про відмову в забезпеченні позову
17 жовтня 2025 року справа № 320/36703/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника позивача - адвоката Бая Сергія Едуардовича про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 19.05.2025 №68, у частині відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- зобов'язати Комісію з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 за його заявою відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.10.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Витребувано докази у справі від відповідача.
17.10.2025 канцелярією суду зареєстровано заяву представника позивача - адвоката Бая С.Е. про забезпечення позову в адміністративній справі №320/36703/25, подану через підсистему "Електронний суд" 17.10.2025, в якій заявник просить суд заборонити ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняти дії щодо призову на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, оформленого Протоколом від 19.05.2025 № 68, зобов'язання вчинення певних дій.
За результатами автоматизованого розподілу заяви про забезпечення позову згідно із протоколом від 17.10.2025 визначено головуючим щодо розгляду вказаної заяви суддю Київського окружного адміністративного суду Кушнову А.О.
За правилами частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахування наведеного положення Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється без повідомлення сторін.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову представник позивача зазначив, що позивач є батьком трьох дітей віком до 18 років та здійснює їх утримання, у зв'язку з чим 15.05.2025 звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки з повним та вичерпним пакетом документів, які вимагаються постановою КМУ № 560. Проте 19.05.2025 відповідач повідомленням №01/5/521 повідомив позивача про те, що протоколом від 19.05.2025 № 68 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки ОСОБА_1 , причина відмови: поданий на розгляд комісії комплект документів не відповідає вимогам ст. 23 Закону України «про мобілізаційну підготовку та мобілізацію та постанови КМУ №560 від 16.05.2024». Позивач вважає відмову у наданні відстрочки протиправною та незаконною, у зв'язку з чим подав позовну заяву про оскарження та скасування рішення, зобов'язання розглянути заяву повторно.
На думку заявника, сам факт звернення до суду не зупиняє і не перешкоджає відповідачу здійснювати подальші дії щодо мобілізації позивача. Мобілізаційні заходи є загальнодержавними, здійснюються активно і позивач може бути в будь-який момент мобілізованим, що створює небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.
Заявник вважає, що станом на момент звернення із позовом та з цією заявою, існують підстави стверджувати, що відповідачем здійснюються заходи щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації, відтак йдеться про зміну його статусу з "військовозобов'язаного" на "військовослужбовця".
Крім того, заявник вказує, що застосування заходів забезпечення позову у даній справі матиме наслідком лише відтермінування мобілізації позивача до лав Збройних Сил України, якщо за результатом розгляду справи по суті суд відмовить у задоволенні адміністративного позову. Водночас, невжиття таких заходів може спричинити для позивача негативні наслідки в разі його мобілізації, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим, у зв'язку з чим захист прав, свобод та інтересів позивача за захистом яких він звернувся до суду, буде істотно ускладнений.
Також заявник вважає, що у даній справі підлягає врахуванню висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23, згідно з якими процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулась, а визнання процедури протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. У разі призову позивача на військову службу у нього зміниться статус із військовозобов'язаного на військовослужбовця. Вирішення питання надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, особі яка вже є військовослужбовцем є неможливим, оскільки його правовідносини з військовою частину будуть врегульовані Законом України «Про військовий обов'язок та військовому службу», яким передбачене перелік підстав вже для звільнення з військової служби.
Таким чином, представник позивача вважає, що в даній справі є необхідність для застосування заходів для забезпечення позову.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Заяву про забезпечення позову розглянуто судом без повідомлення учасників справи, у дводенний строк з дня її надходження.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд виходить з такого.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Відповідно до приписів частин 1, 2 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Варто зазначити, що вказані підстави є оціночними, а тому, містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог.
Згідно частин першої та другої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Таким чином, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Наведеними вище нормами процесуального закону передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову і суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Водночас будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17, від 24.04.2019 у справі № 826/10936/18, які суд враховує згідно частини п'ятої статті 242 КАС України.
Аналіз змісту поданої заяви про забезпечення позову дає підстави для висновку про не наведення заявником обґрунтованих та переконливих доводів й, відповідно, не надання належних доказів, які б у своїй сукупності могли свідчити про те, що невжиття заходів, про які просить позивач, може істотно ускладнити чи унеможливити: 1) виконання рішення суду, прийнятого за результатом розгляду адміністративної справи; 2) ефективний захист порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Як вбачається із заяви про забезпечення позову, доводи щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову у цій справі фактично ґрунтуються на припущеннях щодо можливого призову його на військову службу під час мобілізації.
Разом з тим, суд звертає увагу позивача на те, що застосування судом обраних заявником заходів забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на доводах заявника про ймовірність порушення у майбутньому його прав та інтересів можливими діями службових осіб органу військового управління України, що веде військовий облік та здійснює мобілізацію населення.
Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу", частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 3 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Із 24.02.2022 відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено режим воєнного стану.
Положеннями статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII визначено, що громадяни зобов'язані, зокрема, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Згідно з пунктом 2 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі - Порядок № 560) на військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов'язані, які придатні до військової служби за станом здоров'я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», для комплектування (доукомплектування) з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, навчальних частин (центрів) (далі - військові частини) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (далі - Збройні Сили та інші військові формування). Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному Законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов'язок і військову службу» та цим Порядком.
Пунктом 6 Порядку № 560 передбачено, що призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюється у строки та в обсягах, визначених мобілізаційними планами, мобілізаційними директивами (розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил або Генерального штабу Збройних Сил.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає:
оповіщення резервістів та військовозобов'язаних про виклик до районного (об'єднаного районного) територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи його відділу, міського (районного у містах, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів України;
прибуття резервістів та військовозобов'язаних до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, уточнення своїх персональних даних, внесення відповідних змін у військово-облікові документи та до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та-резервістів;
проходження резервістами та військовозобов'язаними медичного огляду для визначення придатності до військової служби;
перевірку підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення;
документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації;
відправлення призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби.
Суд зазначає, що повістка є лише засобом оповіщення військовозобов'язаного для його прибуття на вказану дату до територіального центру комплектування, та не має обов'язкового наслідку призову на військову службу під час мобілізації. Обов'язок військовозобов'язаного з'явитись за викликом до відповідного територіального центру комплектування у строки, зазначені в отриманих ним документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях), проходити медичний огляд тощо, встановлений Законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов'язок і військову службу».
Вказана правова позиція узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.09.2022 у справі № 300/1263/22.
Посилання позивача на те, що без вжиття судом заходів забезпечення позову можлива протиправна мобілізація позивача, не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно можуть бути порушеними у майбутньому.
При цьому, суд звертає увагу, що заява про забезпечення позову не містить посилання на беззаперечні мотиви та докази, з яких можливо встановити порушення прав, свобод та інтересів позивача, а також, що захист прав, свобод та інтересів заявника буде неможливим без вжиття відповідних заходів і для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Зокрема, матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили про вчинення відповідачем дій щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації (зокрема, вручення позивачу повістки із вказаною метою виклику до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки тощо) та, відповідно, вказували б на необхідність вирішення судом питання про вжиття заходів забезпечення позову.
Лише сам факт прийняття відповідачем рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не дає достатніх підстав для висновку про те, що відповідач саме вживає заходів, спрямованих на мобілізацію позивача, як і не підтверджує факту того, що останній надалі буде призваний для проходження військової служби за мобілізацією.
Відтак, під час розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів позивача до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Суд також зауважує, що безумовно, рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення, дії чи бездіяльність можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст.150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Крім того, суд зазначає, що правомірність та оцінка оскаржуваного рішення відповідача про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», підлягає з'ясуванню під час розгляду справи по суті про оскарження такого рішення, буде надана судом за результатами розгляду справи.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, перевіряє чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Суд також зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №800/521/17 зазначила, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
На момент розгляду заяви позивача у суду відсутні правові підстави для встановлення очевидних ознак протиправності рішення відповідача.
Суд звертає увагу, що обставини правомірності (протиправності) рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 19.05.2025 №68, можуть бути встановлені лише за результатами розгляду справи по суті та дослідження усіх доказів, наданих як позивачем, так і відповідачем у цій справі.
Таким чином, наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності відповідача може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності під час розгляду адміністративної справи по суті.
Доводи, які представник позивача наводить в обґрунтування заявлених вимог щодо вжиття заходів забезпечення його позову, фактично є аналогічними доводам позову і здійснення судом їх перевірки призведе до вирішення справи по суті заявлених позовних вимог, що є неприпустимим на стадії розгляду заяви про забезпечення позову.
Таким чином, під час розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів заявника до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.
Щодо посилання представника позивача на те, що у даній справі підлягають врахуванню висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23, суд зазначає наступне.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Суд зазначає, що у даному випадку заявником не обґрунтовано подібності правовідносин у справах, на яку він посилається.
Так, у справі № 160/2592/23 спірні правовідносини стосувалися визнання протиправними дій щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації у зв'язку із порушенням процедури призову на військову службу під час мобілізації, а саме непроходження позивачем медичного огляду.
Тоді як у цій справі спірні правовідносини виникли через порушення уповноваженим державним органом порядку прийняття рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Аналогічний правовий висновок викладено в ухвалі Верховного Суду від 19.08.2025 у справі №400/12223/24.
З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими посилання заявника на те, що у даній справі підлягають врахуванню висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому відмовляє у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Згідно з ч. 5 ст. 154 КАС України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Відповідно до ч. 8 ст. 154 КАС України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Керуючись статтями 150-157, 243, 248, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Бая Сергія Едуардовича про забезпечення позову від 17.10.2025 відмовити.
2. Копію ухвали надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Кушнова А.О.