17 жовтня 2025 року Чернігів Справа № 620/9690/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубіної М.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
22.08.2025 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом (зареєстрований у суді 26.08.2025), у якому просить:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ) щодо направлення йому повістки від 15.05.2025 № 3428745 для проходження медичного огляду;
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо нерозгляду по суті його письмового звернення у вигляді пояснювальної від 20.05.2025 на отриману повістку від 15.05.2025 № 3428745 для проходження медичного огляду;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 (Короп) скасувати повістку № 3428745 від 15.05.2025 для проходження медичного огляду, видану на його ім'я, яка стала підставою для оголошення його в розшук, та розглянути його письмове звернення до 1 відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), подане у вигляді пояснювальної від 20.05.2025 після отримання повістки № 3428745 від 15.05.2025 для проходження медичного огляду з метою вирішення питання заміни військової служби на невійськову (альтернативну) та зняття його з розшуку.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що вже проходив 08.04.2025 військово - лікарську комісію (далі - ВЛК) при ІНФОРМАЦІЯ_5 по повістці на 08.04.2025, з одночасним написанням заяви на заміну військового обов'язку на альтернативний (невійськовий) через релігійні переконання, проте відповідач 18.05.2025 безпідставно знов направив на його ім'я повістку № 3428745 для проходження медичного огляду на 26.05.2025, та не розглянув його звернення про заміну військової служби на альтернативну, що стало підставою для необґрунтованого внесення його у розшук.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М. М. від 01.09.2025 прийнято заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача, заперечуючи проти заявлених позовних вимог зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_4 не може бути відповідачем у справі, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_4 (Короп), у якому знаходиться на обліку позивач, є самостійним суб'єктом владних повноважень. Також ІНФОРМАЦІЯ_3 зазначає, що перший відділ ІНФОРМАЦІЯ_4 формуючи та направляючи повістку про проходження медичного огляду діяв з дотриманням Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, про явку по якій позивач був належним чином повідомлений, проте не з'явився, у зв'язку із чим був оголошений в розшук. Щодо заміни військової служби на альтернативну (невійськову службу) відповідач зазначає, що Закон України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII), який є чинним на момент виникнення спірних правовідносин, встановлює вичерпний перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації, і у такому переліку відсутні особи, виконання військового обов'язку якими суперечить їх релігійним переконанням.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Позивач є військовозобов'язаним, зареєстроване місце проживання позивача: АДРЕСА_1 , де перебував на військовому обліку за даними військового квитка позивача; згідно із даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних і резервістів (Резерв+) 08.04.2025 взятий на військовий облік у 1 відділ ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Також судом встановлено, за повісткою про проходження медичного огляду на 08.04.2025, направлену ІНФОРМАЦІЯ_6 . позивачу за місцем проживання у АДРЕСА_2 , останній пройшов медичний огляд при ІНФОРМАЦІЯ_7 , та був визнаний придатним до військової служби, що підтверджується копією довідки ВЛК від 08.04.2025 № 2025-0408-1329-2376-7.
Також 08.04.2025 позивач звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 із заявою, у якій висловив прохання замінити військову службу на невійськову через релігійні переконання.
Листом від 18.04.2025 № 10/2248 ІНФОРМАЦІЯ_9 повідомив позивача на вказану заяву про те, що в чинному законодавстві України конституційне право особи на альтернативну (невійськову) службу реалізовано замість саме строкової служби, а не замість призову під час мобілізації в умовах воєнного стану, оскільки Законом № 3543-XII альтернативна (невійськова) служба під час війни не передбачена. Такий висновок підтверджується постановою Верховного Суду від 02.05.2024 у справі № 344/12021/22. Також в листі зазначено, що заява про вирішення питання про направлення на альтернативну службу в будь-якому разі подається громадянином до місцевої державної адміністрації, а не до територіального центру комплектування.
Водночас, начальником ІНФОРМАЦІЯ_10 на місце роботи позивача було направлено повістку на відправку, у якій зазначено про необхідність з'явитись по повістці об 09.00 21.04.2025. Як свідчать матеріали справи позивач не з'явився 21.04.2025.
18.04.2025 ОСОБА_2 звернувся із заявою до Чернігівської РДА м. Чернігова про заміну військової служби альтернативною (невійськовою) службою до ІНФОРМАЦІЯ_11 у зв'язку з релігійними переконаннями.
