16 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/3622/24
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач 1), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у призначенні їй пенсії відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та проводити виплату їй пенсії відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 від 08.07.1996. Крім того вказує, що в період з 04.03.1985 по 27.10.1987 вона проходила військову службу на посаді санітарного інструктора медичного пункту у військовій частині № НОМЕР_2 , та в період з 26.04.1986 по 27.10.1987 постійно перебувала у зоні гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. З огляду на це позивач вважає, що має право призначення пенсії з урахуванням положень ч. 2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Вказує, що у грудні 2023 року, у віці 60 років вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення їй пенсії. Однак, за наслідками розгляду цієї заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області прийняло рішення, яким відмовило їй в призначенні пенсії. При цьому, у листі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 09.01.2024, яким її було повідомлено про відмову в призначенні пенсії, відповідач зазначив, що підставою для відмови стала відсутність у неї необхідного страхового стажу. За підрахунками пенсійного органу її страховий стаж становить лише 7 років 5 місяців 29 днів, оскільки до нього не були враховані періоди роботи, зазначені в трудовій книжці, та період догляду за потерпілою від Чорнобильської катастрофи дитиною до досягнення 12-річного віку. Водночас позивач стверджує, що її страховий стаж становить 18 років 08 місяців 6 днів, а тому відмова у призначенні їй пенсії є протиправною. З метою захисту свого права на пенсійне забезпечення ОСОБА_1 звернулась з даним позовом до суду.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду Липи В.А. від 16 квітня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі №240/3622/24 за позовом ОСОБА_1 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Крім того, 16 квітня 2024 року судом була винесена ухвала, якою залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач 2) до участі у справі №240/3622/24, як другого відповідача.
02 травня 2024 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому відповідач 2 просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Аргументуючи свою позицію та правомірність прийнятого рішення про відмову в призначенні пенсії відповідач 2 зазначив, що статтею 55 Закону №796-ХІІ визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення. Зокрема визначено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії за віком надаються із зменшенням пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Зниження пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ, особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років та додатково 1 рік за 2 роки проживання, або роботи, але не більше 6 років. Зміст наведених положень Закону № 796-ХІІ свідчить, що обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-ХІІ є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом трьох років до 01 січня 1993 року. Відтак, призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону № 1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом № 796-XII. Отже, норми спеціального закону - Закону № 796-XII застосовуються субсидіарно із нормами загального Закону №1058-ІV, доповнюють і конкретизують їх. Матеріалами доданими до заяви про призначення пенсії підтверджується, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 (на момент звернення за призначенням пенсії їй виповнилось 60 років 10 місяців 28 днів). ЇЇ страховий стаж становить 07 років 05 місяців 29 днів, а період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення на 01.01.1993 становить 1 рік 6 місяців 2 дні. Як вже зазначалося, щоб застосовувати величину зниження пенсійного віку потрібно станом на 01.01.1993 постійно прожити чи постійно відпрацювати не менше 3 років у зоні гарантованого добровільного відселення. Крім того, до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки від 16.03.1981 серія НОМЕР_3 , оскільки на титульній сторінці наявне виправлення прізвища та період догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею 12-річного віку, оскільки відсутня заява особи, яка звернулася за призначенням пенсії, про те, що ніхто з батьків не скористався пільгою, передбаченою пунктом 13 статті 30 Закону № 796-XII. З огляду на зазначене, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області вважає, що ним було правомірно прийнято рішення від 04.01.2024 № 063350012476 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії.
08 травня 2024 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказала, що вважає доводи, викладені у відзиві безпідставними та неогрунтованими.
10 травня 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області. У відзиві управління заперечувало проти заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, оскільки вважає прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області рішення від 04.01.2024 №063350012476 про відмову у призначенні позивачу пенсії правомірним.
У зв'язку із призовом судді ОСОБА_2 на військову службу розпорядженням керівника апарату Житомирського окружного адміністративного суду від 19 липня 2024 року №137 було призначено повторний автоматизований розподіл справа, що перебували в провадженні судді Липи В.А., в тому числі й адміністративної справи №240/3622/24.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2024 головуючим суддею для розгляду адміністративної справи №240/3622/24 було визначено суддю Черняхович Ірину Едуардівну.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду Черняхович І.Е. від 23 липня 2024 року прийнято адміністративну справу №240/3622/24 до провадження.
Враховуючи характер спірних правовідносин, суд вважає за можливе розглянути дану адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням категорії 3 серії НОМЕР_1 від 08.07.1996.
З метою реалізації свого права на пенсійне забезпечення, ОСОБА_1 , після досягнення нею 60-річного віку, звернулась до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою від 29.12.2023 про призначення їй пенсії.
При цьому, суд звертає увагу, що у відповідній графі поданої ОСОБА_1 заяви, що містить інформацію про вид пенсії, який заявник просить призначити, було вказано "за віком". Інформації про те, що звертаючись до пенсійного органу за призначенням пенсії, ОСОБА_1 , як особа, яка має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи, хоче реалізувати право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", подана нею заява не містить.
На виконання вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (зі змінами, внесеними постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1) за принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.
Розглянувши подану позивачем заяву та додані до неї документи Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області прийняло рішення від 04.01.2024 №063350012476, яким відмовило позивачу у призначенні пенсії.
Зі змісту вказаного рішення вбачається, що розглядаючи заяву ОСОБА_1 , Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області встановлювало, як наявність правових підстав для призначення їй пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", так і наявність правових підстав для призначення їй пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За наслідками перевірки наявності підстав для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області дійшло висновку, що права на даний вид пенсії вона не має, оскільки у неї відсутній необхідний страховий стаж та необхідний період проживання на території зони гарантованого добровільного відселення (станом на 01.01.1993 не менше 3 років).
За наслідками перевірки наявності підстав для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області також дійшло висновку, що права на даний вид пенсії вона через відсутність у неї необхідного страхового стажу в розмірі 30 років. За підрахунками управління страховий стаж ОСОБА_1 становить лише 7 років 5 місяців 29 днів. При цьому, до такого стажу управління не зарахувало періоди роботи, що вказані в трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 16.03.1981, оскільки на її титульній сторінці наявне виправлення прізвища " ОСОБА_3 " на " ОСОБА_4 ", а в документі, який підтверджує зміну прізвища, а саме в свідоцтві про шлюб серії НОМЕР_4 від 10.10.1987, зазначено прізвище " ОСОБА_5 ". Крім того, до страхового стажу не був врахований період догляду за потерпілою від Чорнобильської катастрофи дитиною до досягнення нею 12-річного віку, оскільки заявницею не була надана заява про те, що ніхто з батьків не скористався пільгою, передбаченою пунктом 13 статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області рішення від 04.01.2024 №063350012476 позивача було повідомлено листом Головного управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області від 09.01.2024 №0600-0207-8/2694.
Вважаючи відмову у призначенні пенсії протиправною, ОСОБА_1 звернулась з даним позовом до суду.
Суд звертає увагу, що в прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 просить визнати протиправною відмову у призначенні їй пенсії відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Однак, статтею 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначні пільги щодо обчислення стажу роботи (служби) для осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи. Права на призначення пенсії, вказана стаття не визначає. При цьому, умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені в статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" і саме цією статтею для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи визначена пільга у вигляді можливості призначення такого виду пенсії, як пенсія за віком зі зниженням пенсійного віку.
Водночас, із дослідженої під час судового розгляду заяви від 29.12.2023 вбачається, що звертаючись до пенсійного органу ОСОБА_1 просила призначити їй пенсію за віком, а не пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Більш того, в поданій до суду позовній заяві ОСОБА_1 не зазначає, що предметом оскарження є відмова у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а навпаки акцентує увагу на тому, що звернулась із заявою про призначення пенсії після досягнення нею 60 років, тобто загального пенсійного віку.
Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що звертаючись до пенсійного органу, позивач виявила намір реалізувати своє право на призначення пенсії за віком, передбаченої статтею 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
З огляду на зазначене, в межах розгляду даної справи судом буде надана правова оцінка правомірності оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 04.01.2024 №063350012476 саме в частині, яка стосується відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" через відсутність у неї необхідного страхового стажу.
Вирішуючи публічно-правовий спір та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені в Законі України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV визначено право громадян України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Згідно з частиною 1 статті 27 Закону №1058-IV розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.
При цьому, коефіцієнт страхового стажу, що застосовується для обчислення розміру пенсії (Кс), визначається за формулою: Кс = (См х Вс) / (100 % х 12), де: См - сума місяців страхового стажу; Вс - визначена відповідно до цього Закону величина оцінки одного року страхового стажу (у відсотках). За період участі в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1 %.
Зі змісту вищезазначених норми вбачається, що в умовах дії солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, розмір пенсії кожного пенсіонера визначається індивідуально і залежить від набутого ним страхового стажу та отриманого заробітку, з якого сплачувалися страхові внески.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
У частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України на підставі Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.
Відтак, періоди роботи особи до 01.01.2004 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.01.2004 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.
До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".
Статтею 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Вказані правові норми також узгоджуються з положеннями статті 48 Кодексу законів про працю України, якою також визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Системний аналіз норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" свідчить, що періоди роботи особи до 01.01.2004 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.01.2014 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ від 12 серпня 1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
В свою чергу, правовими нормами, зазначеними в пунктах 2, 3 Порядку №637, передбачено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вказаних норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж особи є її трудова книжка. Належним чином оформлені записи в трудовій книжці є підставою для врахування набутих до 01.01.2004 періодів роботи особи до її страхового стажу особи. Натомість, необхідність підтверджувати додатковими документами періодів роботи для їх зарахування до страхового стажу виникає лише у таких випадках:
- у разі відсутності самої трудової книжки;
- у разі відсутності в трудовій книжці відповідних записів про роботу в певний період;
- у випадку коли запис про період роботи в трудовій книжці наявний, однак він містить неправильні чи неточні відомості.
Відтак, лише в разі відсутності трудової книжки, відсутності в ній записів про роботу або їх неповноти, трудовий стаж має встановлюватися на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Під час розгляду справи встановлено, що оскаржуваним в даній справі рішенням від 04.01.2024 №063350012476 Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області відмовило ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку із відсутністю в неї страхового стажу в розмірі 30 років. За підрахунками пенсійного органу страховий стаж ОСОБА_1 становить лише 7 років 5 місяців 29 днів.
При цьому, зі змісту рішення від 04.01.2024 №063350012476 вбачається до такого стажу ОСОБА_1 не були зараховані періоди її роботи, вказані в трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 16.03.1981. Підставою такого не зарахування було те, що титульній сторінці трудовій книжці наявне виправлення прізвища " ОСОБА_3 " на " ОСОБА_4 ", а в документі, який підтверджує зміну прізвища, а саме в свідоцтві про шлюб серії НОМЕР_4 від 10.10.1987, зазначено прізвище " ОСОБА_5 ".
Крім того, до страхового стажу ОСОБА_1 не був врахований період здійснення нею догляду за потерпілою від Чорнобильської катастрофи дитиною до досягнення 12-річного віку, оскільки позивачем не була надана заява про те, що ніхто з батьків не скористався пільгою, передбаченою пунктом 13 статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Надаючи оцінку правомірності дій щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів її роботи, що зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 16.03.1981, суд враховує наступне.
Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників затверджена Наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).
Згідно пункту 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Порядок заповнення трудових книжок врегульований главою 2 Інструкції №58.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Правовими нормами пункту 2.11. Інструкції №58 визначено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка (п.2.12 Інструкції №58).
Аналогічні вимоги містила також Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (надалі - Інструкція №162).
Підставою для не зарахування вказаних в трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 16.03.1981 періодів роботи позивача до її страхового стажу став висновок пенсійного органу про те, що на титульній сторінці зазначене дошлюбне прізвище позивача " ОСОБА_3 ", в той час, як у свідоцтві про шлюб серії НОМЕР_4 від 10.10.1987, яке підтверджує зміну прізвища, вказано прізвище позивача " ОСОБА_5 ".
Надаючи оцінку обгрунтованості такого висновку, суд зазначає, що згідно положень пункту 2.11. Інструкції №58 на титульній сторінці трудової книжки прізвище, ім'я та по батькові працівника вказуються на підставі його паспорту або свідоцтва про народження. Таким чином, саме вказаним документам (паспорту або свідоцтву про народження) має відповідати інформації, що зазначається на титульній сторінці трудової книжки.
Водночас, висновки пенсійного органу щодо наявності розбіжностей в дошлюбному прізвищі позивачки ґрунтуються на порівняні інформації, вказаної в трудовій книжці, з інформацією, вказаною в свідоцтві про шлюб серії НОМЕР_4 від 10.10.1987, що не узгоджується з вимогами пункту 2.11. Інструкції №58.
Крім того, суд не виключає можливість, що розбіжність в написанні прізвища позивача " ОСОБА_5 " замість " ОСОБА_3 " була допущена саме в свідоцтві про шлюб у зв'язку із перекладом такого прізвища з української на російську мову.
В свою чергу жодних доказів того, що зазначене на титульній сторінці трудовій книжці серії НОМЕР_3 дошлюбне прізвище позивача " ОСОБА_3 ", не відповідало інформації, зазначеній в її свідоцтві про народження чи в її паспорті, відповідач до суду не надав.
Також суд звертає увагу, що за приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників" (відповідно до якої прийнято Інструкцію №58), відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 зазначив, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки, в тому числі й щодо дотримання вимог Інструкції №58 при внесенні відповідних записів до неї. Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на належне пенсійне забезпечення.
Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
У постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а Верховний Суд зауважив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що наявність розбіжності між дошлюбним прізвищем позивача, що вказана на титульній сторінці її трудової книжки (" ОСОБА_3 "), та її прізвищем, що вказаним в свідоцтві про шлюб серії (" ОСОБА_5 "), не є підставою для не зарахування до страхового стажу усіх періодів її роботи, що зазначені в трудовій книжці, з огляду на те, що відповідальність за правильність ведення трудової книжки та внесення до не всіх необхідних записів покладається на підприємство, де працювала особа, а не на таку особу.
Крім того, суд наголошує на тому, що на момент звернення за призначенням пенсії позивач мала прізвище " ОСОБА_4 ", а вказана на титульній сторінці трудової книжки серії НОМЕР_3 інформація про прізвище позивача після укладення шлюбу (" ОСОБА_4 " російською мовою) повністю відповідає інформації, яка зазначена в паспорті позивача серії НОМЕР_5 та у свідоцтві про шлюб серії НОМЕР_4 , що виключає сумніви в належності цієї трудової книжки позивачу.
Також суд звертає увагу, що правові норми Порядку №637 пов'язують необхідність підтверджувати набутий стаж роботи додатковими документами саме із наявністю в трудовій книжці неправильних чи неточних записів про періоди роботи.
При цьому суд зауважує, що поняття "неправильні чи неточні записи про періоди роботи" не є тотожним поняттю "запис про прізвище, ім'я та по батькові працівника".
Із дослідженої під час розгляду справи копії трудової книжки серії НОМЕР_3 вбачається, що вказані в ній записи про періоди роботи позивача, здійсненні з дотримання вимог Інструкції №58.
З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області безпідставно не зарахувало вказані в трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 16.03.1981 періоди роботи ОСОБА_1 до її страхового стажу.
Надаючи оцінку правомірності дій пенсійного органу щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду здійснення нею догляду за потерпілою від Чорнобильської катастрофи дитиною до досягнення 12-річного віку, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 13 статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи потерпілим дітям, зазначеним у пунктах 1-6 статті 27 цього Закону, та їх батькам надаються гарантовані державою компенсації та пільги, а саме зарахування до стажу роботи одному з батьків часу догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею віку 12 років.
Згідно пункту 11 Порядку №637 час догляду одного з батьків за потерпілою дитиною від Чорнобильської катастрофи до досягнення нею 12-річного віку встановлюється на підставі:
- свідоцтва про народження дитини або паспорта громадянина України (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть);
- посвідчення дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи або довідки про видачу такого посвідчення;
- заяви особи, яка звернулася за призначенням пенсії, про те, що ніхто з батьків не скористався пільгою, передбаченою пунктом 13 статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- документів про те, що до досягнення дитиною 12-річного віку один з батьків не працював.
Зміст правової норми пункту 13 статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" свідчить, що пільга у вигляді зарахування до стажу часу догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею віку 12 років надається тільки одному з батьків. Саме з цією метою в пункті 11 Порядку №637 визначена необхідність надання для особи, яка хоче отримати таку пільгу, передбачену пунктом 13 статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", заяви про те, що ніхто з батьків такою пільгою ще не скористався.
Зі змісту оспорюваного рішення слідує, що ОСОБА_1 було відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду догляду за дитиною, потерпілою від Чорнобильської катастрофи, до досягнення нею віку 12 років, саме з підстав не надання нею заяви особи, яка звернулася за призначенням пенсії, про те, що ніхто з батьків не скористався пільгою, передбаченою пунктом 13 статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Доказів протилежного, а саме того, що відповідна заява надавалась, матеріали справи не містять.
За наведеного, суд погоджується з доводами відповідача про те, що вимоги пункту 11 Порядку №637 для отримання передбаченої пунктом 13 статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" пільги, ОСОБА_1 дотримані не були. У зв'язку із чим суд приходить до висновку, що пенсійний орган правомірно не зарахував до страхового стажу позивача періоду здійснення нею догляду за потерпілою від Чорнобильської катастрофи дитиною до досягнення 12-річного віку, а тому заявлені в цій частині позовні вимоги є безпідставними.
Однак, враховуючи встановлені судом обставини щодо протиправного не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів її роботи, зазначених в трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 16.03.1981, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 04.01.2024 №063350012476 про відмову у призначенні їй пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яке було обґрунтоване відсутністю необхідного страхового стажу, є протиправним та підлягає скасуванню.
Вирішуючи спірні правовідносини в частині позовних вимог щодо зобов'язання призначити позивачу пенсію, суд виходить з того, що може зобов'язати відповідача вчинити конкретні, позитивні для позивача дії, лише у випадку, якщо за певних конкретних обставин справи встановить відсутність підстав для прийняття будь-якого іншого рішення, прийняття якого можливо відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особа має право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Таким чином, наявність страхового стажу в розмірі не менше 30 років є необхідною умовою для виникнення у позивача права на призначення пенсії за віком.
З матеріалів справи вбачається, що за результатами розгляду документів, доданих позивачем до заяви про призначення пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області встановило, що страховий стаж ОСОБА_1 7 років 5 місяців 29 дні. Таким чином, вказаний стаж відповідач визнав.
Крім того, під час розгляду даної справи суд дійшов висновку, що періоди роботи позивача, зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 16.03.1981, також підлягають зарахуванню до її страхового стажу.
Суд зауважує, що в даному випадку, питання підрахунку загальної кількості років набутого позивачем страхового стажу, а також питання визначення його достатності для призначення йому пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" належить до дискреційних повноважень пенсійного органу.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень. Єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.
Відповідно до Рекомендацій №R (80) 2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 р. термін "дискреційне повноваження" означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.
Таким чином, дискреційними є повноваження, які залишають державному органу чи його посадовій особі свободу розсуду після з'ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Суд наголошує, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ці вимоги закріплюють у національному законодавстві положенняст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, відповідно до якої кожному гарантується право на справедливий судовий розгляд. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах особи.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
В даному випадку, суд вважає, що задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію фактично порушить закріплені законом виключні повноваження пенсійного органу.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а тому у задоволенні позову в частині зобов'язання призначити ОСОБА_1 пенсії слід відмовити.
Разом з тим, положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Зважаючи на встановлену протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 04.01.2024 №063350012476, суд застосовуючи механізм ефективного захисту права порушеного суб'єктом владних повноважень та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 245 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи, що зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 16.03.1981, та повторно розглянути її заяву від 29.12.2023 про призначення пенсії за віком.
При цьому суд зауважує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, дії зобов'язального характеру щодо зарахування вказаних періодів до страхового стажу позивача має вчинити саме той територіальний орган Пенсійного фонду України, що був визначений за принципом екстериторіальності, як орган, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії та здійснював підрахунок його страхового стажу, тобто в даному випадку Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Натомість, порушення прав позивача з боку Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області під час розгляду даної справи судом встановлено не було, оскільки оскаржуване рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії приймало Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, а тому заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо заявлених ОСОБА_1 в даному позові вимог про оскарження відмови пенсійного органу у призначенні їй пенсії з урахуванням положень ч.2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", суд зазначає наступне.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні положення норм законодавства впливають на його правове становище.
Із наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. Тобто, судовому захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 01.12.2015 у справі №800/134/15 та постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №820/3327/16.
Матеріалами справи підтверджується, що в поданій пенсійному органу заяві про призначення пенсії ОСОБА_1 просила призначити їй пенсію за віком, оскільки у відповідній графі заяви, яка містить інформацію про вид пенсії, який заявник просить призначити, було вказано "за віком". Жодних відомостей про те, що при призначенні пенсії позивач просить врахувати пільги щодо обчислення стажу роботи відповідно до статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", подана заява не містить.
З огляду на те, що позивач не зверталась до пенсійного органу із вимогою призначення їй пенсії за віком з урахування статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", наявність у позивача такого права не перевірялась пенсійним органом та в оскаржуваному рішенні від04.01.2024 №063350012476 таке питання не вирішувалось.
За таких обставин, вимога щодо призначення їй пенсії з урахуванням положень ч.2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є передчасною, адже спору в цій частині фактично не існує, право позивача на призначення пенсії з урахуванням ч.2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відповідачем не порушувалось, оскільки за реалізацією такого права позивач не зверталась. Таким чином, зазначені в цій частині позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При зверненні до суду з даним позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 гривень, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією від 14.02.2024 №1583-7802-0935-9761.
Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.
З огляду на положення ч. 1 та ч. 3 ст. 139 КАС України, та враховуючи розмір задоволених позовних вимог і сплату позивачем судового збору в мінімальному розмірі, суд дійшов висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області належить стягнути судовий збір в розмірі 1211,20 гривень.
Керуючись статями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, код ЄДРПОУ 13559341) та до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, 23, м.Черкаси, 18000; код ЄДРПОУ 21366538) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 04.01.2024 №063350012476 про відмову у переведенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи, що зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 16.03.1981, та повторно розглянути її заяву від 29.12.2023 про призначення пенсії за віком.
У задоволенні позовних вимог, заявлених до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн (тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович