Номер провадження: 22-ц/813/2445/25
Справа № 522/20748/23
Головуючий у першій інстанції Домусчі Л.В.
Доповідач Назарова М. В.
07.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.,
за участю секретаря Соболєвої Р.М.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційні скарги ОСОБА_2 в особі свого представника Тищенка Станіслава Юрійовича та ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3
на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 серпня 2024 року, ухвалене Приморським районним судом м. Одеси у складі: судді Домусчі Л.В. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
19 жовтня 2023 року ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 22000 грн щомісячно, починаючи з 23 жовтня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання матері до досягнення дитиною - малолітнім ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 15000 грн, а також судові витрати, що за попереднім розрахунком складають 40000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що сторони на момент звернення до суду із даним позовом перебувають у шлюбі та є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак взаємовідносини між позивачкою та відповідачем поступово погіршились, у зв'язку з чим наразі позивачка проживає разом з дитиною окремо, а відповідач добровільно не сплачує аліменти на утримання дитини та матері, оскільки дитині немає трьох років і позивач не має можливості влаштуватися на роботу. Позивач також зазначила, що відповідач проблем зі здоров'ям не має, непрацездатних батьків та інших неповнолітніх дітей на утриманні не має, здійснює підприємницьку діяльність, є власником нерухомого майна, а тому може сплачувати аліменти у визначеному позивачем у позові розмірі (т. 1, а.с. 1-39).
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 в особі свого представника Дукіної Дар'ї Станіславівни просив задовольнити позов частково та стягувати з нього на користь позивача на утримання сина аліменти у розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, в іншій частині позову просив відмовити. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що місце проживання дитини не встановлено, доказів на підтвердження того, що дитина проживає з матір'ю, позивачем не надано. Відповідач не заперечує проти утримання своєї дитини та бажає займатися її вихованням. При цьому, відповідач не погоджується із заявленим позивачем розміром аліментів, оскільки вважає, що відповідач не має постійного місця роботи та стабільного, регулярного доходу, а майже всі його збереження були витрачені на лікування його травми очей, отриманої в результаті падіння, у зв'язку з чим він наразі позбавлений можливості працювати. При цьому, на думку відповідача, з урахуванням недоведеності наявності у відповідача доходів та факту його офіційного працевлаштування загалом, вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання останньої задоволенню не підлягають.
У відповіді на відзив позивач звертала увагу на те, що відповідач припинив свою підприємницьку діяльність 13 листопада 2023 року (після відкриття 01 листопада 2023 року провадження у даній справі) (т. 1, а.с. 127-130).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 серпня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 5000 грн, з урахуванням індексації щомісячно, починаючи з 23 жовтня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання матері до досягнення дитиною - малолітнім ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 2500 грн, з урахуванням індексації щомісячно, починаючи з 23 жовтня 2023 року.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 40000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь на користь держави судовий збір у розмірі 245,5 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено (т. 2, а.с. 82-94).
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 в особі свого представника Тищенка Станіслава Юрійовича просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 серпня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити частково позов та стягнути на утримання дитини 2563 гривні, а вимоги щодо стягнення аліментів на позивача та витрати на правову допомогу залишити без задоволення.
Доводами апеляційної скарги є те, що відповідач не може надавати матеріальну допомогу у стягненому судом розмірі, оскільки відсутні докази наявності матеріального становища у відповідача, яке б дозволяло сплачувати аліменти у розмірі 7500 грн щомісячно. Зазначає, що суд відмовив у долучені доказів щодо підтвердження руху коштів, що це була волонтерська діяльність (добровільні пожертви та збір на паливо) - допомога Збройним Силам України. Суд першої інстанції не врахував обставини щодо стану здоров'я відповідача та наявності 2 групи інвалідності. Жодних розрахунків щодо необхідності стягнення аліментів у розмірі 22000 грн на дитину та 15000 гривень на позивача у позові не зазначено, як і відсутні розрахунки такого розміру і в самому оскаржуваному рішенні. Відповідач також звертає увагу на те, що намагався працевлаштуватися та працювати, але через стан свого здоров'я не може цього зробити, а його витрати на лікування у зв'язку із інвалідністю зросли. Серед іншого відповідач наголошує на тому, що наявні в матеріалах справи виписки з банків свідчать про те, що жодних витрат на розкішне життя, на подорожі, на ювелірні прикраси, нерухомість , придбання автомобілів відповідач не здійснював, а тому суд першої інстанції помилково вважав, що матеріальний стан відповідача дозволяє сплачувати аліменти у розмірі 7500 грн.
Щодо витрат на адвоката скаржник зазначив, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що позов задоволено частково та необхідно поділити судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог. Також звертає увагу на те, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача судовий збір, оскільки останній на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від його сплати (т. 2, а.с. 100-119).
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 просила рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 серпня 2024 року в частині щодо стягнення з ОСОБА_2 на її користь судових витрат у розмірі 40000 грн залишити без змін. Скасувати рішення в частині вимог про стягнення аліментів та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 аліменти у розмірі 22000 грн на утримання дитини та у розмірі 15000 грн на утримання матері.
Доводами апеляційної скарги є те, що відповідач на момент подачі позовної заяви вів підприємницьку діяльність, є ФОПом, основним видом його підприємницької діяльності є кафе. Проте після того як відповідач дізнався про наявність позову про стягнення аліментів, відповідач надав інформацію про те, що його підприємницьку діяльність 13.11.2023 року припинено. В апеляційній скарзі представник скаржника, проаналізувавши доходи і витрати відповідача, зазначає, що відповідач має можливість сплачувати аліменти у заявленому в позові розмірі, але суд першої інстанції даний розрахунок до уваги не взяв. Також зазначає, що розмір аліментів на утримання дитини у сумі 5000 грн це навіть не 1/4 доходу відповідача, а тому вважає, що суд першої інстанції не врахував положень ч. 2 ст. 182 СК України. Звертає увагу на те, що відповідач є працездатним, володіє 4 об'єктами нерухомого майна, отримує стабільний дохід, а його стан здоров'я дозволяє працювати. Враховуючи те, що призначений судом розмір на утримання матері є фактично прожитковим мінімумом, що є повністю неспівмірним з реальними витратами, а середня заробітна плата (у розмірі 15000 грн) дає уяву про реальні витрати людини, враховуючи, що позивачка утримує дитину, їй самій потрібно харчуватися, купувати взуття, одежу, сплачувати оренду квартири та комунальні послуги. Тому, вважає, що визначаючи розмір аліментів на утримання матері суд першої інстанції не врахував всіх обставин справи (т. 2, а.с. 138-151).
Ухвалами Одеського апеляційного суду (у складі колегії суддів: головуючого - суддів ОСОБА_5 , суддів Таварткіладзе О.М., Погорєлової С.О.) від 30 вересня 2024 року (т. 2, а.с. 122-122зв.) та 16 жовтня 2024 року (т. 2, а.с. 163-163зв.) за вказаними апеляційними скаргами відкрито апеляційне провадження. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року справу призначено до розгляду (т. 2, а.с. 167-167зв.).
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 просила апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення (т. 2, а.с. 127-137).
Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 від ОСОБА_2 до апеляційного суду не надходив.
Рішенням Вищої ради правосуддя № 122/0/15-25 від 28.01.2025 суддю ОСОБА_5 звільнено з посади судді Одеського апеляційного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Відповідно до п. 3.9 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді, затверджених рішенням зборів суддів Одеського апеляційного суду від 28.12.2018 року із змінами та доповненнями, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи та визначено склад суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Назарову М.В., суддів Таварткіладзе О.М., Погорєлову С.О.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду (т. 2, а.с. 175-175зв.).
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 жовтня 2025 року суддів Таварткіладзе О.М., Погорєлову С.О. виключено зі складу колегії та здійснено заміну на постійно діючий склад колегії - суддів Коновалову В.А., Кострицького В.В.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 апеляційну скаргу, подану позивачем, підтримала, а проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечувала.
Інші учасники справи до судового засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомленні належним чином, що в силу положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України не є перешкодою для розгляду справи. Так, зокрема, позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 повідомлені про дату, час та місце розгляду справи у відповідності до вимог ч. 5 ст. 130 ЦПК України, оскільки їх представники ОСОБА_3 (представник позивача) та ОСОБА_6 (представник відповідача) отримали судові повістки на 07.10.2025 в електронних кабінетах підсистеми «Електронний суд» 21.08.2025 о 22:37:13, що підтверджується довідками про доставку електронного документа (т. 2, а.с. 186-186зв.).
Вказане відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що 22 лютого 2022 року сторони зареєстрували шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про що складено відповідний актовий запис № 90, та видано свідоцтво про одруження серії НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 16).
Під час шлюбу у сторін народилася дитина син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що зроблено відповідний актовий запис № 1698 та видано 16 серпня 2023 року свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 15).
Судом також встановлено, що сторони проживають окремо з жовтня 2023 року. Малолітня дитина проживає з матір'ю. Доказів щодо спростування зазначеного, стороною відповідача не надано. На час розгляду справи з пояснень учасників справи вбачається, що позивачка з дитиною перебуває за межами України.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із першочергового та ключового питання захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, збереження того рівня життя, який дитина має тоді, коли утримується обома батьками та отримує надійне стабільне матеріальне утримання як з боку матері, так і з боку батька для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Позовні вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини з урахуванням встановлення судом отримання відповідачем доходу за період з 01 вересня 2023 року по 14 лютого 2024 року у сумі 191 436 грн та 15401,06 грн як особа з інвалідністю, суд першої інстанції вважав такими, що підлягають задоволенню частково у розмірі 5000,00 грн щомісячно та до досягнення дитиною повноліття.
Суд першої інстанції також зазначив, що на момент подачі даного позову у відповідача не було встановлено групу інвалідності, а тому суд не взяв до уваги даний довід сторони відповідача.
Крім того, враховуючи встановлення судом наявності на рахунках відповідача грошових коштів та те, що дитина є малолітньою, яка потребує догляду матері згідно законодавства до 3-х років, суд першої інстанції вважав доведеною ту обставину, що позивачка також має право на отримання аліментів на її утримання, проте така вимога підлягає частковому задоволенню - у розмірі 2500 грн щомісячно до досягнення дитиною 3 років.
Також суд вбачав підстави для задоволення вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивачки понесених судових витрат на правничу (правову) допомогу у розмірі 40 000,00 грн, оскільки будь-яких заперечень з боку відповідача щодо таких витрат не було заявлено.
Переглядаючи оскаржуване рішення за доводами апеляційних скарг, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно з ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
За ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідаючи на доводи апеляційних скарги в частині незгоди із розміром аліментів, встановленим судом першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.
Частиною 4 цієї статті визначено, що право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Згідно з ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження позовних вимог стороною позивача надані витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 350134464, 350104575, (дата та час формування 12.10.2023), з яких вбачається, що ОСОБА_2 є власником:
- 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 18);
- квартири АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 20);
- гаража, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1, а.с. 21);
- квартири АДРЕСА_4 (т. 1, а.с. 21-22).
За інформацією, наданою Головним управлінням ДПС в Одеській області станом на 24 листопада 2023 року, згідно з даними інформаційно-комунікаційної системи ДПС (ІКС ДПС) ФОП ОСОБА_2 з 13 листопада 2023 року перебуває на обліку у Приморській ДПІ у стані «11 - припинено, але не знято з обліку» (т. 1, а.с. 106).
З витребуваної судом першої інстанції за клопотанням сторони позивачки інформації про наявність відкритих рахунків на ім'я відповідача та рух коштів по даним рахункам встановлено наступне:
- ОСОБА_2 у АТ «УкрСиббанк» рахунки в банку не відкривав, в облікових системах банку не знайдений (т. 1, а.с. 104);
- у ПАТ «Банк Восток» в період з 01 вересня 2023 року по 22 листопада 2023 року рахунки ОСОБА_2 не обліковувались (т. 1, а.с. 115);
- у АТ «Райффайзен Банк» рахунків на ім'я ОСОБА_2 не знайдено (т. 1, а.с. 117);
- у АТ «А-Банк» у ОСОБА_2 в АТ «А-Банк» рахунки відсутні. (т. 1, а.с. 121, 123);
- у АТ «Перший Інвестиційний Банк» ОСОБА_2 не є клієнтом банку (т. 1, а.с. 144);
- у ПАТ АБ «Південний» за період з 01 вересня 2023 року по 22 листопада 2023 року рахунків на ім'я ОСОБА_2 не виявлено (т. 1, .с. 142);
- у АТ «Сенс Банк» відкриті рахунки на ім'я ОСОБА_2 відсутні (т. 1, а.с. 140);
- у АТ «Державний Експортно-Імпортний Банк України» ОСОБА_2 не є клієнтом банку (т. 1, а.с. 208).
Разом з тим, судом першої інстанції з витребуваної інформації також встановлено, наступне.
У АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на ім'я ОСОБА_2 за період з 01 вересня 2023 року по 22 листопада 2023 року наявні наступні рахунки:
- НОМЕР_3 ;
- НОМЕР_4 (а.с. 146).
По рахунку № НОМЕР_5 рух коштів відсутній; по рахунку № НОМЕР_6 - залишок 4,70 грн станом на 19 вересня 2023 року (т. 1, а.с. 178-179).
У АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_2 має наступні рахунки:
- НОМЕР_7 , дата відкриття 24.10.2019, залишок 10,78 грн;
- НОМЕР_8 , дата відкриття 16.05.2022, залишок 13,95 грн;
- НОМЕР_9 , дата відкриття 13.05.2022, залишок 19,8 грн;
- НОМЕР_10 , дата відкриття 15.12.2021, залишок 22 грн;
- НОМЕР_11 , дата відкриття 20.07.2023, залишок 0,00 дол. США;
- НОМЕР_12 , дата відкриття 08.06.2016, залишок 12,55 грн;
- НОМЕР_13 , дата відкриття 19.04.2021 року, залишок 0,25 дол. США (т. 1, а.с. 107).
По рахунках №№ :
- НОМЕР_9 ,
- НОМЕР_14 ,
- НОМЕР_11 ,
- НОМЕР_13 рух коштів відсутній (т. 1, а.с. 193).
По рахунках НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_12 за період з 01 вересня 2023 року по 14 лютого 2024 року надана наступна інформаці:
- картка 5363542013130233 - 7200 грн надходжень, залишок 10,78 грн станом на 25 жовтня 2023 року (т. 1, а.с. 195);
- картка 5169360018062731 - 8200 грн надходжень, залишок 13,95 грн станом на 15 жовтня 2023 року (т. 1, а.с. 194 зв.);
- картка 26351631165884 - 1,06 грн надходжень, залишок 13,41 грн станом на 13 лютого 2024 року (т. 1, а.с. 194).
Таким чином, у АТ КБ «Приватбанк» відповідач отримав дохід за період з 01 вересня 2023 року по 14 лютого 2024 року у загальній сумі 15 401,06 грн.
У АТ «Універсал Банк» на ім'я ОСОБА_2 за період з 01 вересня 2023 року по 22 листопада 2023 року обліковуються наступні рахунки:
- НОМЕР_15 ;
- НОМЕР_16 (т. 1, а.с. 119).
По рахунках за період з 01 вересня 2023 року по 07 лютого 2024 року:
- № НОМЕР_16 рух коштів відсутній (т. 1, а.с. 176);
- № НОМЕР_15 - 191 436 грн надходжень, залишок 0,87 грн. станом на 26 листопада 2023 року (а.с. 167-175).
Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, у АТ «Універсал Банк» відповідач отримав дохід за вищевказаний період у загальному розмірі 191 436 грн. При цьому, загальних дохід за вказаними вище рахунками відповідача, який встановлено за матеріалами справи, становить 206837,06 грн.
Доводи апеляційної скарги сторони позивача про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги розрахунок доходів відповідача, що здійснений позивачем, за яким середньомісячний дохід відповідача складає 271324,14 грн, колегія суддів відхиляє, оскільки, як правильно зауважив суд першої інстанції, зазначені позивачем у розрахунку періоди (зокрема, з 16.05.2022 по 10.07.2023 за картковим рахунком НОМЕР_17 , з 22.02.2022 по 21.08.2023 за картковим рахунком НОМЕР_18 , з 13.05.2022 по 18.04.2023 за картковим рахунком НОМЕР_19 ) стосуються періоду до звернення до суду з позовом, у який сторони проживали разом, що сторонами не оспорюється, а тому ґрунтовно не взятий судом першої інстанції до уваги, так як матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що отримані відповідачем доходи у зазначений період не використовувалися на потреби сім'ї.
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача, що кошти на його рахунках пов'язані із його волонтерською діяльністю, і не є доходом, з якого мають відраховуватися аліменти, то на підтвердження наведеного твердження ним не виконано свого процесуального обов'язку та не доведено, що придбання ним на такі кошти певних товарів (пального) здійснювалося ним як волонтером.
Апеляційний суд зауважує, що доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції не врахував призначення здійснюваних ним витрат за картковими рахунками, оскільки такі були спрямовані на допомогу ЗСУ, а не на потреби відповідача, свідчать про свідому та патріотично налаштовану позицію відповідача як громадянина України, однак не можуть спростовувати відсутність доходів відповідача, як платника аліментів, який з огляду на батьківський обов'язок щодо належного утримання та виховання дитини повинен дотримуватися якнайкращих інтересів свого малолітнього сина.
Крім того, законодавець пов'язує визначення розміру аліментів на утримання дитини не лише із доходом платника аліментів, а і з наявністю у нього на праві власності, володіння та/або користування майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, а у власності відповідача знаходиться декілька об'єктів нерухомого майна (1/4 частини квартири, квартира в цілому, гараж і ще одна квартира в цілому), що також правильно враховано судом у якості підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відомості про стан здоров'я відповідача також правильно врахований судом як працездатної людини, оскільки інвалідність другої групи йому було встановлено лише 07.02.2025 первинно, тобто, така обставина виникла після ухвалення оскаржуваного рішення та не може впливати на правильність рішення суду станом на час його ухвалення.
Натомість, апеляційний суд звертає увагу на те, що заявляючи вимоги щодо стягнення аліментів на утримання дитини у розмірі 22000 грн щомісячно, позивач, з огляду на положення ч. 1 ст. 141 СК України (про рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини) ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі не довела належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами те, що щомісяця на утримання дитини нею витрачається щонайменше 44000 грн, а згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, з огляду на вищевказані розрахунки та наявні у відповідача доходи, а також нерухоме майно, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності у нього можливості сплачувати аліменти на утримання сина та матері до досягнення дитиною трирічного віку, з огляду на те, що такі докази спростовуються матеріалами справи.
Так само помилкові доводи апеляційної скарги позивачки не спростовують правильних висновків суду, який у сукупності та взаємозв'язку оцінив всі надані судом докази, ретельно проаналізував та дійшов висновку, що сума у 5000 грн щомісячно на утримання дитини та 2500 грн відповідає таким засадам сімейного права як справедливість, добросовісність та розумність, відповідно до моральних засад суспільства, а збільшення таких сум, на чому наполягає позивачка, не узгоджується із наявними в матеріалах справи доказами.
А тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, визначаючи розмір аліментів, який підлягає стягненню з відповідача надав належну оцінку зібраним у справі доказам, змістовно мотивував прийняття та відхилення доводів обох сторін по справі, дотримавшись принципу змагальності сторін та врахувавши наявність нерухомого майна, доходів та стан здоров'я відповідача, а також найкращі інтереси дитини, дійшов правильних висновків щодо частково задоволення позовних вимог.
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про безпідставне стягнення витрат на користь позивача у розмірі 40000 грн, то колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З цього приводу, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач брав участь у розгляді справи у суді першої інстанції, подавав відзив на позовну заяву (а у позовній заяві безпосередньо, як в першій заяві по суті спору, представником позивача у порядку, визначеному ч. 1 ст. 134 ЦПК України, заявлено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи), його інтереси представляв адвокат, який з огляду на належну професійну кваліфікацію був обізнаний про обов'язок, визначений положеннями ч. 6 ст. 137 ЦПК України, про зменшення розміру судових витрат не заявляв, а тому суд першої інстанції за власної ініціативи та відсутності відповідного клопотання сторони відповідача був позбавлений можливості зменшити розмір витрат на правову допомогу, понесених позивачем, який, зокрема, був належним чином підтверджений відповідними доказами, наданими разом із позовом.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та зводяться до незгоди із ухваленим рішенням та яким судом першої інстанції була надана відповідна правова оцінка.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційних скарг не вбачається.
Таким чином, оскільки доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та відповідно не спростували правильних по суті висновків суду першої інстанції, апеляційний суд доходить висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 серпня 2024 року - без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційні скарги ОСОБА_2 в особі свого представника Тищенка Станіслава Юрійовича та ОСОБА_1 в особі свого представника Іванової Ганни Степанівни залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови - 10 жовтня 2025 року
Головуючий М.В. Назарова
Судді: В.А. Коновалова
В.В. Кострицький