17 жовтня 2025 року Чернігів Справа № 620/9332/25
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Дубіної М.М., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
15.08.2025 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом (зареєстрований у суді 18.08.2025), у якому просить:
визнати протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду її заяви відносно отримання виплат грошового забезпечення її безвісти зниклого сина, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 ;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути її заяву відносно отримання виплат грошового забезпечення її безвісти зниклого сина, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 .
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що її син ОСОБА_2 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та 10.07.2022 зник безвісти за особливих обставин на території бойових дій, якому встановлений відповідний статус 03.04.2024; рішенням командира військової частини від 02.07.2025 № 2108/823 у зв'язку із її зверненням до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою для отримання виплат грошового забезпечення її безвісти зниклого сина, встановлено право на отримання частини коштів грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення безвісті зниклого військовослужбовця старшого солдата ОСОБА_2 , в рівних частках по ? мають право його батьки: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Проте, відповідачем не взято до уваги, що безвісті зниклий ОСОБА_2 батька ніколи не знав та не знайомий з ним, а відомості до реєстрів РАЦС вписані зі слів матері, що підтверджується повним витягом із ДРАЦС, який додавався до заяви про отримання виплат. Внаслідок такого рішення відповідача, мати військовослужбовця - ОСОБА_1 , отримує виплати у розмірі 25% грошового забезпечення замість 50%.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М. М. від 20.08.2025 прийнято заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами. Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М. М. від 05.09.2025 залучено до участі у справі в якості другого відповідача - військову частину НОМЕР_2 .
У відзиві на позовну заяву представник військової частини НОМЕР_1 , заперечуючи проти заявлених позовних вимог просить суд відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що рішення командира військової частини від 02.07.2025 №2108/823 було прийняте у строк та з дотриманням вимог Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 (далі - Порядок № 884), за правилами пункту 6 якого у разі відсутності особистого розпорядження військовослужбовця, виплата грошового забезпечення здійснюється рівними частками у межах 50 % грошового забезпечення - дружині (чоловіку), дітям та батькам (крім випадків, прямо передбачених законом), тому командир військової частини, встановивши право обох батьків ОСОБА_2 на рівні частки, діяв у суворій відповідності до чинного законодавства. Також відповідач зазначає, що запис у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян, внесений про батька ОСОБА_2 відповідно до статті 135 Сімейного кодексу України, є офіційним та обов'язковим для врахування усіма органами влади, доки не буде визнаний недійсним у судовому порядку, тому військова частина не має повноважень перевіряти достовірність таких актових записів чи встановлювати факт існування/неіснування особи, а посилання позивачки на поняття «юридичної фікції» щодо запису про батька не може бути підставою для ігнорування даних ДРАЦС.
Подібні за змістом мотиви відзиву на позовну заяву наведені військовою частиною НОМЕР_2 , до якої перейшли функції та повноваження військової частини НОМЕР_1 внаслідок відповідного переформування.
Суд, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, встановив наступне.
Як вбачається із наданих позивачкою документів вона є матір'ю зниклого безвісті ОСОБА_2 .
Разом з тим, з витягу з Державного реєстру актів цивільного стану №00051906865 вбачається, що зниклий безвісті ОСОБА_2 має батька ОСОБА_3 .
Зокрема, 28.02.2025 позивачкою сформовано запит до Управління з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин МВС України про надання витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин стосовно свого сина ОСОБА_2 , на який 18.03.2025 позивачці надійшла відповідь № 16471/30-2025 «Про надання витягу з Реєстру», де надано Витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, в якому вказано, що ОСОБА_2 зник на території бойових дій, дата набуття статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин: 03.04.2024.
Позивачка звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_1 та військової частини НОМЕР_1 , у якій її син проходив службу та перебуває у списках особового складу із заявою для отримання виплат грошового забезпечення її безвісті зниклого сина. До заяви, зокрема, було додано повний витяг із Державного реєстру актів цивільного стану (далі - ДРАЦС) громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
02.07.2025 військова частина НОМЕР_1 надіслала до ІНФОРМАЦІЯ_1 за допомогою засобів СЕДО лист від 02.07.2025 № 2108/823, наступного змісту: «Повідомляю, що за результатами розгляду Вашого листа від 23.06.2025 року за вих. № 1/3243, з повними відомостями із Державного реєстру актів цивільного стану громадян відносно безвісти зниклого військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 , старшого солдата ОСОБА_4 09.04.1978 р., у зв'язку зі зверненням до ІНФОРМАЦІЯ_2 його матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з заявою для отримання виплат грошового забезпечення її безвісті зниклого сина, встановлено, що право на отримання частини коштів грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення безвісті зниклого військовослужбовця старшого солдата ОСОБА_4 , в рівних частках мають право його батьки: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Прошу Вас проінформувати громадянку ОСОБА_1 про результат розгляду її заяви та прийняте рішення про встановлення розміру належної їй до виплати частки грошового забезпечення її безвісті зниклого сина ОСОБА_4 . «….»».
