Справа № 420/25720/25
17 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул.Варшавська,3-б, смт Макарів, Київська область, 08001) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, за результатом якого позивач просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 09.04.2025 №155150005525 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 02.04.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.06.1987 по 17.07.1989, з 16.08.1989 по 21.08.1989, періоди ведення підприємницької діяльності з 09.03.1992 по 07.02.2001, червень та вересень 2005; січень, квітень та серпень 2007; березень та травень 2008; січень та квітень 2009; січень та квітень 2010; з травня 2022 по березень 2025;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 02.04.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.06.1987 по 17.07.1989, з 16.08.1989 по 21.08.1989, періоди ведення підприємницької діяльності з 09.03.1992 по 07.02.2001, червень та вересень 2005; січень, квітень та серпень 2007; березень та травень 2008; січень та квітень 2009; січень та квітень 2010; з травня 2022 по березень 2025;
стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 понесенні нею судові витрати за сплату судового збору.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він звернувся з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та відповідними документами до Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській обаласті. Рішенням від 09.04.2025 №155150005525 Головне Управління Пенсійного фонду України у Київській області відмовило в призначенні пенсії Позивачу у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Вказане рішення Позивач вважає незаконним та таким, що винесено з порушенням порядку прийняття рішення, порушують його право на належний соціальний захист та підлягають скасуванню, оскільки спірні періоди, які відповідач не зарахував до страхового стажу, підтверджені відповідними записам у трудовій книжці позивача.
Ухвалою суду від 04 серпня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).
Від ГУ ПФУ в Одеській надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача вказав, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не приймало участі у розгляді заяви позивача. До Головного управління було надано лише заяву, яку за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області. Розглянувши заяву та надані позивачем документи, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області було прийнято Рішенням від 09.04.2025 №155150005525, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії. Головне управління діяло в порядку передбаченому законодавством, обґрунтовано, а тому підстави для задоволення позовної вимоги позивача , на думку представника відповідача, відсутні.
Від ГУ ПФУ у Київській області надійшов відзив на позов, згідно з яким, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки Позивач не набула необхідного страхового стажу та відсутня заява про неотримання пенсії в Російській Федерації..
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що Позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою від 01.04.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058 (далі - Закон № 1058).
За принципом екстериторіальності зазначену заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.
Відповідно до ст. 26 Закону № 1058 починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Під час розгляду заяви про призначення пенсії Головним управлінням ПФУ у Київській області було встановлено, що страховий стаж Позивача становить 21 років 10 місяців 17 днів, страховий стаж для визначення 27 років 00 місяців 20 днів.
Рішенням Головного управління ПФУ у Київській області № 155150005525 від 09.04.2025 Позивачу було відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи у розмірі 31 рік.
При цьому, до страхового стажу Позивача не було зараховано період роботи з 01.06.1987 по 17.07.1989 на території РФ.
Також, до страхового стажу не було зараховано період роботи з 16.08.1989 по 21.08.1989, оскільки у трудовій книжці Позивача запис про прийняття на роботу було виправлено у спосіб, не передбачений чинним на той момент законодавством.
Окрім цього, до страхового стажу Позивача не було зараховано період підприємницької діяльності з 09.03.1992 по 07.02.2001.
Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним та за його скасуванням і захистом своїх прав звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі Закон №1058) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону №1058, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Статтею 9 Закону №1058 передбачено наступні види пенсійних виплат, що призначаються в солідарній системі:
пенсія за віком;
пенсія по інвалідності;
пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Отже, передумовою призначення пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є наявність двох складових: віку особи та відповідного страхового стажу.
Статтею 1 Закону №1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Приписами ч.2 ст.24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).
Відповідно до ст.26 Закону 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:
по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
У законодавстві, що діяло до 01.01.2004 року , зокрема, у ст.56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Частинами 1 та 3 ст.44 Закону №1058 встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Оцінюючи аргументи відповідача, що до загального страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 01.06.1987 по 17.07.1989 на території РФ , суд зазначає про таке.
Так, одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Російської Федерації.