Також, 18.04.2025 позивач подав до ІНФОРМАЦІЯ_8 заяву, яку назвав «пояснювальна», у якій зазначив, що через релігійні переконання не може поїхати до військової частини по повістці на 21.04.2025.
ІНФОРМАЦІЯ_12 було розглянуто заяву позивача від 18.04.2025 та листом від 23.04.2025 № 10/2308 надана відповідь подібна за змістом із відповіддю яка надавалось раніше, та окрім того, зазначено, що діючим законодавством територіальні центри комплектування та соціальної підтримки не наділені повноваженнями на заміну військової служби за призовом під час мобілізації на альтернативну (невійськову) службу. Відповідно до Порядку бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 № 76 повноваження щодо бронювання працівників державних органів, підприємств, установ та організацій належать їх керівникам.
У свою чергу, Чернігівською районною військовою адміністрацією Чернігівською області позивачу на його заяву про альтернативну службу листом від 29.04.2025 була надана відповідь, у якій зазначено, що у тексті Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ) слова «строкова військова служба» в усіх відмінках замінено словами «базова військова служба» у відповідному відмінку згідно із Законом України № 3633-ІХ від 11.04.2024 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку». З огляду на викладене вище, а також беручи до уваги, що відповідно до статті 1 Закону України від 12.12.1991 № 1975-XII «Про альтернативну (невійськову) службу» (далі - Закон № 1975-ХІІ) альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби, Чернігівська районна державна адміністрація Чернігівської області не має підстав для розгляду Вашої заяви про направлення на альтернативну службу по суті, оскільки наразі питання звільнення від базової військової служби не регулюється нормами Закону № 1975-ХІІ. Крім того, порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян України Законом № 1975-ХІІ також не визначено.
14.05.2025 на ім'я позивача ІНФОРМАЦІЯ_4 (Короп) направив повістку № 3428745 для проходження медичного огляду 26.05.2025.
15.05.2025 Товариству з обмеженою відповідальністю «Баришівська Зернова Компанія» за адресою смт. Баришівка, вул. Торф'яна,11, Броварський район, Київська область було вручене розпорядженням №282 про здійснення оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які перебувають на військовому обліку у товаристві з обмеженою відповідальністю «Баришівська Зернова Компанія», а саме: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_13 , та забезпечення його прибуття 26 травня 2025 року об 9 год 00 хв за адресою АДРЕСА_3 , про результати виконання розпорядження проінформувати ІНФОРМАЦІЯ_3 до 26 травня 2025 року.
20.05.2025 від ТОВ «Баришівська Зернова Компанія» надійшов лист №118- ВК, згідно якого військовозобов'язаний ОСОБА_1 був оповіщений шляхом вручення повістки про обов'язкове прибуття на 09 год 00 хв. 26.05.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_14 за адресою АДРЕСА_3 .
До листа було додано наказ від 20.05.2025 №05/20 про оповіщення працівників щодо виклику до ТЦК та СП, згідно із якого ОСОБА_1 був: оповіщений про прибуття на 09 год 00 хв. 26.05.2025 року за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_14 за адресою АДРЕСА_3 ; до його відома було доведено про обов'язок прибуття на 09 год 00 хв. 26.05.2025 за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_14 за адресою АДРЕСА_3 ; на цей день гр. ОСОБА_1 був увільнений від виконання службових обов'язків; до його відома було доведено зміст статей 336, 337 Кримінального кодексу України, та зміст статей 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: про кримінальну та адміністративну відповідальність за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Зі зазначеним наказом військовозобов'язаний ОСОБА_1 був ознайомлений особисто, з проставлянням підпису та дати.
Отримавши вказану повітку ОСОБА_1 20.05.2025 звернувся до керівника і відділу ІНФОРМАЦІЯ_4 (Короп) з пояснювальною, де зазначив, що 08.04.2025 проходив ВЛК в Чернігові, написав заяву 08.04.2025 в ІНФОРМАЦІЯ_15 про прохання замінити військову службу на невійськову (альтернативну), а також заяву в Чернігівську РДА, та про те, що не може приїхати по повістці 26.05.2025 та про те, що я не ухиляюся від свого громадянського обов'язку, та згоден на проходження невійськової цивільної служби, поза межами структури органів Міністерства оборони.
