Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
17 жовтня 2025 р. № 520/18954/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач нарахував йому грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 без урахування показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня відповідного календарного року. За доводами позивача, відповідач відмовляє в перерахунку його грошового забезпечення у відповідності до норм чинного законодавства. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Ухвалою від 19.08.2025 відкрито спрощене провадження в порядку передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п'яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів. Витребувано у Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України: копію грошового атестата позивача та докази ознайомлення позивача з грошовим атестатом; дані щодо порядку розрахунку грошового забезпечення позивача за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року; дані щодо виплати позивачу грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України подати до суду витребувані документи протягом п'ятнадцяти календарних днів з дня отримання копії даної ухвали.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана сторонам по справі до електронного кабінету через систему "Електронний суд", що підтверджується довідками про доставку до електронного кабінету ЄСІТС.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що постановою КМУ від 12.05.2023 №481 визначено, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб здійснюється виходячи з розміру 1762 грн, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи, суд установив таке.
Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України з 21.08.2020 по 03.10.2023, що підтверджується витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 21.08.2020 №183 та витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 03.10.2023 №303 (а.с.63, 64).
Під час проходження позивачем служби йому нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення, що вбачається з архівних відомостей №541 від 21.05.2025 за період з жовтня 2020 по грудень 2020 (а.с.42), №542 від 21.05.2025 за період з січня 2021 по грудень 2021 (а.с.43), №543 від 21.05.2025 за період з січня 2022 по грудень 2022 (а.с.44), №544 від 21.05.2025 за період з січня 2023 по листопад 2023 (а.с.45).
За доводами позивача, у зазначений період йому здійснювалося нарахування та виплата грошового забезпечення без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, а з урахування розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2018.
Зазначені обставини підтверджуються відповідачем, Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України, який відповідно до поданого до суду відзиву на позовну заяву зазначив, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб здійснюється виходячи з розміру 1762 грн, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо невірного розрахунку та виплати йому грошового забезпечення, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з такого.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 9 Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 10 Постанови № 704, ця постанова набирає чинності з 01 березня 2018 року.
Так, Постановою № 704 затверджено, зокрема, тарифні розрядів за основними типовими посадами осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Тобто, на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, суд зазначає, що Закон України від 05.10.2000 № 2017-III “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Разом з цим, суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
У зв'язку з цим, суд зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX “Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон України від 15.12.2020 №1082-IX “Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України від 02.12.2021 № 1928-IX “Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закон України від 03.11.2022 № 2710-IX “Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020-2023 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Проте, з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 294-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Зазначена правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21.
При цьому, суд уважає за необхідне зазначити, що саме Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначає, що розмір грошового забезпечення військовослужбовців визначається саме Кабінетом Міністрів України, а не іншими органами державної влади або законом.
Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" не встановлює розміри посадових окладів військовослужбовців.
Встановлюючи (визначаючи) розмір посадового окладу військовослужбовців у 2018 році КМУ технічно не міг порушити приписи Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік", оскільки у 2020 році КМУ не встановлював розмір посадового окладу (не визначав розрахункову величину для визначення посадового окладу), яка не відповідає правовому акту вищої юридичної сили. Вказана вище постанова Верховного Суду, з зазначених питань висновків не містить.
З огляду на приписи частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує висновки Верховного Суду при розгляді даної справи.
Так, суд наголошує на тому, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 294-IX виникли підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача саме з 01.01.2020.
Так, Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" у 2020 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року - 2102 грн.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" у 2021 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2021 року - 2 270 грн.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" у 2022 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2022 року - 2 481 грн.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" у 2023 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2023 року - 2 684 грн.
Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникли підстави для нарахування грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону № 2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, у межах даної справи судом розглядаються позовні вимоги позивача про перерахунок йому грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.05.2023.
Судом з матеріалів справи встановлено, що грошове забезпечення позивача за період з 21.08.2020 по 19.05.2023 нараховувалося та виплачувалось з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2018 року - в розмірі 1 762,00 грн.
Відтак, за викладених вище висновків суду, доводи позивача про неналежне нарахування йому грошового забезпечення за період з 21.08.2020 по 19.05.2023 без урахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01 січня кожного відповідного календарного року, є обґрунтованими.
Як наслідок, підлягають задоволенню позовні вимоги про перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 21.08.2020 по 19.05.2023 з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня кожного відповідного календарного року.
Водночас, не підлягають задоволенню вимоги позивача про перерахунок грошового забезпечення, починаючи з 29.01.2020 по 20.08.2020, з огляду на те, що позивача було прийнято на військову службу з 21.08.2020, що підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 21.08.2020 №183 (а.с.64). Позовна заява жодних доводів та фактичних обставин щодо отримання грошового забезпечення за зазначений період взагалі не містить.
