16 жовтня 2025 р. № 400/4964/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Мельника О.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаГоловного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Героїв Рятувальників, 6, м. Миколаїв, 54005,
треті особиЦентральний відділ Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), вул. Артилерійська, 18, м. Миколаїв, 54006,
провизнання протиправною та скасування вимоги від 12.09.2024 року № Ф-71466-177У; зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 , через свого представника, Ільїна Олександра Валерійовича, звернулася з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області, про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.09.2024 року № Ф-71466-177У Головного управління ДПС у Миколаївській області та зобов'язання привести інтегровану картку платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у відповідність.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що про наявність зобов'язань, які виникли на підставі вимоги від 12.09.2024 року № Ф-71466-177У, дізналась після відкриття виконавчого провадження № 76906700, з якою остання не погоджується з тих підстав, що позивач у період з листопада 2017 року перебувала у трудових відносинах, у неї відсутній обов'язок сплачувати єдиний внесок за цей період.
Крім того, оскаржувана вимога не містить жодного розрахунку боргу, ані періодів, ані сум нарахування, сума податкового боргу обрахована поверхово, не містить ознак беззаперечності, позивач просить позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідач подав відзив на позов, в якому вказав, що за даними ІКС ГУ ДПС у Миколаївській області в інтегрованій картці платника ОСОБА_2 за кодом бюджетної класифікації 71040000 на центральному рівні були проведені нарахування, що не потребують акту перевірки, а саме: за 2017 рік нараховано 8448,00 грн; за 2018 рік - 9828,72 грн; за 2019 рік - 11016,72 грн, за 2020 рік - 8495,30 грн, всього - 37788,74 гривень.
ОСОБА_2 станом на 31.08.2024 року зазначені нарахування не
сплачені. Вважає, що вимогу про сплату боргу від 12.09.2024 року № Ф-71466-177У прийнято відповідно до норм чинного законодавства тому вона скасуванню не підлягає.
Також, відзив надійшов від Центрального відділу Державної виконавчої служби у
місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),
за змістом якого останній просив відмовити у задоволенні позову.
Позивач надала до суду відповідь на відзив просить позовні вимоги задовольнити та
повідомляє, що єдиний внесок за неї сплачував її роботодавець, оскільки вона знаходилася у трудових відносинах.
Справу розглянуто в письмовому провадженні.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.
Позивачка з 01.04.2003 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебувала на спрощеній системі оподаткування, проте не здійснювала підприємницьку діяльність.
20 листопада 2017 року позивачку прийнято на роботу на посаду продавця продовольчих товарів ФОП ОСОБА_3 та звільнено за власним бажанням 28
вересня 2018 року.
Надалі, 08 жовтня 2018 року позивачку прийнято на роботу на посаду продавця продовольчих товарів ФОП ОСОБА_4 та звільнено за власним бажанням 27 червня 2019 року.
01 липня 2019 року позивача прийнято на роботу на посаду продавця продовольчих товарів ФОП ОСОБА_5 та звільнено за власним бажанням 30 вересня 2020
року.
15 березня 2021 року позивача прийнято на роботу на посаду продавця продовольчих товарів ФОП ОСОБА_6 та звільнено за власним бажанням 10 червня 2022 року.
01 червня 2024 року прийнято на роботу на посаду продавця продовольчих товарів ФОП ОСОБА_4 .
Як вбачається з наявної в матеріалах справи відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, долученої до матеріалів справи позивачем, за неї роботодавцями було сплачено єдиний внесок у сумі, що не була меншою мінімального розміру встановленого законом. Формуючи спірну вимогу жодних перевірок відповідачем не проводилось, актів не складалось, у порядку, визначеному податковим законодавством, а внесок нараховано на підставі даних інформаційної системи органу доходів та зборів (інтегрованої картки платника податків та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), позивач про проведення перевірки чи борг жодним чином не повідомлявся.
12.09.2024 року ГУ ДПС у Миколаївській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-71466-177У, згідно якої у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальну суму 37 788 гривень 74 копійки.
На виконання вимоги № Ф-71466-177У Центральним відділом Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження № 76906700 з примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.09.2024 року. Так, з відповіді Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), копія якої додається до позовної заяви, від 31 березня 2025 року № 39731 та долучених до неї копій документів позивач дізналась про її існування.
Не погоджуючись з вимогою № Ф-71466-177У від 12.09.2024 року, позивачка звернулась до суду про визнання її протиправною та скасування, зобов'язання вчинити певні дії.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини у сфері державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування регулюються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (всюди надалі - Закон № 2464).
У постанові від 04.12.2019 року по справі № 440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19) Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.
В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи - підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Судом встановлено, що позивач у період з листопада 2017 року перебуває у трудових відносинах - у неї відсутній обов'язок сплачувати єдиний внесок за цей період.
Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган зобов'язаний вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом за такою вимогою про сплату боргу.
Процедура нарахування і сплати єдиного внеску нa загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Закон №2464, нарахування і сплати
фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (всюди надалі - Інструкція № 449).
Згідно пункту 1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Із системного аналізу норм Закону № 2464 вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За своїм змістом стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на мирне володіння майном і обумовлює випадки втручання у таке право мирного володіння майном, а відповідно до тлумачення й усталеної практики Європейського суду з прав людини - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «East/West Alliance Limited» проти України», яке набрало статусу остаточного 02.06.2014 р., в п. 167 рішення Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. У п.168 суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдається досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний
тягар.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд вважає, що у відповідача відсутні правові підстави для формування позивачу оскаржуваної вимоги, внаслідок чого позовні вимоги про визнання протиправною та скасування вимоги від 12.09.2024 року № Ф-71466-177У підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог у спосіб зобов'язання видалити з інтегрованої картки платника податку дані про наявність у позивача боргу з єдиного соціального внеску є належним способом захисту порушеного права позивача, оскільки вказане є дотриманням судом гарантії, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач надав платіжне доручення про сплату судового збору в сумі 968, 96 грн, за подачу позовної заяви, в сумі 726, 72 грн, за заяву про забезпечення позову, що підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача.
Крім того, позивач заявив про понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в загальній сумі 15 000 грн.
На доказ понесених витрат позивачем надано:
- копію Договору про надання правничої допомоги від 05.05.2025 року;
- ордер на надання правничої допомоги серії;
- детальний опис виконаних робіт до Договору про надання правничої допомоги від 05.05.2025 року.
Відповідно до частин 1-3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат належить:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних
для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України
розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Положеннями ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У запереченні відповідач зазначає, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним з фактично наданими послугами та необхідністю такої допомоги у справі, є непропорційним складності справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено в рішеннях від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Астрея-груп», в особі керуючого партнера Ільїна Олександра Валерійовича, укладено договір про надання правничої допомоги від 05.05.2025 року, відповідно до якого сторони обумовили винагороду (гонорар) у фіксованому розмірі, який складає - 15 000 (п'ятнадцять тисяч) гривень.
Суд, враховуючи категорію цієї справи та характер спірних правовідносин, дійшов висновку, що заявлений до відшкодування за рахунок відповідача розмір витрат на правову допомогу є завищеним та неспівмірним із складністю справи. Суд звертає увагу, що ця справа належить до справ незначної складності. Суд визначає справедливим відшкодування за рахунок відповідача судових витрат позивачки на професійну правничу допомогу у сумі 7000,00 грн.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Героїв Рятувальників, 6, м. Миколаїв, 54005, ідентифікаційний код 44104027) задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-71466-177У від 12.09.2024 року Головного управління ДПС у Миколаївській області.
3. Зобов'язати Головне управління ДПС у Миколаївській області (вул. Героїв Рятувальників, 6, м. Миколаїв, 54005, ідентифікаційний код 44104027,) внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), виключивши суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 37788,74 грн.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Героїв Рятувальників, 6, м. Миколаїв, 54005, ідентифікаційний код 44104027) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн, судовий збір в розмірі 968,96 грн, за подачу позовної заяви, 726,72 грн, за заяву про забезпечення позову.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Мельник