Судом встановлено, що позивач не з'явився за викликом на 09 год 00 хв 26.05.2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_14 у дату на час зазначені в повістці.
З 27.06.2025 позивача оголошено в розшук за порушення правил військового обліку згідно із інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (АІТС «Оберіг»).
ОСОБА_1 , вважаючи протиправними дії та бездіяльність відповідача, звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав.
Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі, якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Положення статті 35 Конституції України кореспондуються з положеннями статті 9 «Свобода думки, совісті і релігії» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Так, відповідно до пункту 1 статті 9 цієї Конвенції, кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу сповідувати свою релігію або переконання; передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
Зі змісту пункту 2 статті 9 Конвенції слідує, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає обмеженням, лише встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно з положеннями статті 64 Конституції України, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до статті 106 Конституції України, Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався і триває дотепер.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов'язані та резервісти.
У відповідності з частиною першою статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов'язок включає, зокрема, проходження військової служби.
Згідно з частиною другою статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Статтею 3 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною першою статті 15 Закону № 2232-ХІІ для проходження базової військової служби направляються придатні для цього за станом здоров'я громадяни України чоловічої статі (жіночої статі - добровільно), яким до дня відправлення на базову військову службу виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку. Зазначені громадяни України можуть один раз обрати рік проходження базової військової служби до досягнення ними 24-річного віку.
Закон № 3543-ХІІ встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Так, мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (стаття 1 Закону № 3543-ХІІ).
Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону № 3543-ХІІ з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.
Статтею 23 Закону № 3543-ХІІ встановлено перелік військовозобов'язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, де зазначено інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
Позивач посилається на обставини, що він є членом релігійної організації і за своїм релігійним переконанням не може приймати участі у військовій службі.
Надаючи оцінку таким доводам позивача, суд зазначає наступне:
Частинами першою та другою статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (надалі Пакт) передбачено, що кожній людині гарантовано право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень. Ніхто не повинен зазнавати примусу, що принижує його свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір.
Відступ від положень цієї статті згідно з частинами першою та другою статті 4 Пакту не допускається навіть під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою.
Статтею 9 Конвенції передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до частини 2 зазначеної вище статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Отже, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним та може бути обмежене за таких умов, як: законність, легітимна мета, інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише у тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених вище законних цілей.
Ні стаття 18 Пакту, ні стаття 9 Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов'язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.
Разом із тим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Конвенції гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов'язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (див., зокрема, рішення у справах: «Баятян проти Вірменії» (Bayatyan v. Armenia) від 27 жовтня 2009 року, заява № 23459/03, пункт 110; «Папавасілакіс проти Греції» (Papavasilakis v.) від 15 вересня 2016 року, заява № 66899, пункт 36; «Мушфіг Маммадов та інші проти Азербайджану» (Mushfig Mammadov et Autres c. Azerbaidjan) від 17 жовтня 2019 року, заяви № 14604/08 та 3 інших, пункт 74; «Канатли проти Туреччини» (Kanatli v. Turkiye) від 12.03.2024 року, заява № 18382/15, пункт 42).
Водночас ЄСПЛ послідовно визнає, що коли особа, посилаючись на статтю 9 Конвенції, просить скористатися правом на сумлінну відмову від військової служби, вимоги компетентними органами держави певного рівня доказування для обґрунтування такого прохання і відмова у його задоволенні, якщо відповідні докази не надаються, не суперечать положенням зазначеної вище статті (зокрема, рішення у справах: «Енвер Айдемір проти Туреччини» (Enver Aydemir v. Turkiye) від 07.06.2016 року, заява № 26012/11, пункти 78, 81; «Дягілєв проти Росії» від 10.10.2020 року, заява № 49972/16, пункт 62; «Канатли проти Туреччини», згадане вище). Фактично у цьому випадку на карту поставлено питання про розуміння та межі свободи релігії та совісті (рішення у згаданих вище справах: «Енвер Айдемір проти Туреччини», пункт 78; «Канатли проти Туреччини», пункт 43).
ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава вправі встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини і запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу (рішення у зазначених вище справах: «Папавасілакіс проти Греції», пункт 54; «Дягілєв проти Росії», пункт 63). Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Конвенції і в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи (рішення у згаданих вище справах: «Баятян проти Вірменії», пункт 110; «Мушфіг Маммадов та інші проти Азербайджану», пункт 74; «Дягілєв проти Росії», пункт 59).
У зазначеній вище справі «Дягілєв проти Росії» ЄСПЛ констатував відсутність порушення вимог статті 9 Конвенції у зв'язку з відмовою компетентними органами держави у задоволенні клопотання про заміну виконання військового обов'язку альтернативною невійськовою службою заявнику, котрий не підтвердив жодними доказами своєї належності до релігійних організацій, пацифістських рухів чи інших об'єднань громадян, які б сповідували і публічно заявляли відповідні погляди і переконання.
На рівні національного законодавства України право на свободу совісті та віросповідання гарантовано, як одне з конституційних прав людини, зміст якого розкрито у статті 35 Конституції України.
Одним із аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби. Зокрема, відповідно до частини 4 згаданої статті у разі, якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Положення частини четвертої статті 35 Конституції України як конституційно-правова норма згідно з частиною третьою статті 8 Конституції України є нормою прямої дії. Проте цим конституційним положенням лише передбачено конституційну гарантію заміни військової служби альтернативною невійськовою за умови існування такої обставини, як несумісність виконання військового обов'язку з релігійними переконаннями громадянина. Водночас Конституція України не унормовує спосіб доведення цієї обставини, який визначається спеціальним законодавством.
Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Суд зауважує, що наразі воєнний стан у країні триває.
У контексті наведеного суд звертає увагу, що в умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров'я, безпеку інших громадян і саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії і високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання конституційного обов'язку захисту Вітчизни.
За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини за статті 9 Конвенції і статті 35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об'єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань.
Це не означає, що можливість здійснення права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї.
Право на свободу віросповідання має як зовнішній, так і внутрішній аспекти, й об'єднання з іншими людьми у релігійні організації як соціальні структури є лише однією з альтернативно можливих форм його зовнішнього вираження. Проте відмовляючись від служби у збройних силах з міркувань совісті, особа має продемонструвати наявність у неї відповідних глибоких, щирих та послідовних релігійних переконань певними даними, крім власних слів.
Верховний Суд, розглядаючи справу № 344/12021/22, у постанові від 02.05.2024 сформулював правовий висновок, згідно із яким: «Положення частини 4 статті 35 Конституції України як конституційно-правова норма згідно з частиною 3 статті 8 Основного Закону є нормою прямої дії. Проте цим конституційним положенням лише передбачено конституційну гарантію заміни військової служби альтернативною невійськовою за умови існування такої обставини, як несумісність виконання військового обов'язку з релігійними переконаннями громадянина. Водночас Конституція України не унормовує спосіб доведення цієї обставини, який визначається спеціальним законодавством. У контексті наведеного колегія суддів звертає увагу, що в умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров'я, безпеку інших громадян і саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії і високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання конституційного обов'язку захисту Вітчизни. За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини за статтею 9 Конвенції і статтею 35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об'єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань. Це не означає, що можливість здійснення права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї. Дійсно, право на свободу віросповідання має як зовнішній, так і внутрішній аспекти, й об'єднання з іншими людьми у релігійні організації як соціальні структури є лише однією з альтернативно можливих форм його зовнішнього вираження. Проте відмовляючись від служби у збройних силах з міркувань совісті, особа має продемонструвати наявність у неї відповідних глибоких, щирих та послідовних релігійних переконань певними даними, крім власних слів і тверджень близьких осіб (інформацією про публічні висловлювання у минулому такої світоглядної позиції, участь у суспільних рухах пацифістської спрямованості тощо)».
При розгляді справи № 601/2491/22, Верховний Суд у постанові від 13.06.2024 зазначив, що «Право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей. Ані положення Пакту, ані положення Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов'язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації».
З матеріалів справи, зокрема з тексту позовної заяви, вбачається, що позивач є військовозобов'язаним та перебуває на військовому обліку у відповідному органі ТЦК та СП.
При цьому, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України від 23.04.1991 № 987-XII «Про свободу совісті та релігійні організації», ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Крім цього суд також зазначає, що Законом № 3543-ХІІ не передбачено підстав, за яких не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: віруючі громадяни, які перебувають на військовому обліку військовозобов'язаних, як і не визначено порядок проходження альтернативної (невійськової) служби в умовах воєнного стану.