З метою отримання копії рішення про встановлення розміру належної ОСОБА_1 до виплати частки грошового забезпечення її безвісті зниклого сина ОСОБА_2 , адвокатом позивача було направлено адвокатські запити на адресу військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 .
08.08.2025 у відповідь на запит на адресу адвоката надійшов лист від ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24.07.2025 № 1/3792, у якому зазначено, що рішення про виплату або відмову у виплаті грошового забезпечення у письмовій формі командиром частини доводиться до відома заявника протягом 15 календарних днів з дня подання заяви про виплату з обов'язковим зазначенням підстави у разі відмови у такій виплаті.
Зазначене рішення командира військової частини НОМЕР_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшло 02.07.2025 про що під розпис було повідомлено заявницю з врученням копії зазначеного рішення.
ОСОБА_1 , вважаючи, що військова частина НОМЕР_1 допустила протиправну бездіяльність, що полягає у непризначенні виплати грошового забезпечення зниклого безвісти сина ОСОБА_2 у розмірі 50% грошового забезпечення, а також належним чином не дослідила надані документи, зокрема, повний витяг із ДРАЦС, що містить посилання на частину першу статті 135 Сімейного кодексу України, звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, які мають значення для правильного вирішення спору, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій або не вчинення їх у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій (бездіяльності) та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Водночас, відповідно до Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (частина перша статті 17); держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (частина п'ята статті 17); захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України (частина перша статті 65).
Суд наголошує на тому, що виходячи зі змісту приписів статей 17, 65 Основного Закону України, громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції; тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати додаткові гарантії соціального захисту відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 2 Закону №2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону №2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із частиною шостою статті 9 Закону № 2011-ХІІ визначено, що за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.
Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).
Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Аналіз наведеної норми права свідчить про те, що право на отримання грошового забезпечення безвісти зниклого військовослужбовця поряд з дружиною (чоловіком) мають законні представники малолітніх (неповнолітніх) дітей, діти з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законі представники та батьки військовослужбовців.
Відповідно до статті 9 Закону № 2011-ХІІ, постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Розділом ХХХ Порядку №260 регулюється питання щодо виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.
Відповідно до пункту 2 Розділу ХХХ Порядку №260 грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату. Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим.
Згідно з частиною третьою Розділу ХХХ Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.
Механізм виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки, розвідувального органу Міноборони, розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти (далі - військовослужбовці), особі (особам), визначеній (визначеним) військовослужбовцем в особистому розпорядженні, складеному на випадок захоплення в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, про виплату грошового забезпечення особі (особам) за його вибором із зазначенням розмірів часток таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону), та особам, зазначеним в абзацах четвертому і п'ятому пункту 6 статті 9 Закону № 2011-ХІІ визначає Порядок № 884.
Відповідно до пункту 3 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, визначеним особам за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви про виплату грошового забезпечення (далі - заява про виплату) додаються такі документи:
копія паспорта громадянина України або копія тимчасового посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - копія паспортного документа іноземця або копія документа, що посвідчує особу без громадянства, копія посвідки на постійне/тимчасове проживання, копія посвідчення біженця або копія іншого документа, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України);
копія документа, що засвідчує реєстрацію заявника у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (картка платника податків), або дані про реєстраційний номер облікової картки платника податків із зазначеного Реєстру, внесені до паспорта громадянина України (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті);
копія свідоцтва про шлюб або копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу - для виплати грошового забезпечення дружині (чоловікові);
копія свідоцтва про народження дитини або копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження - для виплати грошового забезпечення законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей військовослужбовців;
копія документа, що підтверджує:
- призначення особи опікуном, піклувальником малолітньої (неповнолітньої) дитини військовослужбовця, усиновлення такої дитини, - для виплати грошового забезпечення законним представникам на малолітніх (неповнолітніх) дітей військовослужбовців або дітей військовослужбовців з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку);
- призначення військовослужбовця опікуном, піклувальником повнолітніх дітей, рідних братів (сестер) чи їх усиновлення, - для виплати грошового забезпечення повнолітнім дітям військовослужбовців, їх рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці;
- встановлення інвалідності, - для виплати грошового забезпечення дітям військовослужбовців з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам;
копія свідоцтва про народження військовослужбовців або копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження - для виплати грошового забезпечення батькам військовослужбовців;
копія рішення суду про поновлення батьківських прав - для виплати грошового забезпечення батькам військовослужбовців, які були позбавлені батьківських прав стосовно військовослужбовців;
копія свідоцтва про смерть особи, яка має право на отримання грошового забезпечення (за наявності), - для перерахунку частки виплати грошового забезпечення;
інформація про назву банку та номер поточного банківського рахунка (у форматі IBAN) - для зарахування грошового забезпечення визначеній особі.
