01 жовтня 2025 року
справа № 367/3180/21
провадження № 22-ц/824/2297/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Сушко Л.П,
при секретарі: Яхно П.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 21 травня 2024 року, постановлене під головуванням судді Кравчук Ю.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,
У травні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь кошти у розмірі 7 179,50 дол. США та 3 % річних за користування цією сумою грошових коштів, що становить 425,50 дол. США; стягнути з ОСОБА_3 на його користь грошові кошти в розмірі 7 179,50 дол. США та 3 % річних за користування цією сумою грошових коштів, що становить 425,50 дол. США.
На обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 10 травня 2019 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ним було укладено договір купівлі-продажу будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Також 10 травня 2019 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ним було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3210800000:01:042:0003, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач стверджує, що відповідно до п. 6 договору купівлі-продажу житлового будинку від 10 травня 2019 року, ціна будинку була визначена у розмірі 351 753,00 грн.
Відповідно до пункту 2.1. договору купівлі-продажу земельної ділянки, її ціна була визначена продавцями у розмірі 58 830,00 грн.
Однак, позивач звертає увагу суду, що оскільки грошові кошти за нерухоме майно були передані перед підписанням договорів купівлі-продажу 10 травня 2019 року, тому він передав продавцям значно більшу суму, що підтверджується розпискою.
Позивач наголошує, що відповідно до розписки від 10 травня 2019 року він передав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 30 000,00 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 787 500,00 грн за придбання житлового будинку та земельної ділянки.
Проте, передана ним сума значно перевищує вартість придбаного майна відповідно до ціни договору, визначеної продавцями, внаслідок чого відбулася переплата за майно, а продавцями набуто грошові кошти без належної на те правової підстави, у зв'язку з чим він вимушений звернутися до суду з позовом про стягнення безпідставно набутих коштів.
Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 21 травня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 7 179,50 дол. США та 3 % річних у розмірі 425,50 дол. США.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 7 179,50 дол. США та 3 % річних у розмірі 425,50 дол. США.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 996,27 грн.
Стягнуто із ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 1 996,27 грн.
Додатковим рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 01 липня 2024 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про компенсацію судових витрат у цивільній справі задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 7 500,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 7 500,00 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив заочне рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Вимоги обґрунтовані тим, що матеріали справи не містить жодного доказу, який вказує на те, що гроші отримано до укладення договорів або про те, що це передплата за майбутній договір купівлі-продажу будинку і земельної ділянки, тобто позивач свідомо передав 30 000,00 дол. США, як оплату за будинок і земельну ділянку.
Гроші передано в день укладення і нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу будинку і договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10 травня 2019 року. Попередніх договорів або договорів про наміри суду не надано.
Зазначає, що розписка мала б містити умови розпорядження коштами і умови повернення або доплати за договором. Тобто гроші передано позивачем добровільно на виконання досягнутих сторонами домовленостей і відповідачі отримали зазначені в розписці кошти на законних, договірних підставах.
Позивач звернувся до відповідачів з чотирма позовами та в інших судових процесах, за участі тих самих сторін, позивач неодноразово робив заяви і наводив аргументах, які не знайшли свого підтвердження,
Тобто позивач зловживає своїми правами, а кошти отримані відповідачами за розпискою від 10 травня 2019 року отримані на виконання договору купівлі-продажу будинку і земельної ділянки і якщо позивач вважає, що його права за цими договорами порушено, він має право на оскарження дій саме щодо виконання цих договорів, а не на підставі статті 1212 ЦК України.
Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_3 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати заочне рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Вимоги обґрунтовані тим, що кошти за розпискою від 10 травня 2019 року отримані відповідачами на виконання договору купівлі-продажу будинку і земельної ділянки і якщо позивач вважає, що його права за цими договорами порушено, то має право на оскарження дій саме щодо виконання цих договорів, а не на підставі статті 1212 ЦК України.
Позивач зазначає, що на виконання договору купівлі-продажу будинку і договору купівлі-продажу земельної ділянки, він передав кошти, тобто заява, що кошти є безпідставно отриманими суперечить його ж доводам.