Законом № 1975-XII також не визначено порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.09.2023 у справі № 9902/64/23.
За наведеного суд уважає, що позивач, у даному випадку, безпідставно аргументує свою позицію щодо участі у військовій службі особистими релігійними переконаннями.
Щодо дій відповідача про направлення позивачу повістки про проходження медичного огляду, суд зазначає таке.
Відповідно до абзацу третього частини десятої статті 1 Закону № 2232-XII громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає:
оповіщення резервістів та військовозобов'язаних про виклик до районного (об'єднаного районного) територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи його відділу, міського (районного у містах, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів України;
прибуття резервістів та військовозобов'язаних до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, уточнення своїх персональних даних, внесення відповідних змін у військово-облікові документи та до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
проходження резервістами та військовозобов'язаними медичного огляду для визначення придатності до військової служби;
перевірку підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення;
документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації;
відправлення призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби (пункт 6 Порядку № 560).
Відповідно до частини першої та третьої статті 22 Закону № 3543-XII громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Пунктом 27 Порядку визначено, що під час мобілізації громадяни викликаються з метою:
1) до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів:
взяття на військовий облік;
проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби;
уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки);
призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби;
Відповідно до пункту 21 Порядку № 560 за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Тобто, відповідач наділений владними повноваженнями щодо направлення повивачу повістки для проходження медичного огляду. І таке повноваження не ставиться в залежність із тим, що військовозобов'язаний вже проходив ВЛК за повісткою іншого територіального центру комплексування та соціальної підтримки.
Поважні причини неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці встановлені частині третій статті 22 Закону № 3543-XII.
Так, поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються: перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).
У разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
З огляду на вказані положення норм права, позивач, як особа, яка перебуває на військовому обліку, будучи військовозобов'язаною особою, будучи належним чином оповіщеним про виклик до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, не виконав свого обов'язку, не з'явився за викликом на 09 год 00 хв 26.05.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_14 у дату на час зазначені в повістці.
Щодо ініціювання відповідачем розшуку позивача, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі Положення про ТЦК та СП), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з пунктом 9 цього Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, серед іншого:
- здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку);
- звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції щодо доставлення до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Як було зазначено вище, позивач не прибув на медичний огляд за повісткою відповідача.
З цього приводу суд зазначає, що частиною першою статті 27 Закону № 3543-XII визначено, що у разі невиконання під час мобілізації громадянином обов'язків, передбачених частинами першою, третьою статті 22 цього Закону, та вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки звертається до органів та підрозділів, що входять до системи поліції, щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення такого громадянина до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до пункту 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставлення осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку, з урахуванням вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку
У зв'язку з неприбуттям позивача за повісткою до відповідачем шляхом електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов'язаних та резервістів та єдиною інформаційною системою МВС було автоматично сформовано звернення до органів Нацполіції в зв'язку із фактичним вчиненням ним адміністративного правопорушення, передбачене статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Вказане підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (АІТС «Оберіг») про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку.
Частиною третьою статті 38 Закону № 2232-XII передбачено, що органи Національної поліції України у встановленому законом порядку зобов'язані за зверненнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України доставити до таких територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Аналогічного змісту приписи містяться у пункті 56 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, зокрема, Національна поліція за зверненням районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ та розвідувальних органів (яке має містити прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності), адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), дату народження, інші дані (за наявності), передбачені статтею 7 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», підставу (порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку; порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію), унікальний вихідний номер та кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи), надісланим у вигляді набору даних шляхом електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов'язаних та резервістів та єдиною інформаційною системою МВС, здійснює адміністративне затримання та доставлення призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, до найближчого районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ. У разі відсутності технічної можливості передачі даних такі звернення надсилаються в паперовій формі (додаток 20);Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII).
Повноваження поліції у сфері інформаційно-аналітичного забезпечення закріплені у статті 25 цього Закону.
Згідно названої правової норми поліція здійснює інформаційно-аналітичну діяльність виключно для реалізації своїх повноважень, визначених цим Законом.
