Провадження № 22-ц/803/8967/25 Справа № 212/12047/24 Суддя у 1-й інстанції - Козлов Д.О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
17 жовтня 2025 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Остапенко В.О.
суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 19 червня 2025 року, яке ухвалено суддею Козловим Д.О. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст рішення складено 19 червня 2025 року,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до батька ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, та просила стягнути з відповідача аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу) боржника на весь час навчання, але не більше як до досягнення нею двадцяти трьох років, починаючи стягнення з дня звернення з позовом до суду.
Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 19 червня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на її утримання на час навчання аліменти у розмірі 1/8 частки від усіх видів доходів щомісячно, починаючи з 11 грудня 2024 року та до закінчення навчання, однак не більше ніж до досягнення нею 23 років. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання щодо судового збору.
В апеляційній скарзі третя особа ОСОБА_3 вважаючи, що судом першої інстанції при ухвалені рішення допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивачка не довела належними доказами її потреби у матеріальній допомозі з зв'язку із продовженням навчання, а суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що остання має, крім батька, ще й матір, яка відповідно до Сімейного кодексу України також зобов'язана її утримувати.
Посилається на те, що позивачка вже отримує пенсію по втраті годувальника у розмірі 5119,24 грн, тому підстав для стягнення аліментів з відповідача взагалі не може бути, оскільки статус відповідача ОСОБА_2 , крім статусу «зниклий безвісти», залишається невизначеним, а пенсія по втраті годувальника забезпечує та компенсує позивачці можливість навчатися, харчуватися, одягатися і по своїй суті є матеріальним забезпеченням.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області по справі № 212/893/16-ц від 27 квітня 2016 року визнано ОСОБА_2 батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із внесенням відповідних змін до актового запису № 747 про народження ОСОБА_1 від 18 липня 2006 року, а також стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з всіх видів доходів щомісячно до повноліття дитини.
Згідно із свідоцтвом про народження, виданим 26 липня 2016 року Жовтневим районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГУ ТУЮ у Дніпропетровській області, актовий запис № 747 від 18 липня 2006 року, вбачається, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками якої вказано ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 26 липня 2016 року.
Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області по справі № 212/893/16-ц від 27 квітня 2016 року в частині стягнення аліментів було на примусовому виконанні, що підтверджується інформацією про виконавче провадження № 51827937, провадження за яким було відкрито 3 серпня 2016 року.
Постановою державного виконавця від 13 лютого 2019 року в рамках ВП № 51827937 було проведено зміну прізвища стягувача, замість ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , на підставі свідоцтва про шлюб останньої від 10 вересня 2016 року.
Згідно із довідками від 3 вересня 2024 року та від 26 грудня 2024 року КЗ «Криворізький фаховий медичний коледж» вбачається, що ОСОБА_1 навчається у такому навчальному закладі на 2-му курсі на денній формі за спеціальністю «Медсестринство» за бюджетне фінансування.
За довідкою та витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, сформованою станом на 12 листопада 2024 року, вбачається відсутність доходів у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Утримання ОСОБА_1 її матір'ю, ОСОБА_5 , зокрема за час навчання позивачки, підтверджується копіями долучених до справи фіскальних чеків від 09.09.2023, від 11.05.2024, від 06.04.2024, від 13.09.2024, від 26.07.2024, від 26.04.2024, від 17.10.2024, від 08.11.2024, від 09.11.2024, від 08.10.2024, від 18.10.2024, від 20.10.2024, від 30.10.2024, від 10.11.2024, від 15.09.2024, від 01.09.2024, від 02.09.2024, від 25.03.2024.
За довідкою від 09 грудня 2024 року ВЧ НОМЕР_1 ЗСУ вбачається, що заборгованість ОСОБА_2 за ВП № 51827937 становила на 1 грудня 2024 року зі сплати аліментів у сумі 298 200,37 грн.
