способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи (постанови Верховного Суду від 07 серпня 2024 року у справі № 742/3278/23 (провадження № 61-7675св24), від 08 травня 2024 року у справі № 638/1269/23 (провадження № 61-15097св23) та інші).
У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини (постанови Верховного Суду: від 05 жовтня 2022 року у справі № 196/1202/19, від 26 червня 2023 року у справі № 753/5374/22, від 09 жовтня 2024 року у справі № 753/7011/23).
Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності. Сам факт емоційно напружених відносин між колишнім (фактичним) подружжям та особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини та її право на спілкування з кожним із батьків.
Дитина є найбільш вразливою стороною у будь-яких сімейних конфліктах, оскільки на її долю припадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не лише спірні питання між батьками та іншими особами, а фактично визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Встановивши відсутність доказів на підтвердження створення відповідачкою перешкод у спілкуванні батька з дітьми, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що відмова в задоволенні позову порушує не тільки права ОСОБА_1 , як батька на спілкування та участь у житті дітей, а безпосередньо порушує права дітей, колегія суддів відхиляє, оскільки вони не спростовують висновків суду про відсутність доказів на підтвердження неможливості спілкування батька з дітьми у час, коли діти вільні від занять, сну тощо.
Слід зауважити, що діти та батько проживають у різних країнах, часовий поясний має велику різницю, тому враховуючи вік дітей (7 років) саме батько має забезпечити спілкування з дітьми у час, який буде якнайкраще відповідати інтересам дітей, їх розпорядку дня. Крім того, відповідачка не заперечувала та запропонувала дні та час, коли батько безумовно матиме можливість поспілкуватися з дітьми в режимі онлайн, враховуючи їх вік та розпорядок дня.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не враховано, що позивач, як батько який проживає окремо від малолітніх синів, має право на особисте спілкування з ними, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дітей, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки право батька на спілкування з дітьми не заперечується. Разом з тим, інтереси дітей, а не батька мають пріоритет у даній категорії справи, і саме батьки мають створювати умови, зокрема і в спілкуванні, щоб жодним чином не порушувати інтереси дітей.
Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків судів. Наявність у сторони позивача іншої точки зору на встановлені судом обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухваленого рішення та фактично зводиться до спонукання суду до прийняття іншого рішення - на користь позивача за відсутності будь-яких доказів, що відповідачка чинить йому перешкоди у спілкуванні з дітьми.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду, оскільки суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2025 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Конюшенко Марії Анатоліївни - залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 16 жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: