справа № 757/608/13-ц головуючий у суді І інстанції Вовк С.В.
провадження № 22-ц/824/10552/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
14 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у розгляді справи - Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гефест» поданою представником Шкільняком Ярославом Сергійовичем на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 25 березня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , поданою представницею - адвокаткою Карнаух Тетяною Миколаївною, заінтересована особа: ПАТ КБ «Правекс Банк», про визнання виконавчого листа, виданого на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 22 січня 2013 року таким, що не підлягає виконанню,-
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22 січня 2013 року у справі №757/608/13-ц задоволено заяву ПАТ КБ «Правекс-Банк» (код ЄДРПОУ 14360920) про видачу виконавчого листа згідно з рішенням Постійно діючого незалежного третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» від 29 травня 2012 року (справа №70/12) про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Правекс Банк» суми заборгованості за кредитним договором №121-001/07Ф від 22 жовтня 2007 року у розмірі 10 423 583,60 грн та суми сплаченого судового збору за розгляд заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду в розмірі 214,60 грн.
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого листа, виданого на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 22 січня 2013 року таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування доводів заяви посилався на те, що строк пред'явлення вказаного виконавчого листа до виконання закінчився 23 вересня 2019 року, а тому з метою попередження нових спроб повернути виконавчий лист до виконання є необхідність визнати його, таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 25 березня 2025 року заяву задоволено. Визнано виконавчий лист, виданий на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 22 січня 2013 року у справі №757/608/13-ц, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Правекс Банк» суми заборгованості за кредитним договором №121-001/07Ф від 22.10.2007 р. у розмірі 10 423 583,60 грн та суми сплаченого судового збору за розгляд заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду в розмірі 214,60 грн таким, що не підлягає виконанню.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду, представник особи, яка не брала участі у справі - ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ» - адвокат Шкільняк Ярослав Сергійович 16 квітня 2025 року через систему Електронний суд подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просив скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 25 березня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви.
Посилається на те, що 29 травня 2012 року рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» стягнуто з Боржника на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» (правонаступник - ТОВ «ФК «Гефест) по кредитному договору №121-001/07Ф від 22 жовтня 2007 року суму заборгованості у розмірі 10 423 583,60 грн, яка виникла за кредитним договором №121-001/07Ф від 22 жовтня 2007 року, в тому числі суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 10 399 783,60 грн.; суму сплаченого третейського збору у розмірі 23 800,00 гривень.
27 грудня 2016 року між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Авістар», був укладений Договір про відступлення права вимоги за кредитними договорами відповідно до п.п. 1.1 та 1.2, згідно якого новий кредитор набув право вимоги за кредитним договором №121-001/07Ф від 22 жовтня 2007 року, що був укладений з Боржником.
19 грудня 2019 року між ТОВ «ФК «Авістар» та ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» укладено Договір №20191219 про відступлення прав вимоги, відповідно до п. 2.1. якого Первісний кредитор (ТОВ «ФК «Авістар») відступає Новому кредитору (ТОВ «ФК «Гефест») за плату, а Новий кредитор приймає належні Первісному кредитору Права вимоги до Боржників та Поручителів за Кредитними договорами та Договорами забезпечення, вказаними у Реєстрах.
Реєстр Боржників до Договору №20191219 про відступлення прав вимоги від 19 грудня 2019 містить інформацію про передачу прав вимоги до Боржника, що виникли на підставі кредитного договору №121-001/07Ф від 22 жовтня 2007 року.
Судовим рішенням, що оскаржується вирішено питання про права та інтереси апелянта як особи, що не залучена до участі у справі, оскільки учасник цивільної справи №757/608/13-ц, а саме ПАТ КБ «Правекс-Банк» як кредитор вибув із кредитних зобов'язань (відступлення права вимоги), а апелянт як новий кредитор набув права вимоги за кредитним договором №121-001/07Ф від 22 жовтня 2007 року, що в свою чергу підтверджує наявність правового зв'язку між стороною спору ПАТ КБ «Правекс-Банк» та апелянтом.
Також, апелянт має безпосередній зв'язок з судовим рішенням, що оскаржується, оскільки ним вирішено питання про права та обов'язки апелянта як стягувача у виконавчому провадженні, оскільки виконавчий документ визнано таким, що не підлягає виконанню за судовим рішенням, яким стягнуто з боржника заборгованість за кредитним договором №121-001/07Ф від 22 жовтня 2007 року.
Таким чином, ТОВ «ФК «Гефест» як апелянт наділений правом апеляційного оскарження у цивільній справі №757/608/13-ц, оскільки оскаржуваним судовим рішенням вирішено його права та інтереси як кредитора за кредитними зобов'язаннями, які склалися між ТОВ «ФК «Гефест» як Новим Кредитором та Боржником, а також вирішено питання про права та обов'язки як стягувача за судовим рішенням про стягнення заборгованості за кредитним договором відносно якого ТОВ «ФК «Гефест» набуло права вимоги.
