17 жовтня 2025 року Чернігів Справа № 620/7851/25
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Баргаміної Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ім. Шевченка про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ім. Шевченка до Державної податкової служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Товариство з обмеженою відповідальністю ім. Шевченка звернулось до суду з позовом до Державної податкової служби України, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної податкової служби України що полягає у незабезпеченні збільшення у системі електронного адміністрування податку на додану вартість значення суми податку на додану вартість, на яку ТОВ ІМ.ШЕВЧЕНКА має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (?Накл), на величину суми 154 152,88 грн (відповідно до зареєстрованих податкових накладних №57 та №347);
- зобов'язати Державну податкову службу України внести відповідні зміни до СЕА ПДВ і збільшити у системі електронного адміністрування податку на додану вартість значення суми податку на додану вартість, на яку ТОВ ІМ.ШЕВЧЕНКА має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (?Накл), на величину суми 154152,88 грн.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 позов Товариства з обмеженою відповідальністю ім. Шевченка до Державної податкової служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії було задоволено повністю, визнано протиправною бездіяльність Державної податкової служби України що полягає у незабезпеченні збільшення у системі електронного адміністрування податку на додану вартість значення суми податку на додану вартість, на яку Товариство з обмеженою відповідальністю ім. Шевченка має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (?Накл), на величину суми 154152,88 грн (відповідно до зареєстрованих податкових накладних № 57 від 03.05.2024 та № 347 від 17.05.2024); зобов'язано Державну податкову службу України внести відповідні зміни до СЕА ПДВ і збільшити у системі електронного адміністрування податку на додану вартість значення суми податку на додану вартість, на яку Товариство з обмеженою відповідальністю ім. Шевченка має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (?Накл), на величину суми 154152,88 грн, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ім. Шевченка судові витрати в розмірі 3028,00 грн.
До суду від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ім.Шевченка понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн.
Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частина третя статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частини перша, друга статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Частина перша статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з частиною третьою статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
За частиною п'ятою статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
З аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов'язкову наявність у кожній справі та обов'язку суду в будь-якому випадку задовольнити заяву про їх відшкодування.
Верховний Суд вже неодноразово аналізував наведені вище норми процесуального законодавства в розрізі випадків наявності / відсутності підстав для здійснення розподілу понесених сторонами витрат на правничу допомогу.
Так, у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вимога частини восьмої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (зміст якої кореспондує положенням частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України) щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду постановив ухвалу від 07.07.2023 у справі № 340/2823/21, де сформував такі загальні підходи до стягнення витрат у суді касаційної інстанції.
Частина сьома статті 139, частини третя, четверта статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України містять приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів.
Вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останнім етапом - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи. Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п'яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити / повідомити суду касаційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи.
Відповідно, для вирішення питання відшкодування стороні витрат на професійну правничу допомогу з'ясуванню підлягають (у сукупності) питання: (1) наявності безпосередньої правової вимоги про здійснення розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи; (2) наявності відповідної заяви про надання доказів понесених судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Відсутність першої із указаних обставин унеможливлює взагалі вирішення судом питання про розподіл судових витрат як у судовому рішенні за результатом розгляду справи, так і в порядку, визначеному статтею 252 Кодексу адміністративного судочинства України. Відсутність же другої обставини (за наявності першої) унеможливлює відкладення відповідно до вимог частин третьої-п'ятої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України вирішення питання про судові витрати, пов'язані із розглядом справи, у зв'язку з чим є підставою для вирішення судом цього питання саме у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Отже, підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов'язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині.
З матеріалів адміністративної справи слідує, що позивач до розгляду справи по суті не подавав відповідної заяви про надання доказів понесених судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Заява про ухвалення додаткового судового рішення в частині розподілу судових витрат подана представником позивача вже після ухвалення рішення суду.
Вказана заява не містить жодного обґрунтування того, які поважні причини перешкоджали позивачу чи його представнику виконати вимоги частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України (або шляхом подання доказів понесення витрат, або шляхом подання відповідної заяви з наведенням поважних причин неможливості подання таких доказів) у період з відкриття провадження у справі по дату ухвалення судового рішення.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність процесуальних передумов для вирішення поданої представником позивача заяви про ухвалення додаткового судового рішення в частині розподілу витрат на правничу допомогу, після ухвалення судом судового рішення по суті справи.
З огляду на неподання позивачем у визначені процесуальним законом строки заяви про подання доказів про понесення позивачем судових витрат на правничу допомогу протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду наявні підстави для застосування процесуального наслідку, передбаченого частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме залишення заяви про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу без розгляду.
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ім. Шевченка про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ім. Шевченка до Державної податкової служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії залишити без розгляду.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 17.10.2025.
Суддя Наталія БАРГАМІНА