17 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/20053/25
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
установив:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом, у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ у Волинській області) від 30 червня 2025 року про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зобов'язати зарахувати до пільгового стажу періоди роботи по списку №2 у «ПМК-44 трест «Житомирпромстрой» з 06 червня 1989 року по 01 вересня 1994 року, у підприємстві «Будівельник» з 24 жовтня 1994 року по 16 квітня 1995 року, у ВК «Синій камінь» з 17 квітня 1995 року по 01 грудня 1999 року, в Іршанському гірничо-збагачувальному комбінаті з 19 жовтня 2001 року по 01 лютого 2005 року та призначити з 23 червня 2025 року пенсію за віком на пільгових умовах.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Надання уточнюючої довідки необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення. Відповідач у своєму рішенні жодних зауважень щодо записів у трудовій книжці не вказав, періоди роботи записані чітко, записи скріплені печатками та підписами уповноваженої особи, а тому сумніватися у достовірності відомостей, внесених до трудової книжки, у пенсійного органу немає. Додатково зауважує, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні їх при призначенні/перерахунку пенсії. Посада каменщик включена до списку №2, що дає право на пільгову пенсію.
Ухвалою суду від 15 серпня 2025 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
28 серпня 2025 року до суду надійшов відзив з витребуваними судом документами, в якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що позивачем не подано документів, які підтверджують наявність пільгового стажу за списком №2, а саме відсутні уточнююча довідка з підприємства про підтвердження наявності трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній відповідно до Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).
На підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд установив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 23 червня 2025 року звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до принципу екстериторіальності, заява позивача розглянута відповідачем, який рішенням від 30 червня 2025 року №063950008498 відмовив у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу, передбаченого статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
На обґрунтування зазначив, що страховий стаж позивача становить 33 років 7 місяців 25 днів, пільговий стаж роботи за Списком №2 відсутній. За поданими документами до страхового стражу враховано всі періоди роботи.
Листом від 01 липня 2025 року №0600-0219-8/55253 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило позивача про відмову в призначенні пенсії.
Уважаючи таке рішення протиправними, ОСОБА_1 звернувся із цим позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Починаючи з 01 січня 2004 року таким законом є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі - Закон України №1058-ІV), який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон України №1788-ХІІ).
Отже, оскільки названі Закони регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України №1058-ІV, як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України №1788-ХІІ підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України №1058-ІV.
Згідно з пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України № 1788-ХІІ (в редакції до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ, далі - Закону України № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України № 213-VIII раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону України № 1788-ХІІ віковий ценз для чоловіків з 50 років було збільшено до 55 років та страховий стаж з 25 років до 30 років.
Відповідно до пункту 2 розділу XV Закону України № 1058-ІV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди:
1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України № 1788-ХІІ.
У цьому випадку, розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому, зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20% з наступним збільшенням її щороку на 10% до 100% розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів «в» - «е» та «ж» статті 13 Закону України № 1788-ХІІ, здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 01 січня 2015 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону України № 1058-ІV правила призначення пенсій за списком № 2 регламентувались пунктом «б» статті 13 Закону України № 1788-ХІІ.
Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII - 11 листопада 2017 року, яким текст Закону України № 1058-ІV був доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому, Законом України № 2148-VІІІ у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону України № 1058-ІV, де вказувалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України №1058-ІV, у редакції Закону України №2148-VІІІ, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
У силу спеціальної вказівки у Законі України № 2148-VІІІ наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01 жовтня 2017 року.
Таким чином, з 01 жовтня 2017 року правила призначення пенсій за списком № 2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону України №1788-ХІІ у редакції Закону України № 213-VIII та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України № 1058-ІV у редакції Закону України № 2148-VIII.
Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття 23 січня 2020 року Конституційним Судом України рішення № 1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 213-VIII.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина 2 статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина 2 статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України № 1788-ХІІ, у редакції до внесення змін Законом України № 213-VIII для осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.».
Отже, починаючи з 23 січня 2020 року, в Україні існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України № 1788-ХІІ, у редакції до прийняття Закону України № 213-VIII та частина 2 статті 114 Закону України № 1058-ІV у редакції Закону України № 2148-VIII.
Таким чином, вимоги названих законів містять розбіжність відносно позивача щодо вікового цензу та страхового стажу для призначення пенсії за віком, на пільгових умовах за Списком № 2, які складають 55 та 25 років за пунктом «б» статті 13 Закону України № 1788-ХІІ, у редакції до прийняття Закону України № 213-VIII та 55 і 30 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України № 1058-ІV у редакції Закону України № 2148-VIII, відповідно.
У справах «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, рішення від 14 жовтня 2010 року) та «Серков проти України» (заява № 39766/05, рішення від 07 липня 2011 року) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин, такі обов'язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вище вказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Ураховуючи частину 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 2011 року по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд доходить висновку, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз та страховий стаж мають бути встановлені на рівні найменшої величини, тобто 50 та 20 років.
У цьому випадку мотиви вчинення відповідачем владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного і того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь пенсіонера.
Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20, в якій вказано, що оскільки норми Закону України № 1788-ХІІ, з урахуванням рішення № 1-р/2020, та Закону України № 1058-ІV регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням свого правового висновку, викладеного в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (пункт 56), зауважила, що застосуванню підлягають саме норми Закону України №1788-ХІІ з урахуванням рішення № 1-р/2020, а не Закону України №1058-ІV.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позивач, станом на момент звернення до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою про призначення пенсії досяг 50 річного віку та мав 25 років страхового стажу, які необхідні для призначення пенсії за пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України №1788-ХІІ.
Надаючи правову оцінку висновку органу Пенсійного фонду щодо відсутності у позивача спеціального страхового стажу на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, суд зауважує на таке.
Частиною 1 статті 59 Закону України № 1788-XII закріплено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 затверджено Порядок застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі - Порядок № 383).
Зазначений Порядок регулює застосування Списків під час обчислення стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
При визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 3 Порядку № 383 застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Ця постанова набула чинності з 21 серпня 1992 року. Це означає, що при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, певного 5-річного періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами праці після 21 серпня 1992 року, відповідне право впродовж цього періоду повинне бути підтверджене за результатами атестації (пункт 4.1 Порядку № 383).
Відповідно до пункту 4.3 Порядку № 383 у разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць, до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Пунктом 10 Порядку № 383 встановлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку № 637.
Відповідно до пункту 1 названого Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на територіях, зазначених в абзаці 2 пункту 18 цього Порядку, стаж роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У разі відсутності правонаступника, а також у разі знищення архівів у зв'язку з воєнними (бойовими) діями підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу роботи, а також до стажу роботи для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням із Мінсоцполітики та Мінфіном.
Як установлено з копії трудової книжки, яка міститься у матеріалах справи та була подана позивачем разом із заявою про призначення пенсії, позивач у період з 06 червня 1989 року по 01 вересня 1994 року, з 24 жовтня 1994 року по 16 квітня 1995 року, з 17 квітня 1995 року по 01 грудня 1999 року та з 19 жовтня 2001 року по 01 лютого 2005 року працював на посаді каменщика.
Відповідно до списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, які дають право на пільгове пенсійне забезпечення, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року № 1173, що діяв в період до 01 січня 1992 року, списків № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року №162, яка діяла з дати прийняття до 16 січня 2003 року, та постановою Кабінету Міністрів від 16 січня 2003 року № 36, яка діяла з дати прийняття до 03 серпня 2016 року, професія каменщика відсутня.
Тим часом у період з 01 січня 1992 року до 10 березня 1994 року діяв список №2, затверджений постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року № 10.
Дійсно розділ ХХVII «Будівництво, реконструкція технічне переозброєння, реставрація та ремонт будівель, споруд та інших об'єктів» згідно постанови Кабінету Міністрів СРСР від 09 серпня 1991 року доповнений позицією 2290000а-12680 «Каменщики, постоянно работающие в бригадах каменщиков и в специализированных звеньях каменщиков комплексных бригад».
Отже у період до 09 серпня 1991 року та після 11 березня 1994 року списки №2 не містили відповідної позиції.
Тим часом на виконання вимог Порядку №383 трудова книжка позивача не містить інформації про віднесення роботи, яку виконував позивач на посаді каменяра у період з 21 серпня 1992 року до 11 березня 1994 року, за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці до списку №2. Уточнюючу довідку за відповідний період позивач органу пенсійного фонду також не надав.
З огляду на викладене на підставі наведеного вище нормативно-правового регулювання тільки період з 09 серпня 1991 року до 21 серпня 1992 року належить до пільгового стажу за списком №2.
Підсумовуючи зазначене, суд приходить до висновку, що у позивача відсутній спеціальний трудовий стаж, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
17.10.25