Справа № 761/29326/25 Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/6084/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
09 жовтня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 24 липня 2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні №422025000000000316 від 10.03.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 24 липня 2025 року задоволено клопотання старшого слідчого Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_8 , погоджене з прокурором відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 , про накладення арешту на майно.
Накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яке вилучене за місцем його проживання, зокрема на: грошові кошти, а саме на польські злоти - 3 купюри по 100 польських злот, 2 купюри по 50 польських злот; грошові кошти, а саме на фунти - 2 купюри по 50 фунтів, 2 купюри по 20 фунтів, 3 купюри по 10 фунтів; грошові кошти, а саме на євро - 1 купюра по 5 євро, 64 купюри по 100 євро, 1 купюра по 10 євро, 8 купюр по 20 євро; грошові кошти, а саме на долари США - 10 купюр по 20 доларів США, 2 купюри по 5 доларів США, 1 купюра по 10 доларів США; грошові кошти, а саме на фунти номіналом 50 фунтів у кількості 200 (двісті) купюр; грошові кошти, а саме на українські гривні номіналом 1000 гривен у кількості 200 (двісті) купюр.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу з доповненнями, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання про арешт майна.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги з доповненнями тим, що слідчим суддею не враховано, що постановою слідчого від 25.06.2025 вказані грошові кошти визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, а ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 09.07.2025 клопотання прокурора про арешт цих грошових коштів як речових доказів - залишено без задоволення.
Вказує, що арештовані грошові кошти незаконно утримуються органом досудового розслідування всупереч вимогам кримінального процесуального законодавства про їх повернення власнику, при цьому, прокурором подано повторне клопотання про арешт цих грошових коштів з метою конфіскації майна як виду покарання.
Прокурор у судове засідання повторно не прибув, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, просив відкласти розгляд справи у зв'язку з його зайнятістю в іншому судовому засіданні, однак жодних належних доказів поважності причин свого неприбуття не надав, тому колегія суддів відхиляє дане клопотання як необґрунтоване.
З урахуванням положень ч. 1 ст. 172, ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проводити апеляційний розгляд за відсутності осіб, які без поважних причин не прибули у судове засідання.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням СБ України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22025000000000316 від 10.03.2025 за підозрою ОСОБА_7 та ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України.
25.06.2025 ОСОБА_7 у встановленому КПК України порядку затримано та в той же день вручене письмове повідомлення про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Відповідно до ст. 12 КК України злочин, передбачений ч. 1 ст. 111-2 КК України, являється особливо тяжким та карається позбавленням волі на строк від десяти до дванадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.
25.06.2025 в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва (справа №761/26058/25) від 24.06.2025, було виявлено та вилучено грошові кошти.
Постановою слідчого ГСУ СБ України від 25.06.2025 вилучені в ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 зазначені грошові кошти визнано речовими доказами.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 24 липня 2025 року задоволено клопотання старшого слідчого Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_8 , погоджене з прокурором відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 , про накладення арешту на майно.
Накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яке вилучене за місцем його проживання, зокрема на:
- грошові кошти, а саме на польські злоти - 3 купюри по 100 польських злот, 2 купюри по 50 польських злот;
- грошові кошти, а саме на фунти - 2 купюри по 50 фунтів, 2 купюри по 20 фунтів, 3 купюри по 10 фунтів;
- грошові кошти, а саме на євро - 1 купюра по 5 євро, 64 купюри по 100 евро, 1 купюра по 10 євро, 8 купюр по 20 євро;
- грошові кошти, а саме на долари США - 10 купюр по 20 доларів США, 2 купюри по 5 доларів США, 1 купюра по 10 доларів США;
- грошові кошти, а саме на фунти номіналом 50 фунтів у кількості 200 (двісті) купюр;
- грошові кошти, а саме на українські гривні номіналом 1000 гривен у кількості 200 (двісті) купюр.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до частини п'ятої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 131-132, 170-173 КПК України, перевіривши наявність ризиків та доведеність обставин, передбачених ст.ст. 132, 170 КПК України, задовольнив клопотання слідчого про накладення арешту на грошові кошти, вилучені в результаті проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , з метою забезпечення можливої конфіскації майна підозрюваного та недопущення його відчуження, позаяк зазначені обставини підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України, могли мати місце і підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних та доказами, тобто, існують обґрунтовані підстави підозрювати у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, санкція якого передбачає, у тому числі, конфіскацію майна, а тому існує обґрунтований ризик відчуження, приховання чи знищення майна задля запобігання можливої конфіскації, у разі в майбутньому доведеності висунутого обвинувачення.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на вищезазначене майно підозрюваного ОСОБА_7 , оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування такого заходу забезпечення може призвести до можливого приховування, пошкодження, псування, знищення чи відчуження майна.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на вищезазначені грошові кошти, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до приховування, пошкодження, псування, знищення чи відчуження майна, і, таким чином, позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого частиною першою статті 170 КПК України.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах власника майна або інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Зважаючи на викладене та встановлені під час здійснення досудового розслідування обставини, спростовуються доводи представника апелянта про те, що клопотання слідчого та додані до нього матеріали не містять обставин та посилань на належні та допустимі докази, які б обґрунтовували підозру того, що власник майна може приховати, сховати, знищити, пошкодити або відчужити майно.
Зважаючи на викладене, в сукупності з обставинами провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя, накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, а тому доводи представника апелянта стосовно незаконності ухвали слідчого судді колегія суддів вважає непереконливими.
Посилання представника апелянта на недотримання слідчим вимог ч. 5 ст. 171 КПК України при зверненні з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна не впливає на правильність висновків про доведеність слідчим мети та підстави для накладення арешту за викладених у клопотанні обставин та суть прийнятого рішення, а тому колегія суддів вважає, що вказана обставина не є безумовною підставою для скасування правильної по суті ухвали слідчого судді.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 24 липня 2025 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_2
Судді:
ОСОБА_3____________ ОСОБА_4 ____________