Згідно із пунктом 4 Порядку № 884 командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає заяву про виплату та додані до неї документи і приймає рішення про виплату належної частки грошового забезпечення заявникам або про відмову у виплаті грошового забезпечення.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
Пунктом 6 Порядку № 884 визначено, що виплата грошового забезпечення здійснюється у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону - рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань) - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені).
Проаналізувавши викладене у сукупності, у разі визнання військовослужбовця безвісти відсутнім за ним зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Така виплата грошового забезпечення здійснюється з дня зникнення військовослужбовця безвісти членам його сім'ї за їх заявою на ім'я командира військової частини. Своєю чергою, командир військової частини розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
Доцільно зауважити, що прийняття рішення про виплату грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, є виключною компетенцією військової частини, в якому проходив службу військовослужбовець.
У справі, яка розглядаються судом встановлено, що відомості про батька зниклого безвісті ОСОБА_2 записано згідно із частиною першою статті 135 Сімейного кодексу України.
У свою чергу суд зазначає, що частиною першою статті 135 Сімейного кодексу України встановлено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Тобто, за приписами частини першої статті 135 Сімейного кодексу України ім'я та по батькові батька дитини записуються за вказівкою матері у разі відсутності спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду.
При цьому, Закон України від 01.07.2010 № 2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (далі - Закон № 2398-VI) регулює відносини, пов'язані з проведенням державної реєстрації актів цивільного стану, внесенням до актових записів цивільного стану змін, їх поновленням та припиненням їхньої дії, визначає засади діяльності органів державної реєстрації актів цивільного стану, частиною першою статті 2 якого встановлено, що актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків.
Положеннями частини другої статті 9 Закону № 2398-VI визначено, що державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану.
За правилами частини третьої статті 9 Закону № 2398-VI актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану; актовий запис цивільного стану є безспірним доказом фактів, реєстрація яких посвідчується, до спростування його в судовому порядку.
Повертаючись до спору який виник у цій справі, суд зазначає, що актовий запис цивільного стану про батька ОСОБА_2 - ОСОБА_3 є безспірним доказом факту, реєстрація якого посвідчується, в судовому порядку не спростована, тому у військової частини, у якій проходив службу безвісти зниклий ОСОБА_2 , були відсутні підстави для невизнання за батьком ОСОБА_2 - ОСОБА_3 права на отримання частини коштів грошового забезпечення зниклого безвісти ОСОБА_2 , оскільки законодавство, яким врегульовано таку виплату батькам безвісти зниклого військовослужбовця, не ставить таке право в залежність від обставин запису про батька в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження, а вимагає лише констатацію факта - факта проведення державної реєстрації акта цивільного стану.
З наданих позивачкою документів, зокрема свідоцтва про народження ОСОБА_2 та витягу з Державного реєстру актів цивільного стану №00051906865 видно, що зниклий безвісті ОСОБА_2 має батька - ОСОБА_3 .
Вищевказаними імперативними приписами законодавства не встановлено можливості розширеного тлумачення встановленого переліку документів, які дають право на отримання грошового забезпечення зниклого безвісті військовослужбовця, а також обв'язку військових частин визначати правомірність записів у цих документах.
Суд зазначає, що протиправною бездіяльністю є зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, що на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта належать до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
З огляду на викладене, у суду відсутні підстави вважати, що рішення командира військової частини від 02.07.2025 № 2108/823 про визнання права обох батьків на отримання частки грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 було прийняте не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, у зв'язку із чим суд не заходить підстав для визнання протиправною бездіяльності командира військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду її заяви відносно отримання виплат грошового забезпечення її безвісти зниклого сина, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , оскільки такої відповідачем не вчинено у спірних правовідносинах.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов висновку, про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 2, 72-74, 77, 139, 241-246, 250-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Марія ДУБІНА