При цьому метою вказаної Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди. Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Відповідно до ст. 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Згідно зі ст.6 Угоди призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності даною Угодою.
Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019 у справі № 676/6166/16-а, від 16.04.2020 у справі № 555/2250/16-а, від 20.07.2020 у справі № 174/421/17 (2-а/174/64/2017) та від 29.03.2023 у справі № 360/4129/20.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 № 01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Відтак, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж та заробітна плата, набуті ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території Російської Федерації.
Верховна Рада України 01.12.2022 прийняла Закон України № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" (далі - Закон N 2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).
Кабінет Міністрів України 29.11.2022 прийняв постанову № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" (далі Постанова № 1328), яка набрала чинності 02.12.2022 якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
Водночас, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.99 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Отже, положення Закону № 2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022, а положення Постанови № 1328 з 02.12.2022.
З приводу доводів відповідачів, що позивач не надав відомості про здійснення/нездійснення пенсійних виплат Російською Федерацією, то суд зазначає, що неможливість надати заявником таких відомостей не може бути підставою для позбавлення позивача права на пенсійні виплати, оскільки такі обставини виникли не з його вини та останній не може вплинути на них.
В контексті спірних правовідносин суд застосовує висновки Верховного Суду у постанові від 17 вересня 2024 року у справі № 580/3576/22, у якій Суд взяв до уваги, що в Україні введено воєнний стан. Акціонерне товариство "Укрпошта" з 24 лютого 2022 року припинило приймання всіх видів міжнародних поштових відправлень з призначенням до російської федерації, тому позивач не може з об'єктивних причин надіслати до компетентного органу російської федерації відповідний запит та отримати в підтвердження інші відомості.
Право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання (перерахунок) пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено у абзаці 7 пункту 4.7 Порядку №22-1.
З огляду на вказане, суд вважає, що дії відповідача щодо неврахування до загального страхового стажу періодів роботи з 01.06.1987 по 17.07.1989 при обрахунку пенсії є протиправними та останні мають бути враховані.
Оцінюючи аргументи відповідача, що до загального страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 16.08.1989 по 21.08.1989, оскільки у трудовій книжці Позивача запис про прийняття на роботу було виправлено у спосіб, не передбачений чинним на той момент законодавством, суд зазначає про таке.
Порядок підтвердження стажу також регламентовано у ст.62 Закону №1058, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктами 1,2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п.3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п.20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 444/2480/16-а.
При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Відповідно до наведених норм чинного законодавства, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Суд вкотре наголошує, що окремі недоліки щодо заповнення трудової книжки, а також ведення іншої первинної документації (як-от, неповне зазначення відомостей про особу, перекручення даних про особу чи неправильне написання відомостей про особу) не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відтак, на переконання суду, виявлені територіальним органом Пенсійного фонду України недоліки у зазначенні відомостей про особу, що не відповідає паспортним даним, при дотриманні усіх інших вимог щодо порядку оформлення записів, що містять відомості про роботу (прийняття на роботу, переведення, звільнення з роботи тощо), не є підставою для не зарахування спірних періодів до стажу її роботи.
У постанові від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та довідок.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Окрім того, суд відзначає, що у справі № 229/3431/16-а (постанова від 12.12.2019) Верховний Суд дійшов висновку про безпідставність доводів скаржника, оскільки обставини, які підлягали встановленню судами у даній справі і доказуванню, значно віддалені у часі, при цьому враховуючи ступінь вини позивача (її відсутність) неможливості надати повний об'єм необхідних для реалізації його прав документів та повноти записів у наявних підтверджуючих страховий стаж документах з огляду на те, що обов'язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.
Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 159/4178/16-а.
Також суд звертає увагу, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав усі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Така позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.02.2018 (справа №687/975/17), відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Також суд наголошує, що згідно із частиною першою статті 101 Закону №1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1) органом, що приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії є відповідні управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі.
Порядком №22-1 установлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.
Такий підхід узгоджується із частиною першою статті 3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.
Суд зазначає, що за загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист шляхом призначення пенсії.
Таким чином, дії Відповідача щодо не зарахування періоду роботи Позивача з 16.08.1989 по 21.08.1989 відповідно до трудової книжки від 15.10.1981, є протиправними.