Також, у зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 12.05.2023 №481, що набрала чинності з 20.05.2023, відсутні підставі для перерахунку грошового забезпечення позивача з 20.05.2023 з використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023.
Так, з метою належного та ефективного захисту прав позивача, суд уважає за необхідне частково задовольнити позов шляхом визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 21.08.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення з урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня кожного календарного року та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 21.08.2020 по 19.05.2023, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо позовних вимог про перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, що були виплачені в спірний період, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 1 розділу XIX Інструкції №200 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (у тому числі слухачам, ад'юнктам і курсантам вищих військових навчальних закладів Національної гвардії України із числа військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом), які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 4 розділу XIX Інструкції № 200 розмір допомоги для оздоровлення визначається з урахуванням посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, на які військовослужбовець має право за обійманою ним штатною посадою згідно із чинним законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Згідно з пунктом 1 розділу XX Інструкції № 200 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, за рішенням командира військової частини надається в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі військової частини, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, на яке військовослужбовець має право згідно із чинним законодавством України на день звернення.
Розмір матеріальної допомоги визначається комісією на підставі інформації, наданої фінансовим відділенням (службою) військової частини про затверджений фонд грошового забезпечення та можливість проведення виплати. Склад комісії затверджується наказом командира військової частини.
Так, позивач заявив позовні вимоги про перерахунок виплачених йому за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
З наявних у матеріалах справи архівних відомостей убачається, що у листопаді 2020 позивачу було виплачено допомогу для оздоровлення у розмірі 11814,00 грн (а.с.42), у грудні 2021 позивачу було виплачено допомогу для оздоровлення у розмірі 13567,50 грн (а.с.43), у квітні 2022 позивачу було виплачено допомогу для оздоровлення у розмірі 17922,50 грн (а.с.44), у червні 2023 позивачу було виплачено допомогу для оздоровлення у розмірі 29108,75 грн (а.с.45).
Також, із зазначених відомостей судом установлено, що у грудні 2020 позивачу було виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 11814,00 грн (а.с.42), у грудні 2021 позивачу було виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 2200,00 грн (а.с.43), у травні 2022 позивачу було виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 17922,50 грн (а.с.44).
Суд зазначає, що грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань були розраховані та виплачені позивачу з урахуванням вартісної величини, встановленої станом на 01.01.2018, тобто без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, згідно постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704.
Водночас, враховуючи викладені вище висновки суду про невірне нарахування позивачу грошового забезпечення, суд зазначає, що відповідач невірно здійснив нарахування позивачу грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у листопаді 2020, у грудні 2021, у квітні 2022, та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої у грудні 2020, у грудні 2021, у травні 2022, оскільки відповідний розрахунок проводився відповідачем на підставі показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, а не станом на 01 січня кожного нового поточного календарного року.
Суд звертає увагу, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у 2023 році позивачу не виплачувалися, про що свідчить долучена представником позивача архівна відомість №544 від 21.05.2025 за період з січня 2023 по листопад 2023 (а.с.45), а отже, відсутні правові підстави для здійснення перерахунку зазначеної допомоги. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Грошова допомога на оздоровлення за 2023 рік була виплачена позивачу поза межами спірного періоду (у червні 2023), коли діяли норми щодо обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб виходячи з розміру 1762,00 гривні.
З урахуванням висновків суду про невірне нарахування та виплату грошового забезпечення, суд уважає, що заявлені позовні вимоги щодо перерахунку грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у листопаді 2020, у грудні 2021, у квітні 2022, та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої у грудні 2020, у грудні 2021, у травні 2022, є обґрунтованими.
Отже, вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок виплаченої премії, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону №2011-ХІІ від 20 грудня 1991 року "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що премія є складовою частиною грошового забезпечення, а отже, відсутні підстави вважати, що премія, як складова грошового забезпечення, не буде врахована відповідачем під час здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення на виконання даного рішення суду.
Таким чином, позовні вимоги в даній частині задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, суд зазначає таке.
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Відтак, вимога про проведення нарахування та виплати грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 15.01.2004 №44, підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене вище, суд доходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період 21.08.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, в тому числі грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у листопаді 2020, у грудні 2021, у квітні 2022, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої у грудні 2020, у грудні 2021, у травні 2022 без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня кожного календарного року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 21.08.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, в тому числі грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у листопаді 2020 року, у грудні 2021 року, у квітні 2022 року, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої у грудні 2020 року, у грудні 2021 року, у травні 2022 року , виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Дмитро ВОЛОШИН