На підставі звіту від 09 грудня 2024 року ВЧ НОМЕР_1 ЗСУ, що ОСОБА_2 отримував щомісячно грошове утримання протягом червня 2024 року - листопада 2024 року включно в розмірі близько 122 036,95 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, виходячи з рівності обов'язку обох батьків ОСОБА_1 в наданні їй матеріальної допомоги на час навчання в КЗ «Криворізький фаховий медичний коледж», а також відсутність інших доходів позивачки, окрім пенсії по втраті годувальника, та зважає на розмір доходу відповідача, вважав, що заявлений позов ОСОБА_1 до відповідача про стягнення аліментів на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з ОСОБА_2 щомісячно аліментів на утримання ОСОБА_1 на час її навчання в розмірі саме 1/8 частки від усіх видів доходів відповідача, що забезпечуватиме ОСОБА_1 коштами, необхідними їй для навчання та проживання, а також не порушуватиме прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 199 СК України передбачений обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів'обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).
Аналогічний висновок по застосуваннюст. 199 СК України міститься і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі № 748/2340/17.
З матеріалів справи вбачається, що донька відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не досягла 23 років, продовжує навчання у КЗ «Криворізький фаховий медичний коледж», не працює (доказів іншого суду не надано), навчається на денній формі за спеціальністю «Медсестринство» за бюджетне фінансування, у зв'язку з чим вона потребує матеріальної допомоги від своїх батьків.
Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олссон проти Швеції» (Olsson v. Sweden) від 27 листопада 1992 року, статус рішення - остаточне), і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Йогансен проти Норвегії» (Johansen. v. Norway) від 07 серпня 1996 року, статус рішення - остаточне).
Сімейним кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов'язків батьків, брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.
Стягнення із батьків аліментів на утримання повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, є одним із механізмів забезпечення реалізації особою права на освіту, який узгоджується із соціальною спрямованістю держави та моральними засадами суспільства.
Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення ними повноліття, виникає за сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16 (провадження №61-12782св18) зробив висновок про те, що Сімейним Кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов'язків батьків, брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Також при визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.
У постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 381/2423/20 (провадження №61-17937св21) Верховний Суд вказав, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюютьсяглавою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Встановленим є той факт, що у зв'язку з навчанням повнолітня донька ОСОБА_1 потребує матеріальної допомоги, яку мають надавати батьки, в тому числі і відповідач ОСОБА_2 .
В той же час відповідач ОСОБА_2 є військовослужбовцем, який з 14 лютого 2023 року при виконання бойового завдання у населеному пункті Бахмут, Донецької області зник безвісти.
Колегія суддів зазначає, що статус «зниклого безвісти» не звільняє від обов'язку щодо сплати аліментів, а також не припиняє такий по належному утриманню дітей, оскільки чинним законодавством набуття вищевказаного правового статусу не зменшує цивільної правоздатності особи, зокрема не позбавляє обов'язку утримувати повнолітню доньку, яка продовжує навчання і потребує матеріальної допомоги. Крім того, з дня зникнення безвісти за ним зберігаються основні та додаткові види грошового забезпечення, з яких можуть відраховуватися аліменти.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що отримання ОСОБА_1 пенсії через втрату годувальника - відповідача ОСОБА_2 , не свідчить про відсутність у неї законних прав на отримання з грошового забезпечення відповідача аліментних платежів на час свого навчання, враховуючи її потребу у таких коштах, оскільки пенсія по втраті годувальник носить компенсаторних характер та сплачується з пенсійного фонду державою, на відміну від аліментних зобов'язань, які покладаються персональним обов'язком на батьків дитини, яка продовжує навчання після досягнення повноліття., а тому доводи апеляційної скарги третьої особи ОСОБА_3 в цій частині є необґрунтованими.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що при вирішенні цієї справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін, зібраним у справі доказам. Висновки суду першої інстанцій відповідають принципу справедливості, є об'єктивними, такими, що відповідають нормам матеріального права, які регулюють виниклі і наявні між сторонами у справі правовідносини.
Повторне викладення третьою особою ОСОБА_3 в апеляційній скарзі обставин, які наводились нею в суді першої інстанції при розгляді справи, не становить саме по собі підстав для відмови у позові та відхиляється апеляційним судом.
Згідно з приписами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Доводи апеляційної скарги зводяться до суб'єктивного тлумачення обставин справи, переоцінки доказів, які були предметом судового розгляду і яким суд надав правильну правову оцінку, а тому не слугують підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до п. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про законність рішення суду та про відмову у задоволенні апеляційної скарг, підстави для перерозподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 19 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове постанови складено 17 жовтня 2025 року.
Головуючий
Судді