По суті оскаржуваної ухвали зазначив, що з урахуванням того, що рішення суду про стягнення заборгованості боржником не виконано, визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, може призвести до порушення прав нового стягувача на самостійне звернення до суду за вирішенням питання про поновлення строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання.
Відсутність звернення попереднього кредитора боржника до суду із заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання та пропущення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, жодним чином не впливає на чинність рішення суду, що набрало законної сили.
На момент звернення ОСОБА_1 із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, ним не здійснювалося врегулювання заборгованості за кредитним договором із ТОВ «ФК Гефест» поза межами виконавчого провадження (укладення договору про врегулювання заборгованості, прощення боргу і т.д.) й у виконавчому провадженні не відбувалось виконання рішення суду, а тому зобов'язання не є виконаним і матеріально-правові відносини між боржником та кредитором існують.
За змістом судового рішення, що оскаржується, не доведено та не підтверджено належними доказами той факт, що у ОСОБА_1 відсутній обов'язок за чинним рішенням суду, або наявний факт помилковості видачі виконавчого листа, а тому підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у суду були відсутні, а тому така заява не підлягала задоволенню, а незаконне рішення підлягає скасуванню.
Сплив строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, не виключає права у стягувача в майбутньому за наявності поважних причин звернутися до суду із заявою про поновлення пропущеного строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, враховуючи ту обставину, що рішення суду про стягнення заборгованості не виконане боржником.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов до безпідставного та необґрунтованого висновку щодо підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню у зв'язку з чим рішення, що оскаржується є незаконним та підлягає скасуванню, а заява боржника про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню не підлягає задоволенню.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 липня 2025 року поновлено ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ» строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у розгляді справи - Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гефест» поданою представником Шкільняком Ярославом Сергійовичем на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 25 березня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , поданою представницею - адвокаткою Карнаух Тетяною Миколаївною, заінтересована особа: ПАТ КБ «Правекс Банк», про визнання виконавчого листа, виданого на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 22 січня 2013 року таким, що не підлягає виконанню, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 серпня 2025 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
26 серпня 2025 року ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечив проти доводів апелянта, вважаючи ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою.
У судовому засіданні представник апелянта ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ» - адвокат Шкільняк Я.С. доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
У судовому засіданні представниця ОСОБА_1 - адвокатка Карнаух Тетяна Миколаївна заперечила проти доводів апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши пояснення учасників справи, які прибули у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що оскільки строк пред'явлення до виконання виконавчого листа Печерського районного суду м. Києва від 22 січня 2013 року у справі №757/608/13-ц продовжився до трьох років і сплив 23 вересня 2019 року (дата повернення Виконавчого листа без виконання 23 вересня 2016 року + 3 роки), заява представника боржника про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню є обґрунтованою.
Колегія суддів не може повною мірою погодитися з таким висновком суду першої інстанції, з нижченаведених підстав.
Щодо порушення прав ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ» оскаржуваною ухвалою
Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Ця стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок, і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Разом із тим, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов'язки такої особи.
В даному випадку ТОВ «ФК ГЕФЕСТ» як особа, яка не була учасником справи в суді першої інстанції, повинно обґрунтувати яке право, інтерес, обов'язок порушує, на його думку, оскаржувана ухвала суду першої інстанції, тобто довести право на її апеляційне оскарження.
За вказаних обставин, визначальним моментом є з'ясування того, яким чином ухвалене судове рішення впливає на права, інтереси осіб, які не брали участі у справі, але вважають порушеними свої права та інтереси.
Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
Таку правову позицію щодо застосування правил частини 1 статті 352 ЦПК містить постанова Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі №200/6831/18.
Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частина друга стаття 11 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 по справі №910/1972/17 за загальним визначенням правонаступництво - це перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта до іншого. Правонаступництво може бути універсальним або частковим (сингулярним). За універсального правонаступництва до правонаступника (фізичної або юридичної особи) переходять усі права і обов'язки того суб'єкта, якому вони належали раніше. За часткового (сингулярного) правонаступництва від одного до іншого суб'єкта переходять лише окремі права і обов'язки. Правонаступництво є самостійною підставою заміни кредитора у зобов'язанні. Правонаступництво слід розглядати як певний юридичний механізм похідного правонабуття, за яким до правонаступника переходять суб'єктивні права та обов'язки попередника. Доказами правонаступництва щодо окремого зобов'язання може бути: відповідний договір, на підставі якого воно виникло, передавальний акт чи розподільчий баланс, статут правонаступника.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Таким чином, оскільки ПАТ КБ «Правекс Банк» відступило право вимоги ТОВ «ФК «Авістар», яке у свою чергу відступило право вимоги ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ» за кредитним договором №121-001/07Ф від 22 жовтня 2007 року, укладеним з ОСОБА_1 , за відсутності відомостей про наявність судових рішень про визнання недійсними договорів про відступлення прав вимоги від 27 грудня 2016 року та від 19 грудня 2019 року, апелянт є правонаступником первісного кредитора (стягувача) у матеріальних правовідносинах, а тому, попри відсутність правонаступництва процесуального, є особою чиї права та обов'язки порушуються оскаржуваною ухвалою про визнання виконавчого листа, виданого на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 22 січня 2013 року (щодо кредитного договору №121-001/07Ф від 22 жовтня 2007 року) таким, що не підлягає виконанню.
Щодо доводів апеляційної скарги по суті оскаржуваної ухвали
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
У ст. 129-1 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012).
За практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду (Рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року).
Відповідно до частини першої статті 431 ЦПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Виконавчий документ - це письмовий документ встановленої форми і змісту, який видається судом для примусового виконання прийнятих ним у справах рішень, ухвал, постанов як підстава для їх виконання.
Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов'язку боржника, який виник після ухвалення судового рішення.
Наслідком визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», є закінчення виконавчого провадження.
Системний аналіз наведених положень законодавства свідчить про те, що визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню можливо виключно на стадії виконавчого провадження, тобто у випадку реалізації стягувачем права на звернення виконавчого листа до примусового виконання.
Частиною першою статті 432 ЦПК України передбачено, що суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Підстави для цього зазначені у частині другій статті 432 ЦПК України, відповідно до якої суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо а) його було видано помилково; б) якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою; в) з інших причин.
Отже, наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи:
- матеріально-правові (зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання);
- процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
У зазначеній категорії справ саме на суд на підставі наданих сторонами доказів покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Cутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 09 вересня 2021 року у справі №824/67/20; від 09 червня 2022 року у справі №2-118/2001, та інших.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини 3 статті 77 ЦПК України сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Згідно з положеннями п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV, чинного на час набрання законної сили ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22 січня 2013 року, виконавчий лист, що видано на підставі цієї ухвали, міг бути пред'явлений до виконання до 22 січня 2014 року.
Як зазначено у відповіді на адвокатський запит до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за вих. №12580/11652-33-24/20.3.2 від 24 січня 2024 року, 16 жовтня 2013 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції Закону, який діяв на момент прийняття рішення) було винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа (ВП №40245254).
Також зазначено, що на виконанні у Краматорському міському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з 17 лютого 2014 року перебувало виконавче провадження №42126160 з примусового виконання виконавчого листа Печерського районного суду м. Києва від 22 січня 2013 року №757/608/13-ц в частині стягнення з боржника на користь ПАТ КБ «Правекс Банк» коштів у сумі 60 248,20 грн. Однак відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV у вказаному виконавчому провадженні 23 вересня 2016 року прийнято рішення про повернення виконавчого документу стягувану. Після цього повторно виконавчий лист на виконання не надходив.
05 жовтня 2016 року набув чинності Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII, відповідно до п. 5 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» якого виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Як встановлено ч. 1 ст. 12 Закону № 1404-VIII, виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Виходячи із наведеного, оскільки строк пред'явлення до виконання виконавчого листа №757/608/13-ц Печерського районного суду м. Києва від 22 січня 2013 року, станом на 05 жовтня 2016 року не сплив, він міг бути пред'явлений до виконання протягом 3 (трьох) років, а саме - до 23 вересня 2019 року.
Задовольняючи заяву про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції дійшов висновку, що вона є обґрунтованою.
Однак, на переконання колегії суддів такий висновок місцевого суду не відповідає фактичним обставинам справи, положенням ст. 432 ЦПК України та її тлумаченню Верховним Судом.
Як було зазначено вище, однією із процесуальних підстав визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню є пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання. Тобто, сам лише пропуск строку на пред'явлення виконавчого листа до виконання не є достатньою підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. У цій справі, станом на час постановлення оскаржуваної ухвали, виконавчий лист на примусовому виконанні не перебував, примусове стягнення за ним не здійснювалося, питання про поновлення строку на пред'явлення його до виконання судом не вирішувалося.
За таких фактичних обставин, попередженням нових спроб стягувача звернути до виконання виконавчий лист, строк пред'явлення якого до виконання сплив, слугує п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII, за приписами якої виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Більш того, у відповідності до ч. 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 433 ЦПК України стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. Проте, оскаржувана ухвала перешкоджатиме стягувачу реалізувати його безумовне право на подання такої заяви.
Статтею 432 ЦПК України встановлено за яких саме обставин виконавчий лист може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, у спірних правовідносинах. Заявником таких обставин доведено не було. На підставі викладеного, колегія суддів констатує, що заявником не наведено інших, передбачених законом підстав для визнання виконавчого листа такими, що не підлягає виконанню, адже пропуск строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання не є передбаченою законом підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, за результатами апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи, знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За правилами п. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що ухвала суду першої інстанцій постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишена без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у розгляді справи - Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гефест» подану представником Шкільняком Ярославом Сергійовичем - задовольнити.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 25 березня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 , поданої представницею - адвокаткою Карнаух Тетяною Миколаївною, заінтересована особа: ПАТ КБ «Правекс Банк», про визнання виконавчого листа, виданого на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 22 січня 2013 року таким, що не підлягає виконанню.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 16 жовтня 2025 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова