справа №380/18455/22
з питань зміни чи встановлення способу і
порядку виконання судового рішення
17 жовтня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Хоми О.П., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
В провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебувала справа №380/18455/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 13.10.2025 (вх. №81530) подав заяву про зміну способу і порядку виконання рішення у справі №380/18455/22, відповідно до якої просить змінити спосіб і порядок виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.01.2023 по справі №380/18455/22, яке набрало законної сили, у частині, що стосується зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити виплату перерахованої з 01.12.2019 по 31.03.2023 пенсії на стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 нарахованої суми доплати до пенсії, що забезпечується за рахунок коштів державного бюджету, за період з 01.12.2019 по 31.03.2023, що становить 208 228,67 грн.
В обґрунтування заяви зазначає, що за відповідачем залишається заборгованість по перерахунку та виплаті пенсії, що становить 208 228 грн 67 к., яка станом на сьогодні не є виплаченою. Зазначає, що невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
Суд, розглянувши заяву та дослідивши матеріали справи №380/18455/22, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви, виходячи з такого.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20.07.2004) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07.06.2005, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28.11.2006, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 23.04.2020 у справі №560/523/19.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
19.12.2024 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» від 21.11.2024 № 4094-IX.
Відповідно до частини першої статті 378 КАС України в редакції від 19.12.2024 за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Згідно частини 3 статті 378 КАС України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до частин першої, третьої статті 378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Таким чином, вирішуючи питання про зміну способу і порядку виконання рішення, суд повинен враховувати, що під зміною способу і порядку розуміється дія або сукупність дій, якими певним чином досягається кінцевий результат, та що підставою для зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення є обставини, що роблять виконання рішення неможливим.
Водночас, аналізуючи положення статті 378 КАС України у системному зв'язку із нормами, які гарантують право на судовий захист і передбачають форми й способи його реалізації, суд виснує, що в контексті спірних правовідносин обставини, якими обґрунтовується необхідність зміни способу і порядку виконання судового рішення, не можуть бути підставами для такої зміни, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не може бути змінений на стадії виконання судового рішення і поза межами судового розгляду позову по суті.
Зміна способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права.
Пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Проаналізувавши заяву ОСОБА_1 , суд приходить до висновку, що зміна способу і порядку виконання судового рішення у тому вигляді, у якому просить заявник не сприятиме ефективному виконанню судового рішення та відновленню порушеного права позивача. Невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення в частині здійснення необхідних виплат через брак коштів на них не може бути вагомою причиною для зміни способу і порядку виконання судового рішення, оскільки ця виплата буде виконана при надходженні коштів із Державного бюджету України.
Саме такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі №21-475а14.
Суд також враховує правовий висновок Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі №21-394а14 та у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №281/1820/14-а, відповідно до якого зміна на підставі статті 378 КАС України способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом відповідно до статті 245 КАС України при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права. Отже, зміна способу і порядку виконання рішення суду про зобов'язання суб'єкта владних повноважень здійснити виплату із зобов'язання на стягнення такої виплати є незаконною.
Також Верховний Суд у постанові від 10.07.2018 у справі №755/7078/16-а (755/10524/17) дійшов висновку, що зміна способу виконання рішення із зобов'язання виплатити зазначені соціальні виплати на стягнення суми цих виплат, буде зміною рішення по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті.
На підставі викладеного в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни способу і порядку виконання рішення суду від 23.01.2023 у справі №380/18455/22, тому у задоволенні заяви слід відмовити повністю.
Керуючись ст. ст. 243, 248, 256, 293-295, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволені заяви ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання рішення суду від 23.01.2023 у справі №380/18455/22, - відмовити повністю.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Суддя О. П. Хома