Україна
Донецький окружний адміністративний суд
17 жовтня 2025 року Справа№200/7055/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Крилової М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії, -
15 вересня 2025 року до Донецького окружного адміністративного суду, через підсистему ЄСІТС «Електронний Суд», надійшов позов адвоката Єфімік О.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про:
- визнання протиправною та скасування Постанову Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 1183332815/1183332815-2025-1 від 08.09.2025 про відмову у здійсненні страхових виплат ОСОБА_1 ;
- зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області прийняти рішення про поновлення нарахування та виплати страхових виплат ОСОБА_1 з 01.09.2022 року у спосіб, встановлений ч. 1 ст. 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і на виконання п. 8 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, затвердженого постановою КМУ № 299 від 11.02.2025 року.
В обґрунтування позову позивач вказує, що перебуває на обліку у відповідача як отримувач страхових виплат. З 01.09.2022 року позивачу припинено нарахування страхових виплат. Позивачем подано заяву про поновлення виплат, але постановою № 1183332815/1183332815-2025-1 від 08.09.2025 відмовлено у поновленні виплат. Вважає так рішення відповідача протиправним та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження, витребувано копії та докази.
Відповідач позовом не погодився та 03 жовтня 2025 року надав відзив на позовну заяву зі змісту якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обгрунтування своєї позиції зазначив, що ОСОБА_1 перебував на постійному обліку та отримував щомісячні страхові виплати у зв'язку з професійним захворюванням та по втраті годувальника ОСОБА_2 у відділенні у Микитівському районі м. Горлівка управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. Як внутрішньо переміщена особа, ОСОБА_1 перебував на обліку в Костянтинівському міському відділенні управління Фонду по 31.12.2022. З 01.01.2023 по 28.02.2023 ОСОБА_1 отримував страхові виплати в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області (з типом звернення «Щомісячні страхові виплати по втраті годувальника»). З 01.03.2023 нарахування щомісячних страхових виплат припинені у зв'язку з відсутністю у відповідача інформації про місцеперебування позивача. 4.09.2025 ОСОБА_1 через вебпортал електронних послуг ПФУ звернувся до Головного управління із заявою про продовження щомісячних страхових виплат тип звернення «Щомісячні страхові виплати». В продовженні виплат потерпілому було відмовлено у зв'язку з невірним типом звернення, про що заявнику листом від 12.09.2025 № 0500-0208-8/92186 повідомлено з наданням роз'яснень щодо подальших його дій.
Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , є особою з інвладіністю третьої групи, що підтверджується довідкою МСЕК серії ДОН-05 № 115692 від 26.05.2008, групу інвалідності встановлено безстроково.
Згідно з довідкою № 0000453540 від 09.01.2018 року позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідно до постанови Костянтинівського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 06.03.2022 року № 14026/241824/75155.3/34 позивачу призначено перераховану страхову виплату. Вирішено виплати проводити з березня 2022 року безстроково.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що з 01.03.2023 нарахування щомісячних страхових виплат припинені у зв'язку з відсутністю у відповідача інформації про місцеперебування позивача.
Жодного рішення щодо припинення нарахування страхових виплат до суду не надано.
Сторонами не заперечується той факт, що 04.09.2025 ОСОБА_1 через вебпортал електронних послуг ПФУ звернувся до Головного управління із заявою про продовження щомісячних страхових виплат тип звернення «Щомісячні страхові виплати».
Постановою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 1183332815/1183332815-2025-1 від 08.09.2025 року позивачу було відмовлено у здійсненні страхових виплат у зв'язку з відсутністю інформації, що підтверджує право на страхову виплату (документи).
Листом від 12.09.2025 року № 0500-0208-8/92186 відповідач повідомив позивача, що при поданні заяви було обрано невірний тип звернення. Для вирішення питання продовження/поновлення страхових виплат необхідно зареєструватися в підсистемі «Звернення», звернення з типом «Інше щодо страхових виплат», видом операції «Продовження виплати по втраті годувальника» і подати «Заяву про призначення / перерахування / продовження страхової виплати у зв'язку з зі смертю годувальника» - Додаток 2 та вказано, що звернення буде повторно опрацьовано після усунення всіх недоліків.
Також, відповідачем було надано до суду довідку про розмір нарахованих та виплачених сум страхової виплати відповідно до якої позивачу у період з 09.2022 року по лютий 2023 року (включно) страхові виплати нараховувались та виплачувались.
Жодних заперечень щодо інформації, зазначеної у вказаній довідці, позивачем до суду не надано.
Не погодившись з рішення відповідача про відмову у поновленні нарахування та виплати страховий виплат, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Відповідно до вимог статті 173 Кодексу законів про працю України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (частина друга статті 7 Закону № 1706-VII).
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1706-VII закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.
Отже, прийняття законодавцем Закону № 1706-VII спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, охорони їхнього життя та здоров'я визначає Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Закон № 1105-XIV).
Частиною першою статті 40 Закону № 1105-XIV, у редакції, чинній на момент припинення страхових виплат позивачу (01.03.2023), визначено, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: ) якщо потерпілим є особа, якій оформлено документи для виїзду за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що страхові виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров'я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) у разі смерті отримувача страхових виплат; 7) у разі добровільної відмови від страхової виплати потерпілим або особами, які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого; 8) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону № 1105-XIV у чинній редакції передбачено, що здійснення страхових виплат і надання соціальних послуг припиняються: 1) якщо потерпілим є особа, якій оформлено документи для виїзду за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що страхові виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров'я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) у разі смерті отримувача страхових виплат; 7) у разі добровільної відмови від страхової виплати потерпілим або особами, які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого; 8) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідачем не наведено аргументів із посилання на законодавство України щодо наявності підстав для припинення страхових виплат позивачу.
Законами України не передбачено такої підстави для припинення страхових виплат як «у зв'язку з відсутністю у відповідача інформації про місцеперебування позивача».
Судом не встановлено передбачених вказаними законодавчими приписами підстав для припинення страхових виплат.
Відповідно до ч. 3 ст. 38 Закону № 1105-XIV, у редакції, чинній на момент припинення страхових виплат позивачу, передбачено, що територіальні органи уповноваженого органу управління можуть затримати страхові виплати до з'ясування підстав для виплат, якщо документи про нещасний випадок оформлені з порушенням установлених вимог.
Інших підстав для затримання страхових виплат вказаним Законом не передбачено.
Судом не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що документи про нещасний випадок були оформлені з порушенням установлених вимог.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Суханов та Ільченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд звернув увагу, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
Так, перший пункт передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Відповідно до вимог частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно - правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб.
Суд вважає, що перелік підстав для припинення виплати страхових виплат в Законі закріплено з метою недопущення нецільового використання коштів Фонду, що виділяються на такі виплати, та унеможливлення свавільного втручання органів державної влади у право особи на її отримання.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.
За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність не здійснення позивачу страхових виплат.
Відповідно до п. 5 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 299 (далі Порядок № 299) передбачено, що виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат проводиться територіальним органом Пенсійного фонду України, в якому особа востаннє перебувала на обліку, або за заявою одержувача: за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання на території України; за зазначеним у заяві місцем проживання (перебування) на підконтрольній Україні території.
У разі відсутності заяви, передбаченої абзацами першим - третім цього пункту, територіальний орган Пенсійного фонду України, який проводить виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат, визначається постановою правління Пенсійного фонду України.
Згідно з п. 6 Порядку № 299 одержувачам, які тимчасово проживають за межами України, і тим, які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат здійснюється за умови проходження особою фізичної ідентифікації до 31 грудня кожного календарного року.
У пункті 7 указаного Порядку зазначено, що в разі відсутності в територіальних органах Пенсійного фонду України інформації про проходження фізичної ідентифікації станом на 31 грудня календарного року одержувачами, які тимчасово проживають за межами України або які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, з 1 січня року, наступного за календарним роком, у якому особа зобов'язана пройти ідентифікацію, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) припиняється відповідно до пункту 4-1 частини першої статті 49 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а страхові виплати припиняються відповідно до пункту 8 частини першої статті 40 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Приписами п. 8 Порядку № 299 установлено, що поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) особам, виплату пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) яким припинено відповідно до пункту 4-1 частини першої статті 49 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а також поновлення страхових виплат особам, яким їх припинено відповідно до пункту 8 частини першої статті 40 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України:
- після проходження фізичної ідентифікації протягом року з дати припинення виплати;
- за заявами про поновлення пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат, що надійшли до Пенсійного фонду України, зокрема поданими з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису Дія.Підпис (Дія ID), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Дія), або через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України, у разі встановлення органами Пенсійного фонду України особи отримувача у режимі відеоконференцзв'язку із дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час якого пред'являються документи, що посвідчують особу.
Пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) та страхові виплати, виплату яких припинено до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 299 Про деякі особливості виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з непроходженням одержувачем фізичної ідентифікації, скасуванням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесенням відомостей про це до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, поновлюються за заявами про поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат, що надійшли до органів Пенсійного фонду України, зокрема поданими з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису Дія.Підпис (Дія ID), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Дія), або через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України, у разі встановлення органами Пенсійного фонду України особи отримувача в режимі відеоконференцзв'язку із дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час якого пред'являються документи, що посвідчують особу.
Одержувачі, які тимчасово проживають за межами України або отримали тимчасовий захист або статус біженця, заяву про поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат можуть надіслати поштою в порядку, передбаченому абзацом восьмим пункту 6 цього Порядку.
Під час поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат відповідно до цього пункту виплата проводиться за період, за який особі не було виплачено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), страхові виплати після їх припинення, на умовах, передбачених частиною першою статті 46 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та частиною четвертою статті 41 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
З урахування наведеного вище, суд зазначає, що оскільки страхові виплати були припинені протиправно, позивач має право на їх поновлення з дати припинення.
Водночас суд вважає, що п. 8 Порядку № 299 не підлягає застосуванню до спірних у цій справі правовідносин, оскільки страхові виплати припинення протиправно, не з підстав передбачених Законом № 1105-XIV. Також відповідачем не надано доказів того, що страхові виплати припинені у зв'язку з непроходженням одержувачем фізичної ідентифікації, скасуванням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесенням відомостей про це до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.
Тому суд вважає, що право позивача на страхові виплати має бути поновлено у зв'язку із тим, що таке припинення було здійснене не на підставі Закону.
Також суд зазначає, що ч. 1 ст. 46 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Суд звертає увагу на те, що згідно з ч. 7 ст. 41 Закону № 1105-XIV якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхових виплат, з вини уповноваженого органу управління або його територіальних органів своєчасно не призначено або не виплачено суму страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку з підвищенням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного рішення і наявність підстав для його скасування.
Оскільки страхові виплати були припинені (затримані) протиправно, позивач має право на їх поновлення з дати припинення.
При цьому, відповідачем було надано до суду довідку про розмір нарахованих та виплачених сум страхової виплати відповідно до якої позивачу у період з 09.2022 року по лютий 2023 року (включно) страхові виплати нараховувались та виплачувались.
Жодних заперечень щодо інформації, зазначеної у вказаній довідці, позивачем до суду не надано, а отже твердження представника позивача що позивачу було припинено нарахування та виплата страхових виплат з 01.09.2022 року суд вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються доказами, наявними у матеріалах справи, а саме довідкою відповідача про розмір нарахованих та виплачених сум страхової виплати ОСОБА_1 .
Отже, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Нормами частини 1,3,8 статті 139 КАС встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Отже, стягненню на користь позивача підлягає 484,48 грн понесених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області А № 1183332815/1183332815-2025-1 від 08 вересня 2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька обл., місто Слов'янськ, Площа Соборна, буд. 3; код ЄДРПОУ 13486010) області поновити нарахування та здійснення страхових виплат ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) з 1 березня 2023 року та виплатити заборгованість, що утворилася.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька обл., місто Слов'янськ, Площа Соборна, буд. 3; код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривень 48 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя М.М. Крилова