Справа № 420/34931/25
17 жовтня 2025 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Білостоцький О.В., розглянувши заяву представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі №420/34931/25, -
15.10.2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області», Центральної медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи «Головний медичний Клінічний Центр Міністерства внутрішніх справ України», в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову Медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області» від 20.08.2025 року, оформлену довідкою медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області» №1129/НГ від 20.08.2025 року;
- визнати протиправною бездіяльність Центральної медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи “Головний Медичний Клінічний Центр Міністерства Внутрішніх Справ України» щодо неналежного розгляду скарги ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діяв представник адвокат Смітюх Валентин Володимирович, від 01.09.2025 року про скасування рішення Медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області», оформленого довідкою Медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області» №1129/НГ від 20 серпня 2025 року;
- зобов'язати Центральну медичну (військово-лікарську) комісію Державної установи “Головний Медичний Клінічний Центр Міністерства Внутрішніх Справ України» повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діяв представник адвокат Смітюх Валентин Володимирович, від 01.09.2025 року про скасування рішення Медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області», оформленого довідкою Медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області» №1129/НГ від 20.08.2025 року та прийняти відповідне рішення (постанову), з урахуванням висновків суду.
16.10.2025 року представником позивача до суду було подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови Медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області» від 20.08.2025 року, оформленої довідкою медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області» №1129/НГ від 20.08.2025 року до розгляду справи по суті.
В обґрунтування заявленої заяви представник позивача зазначив, що позивач є військовослужбовцем Національної Гвардії України, за мобілізацією, перебуває у званні - молодший сержант, та займає посаду в бойовому підрозділі - командир відділення 2-го відділення протитанкових керованих ракет 1-го взводу протитанкових керованих ракет роти протитанкових керованих ракет військової частини НОМЕР_1 . Разом з тим, позивач у 2024 році отримав травму коліна в ході виконання бойового завдання. В подальшому, позивач здійснював лікування отриманої травми, в тому числі отримував оперативні втручення, проходив реабілітацію, як за направленням військової частини, так і в період відпусток, перебуваючи в місті Одесі, звернувшись до лікарів за власною ініціативою. Позивач наголошує на тому, що його стан здоров'я не відновлений, а також на тому, що одна з життєвоважливих щоденних фунцій організму (можливість пересування) є порушеною. В липні-серпні 2025 року, майже одразу ж після проходження реабілітації в м. Одесі, позивач проходив в Харкові військово-лікарську експертизу, яку проводила М(ВЛ)К ДУ "ТМО МВС України по Харківській області". Водночас, в оскаржуваній довідці М(ВЛ)К ДУ "ТМО МВС по Харківській області" №1132 від 20.08.2025 року безпідставно зазначено інший (менший) ступінь порушення функції - "незначний" замість визначеного лікарем при огляді "помірний", і як результат зазначено іншу статтю Розкладу хвороб - "61-В" (придатний до служби), замість "61-Б" (придатний до служби в частинах забезпечення). Вищезазначене є очевидним порушенням нормативно-правових актів, якими регулюється проведення військово-лікарської експертизи, та не має під собою жодних правових або доказових підстав.
Позивач вважає, що наявність документальних доказів на підтвердження прямо протирічивих один одному висновків лікаря-члена комісії та резолютивної, відносно цього висновку лікаря, довідки комісії з одного і того самого питання, вказує на очевидність порушення Медичною (військово-лікарською) комісією Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області» порядку прийняття рішень суб'єктом владних повноважень відносно позивача, адже таке комісійне рішення прямо протирічить задокументованому висновку того члена комісії, який (а) взагалі є єдиним хірургом в комісії, та (б) єдиним лікарем, що оглядав позивача як хірург (як лікар будь-якої хірургічної спеціалізації) в ході проведення процедури прийняття цього спірного рішення. Крім того, позивач звертає увагу суду на те, що визнання його повністю придатним до військової служби відповідачами замість визнання придатним до служби в частинах забезпечення може призвести в кінцевому результаті до загибелі, адже за наявності подібного висновку військово-лікарської експертизи в найближчий час на позивача буде розподілено бойову задачу, яку він не матиме змоги виконати через неможливість бігати і стрибати. Таким чином, незупинення дії оскаржуваного рішення матиме наслідком відсутність доцільності в проведенні судового захисту прав позивача в цілому, що прямо кореспондується з формулюванням, зазначеним в ч. 2 ст. 150 КАС України.
Також в адміністративному позові позивач оскаржує бездіяльність Центральної медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи “Головний Медичний Клінічний Центр Міністерства Внутрішніх Справ України» щодо неналежного розгляду скарги ОСОБА_1 від 01.09.2025 року про скасування рішення Медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області», оформленого довідкою цієї комісії №1129/НГ від 20 серпня 2025 року
Дослідивши вказану заяву представника позивача про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ст. 152 КАС України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити: 1) найменування суду; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України; реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності; або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку, офіційну електронну адресу або адресу електронної пошти; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Вирішуючи питання про необхідність та доцільність вжиття заходів забезпечення позову, суд оцінює наявність обставин, що зумовлюють винесення відповідної ухвали, з урахуванням доказів, що містяться в матеріалах адміністративної справи та керуючись законом.
Відповідно до частини 1 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 цієї статті встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд зазначає, що вжиття заходів забезпечення адміністративного позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог. Вжиття заходів забезпечення адміністративного позову нерозривно пов'язано з підставами та предметом адміністративного позову і ними обумовлюється.
При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має надати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У частині 2 ст. 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмету позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року №2 “Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Правовий інститут забезпечення адміністративного позову має застосовуватися лише у виключних випадках та за умови існування обґрунтованої небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам особи до ухвалення рішення в адміністративній справі, або у випадках, якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Разом з тим, суд з цього приводу зазначає, що недостатніми для вжиття заходів забезпечення позову є ті доводи заявника, котрі сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому. Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі №826/13306/18.
Крім того суд зазначає, що зупинення дії оскаржуваного в адміністративному позові індивідуального акту за своїм характером буде фактично вирішенням вказаного спору по суті до прийняття судом рішення, що, на думку суду, не відповідає завданням правового інституту забезпечення позову.
Суд не може оцінювати оскаржувану позивачем постанову Медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області» від 20.08.2025 року, оформлену довідкою цієї комісії №1129/НГ від 20.08.2025 року, та вважати постанову такою, що містить ознаки очевидної протиправності до моменту прийняття рішення по справі, оскільки в цьому випадку буде втрачено мету розгляду даної справи по суті, під час якого судом і має бути досліджено та надано оцінку правомірності зазначеного індивідуального акту та вирішено похідні позовні вимоги, заявлені стороною позивача.
Забезпечення позову лише з посиланням на очевидну протиправність оскаржуваного рішення буде по суті обмеженням суб'єктивних прав та інтересів відповідача.
Враховуючи вищенаведене, суд не вбачає підстав для задоволення заяви представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі №420/34931/25.
На підставі викладеного, керуючись приписами ст.ст. 2, 5-11, 150-154, 243, 248, 256, 293-295 КАС України, суд -
У задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі №420/34931/25 - відмовити.
Ухвалу суду може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп. 15.5 п.15 ч.1 розділу VII Перехідних положень КАС України.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 256 КАС України.
Головуючий суддя Білостоцький О.В.