Поліція в рамках інформаційно-аналітичної діяльності:
1) формує бази (банки) даних, що входять до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України;
2) користується базами (банками) даних Міністерства внутрішніх справ України та інших органів державної влади;
3) здійснює інформаційно-пошукову та інформаційно-аналітичну роботу;
4) здійснює інформаційну взаємодію з іншими органами державної влади України, органами правопорядку іноземних держав та міжнародними організаціями;
5) надає до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів в електронній формі та в обсягах даних, зазначених у статтях 7, 14 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів", відомості, необхідні для забезпечення ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 03.08.2017 року № 676 затверджено Положення про інформаційно-комунікаційну систему "Інформаційний портал Національної поліції України".
У пункті 2 розділу І даного Положення визначено, що Інформаційно-комунікаційна система "Інформаційний портал Національної поліції України" - сукупність технічних і програмних засобів, призначених для обробки відомостей, що утворюються у процесі діяльності Національної поліції України та її інформаційно-аналітичного забезпечення. Система ІПНП є функціональною підсистемою єдиної інформаційної системи МВС.
Поліція може створювати власні реєстри та бази даних, необхідні для забезпечення щоденної діяльності органів (закладів, установ) поліції у сфері трудових, фінансових, управлінських відносин, відносин документообігу, а також бази даних, що формуються в процесі здійснення оперативно-розшукової діяльності відповідно до закону, та інформаційно-аналітичні системи (у тому числі міжвідомчі), необхідні для виконання покладених на неї повноважень.
Відповідно керуючись статей 23, 25 Закону №580-VIII, частини третьої статті 38 Закону 2232-XII, підпункту 40 пункту 4 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою КМУ від 28.10.2015 № 877, з метою належної організації виконання покладених на поліцію завдань Національною поліцією України видане доручення від 03.11.2023 № 11396/01/27-2023 "Про введення в експлуатацію інформаційної підсистеми ІП "Призовник, військовозобов'язаний, резервіст" інформаційно-комунікаційної системи "Інформаційний портал Національної поліції України".
Підпунктом 3 пункту 4 даного Доручення Національною поліції України від 03.11.2023 № 11396/01/27-2023, доручено забезпечити начальникам ГУНП унесення до ІП "Призовник, військовозобов'язаний, резервіст" інформації про звернення територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або органів Служби безпеки України до Національної поліції України щодо необхідності доставлення резервістів, які призовників, військовозобов'язаних вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статями 210, 210-1 КУПАП.
Відповідно до статей 25-27 Закону №580-VIII, підпунктів 7, 40, 41 пункту 4 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 №877, та з метою забезпечення формування інформаційних ресурсів поліцією під час реєстрації заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події затверджено Інструкцію з формування та ведення інформаційної підсистеми «Єдиний облік» інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» від 14.06.2019 №508.
Відповідно до пункту 2 розділу 2 Інструкції підставами для внесення відомостей до ІП «Єдиний облік», є заява чи повідомлення про кримінальне правопорушення та іншу подію, рапорт поліцейського про самостійно виявлені обставини, що свідчать про кримінальні правопорушення, що надійшли до органу (підрозділу) поліції.
Судом встановлено, що станом на час подання позову, позивач до відповідача не прибував, що не заперечується останнім. Отже своїми діями позивач продовжує порушувати вимоги чинного законодавства.
В Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів відносно позивача наявний запис про звернення до органів національної поліції, тип подання електронний, дата звернення - 27.06.2025, причина подання - не прибув вчасно за повісткою до ТЦК та СП (ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Суд зауважує, що з метою усунення порушень правил військового обліку та виконання обов'язку прибуття за викликом по повістці до відповідача, позивачу необхідно особисто прибути до відповідача.
Зважаючи на вище викладене в його сукупності, з урахуванням наведених приписів законодавства, суд дійшов висновку про те, що дії відповідає відповідають вимогам законів, натомість позовні вимоги позивача, є безпідставними та необґрунтованими.
За приписами частини першої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина друга статті 77 наведеного Кодексу, визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, у ході судового розгляду справи правомірність оспорюваних дій (бездіяльності), з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу чинного законодавства, що наведений вище, доведена відповідачем та не спростовано позивачем, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та безпідставними, а тому в задоволення позовної заяви слід відмовити.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 227, 241-243, 246, 250-260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Марія ДУБІНА