. 16 жовтня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/12487/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 263040018548 від 20 серпня 2025 року про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області поновити виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 01 березня 2014 року.
В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що до 2014 року отримував пенсію за вислугою років як працівник освіти в АР Крим. У зв'язку з окупацією АР Крим прибув на нове місце проживання в м. Київ, та має статус внутрішньо переміщеної особи. Звернувся до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про поновлення йому виплати пенсії, у чому йому було відмовлено у зв'язку з відсутністю спеціального та страхового стажу, підтвердженого у встановленому законом порядку. Дану відмову позивач вважає протиправною.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.09.2025 позовну заяву залишено без руху у зв'язку з несплатою судового збору.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач про відкриття провадження у справі від 19.09.2025 отримав 23.09.2025, що підтверджується довідкою про отримання листа до електронного кабінету відповідача.
Однак у строк встановлений судом для подання відзиву на позовну заяву, відповідач відзиву не надав.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
ОСОБА_1 знаходився на обліку в УПФУ в Київському районі м. Сімферополь АРК та отримував пенсію за вислугою років як працівника освіти з 01.03.2013.
У зв'язку з окупацією АРК позивач прибув на нове місце проживання, а саме АДРЕСА_1 .
12.08.2025 позивач звернувся через веб-портал Пенсійного фонду України із заявою про поновлення виплати пенсії за вислугу років.
Заява за принципом територіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області.
За результатами розгляду заяви відповідачем було винесене рішення про відмову у призначенні пенсії № 263040018548 від 20 серпня 2025 року, аргументувавши тим, що для призначення пенсії за вислугу років у позивача відсутній необхідний спеціальний та страховий стаж роботи, підтверджений у встановленому законодавством порядку.
Не погодившись з вищевказаним рішенням позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Європейська соціальна хартія, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, який визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. Так, ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Відтак, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
З 22.11.2014 набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" № 1706-VII від 20.10.2014 (далі - Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та Законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. За визначенням, що міститься у ч. 1 ст. 1 Закону № 1706-VII, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Керуючись ст. 2 Закону № 1706-VII, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Частини 1 та 2 ст. 4 Закону № 1706-VII встановлюють, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. За приписами ч. 1 ст. 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону № 1706-VII, внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" установлено, що призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Підстави для припинення виплати пенсії визначені у ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, зокрема, виплата пенсії припиняється за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
За приписами ч. 2 ст. 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Верховний Суд у постанові від 12.02.2019 у справі № 243/5451/17 зазначив, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Судом встановлено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від № 263040018548 від 20 .08.2025 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за вислугою років у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального та страхового стажу роботи, підтверджений у встановленому законодавством порядку
Як вбачається зі змісту оскарженого рішення, воно не містить посилань на наявність підстав, визначених ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, щодо позивача. Не надано доказів існування таких підстав і до суду.
Механізм виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії та соціальні послуги від пенсійного фонду російської федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у російській федерації, визначає Порядок виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території АР Крим та м. Севастополя, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 234 від 02.06.2014 (далі - Порядок № 234).
За приписами пунктів 3 та 4 Порядку № 234, особи подають територіальному органові заяву про отримання пенсії відповідно до законодавства України із зазначенням місця проживання (реєстрації) та паспорт громадянина України (паспорт громадянина України для виїзду за кордон). За бажанням особи зазначені документи можуть бути подані її представником, який пред'являє документ, що посвідчує його особу, та подає документ (нотаріально засвідчену копію), що підтверджує його повноваження, або надіслані поштою. У таких випадках справжність підпису на заяві засвідчується нотаріально. Територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів Російської Федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку. Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії. Необхідність витребування матеріалів паперової пенсійної справи стосується осіб, які проживають на тимчасово окупованій території.
Натомість, позивач з 2024 року перемістився на постійне місце проживання з м. Сімферополь АР Крим до міста Київ та має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою від 25.12.2024 № 3010-7002182394 про взяття на облік ВПО.
Відповідно до п. 2.8 Порядку № 22-1, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. Відповідно до п. 4.8 Порядку № 22-1 заява, відомості з відповідних інформаційних систем, скановані копії документів, на підставі яких призначено (перераховано) пенсію та проводиться її виплата; інша інформація, з урахуванням якої визначаються розмір призначеної пенсії та розмір пенсії до виплати, обробляються в складі електронної пенсійної справи, що формується та ведеться відповідно до вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги» та «Про захист персональних даних». Електронна пенсійна справа зберігається на базі централізованих інформаційних технологій. Документи, що надійшли у паперовій формі, обробляються, реєструються та зберігаються в органі, що призначає пенсію, за правилами, встановленими постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 № 55 «Деякі питання документування управлінської діяльності».
Суд зазначає, що позивачем до суду надана довідка від 25.03.2013 №1643 про те, що ОСОБА_1 знаходиться на обліку в УПФУ у Київському районі м. Сімферополь АРК та якому призначена пенсія за вислугою років як працівнику освіти з 01.03.2013.
Відповідно вказаний документ, підтверджує факт встановлення органом Пенсійного фонду України набуття ОСОБА_1 права на отримання пенсії за вислугу років як працівника освіти.
Отже, суд приходить до висновку, що на підставі вищевказаної довідки та електронної пенсійної справи позивача, відповідач повинен був розглянути питання саме щодо поновлення виплати пенсії позивача, а не встановлення факту набуття ним права на призначення пенсії за вислугу років, як при призначенні пенсії такого виду вперше.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Частина 2 ст. 20 Закону №389-VIII передбачає, що в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.
Зважаючи на викладене вище, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 20.08.2025 № 263040018548, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за вислугою років, як працівнику освіти.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання поновлення пенсії, суд зазначає таке.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження», суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.
Згідно із правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 31.08.2022 у справі № 640/22426/20, адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Суд звертає увагу, що під час розгляду справи, відповідач вчинив дії та надав оцінку заявленим підставам та документам, що додані позивачкою до заяви, які суд визнав протиправними, а відтак суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
За нормами частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин і правових підстав, та для ефективного захисту прав позивача суд дійшов висновку про можливість задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 263040018548 від 20 серпня 2025 року про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області поновити виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 01 березня 2014 року.
Згідно із ч. 1ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36011, код ЄДРПОУ13967927) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 263040018548 від 20 серпня 2025 року про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області поновити виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 01 березня 2014 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 (дев'яносто шість) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області ( вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36011, код ЄДРПОУ13967927).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А.О. Чеснокова