про повернення позовної заяви в частині позовних вимог
16 жовтня 2025 року м. Житомир справа №240/18596/25
категорія 106030200
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Черняхович Ірина Едуардівна, перевіривши дотримання вимог законодавства при подачі позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у нарахуванні та виплаті йому індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 до 31.10.2024 в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- зобов'язати військову частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити йому різницю індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 31.10.2024 в загальній сумі 322930,40 гривень, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44%
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язати військову частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Перевіривши дотримання вимог законодавства при подачі даного позову до суду, суддею було встановлено, що позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог, які стосуються виплати йому в належному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 31.10.2024, подано до суду з порушенням процесуального строку на звернення. Вказаний висновок був зроблений судом з огляду на наступне.
Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Однак, приписами частини 1 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.
Відтак, чинне процесуальне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою для звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду стала виплата йому в неналежному розмірі індексації грошового забезпечення за період служби з 01.03.2018 до 31.10.2024.
Відтак, предметом спірних правовідносин є трудовий спір щодо оплати праці позивача.
Суд звертає, увагу, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебували на публічній (військовій) службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці при визначенні її розміру. Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зробила правовий висновок про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС України. Під час визначення строків звернення до адміністративного суду для вирішення спорів, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, згідно з позицією Великої Палати необхідно застосовувати приписи статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками позовної давності.
Однак, 19.07.2022 набув чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.
Так, вищезазначеним Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX частину першу та другу статті 233 Кодексу законів про працю України було викладено у наступній редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)."
При цьому відповідно до пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінено карантин.
Таким чином, шляхом внесенням до ст. 233 Кодексу законів про працю України вказаних змін, законодавець увів процесуальні строки для звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 20.11.2023 у справі №160/5468/23, дія частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX, яка діє з 19.07.2022) поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків:
"З моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (19 липня 2022 року) положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"). З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023".
Враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом у справі №460/21394/23, суд дійшов висновку, щодо позовних вимог щодо виплати позивачу в належному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 18.07.2022, застосуванню підлягає частина друга статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом №2352-ІХ, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Таким чином, процесуальний строк на звернення до суду у вказаній частині позовних вимог позивачем не пропущений.
Натомість, до позовних вимог щодо виплати позивачу в належному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 19.07.2022 до 31.10.2024, застосуванню підлягає стаття 233 КЗпП України у редакції зі змінами, внесеними Законом №2352-ІХ.
Водночас, оскільки індексація грошового забезпечення є щомісячною виплатою, яка здійснювалась позивачу разом із виплатою грошового забезпечення за відповідний місяць проходження військової служби, та відповідно не відноситься до категорії виплат, які здійснюються при звільненні, то в розумінні правових норм статті 233 КЗпП спірні в цій частині правовідносини є трудовим спором щодо оплати праці, а тому регулюються саме частиною 1 статті 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними Законом №2352-ІХ), яка передбачає тримісячний строк на звернення до суду. При цьому, моментом початку відліку вказаного тримісячного строку є день, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права.
З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що процесуальний строк на звернення до суду в частині позовних вимог, які стосуються виплати позивачу в належному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 31.10.2024, розпочався з місяця, наступного за місяцем, за який виплачувалось грошове забезпечення, оскільки саме при його отриманні позивач дізнався/мав реальну можливість дізнатися про розмір його грошового забезпечення та відповідно й про порушення свого права на отримання індексації грошового забезпечення в належному розмірі. Тобто, щодо позовних вимог про виплату в належному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 31.07.2022 процесуальний строк на звернення до суду розпочався з 01.08.2022 та відповідно закінчився через три місяці, тобто 31.10.2022, щодо позовних вимог про виплату в належному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.08.2022 по 31.08.2022 строк розпочався з 01.09.2022 та відповідно закінчитися 30.11.2022, і так далі, а щодо позовних вимог про виплату в належному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2024 по 31.10.2024 процесуальний строк на звернення до суду розпочався з 01.11.2024 та відповідно закінчився 31.01.2025.
Оскільки з даною позовною заявою ОСОБА_1 звернувся до суду 11.07.2025, суд приходить до висновку, що він пропустив тримісячний процесуальний строк на звернення до суду, передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, щодо позовних вимог, які стосуються виплати в належному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 31.10.2024.
У зв'язку з цим, суд виніс ухвалу, якою залишив позовну заяву без руху та встановив йому строк для усунення недоліків шляхом надання до суду клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску в частині позовних вимог, які стосуються виплати індексації грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 31.10.2024.
На виконання вимог вказаної ухвали представник позивача - адвокат Єрьоміна Вікторія Анатоліївна подала до суду клопотання, в якому просила поновити позивачу пропущений процесуальний строк на звернення до суду. Обгрунтовуючи подане клопотання представник цитувала позицій Верховного Суду, викладені у постанові від 20.11.2023 у справі №160/5468/23, від 04.04.2023 №640/8348/21 та від 28.09.2023 у справі №140/2168/23 та зазначила, що на момент звільнення позивача з військової служби ч. 2 ст.233 КЗпП України діяла в редакції, якою звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати не обмежувалось будь-яким строком.
Розглянувши вказане клопотання суд зазначає, що з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_1 був звільнений 31.10.2024, тобто в період, коли стаття 233 КЗпП діяла в редакції Закону №2352-IX і передбачала, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). У зв'язку із цим доводи представника позивача про необмеження для позивача строку звернення до суду є безпідставними.
Крім того суд зауважує, що при вирішенні питання про дотримання позивачем процесуального строку на звернення судом була врахована остання правова позиція щодо порядку застосування положень ст. 233 КЗпП, яка викладена Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
Жодних інших підстав для поновлення пропущеного процесуального строку на звернення до суду заява, що була подана на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, не містить.
Суд зазначає, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій, в тому числі звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
За правилами частини 1 статті 77 КАС України тягар доведення наявності поважних причин пропуску процесуального строку на звернення до суду з наданням відповідних доказів покладається саме на позивача.
Як вказує практика Верховного Суду України, оцінюючи обставини, що перешкоджали здійсненню процесуального права на оскарження, суд повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у клопотанні доводів, а також з того, чи мав заявник можливість своєчасно реалізувати своє право на оскарження.
Верховний Суд зазначив, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
З урахуванням наведеного, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Суд зазначає, що не приймає до уваги посилання позивача на обставини, викладені в заяві, оскільки доказів неможливості вчасно звернутися до суду, матеріали позову не містять.
Враховуючи викладене суд вважає, що позивачем не надано належних доказів наявності обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об'єктивних, тобто таких, що не залежали від волі позивача, обставин, які б зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду.
У справах "Стаббігс та інші проти Великобританії", "Девеер проти Бельгії" Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Таким чином, дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов'язано з реалізацією права на справедливий суд. Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.
Обставини, на які посилається позивач, на переконання суду, не є поважними, оскільки такі причини не носять ознак об'єктивності та непереборності безпосередньо для позивача, а реалізація останнім права на судовий захист невід'ємно пов'язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого права.
Таким чином, судом не було встановлено наявності поважних причин, за яких позивач не міг звернутися до адміністративного суду в межах передбаченого законом строку.
З огляду на зазначене, суд визнає причини пропущення позивачем строку звернення до суду з даним позовом в частині позовних вимог, які заявлені за період з 19.07.2022 по 31.10.2024, є неповажними.
Частинами 1 та 2 ст. 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху або про повернення позовної заяви надсилається особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення (ч. 5, 6 ст. 169 КАС України).
Беручи до уваги встановлені обставини, суд приходить до висновку, що позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог, які заявлені за період з 19.07.2022 по 31.10.2024, слід повернути позивачу у зв'язку з пропуском процесуального строку на звернення до адміністративного суду.
Керуючись статтями 169, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог, які заявлені за період з 19.07.2022 по 31.10.2024, повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, не пізніше наступного дня після її постановлення, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя І.Е.Черняхович