17 жовтня 2025 року м. РівнеСправа №460/2926/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративної справи за позовом:
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
про зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), у якому просить:
визнати факт необхідності стороннього догляду за матір'ю позивача;
зобов'язати відповідача розглянути рапорт позивача від 26.12.2024 та звільнити позивача з військової служби відповідно до вимог чинного законодавства.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26.12.2024 позивач звернувся до командування ВЧ НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку з необхідністю постійного догляду за хворою матір'ю, яка є особою з інвалідністю II групи. Разом з тим, питання звільнення його з військової служби не розглядалось командуванням ВЧ НОМЕР_1 і позивачу не надано жодного обґрунтування юридичних причин такої бездіяльності відповідача. Позивач вважає поведінку відповідача протиправною бездіяльністю та такою, що порушує його законні права та інтереси.
Ухвалою від 24.02.2025 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою від 03.03.2025 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог про визнання факту необхідності стороннього догляду за матір'ю позивача.
Ухвалою від 03.03.2025 позовну заяву в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача розглянути рапорт позивача від 26.12.2024 та звільнити позивача з військової служби відповідно до вимог чинного законодавства прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву.
За змістом довідки про доставку електронного листа вказана ухвала доставлена до електронного кабінету ВЧ НОМЕР_1 в підсистемі “Електронний суд» 04.03.2025.
У встановлений судом строк відповідач відзиву не подав.
Клопотань про продовження процесуального строку для надання відзиву із зазначенням причин від відповідача не надходило.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши усі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив та врахував таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 з 04.12.2024, що підтверджується довідкою від 19.12.2024 №42/1239, виданою ВЧ НОМЕР_1 (а.с. 13).
26.12.2024 ОСОБА_1 звернувся з письмовим рапортом на ім'я командира ВЧ НОМЕР_1 (а.с.14) та просив звільнити його з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю - ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), яка є особою з інвалідністю II групи.
Відомості щодо результатів розгляду рапорту у справі відсутні.
Вважаючи поведінку відповідача щодо нерозгляду рапорту від 26.12.2024 про звільнення з військової служби за підпунктом “г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» протиправною, а свої права порушеними, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи по суті публічно-правовий спір, суд виходить з таких міркувань.
Згідно зі статтею 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, здійснює Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Частиною другою статті 2 Закону №2232-XII визначено, що проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Згідно з ч. 1 ст. 39 Закону №2232-XII призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII “Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану продовжувався, воєнний стан діє на даний час.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, у період дії воєнного стану визначені пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII.
Відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, чинній на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану:
через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, чинній на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби) військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану:
необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням "Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затверджений Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).
Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення № 1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Пунктом 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Слід зазначити, що подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Суд враховує, що, згідно з пунктом 225 вказаного Положення звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Згідно з абз. 16 п. 14.28 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 170 від 10.04.2009 (в редакції, чинній на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби), документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Як встановлено судом, рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини позивач 26.12.2024 подав на ім'я командира ВЧ НОМЕР_1 .
Разом з тим, як стверджує позивач, рапорт встановленим порядком розглянутий не був.
Відповідач вказаних обставин не заперечив та жодним чином не спростував.
За таких обставин, суд вважає, що рішення за наслідками розгляду рапорту позивача командиром ВЧ НОМЕР_1 не приймалося.
Докази протилежного в матеріалах судової справи відсутні.
Встановлені судом обставини дають підстави вважати, що в справі, що розглядається, відповідач допустив протиправну пасивну поведінку щодо нерозгляду у встановленому порядку рапорту позивача від 26.12.2024 про звільнення з військової служби за пп. “г» п. 2 ч. 4, абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.04.2019 у справі № 342/158/17 суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За встановлених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем у спірних правовідносинах допущено протиправну бездіяльність, яка порушує права та законі інтереси позивача, оскільки ВЧ НОМЕР_1 не прийнято жодного мотивованого рішення за наслідками поданого ОСОБА_1 рапорту від 26.12.2024 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4, абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача є зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 розглянути по суті та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду рапорту позивача від 26.12.2024 про звільнення з військової служби через сімейні обставини у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, яка є особою з інвалідністю II групи.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, беручи до уваги неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин, що кваліфіковано судом як визнання позову (ч. 4 ст. 159 КАС України), суд дійшов висновку, що позов в цій частині слід задовольнити.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача звільнити позивача з військової служби відповідно до вимог чинного законодавства, суд зазначає таке.
Прийняття відповідного рішення за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця є компетенцією командування військової частини (військового формування), у складі якого він перебуває.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають їм можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох альтернативних варіантів управлінських рішень, кожен із яких є законним. При цьому повноваження державних органів не можуть визнаватися дискреційними за наявності лише одного правомірного та законно обґрунтованого варіанта поведінки суб'єкта владних повноважень.
Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм у межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Отже, адміністративний суд при вирішенні судових спорів не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Суд не втручається та не може втручатися у конституційну дискрецію (вільний розсуд) відповідача, підміняти його і перебирати на себе повноваження, надані йому Конституцією України.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 01.09.2022 у справі № 990/46/22, які є обов'язковими для врахування судом відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Оскільки наказ про звільнення позивача з військової служби чи рішення про відмову у такому звільненні повноважним командиром не приймались, то відповідач як суб'єкт владних повноважень не скористався своїм правом діяти на власний розсуд (дискреційні повноваження), а тому рішення суду, прийняте за наслідками розгляду позову в цій частині позовних вимог, може призвести до втручання у дискреційні повноваження відповідача, що суперечить засадам адміністративного судочинства.
Отже позовна вимога про зобов'язання відповідача звільнити позивача з військової служби задоволенню не підлягає.
Підсумовуючи наведене вище у сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити частково.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а доказів понесення інших судових витрат матеріали судової справи не містять. Тому розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 26.12.2024 про звільнення з військової служби та прийняти відповідне рішення по суті рапорту відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Повний текст рішення складений 17 жовтня 2025 року.
Суддя Н.О. Дорошенко