16 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/22300/24
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фону в Полтавській області №064250009787 від 29.10.2024 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах відповідно до ч.2 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до ч.2 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» з 17.10.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що вважаючи, що має право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", подавши усі необхідні документи, однак отримала рішення про відмову у призначенні пенсії з посиланням на відсутність необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення. Вказана відмова слугувала підставою для звернення позивача із цим позовом до суду.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 20.11.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
06.12.2024 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву за вх. №68016/24 відповідно до змісту якого відповідач заперечує проти заявлених вимог та просить відмовити в позові. В обґрунтування відзиву відповідач вказав, що після реєстрації заяви позивача та сканування копій документів засобами програмного забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та за результатами розгляду такої заяви прийнято рішення від 29.10.2024 №064250009787 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до норм статті 55 Закону №796-ХІІ у зв'язку з тим, що у заявниці на дату звернення необхідний період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 недостатній для призначення пенсії.
Так, за результатами розгляду заяви про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку від 22.10.2024 та доданих до неї документів, а саме: з поданої довідки від 08.08.2024 №2083, виданої відділом реєстрації місця проживання виконавчого комітету Коростенської міської ради, в якій зазначено, що особа постійно проживає та зареєстрована з 21.11.1983 по 23.08.1988, з 30.07.1993 по 18.12.1996 та з 18.12.1996 по теперішній час на території зони гарантованого добровільного відселення, а саме: в м.Коростень, Житомирської області за різними адресами.
До періодів постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано періоди перебування на канікулах під час навчання в Житомирському педагогічному інституті, оскільки довідка про проживання видана на підставі свідчень сусідів, та м.Житомир не віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Однак, відповідач вказує, що встановлення факту проживання на підставі свідчень сусідів не передбачено чинним законодавством.
Таким чином, тривалість проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 02 роки 03 місяці 28 днів, що не дає права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Відповідачем зазначено, що довідки навчальних закладів не передбачені абзацами п'ятим, шостим підпункту 7 пункту 2.1 Порядку 22-1, щодо визначення факту проживання на забрудненій території.
Крім того, період канікул та проходження виробничої практики не враховується при призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку особам що потерпіли внаслідок аварії на ЧАЕС, оскільки відповідно до чинного законодавства передбачено лише постійне проживання (робота) на територіях радіоактивного забруднення.
Згідно наданих документів станом на 01.01.1993 підтверджений період проживання з 21.11.1983 по 23.08.1988, з 30.07.1993 по 18.12.1996 та з 18.12.1996 по теперішній час на території зони гарантованого добровільного відселення становить 02 роки 03 місяці 28 днів, що не дає право на зниження пенсійного віку для виходу на пенсію на 6 років відповідно до Закону №796-ХІІ.
Оскільки наданими позивачем документами не підтверджено постійне проживання/роботу у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на Чорнобильській АЕС (26.04.1986) упродовж не менше 3 років станом на 01.01.1993, тому підстави для застосування до особи положень статті 55 Закону №796-XII щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відсутні.
Отже, право на зниження пенсійного віку на 6 років документально не підтверджено.
Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області є правомірним та вмотивованим, а позов є необґрунтованим, тому підлягає залишенню без задоволення.
Про зміст рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області листом від 07.11.2024 повідомлено позивачу (а.с.22).
Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 22.10.2024, вважаючи, що має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до змісту статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням положення ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.45).
До заяви було додано усі необхідні, на думку позивача, документи для призначення пенсії (а.с.46).
Проте, позивачем було отримано від ГУ ПФУ в Житомирській області повідомлення про відмову у призначенні пенсії від 07.11.2024 в якому повідомлялось, що у зв'язку з розглядом даної заяви та наданих до неї документів 29.10.2024 винесено рішення №064250009787 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки документально не підтверджено 3 роки постійного проживання (роботи) станом на 01.01.1993 на території зони гарантованого добровільного відселення (а.с.22).
В рішенні про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку зазначено, що за результатом розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди перебування на канікулах під час навчання в Житомирському педагогічному інституті, оскільки довідка про проживання видана на підставі свідчень сусідів, та м.Житомир не віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Позивач вважає таке рішення протиправним, та звернулась до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Зокрема, частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи по 31 грудня 2017 року мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років. Зокрема, особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсійний вік знижується на 3 роки (за проживання (роботу) з моменту аварії по 31.07.1986) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Водночас, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Закон №796-ХІІ).
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені статтею 55 Закону №796-ХІІ.
Відповідно до абзацу першого частини 1 статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років, але не менше 15 років страхового стажу.
Зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до абзацу п'ятого п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.
Водночас застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 щонайменше 3 роки.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії, тобто з 26.04.1986 по 31.07.1986.
Відповідно до положень статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Приписами п.п.5 п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема документи, які засвідчують особливий статус особи; посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09.03.1988 №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи).
Частинами 3, 4 статті 15 Закону №796-ХІІ встановлено, що підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення здійснюється органами місцевого самоврядування.
Як встановлено з довідки від 08.08.2024 №2083, виданої відділом реєстрації місця проживання виконавчого комітету Коростенської міської ради, в якій зазначено, що ОСОБА_1 постійно проживає та зареєстрована з 21.11.1983 по 23.08.1988, з 30.07.1993 по 18.12.1996 та з 18.12.1996 по теперішній час на території зони гарантованого добровільного відселення, а саме в м.Коростень, Житомирської області за різними адресами (а.с.19).
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.07.1991 №106 м.Коростень, Житомирської області віднесено до 3 зони гарантованого добровільного відселення.
На день аварії на Чорнобильській АЕС, яка сталася 26.04.1986 позивач проживала у м.Коростень, Житомирської області.
Стосовно зарахування періодів навчання та канікул до страхового стажу, суд зазначає наступне.
Згідно з статтею 24 Закону 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Пунктом 2 статті 24 Закону 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування є трудового книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містять неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п.20 Порядку №637 підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Позивач посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення, без будь якого правового аргументування, відповідачем, не було взято до уваги довідку від 22.08.2024 №77/5 та акт від 22.08.2024 №77/5 виданих органом самоорганізації населення - Спілки голів окружних будинкових, вуличних комітетів про фактичне місце проживання в період практики, екзаменаційних сесій, коли позивач не навчалась у Житомирському державному педагогічному університеті ім.І.Франка (готувалась до іспитів та проживала у м.Коростень, їздила потягом до м.Житомира на іспити та поверталась з м.Житомира до м.Коростень), які є чинними і у встановленому порядку не скасовані, а саме:
- період канікул (проживання в місті Коростень) 1989 рік - 1 місяць 20 днів; 1990 рік - 1 місяць 20 днів; 1991 рік - 1 місяць 20 днів; 1992 рік - 1 місяць 20 днів;
- період екзаменаційних сесій 1989 рік - 28 днів; 1990 рік - 1 місяць 4 дні; 1991 рік - 20 днів; 1992 рік - 29 днів;
- період педагогічної практики з 01.09.1992 по 03.10.1992 - 1 місяць 3 дні;
- період підготовчих курсів та слухання лекцій з 24.08.1988 по 31.08.1988 (позивач стверджує, що у вказаний період знята з реєстрації, однак стверджує, що кожен день їздила додому в місто Коростень) - 7 днів (а.с.17-18).
Таким чином, позивач стверджує, що загальний період її фактичного проживання у місті Коростень, що підтверджується довідкою та актом органу місцевого самоврядування від 22.08.2024, який не був врахований відповідачем складає 11 місяців 21 день.
Крім того, позивач вказала, що має статус потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, що відповідно до норм ст.65 Закону №796-ХІІ підтверджується відповідним посвідченням (а.с.10).
Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.
Відповідно до п.п.5 п.6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та іншим категоріям громадян» затвердженого постановою КМУ №551 від 11.07.2018 потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 р. прожили в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (категорія 3) серії Б зеленого кольору.
Пунктом 10 Порядку №551 передбачено, що видача посвідчень провадиться, зокрема, обласними державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання. Посвідчення видаються особам, які постійно проживають або працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - на підставі довідки встановленого зразка.
Отже, аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що у разі звернення особи із заявою про призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ для підтвердження особливого статусу заявника додається посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період проживання на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування.
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 28.03.2018 у справі №333/2072/17, від 08.05.2018 у справі №708/1022/17, від 21.11.2019 у справі №572/47/17, від 06.04.2020 у справі №752/15346/17, від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 у справі №398/494/17 та в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішенні даної справи.
Дійсність посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с.10), що посвідчує статус ОСОБА_1 , як постраждалого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) не оспорювалась та воно не визнавалось недійсним у судовому порядку.
Стосовно врахування довідки від 22.08.2024 №77/5 та акта від 22.08.2024 №77/5 виданих органом самоорганізації населення - Спілки голів окружних будинкових, вуличних комітетів, що, на думку позивача, підтверджують її фактичне місце проживання в період практики, екзаменаційних сесій у зоні гарантованого добровільного відселення 11 місяців 21 день, то суд зазначає наступне.
Матеріалами справи підтверджується, що станом на 01.01.1993 позивач прожила у зоні гарантованого добровільного відселення лише 02 роки 03 місяці 28 днів, як і визначено пенсійним органом у спірному рішенні.
Судом встановлено, що у період з 01.09.1988 по 30.06.1993 позивач навчалася в Житомирському державному педагогічному інституті ім. І.Франка, що підтверджується записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 16.08.1993 та наявного в матеріалах справи диплому позивача серії НОМЕР_3 від 30.06.1993 (а.с. 11, 13-14), а також архівною довідкою, виданою Житомирським державним педагогічним інститутом ім.І.Франка від 19.08.2024 (а.с.16) та довідкою 19.08.2024 про реорганізацію вказаного навчального закладу (а.с.15).
У спірному рішенні зазначено про те, що до періодів проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не враховано періоди перебування на канікулах під час навчання в Житомирському педагогічному інституті, оскільки довідка про проживання видана на підставі свідчень сусідів, оскільки місцезнаходження інституту м.Житомир не віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Однак, з урахуванням предмету доказування у цій справі, суд наголошує, що період постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років станом на 01.01.1993 у даній категорії справ підтверджується виключно документами про проживання, які видані органами місцевого самоврядування (відповідною довідкою), як передбачено п.п.7 п.2.1 розділу II Порядку №22-1.
Позивачем не надано доказів на підтвердження факту проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 необхідних років, тобто у період, який не охоплений довідкою органу місцевого самоврядування від 08.08.2024 №2083 (інші періоди на які вказує позивач, не включені до вказаної довідки).
Таким чином, довідкою, виданою відділом реєстрації місця проживання виконавчого комітету Коростенської міської ради від 08.08.2024 №2083, підтверджений період проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення з 21.11.1983 по 23.08.1988, з 30.07.1993 по 18.12.1996 та з 18.12.1996 по теперішній час становить лише 02 роки 03 місяці 28 днів.
У сукупності вищенаведеного, доводи позивача, що сукупний період її проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить більше 3 років з покликанням на достатність поданих доказів, суд вважає безпідставними, позаяк такі не є належними доказами проживання у зоні гарантованого добровільного відселення.
Оскільки, станом на 01.01.1993 позивач прожила на території зони гарантованого добровільного відселення менше 3 років, її пенсійний вік відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не підлягає зниженню.
При цьому, проживання позивача на території зони гарантованого добровільного після 01.01.1993 вже не має вирішального значення як посвідчення постраждалої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3)
Отже, станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, її наявний страховий стаж не відповідав вимогам ст.26 Закону №1058-VІ, з урахуванням права, встановленого нормою статті 55 Закону №796-ХІІ, а висновки відповідача про не проживання позивача станом на 01.01.1993 не менше трьох років у зоні гарантованого добровільного відселення та відсутність у неї права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку підтверджені наявними у матеріалах справи доказами.
Таким чином, наявними документами підтверджено проживання та роботу позивача у зоні гарантованого добровільного відселення у м. Коростень, Житомирської області станом на 01.01.1993 лише 02 роки 03 місяці 28 днів, що, згідно вимог ч.1 ст.26 Закону №1058-IV, є недостатнім для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ.
Отже, позивач немає права на зниження пенсійного віку на 6 років.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, приймаючи рішення від 29.10.2024 №064250009787 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ діяло правомірно, з огляду на вказане суд дійшов висновку, що вказане рішення не підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.1 та 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, суд не здійснює розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 9, 77, 139, 143, 243-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Гурін
16.10.25