Україна
Донецький окружний адміністративний суд
16 жовтня 2025 року Справа№826/16680/18
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Крилової М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» до Головного управління ДПС у м. Києві про скасування вимоги, -
Публічне акціонерне товариство «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, у якому просить суд скасувати вимогу Головного управління ДФС м. Києва від 08.08.2018 року № Ю-8095-17.
Позовні вимоги вмотивовано тим, що позивачем своєчасно сплачувався єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, заборгованості у публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» зі сплати зазначено внеску немає.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2048 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, витребувано копії та докази.
На виконання вимог пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX та Порядку №399 на підставі Акту приймання-передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва від 15.01.2025, згідно супровідного листа КОАС від 15.01.2025 №01-19/474/25 до Донецького окружного адміністративного суду передано 4132 судові справи, у тому числі адміністративну справу № 826/16680/18.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 826/16680/18 передано на розгляд судді Донецького окружного адміністративного суду Крилової М.М.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року прийнято до провадження адміністративну справу № 826/16680/18, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Здійснено заміну відповідача у справі № 640/5954/20 - Головне управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) - на його правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС України (код ЄДРПОУ 44116011).
Відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що в інтегрованих картках платника податків АІС «Податковий блок» публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" станом на 31.07.2018 наявний податковий борг зі сплати єдиного внеску на суму 481 389,45 грн.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Публічне акціонерне товариство «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за місцезнаходженням: 01133, м. Київ, в-р. Лесі Українки, б. 26, та перебуває на обліку у податковому органі як платник податків та зборів.
Відповідач - Головне управління ДПС у м. Києві, є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження, згідно ст. 43 КАС України здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.
Як вбачається з матеріалів справи, 08.08.2018 Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві винесено податкову вимогу №Ю-8095-17 про сплату недоїмки та штрафних санкцій та пені публічному акціонерному товариству «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» на суму 481 389,45 грн.
Не погоджуючись із податковою вимогою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Основним нормативно-правовим актом, що визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №2464).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками єдиного внеску, зокрема, є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів (підпункт 191.1.2 пункту 191.1 статті 191 Податкового кодексу України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6, абзацу 1 і 2 частини восьмої статті 9 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі.
Частиною сьомою статті 9 зазначеного Закону встановлено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
У відповідності до положень частин п'ятої, шостої та десятої статті 9 Закону №2464 сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування.
Для зарахування єдиного внеску в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах відкриваються в установленому порядку небюджетні рахунки відповідному органу доходів і зборів. Зазначені рахунки відкриваються виключно для обслуговування коштів єдиного внеску.
Обслуговування коштів єдиного внеску здійснюється згідно з положенням про рух коштів, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів днем сплати єдиного внеску вважається день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.
Відомості про стан розрахунку платника єдиного внеску з бюджетом відображається в оперативній формі обліку, яка ведеться в порядку встановленому наказом Міністерства фінансів України 07.04.2016 №422 "Про затвердження Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
У силу приписів частини одинадцятої статті 9 Закону України №2464 у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Так, згідно частиною десятою статті 25 цього Закону на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Крім того, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум (пункт 2 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464).
Відповідно до частини чотирнадцятої статті 25 Закону України №2464 про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.
Таким чином, вимога про сплату штрафу повинна бути погодження з органами Пенсійного фонду України та оформлена у вигляді рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, контролюючим органом, 08.08.2018 було винесено оскаржувану вимогу, при цьому, як зазначає відповідач, вимога сформована у зв'язку з наявністю в інтегрованих картках платника податку АІС «податковий блок» у позивача податкового боргу зі сплати єдиного внеску станом на 31.07.2018.
При цьому, у своєму відзиві на позовну заяву позивач посилається на те, що станом на 01.01.2013 за позивачем обліковується заборгованість по сплаті єдиного соціального внеску у сумі 262 869,13 грн.
Разом з цим, посилання відповідача на дані інтегрованих картках платника податків АІС «Податковий блок» публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" щодо наявності станом на 01.01.2013 податкового боргу зі сплати єдиного внеску на суму 262 869,13 грн та станом на 31.07.2018 податкового боргу зі сплати єдиного внеску на суму 481 389,45 грн не приймаються судом до уваги, оскільки з картки платника єдиного внеску, долученої до відзиву - зазначеного не підтверджено.
При цьому, відзив відповідача містить розбіжності щодо періоду виникнення відповідного боргу. Також, відповідач вказує, що ним було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.01.2018 № Ю-8095-17, яка не є предметом спору у даній справі.
Суд наголошує, що відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 129 Конституції України одним із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду. З конституційною нормою кореспондуються приписи статтей 14 та 370 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах є, зокрема, обов'язковість судових рішень, що набрали законної сили.
Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, відповідач не зміг надати суду обґрунтованих доказів та змістовних пояснень щодо правомірності вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.08.2018 №Ю-8095-17.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку. Інші доводи висновків суду не спростовують.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного та керуючись статтями 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» до Головного управління ДПС у м. Києві про скасування вимоги, - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві від 08.08.2018 року № Ю-8095-17.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (адреса: м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19; код ЄДРПОУ: 43141267) на користь Публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» (ідентифікаційний код 01422826, місцезнаходження: 01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 7220,84 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя М.М. Крилова