Щодо відмови зарахувати до трудового стажу Позивача періоди з 09.03.1992 по 07.02.2001, червень та вересень 2005; січень, квітень та серпень 2007; березень та травень 2008; січень та квітень 2009; січень та квітень 2010; з травня 2022 по березень 2025 суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до ст.20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюється у натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Частиною першою статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 1 Закону № 1058-IV визначено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до ч.3-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Розділ XV доповнено пунктом 3-1 згідно із Законом №2148-VIII від 03.10.2017) до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 №793 доповнено пункт 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, новим абзацом, зокрема: періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Тобто, вказаними змінами законодавець передбачив зарахування як до трудового так і до страхового стажу фізичних осіб - підприємців періоди провадження ними господарської діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, незалежно від сум сплачених ними страхових внесків (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Як вже зазначено вище, підприємці при досягненні пенсійного віку мають право на призначення пенсії за віком, проте зарахування підприємницької діяльності до страхового стажу залежить від того, яку систему оподаткування використовував приватний підприємець до виходу на пенсію. Відповідно до цього законодавець визначав перелік документів, які підтверджують зарахування стажу у певні періоди.
Згідно з підпунктом 1 пункту 3-1 розділу XV Перехідні положення Закону №1058-IV (з внесеними змінами Законом № 2148-VIII від 03.10.2017), чинним з 01.01.2018 до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
з 01.01.1998 по 30.06.2000 включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
з 01.07.2000 по 31.12.2017 включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Відповідно до пункту 4 Порядку №637 час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 01.05.1993, а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (додаток № 1).
Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 01.01.1998 по 31.12.2003 зараховуються до трудового стажу фізичних осіб підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 01.01.2004 по 31.12.2017 за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
За приписами підпункту 2 пункту 2.1 розділу П Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються зокрема документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
За період роботи, починаючи з 01.01.2004, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01.07.2000 підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01.01.2004 підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01.01.2004 - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01.01.1998 по 30.06.2000 включно надається довідка про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності.
Отже, з аналізу наведених положень вбачається, що до страхового стажу включаються період здійснення особою підприємницької діяльності, за певних умов, а саме:
- до 01.05.1993 час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків;
- з 01.01.1998 по 31.12.2003 періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб підприємців при підтвердженні цього статусу довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування чи сплати фіксованого податку, або спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, або довідкою, виданою податковою інспекцією про перебування особи на обліку як суб'єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку; тобто особа має підтвердити статус підприємця і обрану систему обліку і звітності (через сплату єдиного податку, фіксованого податку), або сплату страхових внесків;
- з 01.01.2004 по 31.12.2017 періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).
Для зарахування до страхового стажу періоду здійснення фізичною особою підприємницької діяльності на загальній системі оподаткування необхідно підтвердити сплату страхових внесків за цей період, зокрема доказом сплати є довідка із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).
Оформлення такої довідки за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за №785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1) є обов'язковим відповідно до пункту 2.1. розділу П Порядку № 22-1.
Відомості такої довідки містять інформацію про сплату страхових внесків, єдиного внеску з 01.07.2000, з часу запровадження персоніфікованого обліку. Такі відомості будуть повними за умови, що підприємець був своєчасно зареєстрований у відповідному територіальному управлінні Пенсійного фонду і своєчасно сплачував страхові внески (в подальшому єдиний внесок).
Так, відповідно до частин першої-другої статті 21 Закону №1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. На кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки.
Пунктом 1 частини другої статті 22 Закону № 1058-IV передбачено, що відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду для підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, обчислення страхових внесків, визначення права застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом, визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом.
Абзацом п'ятим частини першої статті 40 Закону № 1058-IV визначено, що заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 01.07.2000 враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 01.07.2000 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Постановою Кабінету Міністрів України №794 від 04.06.1998 затверджено Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - Положення №794), згідно пункту 1 якого, персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов'язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до пункту 5 Положення №794 персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (далі - уповноважений орган).
Пунктами 6-7 цього Положення передбачено, що уповноважений орган з додержанням вимог статті 23 Закону України «Про інформацію» має право своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цієї Постанови. Уповноважений орган створює і забезпечує функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб та з цією метою організовує збирання, оброблення, систематизацію і зберігання відомостей про фізичних осіб.
З аналізу наведених вище норм вбачається, що на підставі відомостей, поданих роботодавцями і громадянами, які самостійно сплачують страхові внески, в централізованому банку даних Пенсійного фонду України на кожну застраховану особу відкривається електронна персональна облікова картка з постійним страховим номером, який відповідає персональному номеру фізичної особи з Державного реєстру фізичних осіб (ідентифікаційному номеру фізичної особи).
Персональна облікова картка застрахованої особи - документ, що централізовано зберігається у вигляді електронної таблиці Державного автоматизованого банку відомостей про застрахованих осіб у Пенсійному фонді України. Відкривається картка після реєстрації застрахованої особи в місцевому відділі Пенсійного фонду. У цій картці накопичуються та зберігаються всі відомості про доходи, перераховані внески застрахованої особи до Пенсійного фонду, а також інші відомості (про стаж, умови праці), які необхідні для правильного призначення пенсії. Зазначені відомості доповнюються щорічно відомостями від усіх роботодавців з урахуванням випадків трудової міграції та роботи за сумісництвом.
Крім того, відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхових внесків підприємствами, установами, організаціями, громадянами до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України № 5-5 від 10.06.1994 (далі - Інструкція №5-5, чинної у спірний період) усі підприємства, у тому числі з іноземними інвестиціями, а також громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їхній праці, адвокати зобов'язані зареєструватись як платники внесків в органах Пенсійного фонду в районах (містах) у 10-денний строк з дня одержання свідоцтва про реєстрацію в місцевих органах державної влади, про що отримують повідомлення Фонду (додаток №1).
Згідно з пунктом 18 Інструкції № 5-5 для обчислення суми внесків громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та на виключно їхній праці, а також для адвокатів, береться оподаткований чистий доход, який вираховується як різниця між валовим доходом (виручка у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, що безпосередньо пов'язані з одержанням доходу, на підставі копій податкових декларацій.
Громадянам, які займаються підприємницькою діяльністю на основі патенту, нараховуються внески з тієї суми доходу, з якої визначається плата за патент.
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Інструкції про порядок обчислення сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 06.09.1996 № 11-1 (далі - Інструкція № 11-1 (чинної у спірний період), платниками обов'язкових внесків на державне соціальне страхування є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності.
Відповідно до пункту 2.9 Інструкції від 06.09.1996 № 11-1 платники, перелічені в пп.2.2, 2.4 зобов'язані зареєструватись в органах Пенсійного фонду в районах (містах) за юридичною адресою, а платники, зазначені у п. 2.7 - за постійним місцем проживання.
Системний аналіз наведених правових норм законодавства дає підстави для висновку, що у період з 1993 по 01.07.2000 на законодавчому рівні було передбачено зарахування до страхового (трудового) стажу для обчислення пенсій період здійснення підприємницької діяльності за умови сплати підприємцями страхових внесків до Пенсійного фонду України, які підлягали обов'язковій реєстрації як платники внесків в органах пенсійного фонду.
Такі висновки відповідають правовій позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.10.2018 у справі №643/20104/15-а, де суд констатував, що належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
Відповідачем до страхового стажу Позивача не було зараховано, зокрема, періоди провадження нею підприємницької діяльності з 09.03.1992 по 07.02.2001, червень та вересень 2005; січень, квітень та серпень 2007; березень та травень 2008; січень та квітень 2009; січень та квітень 2010; з травня 2022 по березень 2025.
Відповідно до довідки Ананьївської міської ради №57 від 01.04.2024 Позивач була зареєстрована суб'єктом підприємницької діяльності з 09.03.1992 по 07.02.2001 та з 08.02.2001 по теперішній час.
Як зазначалось вище, згідно з підпунктом 1 пункту 3-1 розділу XV Перехідні положення Закону №1058-IV (з внесеними змінами Законом № 2148-VIII від 03.10.2017), чинним з 01.01.2018, до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
з 01.01.1998 по 30.06.2000 включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
з 01.07.2000 по 31.12.2017 включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Таким чином, враховуючи те, що позивач здійснював підприємницьку діяльність в період до набрання чинності Законом №1058, а законодавець передбачав можливість зарахування до страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності до 31.12.2003 на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, то враховуючи конституційне право особи на пенсійне забезпечення, а також приймаючи до уваги однаковий правовий статус «суб'єкта підприємницької діяльності» який існував як в період здійснення позивачем підприємницької діяльності так і в період з 01.01.1998 (період зазначений в Законі №1058), наявні підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду здійснення підприємницької діяльності з 09.03.1992 по 07.02.2001 на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності.
Таким чином, період провадження позивачем підприємницької діяльності з 09.03.1992 по 07.02.2001, червень та вересень 2005; січень, квітень та серпень 2007; березень та травень 2008; січень та квітень 2009; січень та квітень 2010; з травня 2022 по березень 2025 включно підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача на підставі довідки Ананьївської міської ради №57 від 01.04.2024.
Відтак, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 09.04.2025 №155150005525 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 02.04.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.06.1987 по 17.07.1989, з 16.08.1989 по 21.08.1989, періоди ведення підприємницької діяльності з 09.03.1992 по 07.02.2001, червень та вересень 2005; січень, квітень та серпень 2007; березень та травень 2008; січень та квітень 2009; січень та квітень 2010; з травня 2022 по березень 2025.
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01.07.2003, яке, відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Однак, як встановлено в ході судового розгляду справи відповідачами зазначених вище принципів при прийнятті оскаржуваних рішень, дотримано не було, та обрано найбільш несприятливий для позивача спосіб вирішення ситуації відмовлено у призначенні пенсії.
Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України» (пункти 70-71) зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, пункт 120; «Онер'їлдіз проти Туреччини», заява № 48939/99, пункт 128; «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», заява № 21151/04, пункт 72; «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, пункт 51). У цій же справі також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74)
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», пункт 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії», заява № 32457/05, пункт 40, від 13.12.2007, та у справі «Трґо проти Хорватії», заява № 35298/04, пункт 67, від 11.06.2009).
Оцінюючи викладені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку про невідповідність рішень Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії від 20.09.2024 № 084750006863 та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у призначенні пенсії від 10.12.2024 № 084750006863 критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень в контексті ч.2 ст.2 КАС України, а отже такі рішення є протиправним та підлягають скасуванню.
Щодо обраного способу захисту прав позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку, призначення, перерахунку пенсій громадянам.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи обставини справи, суд вважає належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.04.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.06.1987 по 17.07.1989, з 16.08.1989 по 21.08.1989, періоди ведення підприємницької діяльності з 09.03.1992 по 07.02.2001, червень та вересень 2005; січень, квітень та серпень 2007; березень та травень 2008; січень та квітень 2009; січень та квітень 2010; з травня 2022 по березень 2025.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії'від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 969 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській.
Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул.Варшавська,3-б, смт Макарів, Київська область, 08001) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 09.04.2025 №155150005525 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 02.04.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.06.1987 по 17.07.1989, з 16.08.1989 по 21.08.1989, періоди ведення підприємницької діяльності з 09.03.1992 по 07.02.2001, червень та вересень 2005; січень, квітень та серпень 2007; березень та травень 2008; січень та квітень 2009; січень та квітень 2010; з травня 2022 по березень 2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул.Варшавська,3-б, смт Макарів, Київська область, 08001, ЄДРПОУ 22933548) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 01.04.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.06.1987 по 17.07.1989, з 16.08.1989 по 21.08.1989, періоди ведення підприємницької діяльності з 09.03.1992 по 07.02.2001, червень та вересень 2005; січень, квітень та серпень 2007; березень та травень 2008; січень та квітень 2009; січень та квітень 2010; з травня 2022 по березень 2025..
Стягнути з Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул.Варшавська,3-б, смт Макарів, Київська область, 08001, ЄДРПОУ 22933548) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у сумі 969 грн..
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст.295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко