Справа № 947/27323/25
Провадження № 2/947/4803/25
16.10.2025 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі Матвієвої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про стягнення аліментів на утримання дружини
до досягнення дитиною трьох років,
Позовні вимоги, що розглядаються судом:
Позивачка - ОСОБА_1 22.07.2025 року звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років, в якому просить суд:
- стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на своє утримання в розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку, починаючи з дня подання позову та до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Рух справи в суді:
Вказана позовна заява подана позивачкою - ОСОБА_1 до суду в порядку позовного провадження - 22.07.2025 року.
Матеріали справи за вказаною заявою зареєстровано в суді 22.07.2025 року, присвоєно номер справи №947/27323/25.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом було розподілено судді Калініченко Л.В.
Судом 23.07.025 року з Єдиного державного демографічного реєстру отримано відповіді, відповідно до яких встановлено, що:
- позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (відповідь №1598161);
- відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (відповідь № НОМЕР_1 ).
За наслідком перевіреної інформації про зареєстроване місце проживання сторін по справі, суддею встановлено, що справа підсудна Київському районному суду міста Одеси у відповідності до правил територіальної підсудності визначених статтею ч. 1 ст. 28 ЦПК України.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 25.07.2025 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення судового засідання, з повідомленням сторін по справі.
У судове засідання, призначене на 16.10.2025 року сторони по справі не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином.
16.10.2025 року від позивачки надійшла до суду заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи за її відсутності.
Відповідач до судового засідання призначене на 16.10.2025 року також не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.
Відповідно до п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
За наслідком встановленого зареєстрованого місця проживання відповідача, оскільки останній не має зареєстрованого Електронного кабінету в ЄСІТС, уся судова кореспонденція суду, у тому числі копія ухвали про відкриття провадження по справі, копія позовної заяви з додатками до неї та судова повістка скеровувались судом разом з рекомендованим поштовим повідомленням про відправлення поштової кореспонденції на ім'я відповідача за вказаною адресою, однак уся поштова кореспонденція повернута до суду без вручення з підстав відсутності адресата за вказаною адресою.
Відповідно до п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Також, у відповідності до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Отже, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання, однак не з'явився без поважних причин, не скориставшись процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву.
Згідно з ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі зокрема неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За наслідком викладеного, судом було ухвалено провести розгляд справи за відсутності сторін по справі.
Згідно з ч. 2 ст. 281 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення заочного рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуюче вищевикладене, судом у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України постановлена ухвала про заочний розгляд справи.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Позиція учасників справи:
Позивачка в обґрунтування позову посилається на те, що вона та відповідач не перебували у зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_4 у неї та ОСОБА_2 народився син - ОСОБА_3 . Позивачка зазначає, що судовим наказом, виданого Київським районним судомі міста Одеси від 02.07.2025 року стягнуто з відповідача аліменти на утримання малолітньої дитини у розмірі 1/4 від усіх заробітків (доходів). Після народження дитини позивачка не має змоги працювати, а тому вкрай не вистачає коштів на своє утримання, інших джерел доходу, крім соціальних виплат та аліментів на дитину остання не має.
Як стверджує позивачка, батько дитини є працездатним, та може сплачувати аліменти на утримання матері дитини до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , трьох років.
Вказані підстави зумовили звернення позивачки до суду з даним позовом.
Позивачка у поданій 16.10.2025 року до суду заяві підтримала заявлені вимоги та просила суд задовольнити.
Відповідач під час розгляду справи свою позицію не висловив, процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Дослідивши та вивчивши документи наявні в матеріалах справи, суд дійшов до наступного.
Встановлені судом фактичні обставини справи:
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_7 народився ОСОБА_3 , про що Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 27.10.2023 року складено відповідний актовий запис №1479 в якому в графі відомості про батька зазначено інформацію про особу - ОСОБА_2 , в графі відомості про матір - ОСОБА_1 , що підтверджується наявним в матеріалах справи свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 27.10.2023 року.
Також, вказані обставини підтверджуються повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану про народження №00052064031 від 27.06.2025 року, з якого також вбачається, що державна реєстрація народження малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , проведена відповідно до статті 126 СК України, яка регламентує, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою.
Приймаючи дані обставини, судом встановлено, що сторони не перебуваючи у зареєстрованому шлюбі мають спільну малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У відповідності до довідки про зареєстрованих у житловому приміщені/будинку осіб №С4-137903-ф/о Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 11.06.2025 року, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Під час розгляду справи сторони позивачка зазначила, що судовим наказом, виданим Київським районним судом міста Одеси від 02.07.2025 року стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на її користь аліменти на малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і не більше десяти прожиткових мінімумів встановлених на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 01 липня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Згідно з положенням ч.3 ст.6 Закону України "Про доступ до судових рішень", суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Враховуючи положення ч. 7 ст. 81 ЦПК України, а також приймаючи положення ч.3 ст.6 Закону України "Про доступ до судових рішень", судом у Єдиному державному реєстрі судових рішень було перевірено та встановлено дійсність вказаних тверджень про наявність судового наказу, виданого 02.07.2025 року Київським районним судом міста Одеси по справі №947/24493/25, який набрав законної сили 02.07.2025 року.
Відповідно до форми ОК-7 Пенсійного фонду України позивачка не отримує жодного доходу, окрім соціальних, в розмірі 860 грн. щомісячно.
Також, у відповідності до довідки про отримання (неотримання) допомоги №2091 від 15.07.2025 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в Департаменті праці та соціальної політики Одеської міської ради та їй відповідно до Закону України від 21.11.1992 року №2811-ХІІ «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» з 01.01.2025 року по 30.06.2025 року призначено допомогу при народженні дитини. Загальна сума доходу за період з 01.01.2025 року по 30.06.2025 року за винятком аліментів, становить 5160,00 грн.
Як вказує позивачка, через здійснення постійного догляду за малолітнім сином - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , якому на момент подачі позовної заяви менше трьох років, позивачка не має змоги працювати та утримувати себе, що зумовило її звернення до суду з даним позовом.
Норми права, які застосовані судом, та мотиви їх застосування:
Суд зазначає, що згідно ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, зокрема те, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Як передбачено ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Правовідносини, що виникли між сторонами щодо стягнення аліментів на утримання дружини, з якою проживає дитина, регулюються статтями 75, 84 СК України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 75 СК України, дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.
Крім того, в мотивувальній частині Постанови Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 712/4702/19, також визначено що, право на аліменти у дружини - матері може виникнути лише у разі достатнього матеріального забезпечення чоловіка, наявності у чоловіка достатніх коштів для надання дружині - матері спільної дитини матеріальної допомоги та стягуються за умови, що чоловік, до якого пред'явлено вимоги про надання утримання, спроможний надавати матеріальну допомогу.
Особливим видом права жінки на утримання є її право на утримання чоловіком у разі проживання з нею їхньої дитини. Його особливість полягає у строковості дії, незалежності надання утримання від доходу жінки та наявністю лише однієї підстави, яка унеможливлює надання такого утримання, - можливості чоловіка надавати таке утримання.
Статтею 84 СК України встановлено, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.
Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.
Отже, за змістом вказаної норми права, можливість отримання аліментів на утримання дружини, з якою проживає дитини до досягнення нею трьох років, виникає за умови, що чоловік має можливість надавати таку матеріальну допомогу.
Аналізуючи вищевказані норми закону, Верховний Суд України в постанові від 12 листопада 2018 року у справі № 202/712/17, провадження № 61-28943св18, дійшов висновку, що у дружини виникає право на отримання аліментів за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: проживання разом із їх спільною дитиною, яка не досягла трьох років, та наявність у чоловіка достатніх коштів на надання матеріальної допомоги (аліментів).
В Постанові Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства,материнства та стягнення аліментів» зазначено, що при вирішенні питання щодо стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років, суд бере до уваги стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; стан здоров'я та матеріальне становище отримувача аліментів, відсутність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, повнолітніх дітей; сімейний стан платника аліментів, наявність у платника аліментів зобов'язань зі сплати аліментів на дитину за рішенням суду, наявність нерегулярного, мінливого, невизначеного доходу.
Таким чином, сімейним законодавством передбачено право дружини-матері на утримання чоловіком-батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання суду доказів того, що дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов'язковим, оскільки право на аліменти належить дружині - матері незалежно від цієї обставини.
Відповідно до ч. 1 ст. 80 СК України, аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Разом з тим, у відповідності до положень ч.1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оцінка доводів учасників справи, мотиви та висновки суду:
Приймаючи вищевикладені норми законодавства та вищевикладені встановлені обставини, судом встановлено, що сторони по справі є батьками спільної дитини - ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_7 в період не перебування батьків у зареєстрованому шлюбі, який станом на час розгляду справи є малолітнім та якому виповнилось 2 (два) роки.
З поданих до суду доказів вбачається, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , проживає разом з матір'ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , окремо від батька, який в свою чергу зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Судом враховується, що під час розгляду справи відповідачем не спростовувались вказані обставини, що малолітній син проживає разом з матір'ю- ОСОБА_1 .
За наслідком чого суд вважає доведеним належними доказами право позивачки на своє утримання з відповідача, як батька дитини, до досягнення дитиною трьох років у відповідності до приписів ч. 2 ст. 84 СК України, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Під час розгляду справи відповідачем не надано доказів в підтвердження того, що він не має можливості надавати допомогу дружині як і не надано, що рівень його доходу не дає змоги сплачувати аліменти на утримання дружини, наявності інших осіб на утриманні, тощо, будучи особою працездатного віку.
Суд, вирішуючи питання про стягнення аліментів на утримання дружини керується загальними принципами, за якими стягнення аліментів не повинно погіршувати становище іншого порівняно із становищем одержувача аліментів.
При вищевикладених обставинах, приймаючи, що відповідач є особою працездатного віку, дієздатний, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача, за наслідком чого з відповідача підлягає стягненню на користь позивачки аліменти на утримання дружини у розмірі розмірі 1/6 частини з усіх видів доходів (заробітку), щомісячно, починаючи стягнення з дня подання позову та до досягнення дитиною трьох років, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Висновки суду за наслідком розгляду справи:
З урахуванням вищевикладеного в цілому, аналізуючи зібрані по справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку наявними в матеріалах справи доказам, суд вважає позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох роківобґрунтованим, а відтак останній підлягає задоволенню.
Судові витрати по справі:
Під час ухвалення рішення суд, у відповідності до приписів статті 264 ЦПК України у тому числі вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
У відповідності до положень статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У відповідності до ч. 1, 2,6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються зокрема позивачі у справах про стягнення аліментів.
Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви за вимогами про стягнення аліментів, з урахуванням задоволення позову, у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, суд доходить до висновку, що стягненню з відповідача в дохід держави підлягає судовий збір в сумі 1211 гривень 20 копійок. Вимог про відшкодування інших судових витрат позивачкою не заявлено.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 6, 81, 141, 211, 263-265, 267, 280-282, 352, 354 ЦПК України, ст. ст. 84, 180, 181, 182, 183, 191 СК України, суд,
Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_4 ) про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років- задовольнити.
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частки від усіх видів доходів (заробітку) платника, щомісячно, починаючи стягнення з 22.07.2025 і до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на користь держави судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий Л. В. Калініченко