22 липня 2025 року у системі «Електронний суд» сформовано відзив на апеляційні скарги, у якому просить суд апеляційні скарги залишити без задоволення, а заочне рішення без змін, мотивуючи це тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали кошти понад суму, що визначена в договорі, помилково і відмовилися добровільно повернути позивачу в день отримання. Саме тому вони є такими, що отримані не в межах виконання договору, а поза його умовами. За таких обставин застосування вимог ст. 1212 ЦК України є правильним.
Умови договору купівлі-продажу не оскаржувались, і цим договором підтверджено вартість майна і умови оплати. А розписка підтверджує факт того, що відповідачі отримали спірні кошти поза умовами досягнутої домовленості, поза умовами договору і повинні повернути те, що їм не належить, однак вони відмовляються це зробити добровільно.
У договорі вказана одна сума коштів, в розписці сума набагато більша, тобто позивач передав відповідачам іншу пачку грошей і відповідачі відмовились її повернути. Однак написали розписку на всю отриману ними суму. Очевидно, що саме відповідачі вже тоді були обізнані про наведену ними практику і таким чином намагалися уникнути відповідальності за вчинене. На противагу цьому, окрім наведеної судової практики, відповідачі нічого не довели. Очевидно, що за такого перебігу подій та матеріалів справи, суд першої інстанції прийняв законне і правильне рішення.
В судовому засіданні представник відповідачів апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.
В судовому засіданні представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити без задоволення.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 передав кошти в розмірі 30 000,00 дол. США ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , проте майно було придбано позивачем за значно нижчу суму, в результаті чого відповідачі набули частину переданих грошових коштів без достатньої правової підстави.
Доказів на спростування доводів позивача, зокрема, факту написання розписки та факту отримання коштів відповідачами спростовано не було, хоча суд неодноразово ухвалами визнавав обов'язкову явку відповідачів в судові засідання.
Перевіривши наведений позивачем розрахунок 3 % річних, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволенню в межах заявлених та підтриманих позивачем вимог з урахуванням зазначеного останнім в розрахунку часу прострочення, а саме: з 10 травня 2019 року до 30 квітня 2021 року у розмірі 425,50 дол. США.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зобов'язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов'язаний повернути предмет власного збагачення.
Традиційно в доктрині цивільного права зобов'язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. «condictio sine causa» - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).
Приписи глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.
Кондикційні зобов'язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та сприяло його безпідставному збагаченню.
Безпідставне збагачення може полягати як у так званому «фактичному» збагаченні, коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє і користується нею, так і в «юридичному» збагаченні, коли набувач отримує суб'єктивне право на предмет збагачення.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).
Конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Сутність зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18).
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).
Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв'язку із зобов'язанням (правочином), але не відповідно до його умов.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 201/9127/21 (провадження № 14-33цс24) зазначила, що, за загальним правилом, кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов'язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення.
Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).
У пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) вказано, що водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Судом встановлено, що згідно з розпискою від 10 травня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали від ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 30 000,00 дол. США за об'єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 .
10 травня 2019 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з однієї сторони (далі - продавці) та ОСОБА_1 (далі - покупець) з другої сторони, було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Лагодою О.С. за реєстровим № 959.
Відповідно до пункту 1 цього договору продавці передають у власність (продають), належний їм на праві спільної часткової власності житловий будинок (по частці кожному), а покупець приймає (купує) житловий будинок в цілому за АДРЕСА_1 .
Пунктом 5 вказаного договору передбачено, що відчужуваний житловий будинок, розташований на земельній ділянці, площею 0,0159 га, кадастровий номер 3210800000:01:042:0003, право власності на яку у продавців підтверджується витягами з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 142865451; № 142865301, видані Комунальним підприємством «Реєстрація нерухомості» Київської області, 26 жовтня 2018 року.
У пункті 6 договору визначено, що продаж житлового будинку вчинено за 351 753,00 грн, які покупець передав (перерахував) продавцям під час укладення цього договору, але до його нотаріального посвідчення.
Відповідно до пункту 7 договору, експертна вартість житлового будинку, згідно з висновком про вартість об'єкта оцінки, складеного ТОВ «Гарант фінексперт» від 06 травня 2019 року становить 351 753,00 грн.
Також 10 травня 2019 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_1 з другої сторони було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Лагодою О.С. за реєстровим № 960.
Відповідно до пункту 1.1. цього договору, продавці передають у власність (продають) належну їм на праві спільної часткової власності земельну ділянку (по частці кожна), а покупець приймає (купує) земельну ділянку в цілому, розміром 0,0159 га (землі житлової та громадської забудови - 0,0159 га), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , і сплачує за неї грошову суму у порядку та на умовах передбачених цим договором.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що за домовленістю сторін продаж земельної ділянки між ними вчиняється за 58 830,00 грн, які покупець передав (перерахував) згідно з чинним законодавством до нотаріального посвідчення цього договору.
У пункті 1.7 договору визначено, що згідно з висновком про вартість майна, складеного ТОВ «Гарант Фінексперт» від 06 травня 2019 року, вартість земельної ділянки складає 58 830,00 грн.
Згідно з пунктом 3.1. договору, цей договір про перехід права власності на земельну ділянку вважається укладеним з дня його нотаріального посвідчення.
Задовольняючи позов та стягуючи з відповідачів на користь позивача частину переданих ним грошових коштів як безпідставно набутих, суд першої інстанції виходив того, що майно було придбано позивачем за значно нижчу суму, про що свідчить розписка та укладені між сторонами договори купівлі-продажу.
Так, 10 травня 2019 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_1 з другої сторони, були укладені договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Продаж житлового будинку вчинено за 351 753,00 грн, а земельної ділянки - за 58 830,00 грн, на загальну суму 410 483,00 грн, які покупець передав (перерахував) продавцям під час укладення цих договорів, але до його нотаріального посвідчення.
Проте матеріали справи не містять жодного доказу, який вказує на те, що грошові кошти отримано покупцями до укладення договорів, а умови договорів купівлі-продажу, які підписані сторонами, свідчать протилежне.
Гроші передано в день укладення і нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу будинку і договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10 травня 2019 року. Попередніх договорів або договорів про наміри суду не надано.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язуються передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну.
Відповідно до частини першої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Ураховуючи, що юридична особа вчиняє правочини через свої органи і на підставі відповідних доручень, наданих представникові, обсяг волевиявлення та домовленості юридичної особи як сторони у таких правочинах чітко визначаються у довіреності, що видається представникові.
Судом встановлено, що ціна договору відповідає сумі, визначеній згідно з висновком про вартість майна, складеного ТОВ «Гарант Фінексперт».
При цьому за умовами договорів купівлі-продажу сторони своїми підписами підтвердили факт повного розрахунку за продану квартиру, а також відсутність в них на час підписання договору будь-яких претензій щодо проведених розрахунків.
Крім того, у той же день, позивач, відповідно до розписки від 10 травня 2019 року, передав грошові кошти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у розмірі 30 000,00 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 787 500,00 грн за об'єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 .
У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Досліджуючи розписку, колегія суддів дійшла висновку про те, що її зміст не свідчить про те, що передані позивачем 30 000,00 дол. США це передплата за майбутні договори купівлі-продажу будинку і земельної ділянки.
Також розписка не містить умов розпорядження коштами та умов їх повернення або доплати за договором.
Тобто гроші передано позивачем добровільно на виконання досягнутих сторонами домовленостей і відповідачі отримали зазначені в розписці кошти на законних, договірних підставах.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Матеріали справи не містять доказів того, що позивач передав відповідачам інші купюри грошових коштів та в більшій сумі, ніж було ними домовлено, а відповідачі відмовились їх повернути.
Враховуючи наявність між учасниками справи укладених договорів купівлі-продажу, а також враховуючи факт добровільної передачі ОСОБА_1 грошових коштів відповідачам, доводи позивача про безпідставне отримання відповідачами грошових коштів є неприйнятними.
Отже, грошові кошти у розмірі 14 359,00 дол. США, які були передані позивачем відповідачам, не є набутими ними без достатньої правової підстави, а відтак відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України.
З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення безпідставно набутих грошових коштів та 3 % річних за їх користування є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
При вирішенні спору суд першої інстанції не з'ясував усі обставини справи, не застосував правильно норми чинного законодавства та зробив помилкові висновки про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідачів на користь позивача безпідставно набутих грошових коштів та 3 % річних.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг знайшли своє підтвердження, висновки суду першої інстанції є помилковими, а тому судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у позові.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задовольнити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 21 травня 2024 року скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення наступного змісту.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів - залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 17 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач
Судді