17 жовтня 2025 рокуСправа № 160/28151/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ремез Катерина Ігорівна, перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Дніпровської міської ради про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 завернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Департаменту надання адміністративних послуг Дніпровської міської ради про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, у якому позивач просить суд:
- визнати неправомірною відмову Департаменту надання адміністративних послуг Дніпровської міської ради у реєстрації проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 ; - визнати неправомірною відмову Департаменту надання адміністративних послуг Дніпровської міської ради у реєстрації проживання ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Департамент надання адміністративних послуг Дніпровської міської ради зареєструвати ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Департамент надання адміністративних послуг Дніпровської міської ради зареєструвати ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді К.І. Ремез.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.10.2025 позовна заява ОСОБА_1 була залишена без руху, запропоновано у п'ятиденний строк з дня отримання ухвали про залишення позову без руху усунути недоліки позовної заяви та надати до суду докази сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.
15.10.2025 до суду надійшла заява про виконання ухвали суду, у якій позивачка просить звільнити її від сплати судового збору з огляду на те, що вона має трьох дітей віком від 6 до 14 років, її дохід за останні шість місяців за кожний місяць складає 10300,00 грн, в той же час посадовий оклад судді складає 63060,000 грн, не враховуючи всіляких доплат до окладу, тому сплата судових витрат обмежує її доступ до суду.
На підтвердження зазначених обставин позивачем надано копії свідоцтв про народження дітей 2019, 2015, 2010 років народження, копію посвідчення щодо пільг для багатодітних сімей, форму ОК-7 з 2011 по 2025 роки, у якому відсутні відомості про 2024 та 2023 роки.
Зазначені обставини, на думку позивача, є підставами для звільнення від сплати судового збору.
Судом зроблений запит до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи щодо позивачки за період з 1 кварталу 2024 року по 4 квартал 2025 року, на який було отримано відповідь № 1901923 від 17.10.2025, у якому відображені джереда доходів та доходи, відсутні у наданій позивачкою формі ОК-7.
Дослідивши клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору та додані до нього документи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання.
Дійсно, Законом України «Про судовий збір» (далі - Закон) передбачені випадки, коли суд може звільнити особу від сплати судового збору внаслідок наявності певних обставин, наприклад, коли розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік або якщо предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю (пункти 1, 3 частини 1 статті 8 Закону).
Як доказ відсутності у позивача доходів позивачем надано суду форму ОК-7, яка містить відомості про страховий стаж та заробітну плату з 2011 року, та не може у повній мірі вважатися джерелом інформації про доходи фізичної особи.
Розглядаючи клопотання сторони позивача про звільнення від сплати судового збору, суд зауважує, що одним із загальноправових принципів є принцип добросовісності, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків.
Суд критично ставиться до тверджень про відсутність у позивача доходів та неможливості сплатити судовий збір, та зауважує, що позивачем не надано належних доказів, які б давали змогу встановити розмір річного доходу.
Відмовляючи у задоволенні клопотання, суд керується наступним.
Так, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14.05.1981, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду.
Європейський суд з прав людини вказує, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду.
Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі "Креуз проти Польщі" ("Kreuz v. Poland") від 19.06.2001, пункт 59).
Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі "Шишков проти Росії" ("Shishkov v. Russia") від 20.02.2014, пункт 111).
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки у його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Рішення ЄСПЛ "Kniat v. Poland" від 26.07.2005, пункт 44; Рішення ЄСПЛ "Jedamski and Jedamska v. Poland" від 26.07.2005, пункти 63-64).
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відмова у звільненні від сплати судового збору, відстрочці або розстрочці його сплати не порушує положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (про право на справедливий суд), оскільки не перешкоджає вказаній особі у доступі до суду і не ускладнює його таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.
Судовий збір, його об'єкти та ставки, підстави і порядок сплати, а також умови звільнення від сплати встановлені законом, тобто справляння судового збору, переслідує законну мету.
Суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 8 Закону України "Про судовий збір" при визначенні майнового стану особи для цілей цієї статті суд може враховувати інформацію про розмір доходів за попередній календарний рік, перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї, наявність у власності нерухомого, рухомого майна та/або іншого цінного майна, а також інші обставини, які мають значення для оцінки майнового стану особи.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору.
З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що вимоги ухвали суду про залишення позовної заяви без руху не виконані, недоліки позову не усунені позивачем, тому суд вважає, що в цьому випадку наявні всі передбачені законом умови для застосування наслідків, передбачених пунктом 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, враховуючи невиконання позивачем вимог ухвали суду та не усунення недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, позов слід повернути позивачу.
Керуючись ст.ст. 169, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору - відмовити.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Дніпровської міської ради про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачеві.
Копію ухвали про повернення позовної заяви направити особі, яка її подала, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала про повернення позовної заяви може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез