17 жовтня 2025 рокусправа № 380/13645/25 м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ у Львівській області), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - третя особа, ГУ ПФУ в м. Києві), у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 07.03.2025 №262240031069 щодо відмови у призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити пенсію ОСОБА_1 з 28.02.2025, зарахувавши до страхового стажу період роботи згідно записів трудової книжки з 13.10.1977 по 17.10.1978, з 15.11.1978 по 13.12.1979, з 12.12.1984 по 31.12.1991, та періоди роботи з 01.01.1992 по 14.12.1992, з 15.12.1992 по 28.08.1994 та з 19.12.1996 по 20.12.1997 роки.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що звернулася до ГУ ПФУ в місті Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». За принципом екстериторіальності заяву розглянуло ГУ ПФУ у Львівській області та прийняло рішення від 07.03.2025 №262240031069 про відмову в призначенні пенсії. Підставою для відмови слугувало відсутність необхідного страхового стажу. Не погоджуючись із таким рішенням та вважаючи його протиправним, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалою судді від 09.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Залучено третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ГУ ПФУ в м. Києві.
29.07.2025 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачкою обставин та правових підстав позову. Стверджує, що за принципом екстериторіальності заяву з доданими документами розглянуло ГУ ПФУ у Львівській області та прийняло рішення про відмову в призначенні пенсії. Зазначає, що згідно з доданими позивачкою документами до страхового стажу не зараховано:
- періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 12.10.1997, оскільки дата і місяць народження заявниці дописана і не завірено в установленому порядку, а дату заповнення трудової книжки виправлено. Для зарахування необхідно долучити уточнюючі довідки про періоди роботи, видані на підставі первинних документів або довести приналежність трудової книжки у судовому порядку;
- періоди роботи в російській федерації з 01.01.1992 до 14.12.1992, з 15.12.1992 до 28.08.1994 та з 19.12.1996 до 20.12.1997 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 12.10.1997, оскільки відповідно до Закону України від 23.12.2022 «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» до страхового стажу зараховується періоди роботи (служби) на РРФСР по 31.12.1991. З огляду на викладене, на переконання відповідача, підстави для зарахування зазначених періодів до страхового стажу відсутні. Відтак, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, правом на надання пояснень не скористалася.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 .
Згідно з копією трудової книжки від 12.10.1977 серії НОМЕР_1 позивачка має такий трудовий стаж:
- 13.10.1977 зарахована на посаду санітарки в медично-санітарній частині заводу «Арсенал» імені В. І. Леніна;
- 17.10.1978 звільнена за власним бажанням;
- 15.11.1978 зарахована на посаду в цех оформлювального мистецтва;
- 13.12.1979 звільнена за власним бажанням;
- 24.08.1979 зарахована студентом 1-го курса Київського технологічного інституту;
- 30.06.1984 відрахована з числа студентів Київського технологічного інституту;
- 12.12.1984 прийнята в науково-дослідну лабораторію на посаду молодшого наукового працівника Загальносоюзного Будинку моделей взуття;
- 02.01.1990 переведена на посаду наукового працівника в ту ж саму лабораторію;
- 14.12.1992 звільнена в порядку переведення в ТОВ «АКТРА»;
- 15.12.1992 прийнята в ТОВ «АКТРА»;
- 28.08.1994 звільнена за власним бажанням;
- 19.12.1996 прийнята на посаду товарознавця в ІПП «Єжов»;
- 20.12.1997 звільнена за власним бажанням.
Крім того, у трудовій книжці міститься запис про зміну прізвища на ОСОБА_2 (з ОСОБА_3 ) на підставі свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_3 . Запис засвідчений підписом і печаткою.
Як стверджує позивачка та не заперечується відповідачем, 28.02.2025 вона звернулася до ГУ ПФУ в місті Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення визначено ГУ ПФУ у Львівській області.
За результатом розгляду заяви відповідач прийняв рішення №262240031069 від 07.03.2025 про відмову у призначенні пенсії.
За змістом рішення «Вік заявника 65 років 21 день.
Необхідний страховий стаж згідно зі статей 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить після досягнення віку 65 років не менше 15 років.
Страховий стаж особи становить 04 роки 09 місяців 26 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви, не зараховано:
- періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 12.10.1977, оскільки дата і місяць народження заявниці дописана і не завірено в установленому порядку, а дату заповнення трудової книжки виправлено. Для зарахування необхідно долучити уточнюючі довідки про періоди роботи, видані на підставі первинних документів або довести приналежність трудової книжки у судовому порядку. Відповідно до пункту 26 Постанови КМУ №637 від 12.08.1993 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» у випадку, якщо ім'я, по батькові та прізвище, які зазначені в документах, що підтверджує трудовий стаж не збігається з ім'ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку;
- періоди роботи в російській федерації з 01.01.1992 до 14.12.1992, з 15.12.1992 до 28.08.1994 та з 19.12.1996 до 20.12.1997 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 12.10.1997, оскільки відповідно до Закону України від 23.12.2022 «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» до страхового стажу зараховується періоди роботи (служби) на РРФСР по 31.12.1991.
Згідно підтверджених документів право на пенсійну виплату відсутнє».
Не погоджуючись із таким рішенням та вважаючи його протиправним, позивачка пред'явила цей позов до суду.
Спірні правовідносини між сторонами склалися у зв'язку із прийняттям рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюється Законом України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
За дефініцією, закріпленою у ст. 1 Закону №1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За змістом ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком передбачено ст. 26 Закону №1058-IV.
Цією нормою регламентовано, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.
Приписами ст.1 Закону №1058-IV унормовано, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За правилами ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Як вбачається з оскаржуваного акту індивідуальної дії, періоди роботи позивачки згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 12.10.1997 не зараховано, оскільки дата і місяць народження заявниці дописана і не завірено в установленому порядку, а дату заповнення трудової книжки виправлено.
Згідно з приписами ст. 62 Закону 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - порядок № 637).
Відповідно до п. 1, п. 2 порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абз. 1 п. 3 порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Приписами п. 18 порядку № 637 унормовано, що за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Однак, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у п. 3 порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
На момент заведення трудової книжки позивачки була чинна Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 №162 (далі - інструкція №162).
Підпунктом 1.1 інструкції №162 встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.
Згідно з пп. 2.1 інструкції №162 заповнення трудових книжок і вкладок до них здійснюється мовою союзної республіки, на території якої розташоване підприємство та офіційною мовою СССР.
Підпунктом 2.2 інструкції №162 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого терміну після прийняття на роботу.
У трудову книжку заносяться, серед іншого: відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.
Згідно з абз. 1 п. 2.10 інструкції №162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народженн
Відповідно до пп. 2.11 інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка, переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу.
За правилами пп. 2.3 інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Згідно з п. 2.5 інструкції №162 у разі виявлення неправильного або неточного запису про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення робляться адміністрацією того підприємства, де був внесений відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи повинна надати працівнику необхідну в цьому допомогу.
Заразом суд зазначає, що наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі - інструкція №58).
Відповідно до п. 1 інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
За правилами п. 2.4 інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до абз. 1 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб'єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.
Пунктом 4 постанови №301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналіз вказаних нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств. Відтак, неналежне ведення трудової книжки не може позбавити особу права на включення періодів роботи до страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Суд наголошує, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11.05.2022 у справі № 120/1089/19-а.
Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 у справі №423/1881/17 виснував, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть слугувати підставою для обмеження, органом пенсійного фонду, особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція сформована в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.
У цьому контексті слід зазначити, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи і визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Цей висновок кореспондується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №220/989/17.
Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а виснував, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Суд звертає увагу, що записи в трудовій книжці, які підтверджують трудовий стаж позивачки, є чіткими, перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст не містять, мають реквізити наказів, містять печатки.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці (неправильними чи неточними) щодо спірних періодів роботи відповідачем суду не надано. При цьому, при вирішенні спору суд враховує, що позивачка жодним чином не впливає на дотримання порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі недоліки у внесених у ній записах.
З урахуванням викладеного суд виснує, що періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 12.10.1977 підлягають зарахуванню до стажу позивачки.
Щодо незарахування періодів роботи позивачки на території російської федерації з 01.01.1992 до 14.12.1992, з 15.12.1992 до 28.08.1994 та з 19.12.1996 до 20.12.1997, суд зазначає таке.
Згідно зі ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Частиною 1, 2 ст. 4 Закону № 1058-IV унормовано, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин; далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Приписами ст. 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Положеннями статті 3 Угоди передбачено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Згідно з абз. 2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Частиною 2 ст. 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в Порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Як вже зазначалось вище, згідно з п. 1 порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі - постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022. Отже, до набрання чинності постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно з Угодою.
Враховуючи викладене, у цьому випадку і за обставин, що склались у зв'язку з повномаштабним вторгненням 24.02.2022 російської федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, відповідачем не може бути відмовлено у врахуванні стажу позивачки за періоди роботи на території російської ферерації.
Записами трудової книжки позивачки від 12.10.1977 серії НОМЕР_1 підтверджуються такі періоди роботи позивачки на території російської федерації: з 01.01.1992 до 28.08.1994 - на посаді наукового працівника науково-дослідної лабораторії Загальносоюзного Будинку моделей взуття перейменованого в ТОВ «АКТРА» та з 19.12.1996 до 20.12.1997 на посаді товарознавця в ІПП «Єжов».
Суд установив, що трудова книжка позивачки заповнена відповідно до вимог інструкцій №162, 58 та містить всі необхідні записи, які дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивачка прийнята на таку роботу, такі записи засвідчені чітким відтиском печатки підприємств та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності. Аавтентичність записів у трудовій книжці позивачки у спірні періоди відповідачем не оспорюється.
Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в росії. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14.11.2019 у справі № 676/6166/16-а, від 16.04.2020 у справі № 555/2250/16-а.
Отже, при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України, в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії або ж перерахунком пенсії. Сама лише несплата страхових внесків або неможливість отримання таких відомостей, не може бути підставою для відмови в зарахуванні такого стажу.
Верховний Суд у постанові від 28.01.2025 у справі № 620/3530/22 сформував правовий висновок, що відсутність інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації та неможливість їх підтвердження не може бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком стажу роботи, набутого на підприємствах російської федерації, який підтверджений належними доказами, зокрема записами трудової книжки.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст. 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.
Таким чином, Угода припинилася через шість місяців з дня отримання депозитарієм повідомлення України про вихід з Угоди, що сталося не раніше, ніж 30.05.2023.
Згідно з приписами п. 2 ст. 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Отже, до набрання чинності постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно з Угодою.
Зважаючи на те, що набуття позивачкою трудового стажу в означені періоди відбулося в період чинності Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України, зупинення її дії не може мати негативні наслідки на законне право позивачки щодо призначення пенсії.
Позиція органу Пенсійного фонду суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивачки на призначення пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Окрім цього, відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської соціальної хартії та ст. 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду №1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України). Проте, Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки позивачка працювала на території російської федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у пенсійного органу не було підстав не зараховувати спірні періоди до її страхового стажу.
З урахуванням викладеного вимога щодо зарахування до страхового стажу періодів роботи позивачки з 13.10.1977 до 17.10.1978, з 15.11.1978 до 13.12.1979, з 12.12.1984 до 31.12.1991, з 01.01.1992 до 14.12.1992, та з 15.12.1992 до 28.08.1994 та з 19.12.1996 до 20.12.1997 підлягає задоволенню.
Підставою для відмови у призначенні пенсії за віком слугувало відсутність необхідного страхового стажу роботи.
Суд звертає увагу, що страховий стаж позивачки з урахуванням періоду, який відповідач не заперечує (04 роки 09 місяців 26 днів), та з урахуванням тих періодів роботи, які суд зобов'язав відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки (з 13.10.1977 до 17.10.1978 (1 рік 0 місяців 5 днів), з 15.11.1978 до 13.12.1979 (1 рік 0 місяців 20 днів), з 12.12.1984 до 28.08.1994 (9 років, 8 місяців, 17 днів), з 19.12.1996 до 20.12.1997 (1 рік, 0 місяців, 2 дні) становить (за простими математичними підрахунками суду) понад необхідних 15 років, що є достатнім для призначення пенсії за віком на підставі ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-ІV.
Станом на день звернення із заявою від 28.02.2025 позивачка досягнула 65-річного віку, що відповідає віковому цензу, визначеному ст. 26 Закону №1058-IV.
Отже, у спірній ситуації щодо позивачки дотримано всі умови, необхідні для призначення пенсії за віком ст. 26 Закону №1058-IV.
Строк призначення пенсії унормований ст. 45 Закону №1058-IV.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Незважаючи на наведені нормативні приписи, виходячи з меж заявлених позовних вимог, пенсія підлягає призначенню з 28.02.2025.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з пп. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Оцінюючи рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу, суд дійшов висновку, що воно не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, та порушує право позивачки на отримання пенсії за віком. Тому таке рішення суд визнає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Верховний Суд у постанові від 10.05.2024 у справі №580/3690/23 сформував позицію, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб'єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб'єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.
З урахуванням обставин справи, враховуючи, що суд дійшов висновку про скасування оскаржуваного рішення, яке є актом індивідуальної дії, а для прийняття рішення на користь позивачки дотримано всі умови, визначені законом, та з метою поновлення порушених прав позивачки суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом зобов'язання відповідача призначити з 28.02.2025 пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 13.10.1977 до 17.10.1978, з 15.11.1978 до 13.12.1979, з 12.12.1984 до 31.12.1991, з 01.01.1992 до 14.12.1992, з 15.12.1992 до 28.08.1994 та з 19.12.1996 до 20.12.1997.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про правомірність його діянь (дій чи бездіяльності).
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своєї поведінки, пов'язаної з прийняттям рішення про відмову у призначені пенсії. Доводи відповідача, викладені у відзиві, спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та правовими позиціями Верховного Суду.
За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керувався таким.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Приписами ч. 1 ст. 139 КАС України унормовано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду з цим позовом позивачка сплатила судовий збір у сумі 968,96 грн.
Отже, понесені позивачкою документально підтверджені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 968,96 грн підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії №262240031069 від 07.03.2025.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 з 28.02.2025 пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2023 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 13.10.1977 до 17.10.1978, з 15.11.1978 до 13.12.1979, з 12.12.1984 до 31.12.1991, з 01.01.1992 до 14.12.1992, з 15.12.1992 до 28.08.1994 та з 19.12.1996 до 20.12.1997.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивачка - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, 79016; ЄДРПОУ 13814885).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (місцезнаходження: вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053; ЄДРПОУ 42098368).
СуддяАндрусів Уляна Богданівна